Постанова

від 22.03.2017 по справі 910/5751/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2017 р. Справа№ 910/5751/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Винник О.О. - посвідчення №036704 від 15.12.2015р.

від позивача: Семелюк К.О. - дов. №225-КМГ-21 від 10.01.2017р.

від відповідача: Пархоменко О.І. - дов. №39 від 15.04.2016р.

від третіх осіб 1-10: не з'явились

треті особи 6,7: не з'явились

третя особа 11: ОСОБА_5 - паспорт серії НОМЕР_1, виданий

Вишгородським РВ ГУ МВС України в Київській області 31.07.1996р.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Спеціалізоване автотранспортне підприємство 0904" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2016р.

у справі № 910/5751/16 (суддя Дупляк О.М.)

за позовом Київської місцевої прокуратури №9 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Публічного акціонерного товариства "Спеціалізоване автотранспортне підприємство 0904"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Дочірнє підприємство "Фірма Альтфатер Київ"

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Групп"

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Українсько-Шведське АТП 10943"

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганська автотранспортна компанія - 0777"

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Карнет-Дизайн"

6. Фізична особа-підприємець ОСОБА_7

7. Фізична особа-підприємець ОСОБА_8

8. Приватне підприємство "АКІВ"

9. Товариство з обмеженою відповідальністю "Арттрейдінг"

10. Товариство з обмеженою відповідальністю "Профмайстер"

11. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5

про внесення змін до договору

В судовому засіданні 22.03.2017р. відповідно до ст. ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В березні 2016р. прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Спеціалізоване автотранспортне підприємство 0904" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 29.07.2004р.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем рішення Київської міської ради від 28.02.2013р. № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України", відповідно до пункту 1 якого передбачено внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок (пункт 410 вказаного додатку містить зазначення договору оренди земельної ділянки від 11.08.2004р. №72-6-00186, укладеного між Київською міською державною адміністрацією та Відкритим акціонерним товариством "Спеціалізоване автотранспортне підприємство 0904", правонаступником якого є відповідач) (далі - Рішення КМР). Про необхідність приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України відповідача проінформовано листами № 05704-10081 від 22.05.2013р. та № 05704-9494 від 18.09.2014р. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2016р. у справі №910/5751/16 позов задоволено повністю.

Внесено зміни до п. 4.2. договору оренди земельної ділянки від 29.07.2004р., укладеного між Київською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Спеціалізоване автотранспортне підприємство 0904", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 11.08.2004 за № 72-6-00186, виклавши його в наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотка) від її нормативної грошової оцінки".

Розподілено судові витрати.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016р. апеляційну скаргу відповідача повернуто без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

16.11.2016р. відповідач повторно звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

На думку апелянта, позовна заява подана прокурором з пропуском строку позовної давності, оскільки правова підстава внесення змін до договору оренди укладеного між сторонами, виникла 28.02.2013р. та 01.01.2011р. (набрання чинності Податковим кодексом України), про що було відомо як прокуратурі, так і позивачу, а позовна заява подана 29.03.2016р.

Апелянт вважає, що Київська міська рада не наділена та не здійснює функції держави при укладенні та виконанні договору оренди, а тому у керівника Київської міської прокуратури №9 відсутні повноваження на звернення до суду з таким позовом.

На думку апелянта, позовні вимоги суперечать свободі договору, що призводить до втручання в господарську діяльність відповідача та примушування внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 29.07.2004р., зміни до якого сторони не вносили, а тому застосуванню підлягає плата, визначена договором.

В суді апеляційної інстанції розгляд справи відбувався різними колегіями суддів.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/43/17 від 25.01.2017р., у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Майданевича А.Г., відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/5751/16.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача 25.01.2017р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Куксов В.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017р. колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався, останній раз на 22.03.2017р.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.03.2017р., у зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.03.2017р. підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.03.2017р. заперечували проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Третя особа 11 в судовому засіданні апеляційної інстанції 22.03.2017р. підтримала апеляційну скаргу відповідача з підстав, викладених у ній, просила її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представники третіх осіб 1-10 та треті особи 6,7 в судове засідання апеляційної інстанції 22.03.2017р., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явилися, причини їх неявки суду не відомі. Оскільки їх явка в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 29.07.2004р. між позивачем, як орендодавцем та Відкритим акціонерним товариством Спеціалізоване автотранспортне підприємство 0904 , правонаступником якого є відповідач, як орендарем було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. та зареєстрований в реєстрі за №776. Договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 11.08.2004р. за № 72-6-00186.

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець, на підставі п. 27 рішення Київської міської ради від 12.02.2004р. за № 43/1253, за актом приймання - передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену договором.

Згідно п. 2.1 договору, об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування просп. Повітрофлотський, 72 у Солом'янському районі м.Києва, розмір 43 401 кв.м., цільове призначення - для експлуатації та обслуговування адміністративно - виробничих будівель та споруд, кадастровий номер 8000000000:72:481:0005.

Відповідно до п. 2.2. договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 11 367 456, 02 грн.

Договір укладено строком на 25 років (п. 3.1 договору).

Згідно пункту 4.2. договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до договору (п. 4.3. договору).

Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством України (пункт 4.4. Договору).

Згідно п. 4.7. договору розмір орендної плати може переглядатися у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше ніж один раз у рік.

Контроль за правильністю обчислення і справляння орендної плати, нарахування пені за несвоєчасну сплату орендної плати та її стягнення, згідно п. 4.9. договору, здійснює районний податковий орган за місцем розташування земельної ділянки.

Згідно п. 11.1. договору всі зміни та/або доповнення до договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку. Витрати, пов'язані з внесенням змін та/або доповнень до договору, сплачує орендар (п. 11.2 договору).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент укладання договору оренди розмір та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку регулювались Законом України "Про плату за землю" (чинного на момент укладання договору оренди землі), статтею 2 якого встановлено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

У зв'язку з введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011р. Закон України "Про плату за землю" втратив чинність, а питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою регулюється виключно цим Кодексом.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Статтею 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Таким чином, з наведених вище положень Податкового кодексу України, Закону України "Про оренду землі" вбачається, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений у договорі оренди. Податковий кодекс України передбачає лише порядок визначення орендної плати за землю та граничні розміри орендної плати. Також, договором оренди землі мають визначатись форма, умови внесення орендної плати, при цьому строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності повинні встановлюватись відповідно до Податкового кодексу України.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі.

Судом встановлено, що з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 ПК України, 28.02.2013р. Київською міською радою було прийнято Рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 ПК України" (далі - Рішення КМР).

Відповідно до вищевказаного рішення орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки, зокрема і щодо відповідача (п.410 додатку).

При цьому, п. 2 вказаного рішення обов'язок забезпечення оформлення відповідних змін до договорів оренди покладено саме на орендарів земельних ділянок.

На Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) покладено обов'язок проінформувати орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до рішення та органи державної податкової служби про прийняття рішення № 89/9146 від 28.02.2013р. (п.3 рішення).

Зазначене рішення офіційно оприлюднено в газеті Київської міської ради "Хрещатик" №33 від 02.04.2013р. та на офіційному веб-сайті КМР (www.kmr.gov.ua), в якому безпосередньо зазначено, зокрема, про необхідність орендарям приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України.

Листами № 05704-10081 від 22.05.2013р. та № 05704-9494 від 18.09.2014р. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проінформував відповідача про необхідність приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 ПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення з позовом до суду, розмір річної орендної плати не приведений у відповідність до вимог ст. 288 Податкового кодексу України та рішення Київської міської ради від 28.02.2013р. №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України", а орендар продовжує сплату орендної плати за землю без врахування вимог вказаного рішення КМР.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно частини 5 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 цього ж закону акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з приводу зміни умов договору, врегульовані ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України , ст. 188 Господарського кодексу України.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК України).

Аналогічні положення містяться і в статті 188 ГК України, у якій зазначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини 1-4 ст. 188 ГК України).

Частиною 5 ст. 188 ГК України передбачено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові від 20.11.2012р. у справі №28/5005/640/2012 з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р., надсилання пропозиції відповідачу про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання вимог статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Згідно п.2.19 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братись судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Рішення Київської міської ради від 28.02.2013р. №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" є чинним, у встановленому законом порядку не скасоване. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Крім того, в пункті 2.19. вказаної постанови пленуму чітко роз'яснено, що оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Отже, встановивши, що законодавчо змінено розмір орендної плати за землю, про що орендар був повідомлений, але ухилявся від вчинення дій, спрямованих на внесення відповідних змін до договору оренди землі, суди повинні враховувати вказані нормативні акти при вирішенні спорів про внесення змін до договорів у частині зміни орендних ставок.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що у разі зміни нормативної грошової оцінки землі, яка є базою оподаткування для плати за землю, змінюється річна сума податкового зобов'язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності, а оскільки положеннями спірного договору оренди та нормами законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Посилання відповідача на положення ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну договору оренди земельної ділянки, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не позбавляє права, в даному випадку, звертатися безпосередньо до суду з позовом про зміну умов договору за наявності спору. Тим більше, що судом встановлено, що на день звернення до суду з позовом зміни до договору оренди не внесені і відповідач не звертався до позивача про внесення таких змін.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що прокурор в інтересах позивача звернувся до суду в межах строку позовної давності, виходячи з наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.ст. 256, 257 ЦК України).

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Рішення КМР від 28.02.2013р. № 89/9146 офіційно оприлюднено в газеті Київської міської ради "Хрещатик" №33 від 02.04.2013р. та на офіційному веб-сайті КМР (www.kmr.gov.ua), в якому безпосередньо зазначено, зокрема, про необхідність орендарям приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України.

Прокурор звернувся з даним позовом до суду 30.03.2016р., що вбачається зі штампу реєстрації на першому аркуші позовної заяви, а оскільки вказане рішення КМР набрало чинності з дня його офіційного оприлюднення 02.04.2013р. прокурором не пропущено строки позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Крім того, згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

У зв'язку з викладеним, доводи апелянта про відсутність повноважень у прокурора для звернення до суду з позовом у даній справі є необґрунтованими.

При цьому, жодних втручань у господарську діяльність відповідача матеріали справи не містять.

Відсутність претензій зі сторони ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві до відповідача, не свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову і внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

Заявлене апелянтом клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи №826/19217/16, яка розглядається Окружним адміністративним судом м.Києва за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради №89/9146 від 28.02.2013р. не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи клопотання про зупинення провадження у даній справі, апелянт не зазначив, з'ясування яких саме обставин у ході розгляду адміністративної справи №826/19217/16 унеможливлює розгляд заявлених позовних вимог у даній справі, та яким чином встановлені в іншій справі обставини впливають на оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи, виходячи з підстав та предмету позову.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що обставини, на які посилаються відповідач у клопотанні про зупинення провадження та третя особа-11 у заяві щодо клопотання про зупинення провадження, як на такі, що унеможливлюють розгляд справи №910/5751/16, такими по своїй суті не є, оскільки незалежно від результату розгляду адміністративної справи №826/19217/16, апеляційний господарський суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті справи №910/5751/16.

Крім того, відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, викладеній у постанові від 28.05.2015р. у справі №910/22967/14, позови про визнання недійсним рішення Київської міської ради №89/9146 від 28.02.2013р. підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, а не адміністративного, оскільки спірне рішення не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий, а тому спір про скасування рішення Київської міської ради №89/9146 від 28.02.2013р. має вирішуватись господарським судом у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У разі зупинення провадження у справі за відсутності достатніх підстав, передбачених ч. 1 ст. 79 ГПК України, будуть порушені розумні строки тривалості судового провадження, що в свою чергу може бути порушенням права на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, і як наслідок - права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

З огляду на викладене, відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі з підстав, заявлених апелянтом.

Таким чином, враховуючи те, що судом першої інстанції, крім іншого, правильно зазначено встановлені обставини справи та законодавство, яким вірно керувався суд при прийнятті оскаржуваного рішення, вимоги апелянта щодо скасування рішення суду є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Спеціалізоване автотранспортне підприємство 0904" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2016р. у справі №910/5751/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2016р. у справі №910/5751/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/5751/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

А.І. Тищенко