Рішення

від 27.03.2017 по справі 918/75/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 березня 2017 р. Справа № 918/75/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні паливні системи"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БіоОбладСервіс"

про стягнення заборгованості в сумі 298 291,07 грн

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасні паливні системи" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БіоОбладСервіс" (відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 298 291,07 грн..

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

22.10.2015 року між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) укладено договір купівлі-продажу №11/15, згідно з яким продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити лінію гранулювання 1,8-2,2 т/год (далі - обладнання) в комплектності, кількості, якості та по ціні, що вказані в Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Позивач зазначає, що всупереч п. 1.2. договору відповідач не виконав у повному обсязі взяті договірні зобов'язання по виготовленню товару - обладнання в комплексності, кількості, якості та по ціні, що вказана в п. 1.2. договору, у строк 90 календарних днів, який закінчився 22.01.2016 року, відтак позивач, керуючись п. 5.3. договору, нарахував відповідачу пеню за період з 26.01.2016 року по 02.03.2016 року, що складає 298 291,07 грн.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 193, 199, 231, 232, 265 ГК України та ст.ст. 15, 16, 21, 509, 525, 526, 546, 627 ЦК України.

Також позивачем у порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України подано до суду заяву про забезпечення позову, згідно з якою останній просив суд накласти арешт на кошти у розмірі ціни позову - 297 851,04 грн та судового збору 4 467,76 грн, які обліковуються на рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "БіоОбладСервіс" № 26001345438 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", та накласти арешт на майно відповідача у розмірі суми позовних вимог 297 851,04 грн, а саме на належні відповідачу транспортні засоби - автомобіль легковий марки "Volkswagen" білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Вказана заява обґрунтована тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань, має незадовільний фінансовий стан тощо, а відтак невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Розглянувши вказану заяву, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 66 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Згідно положень ст. 67 ГПК України позов забезпечується зокрема накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

Забезпечення позову є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду. Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Під забезпеченням позову розуміють діяльність судді (суду) щодо застосування передбачених процесуальним законом заходів, що гарантують реальне виконання майбутнього рішення у справі у випадку, якщо позов буде задоволено.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень ч.1 ст. 376 у взаємозв'язку зі ст.ст. 151, 152, 153 ЦПК України від 31.05.2011 року № 4-рп/2011 зазначено, що з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В іншому Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, законів України "Про Вищу раду юстиції", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження" від 16.06.2011 року № 5-рп/2011 викладено правову позицію, згідно з якою судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову за заявою сторони, прокурора, а також із власної ініціативи.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову суд зазначає, що предметом позовних вимог у вказаній справі є стягнення штрафних санкцій (пені), що не є сумою основної заборгованості за договором, разом з тим заявником не надано суду доказів того, що відповідачем вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо), саме лише посилання на скрутне матеріальне становище відповідача не є доказом, що свідчив би про вчинення відповідачем дій, що могли б утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у цій справі, відтак в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Ухвалою суду від 31.01.2017 року порушено провадження у справі №918/75/17, розгляд якої призначено до слухання в судовому засіданні на 13.02.2017 року.

Ухвалою суду від 13.02.2017 року розгляд справи відкладено на 27.02.2017 року.

Ухвалою суду від 27.02.2017 року розгляд справи відкладено на 13.02.2017 року.

28.02.2017 року позивачем подано до суду додаткові пояснення у справі, в яких останній зазначає, що у позовній заяві та розрахунку суми пені була допущена помилка стосовно дня, з якого нараховується пеня, а також відносно кількості днів, протягом яких була нарахована пеня, відтак позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 298 291,07 грн.

Ухвалою суду від 13.03.2017 року розгляд справи відкладено на 27.03.2017 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.10.2015 року між відповідачем (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу №11/15 (договір), за яким продавець зобов'язався передати, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити лінію гранулювання 1,8-2,2 т/год (обладнання) в комплектності, кількості, якості та по ціні, що вказані в специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1. договору).

За п. 8.1. договору вказаний договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань.

Сторонами вказаний договір визначено як договір купівлі-продажу.

Судом дана правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір підряду.

Так, відмінність договору підряду від договору купівлі-продажу полягає, зокрема, у тому, що у договорі купівлі-продажу умови щодо виконання роботи із створення об'єкта сторони не встановлюють, а в підрядному договорі замовник у завданні визначає критерії, яким повинен відповідати результат. У договорі купівлі-продажу покупець не має права давати вказівки про спосіб виконання договору, а в договорі підряду замовник має такі права. Крім того, зобов'язання з договору купівлі-продажу спрямовані на задоволення потреб осіб в типізованих товарах, а за договором підряду - в індивідуалізованому результаті. Тобто, за договором підряду виготовляють індивідуально-визначені речі, а за договором купівлі-продажу - речі, що характеризуються родовими ознаками. Замовник має право перевіряти хід і якість робіт, а покупець такого права не має.

Про те, що між сторонами укладено саме договір підряду, свідчать умови договору про етапи виконання робіт (виготовлення, поставка, введення в експлуатацію), виявлення несправностей та порядок їх усунення, розробка та погодження проектної документації, відповідальність у зв'язку із неналежною якістю робіт тощо.

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом . Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України .

Так, ст. 837 ЦК України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частинами 1, 2 ст. 846 ЦК України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно з п. 1.2. договору встановлено етапи виконання робіт, за якими продавець зобов'язався виконати таке:

- не пізніше 90 днів з моменту оплати, згідно з п. 3.1.1. цього договору, виготовити товар - обладнання відповідно до специфікації (додаток № 1, який є невід'ємною частиною цього договору) та повідомити покупця про готовність обладнання до відвантаження;

- не пізніше 5 днів з моменту оплати, згідно з п. 3.1.2. цього договору, поставити товар - обладнання відповідно до специфікації на склад покупця та передати його у власність покупця;

- не пізніше 45 днів з моменту оплати , згідно з п. 3.1.2. цього договору, провести монтажні, пусконалагоджувальні роботи із забезпечення виходу на потужність виробництва паливної гранули 1,8-2,2 тони за годину, та здійснити навчання персоналу на виробничому майданчику покупця.

Продавець зобов'язався розробити, підготувати, затвердити та узгодити із державними органами (за необхідності) проектну документацію на розміщення лінії гранулювання 1,8-2,2 т/год. та надати таку документацію покупцю (п. 1.3. договору).

У силу вимог ч.ч. 1-3 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

За ч.ч. 1, 2 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Згідно з п. 3.1. договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 2 від 26.10.2015 року) сума договору становить 6 873 500,00 грн, що складає еквівалент 267 763,00 євро по курсу НБУ на день оплати, у тому числі ПДВ - 1 145 583,33 грн, та підтверджується додатком № 1, що є невід'ємною частиною цього договору. У випадку зміни курсу євро, сума договору на день оплати змінюється до еквівалента курсу міжбанківської валютної біржі.

Відповідно до підп. 3.1.1. п. 3.1. договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 2 від 26.10.2015 року) покупець зобов'язується здійснити попередню оплату в розмірі 4 650 000,00 грн від суми цього договору, що складає еквівалент 181 145,30 євро по курсу НБУ на день оплати, протягом 5 банківських днів з моменту підписання вказаного договору.

Підпунктом 3.1.2. п. 3.1. договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 2 від 26.10.2015 року) передбачено, що 1 448 500,00 грн суми другого траншу цього договору буде оплачено протягом 5 банківських днів після доставки продавцем обладнання на виробничий майданчик покупця на умовах п. 4.1. договору.

Підпунктом 3.1.3. п. 3.1. договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 2 від 26.10.2015 року) передбачено, що 775 000,00 грн суми третього траншу цього договору буде оплачено протягом 5 банківських днів після підписання акту введення в експлуатацію.

28.03.2016 року відповідач згідно з видатковою накладною № Б-7 поставив позивачу обладнання на загальну суму 937 000,00 грн, проте 21.06.2016 року позивач повернув відповідачу частини обладнання на суму 845 000,00 грн, яке в подальшому відповідач поставив позивачу на підставі видаткової накладної № Б-17 22.06.2016 року на суму 753 000,00 грн.

Згідно з видатковою накладною № Б-8 від 30.03.2016 року відповідач поставив позивачу обладнання на суму 770 000,00 грн., проте 21.06.2016 року позивач повернув поставлене обладнання на суму 770 000,00 грн, яке 22.06.2016 року відповідачем поставлено на підставі видаткової накладної № Б-18 від 22.06.2016 року на суму 708 700,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №Б-13 від 13.05.2016 року відповідач поставив позивачу обладнання на суму 378 000,00 грн, частину з якого позивач повернув відповідачу 09.06.2016 року на суму 103 000,00 грн, яке 22.06.2016 року згідно з видатковою накладною № Б-19 поставлене на суму 80 500,00 грн.

За видатковою накладною № Б-9 від 05.04.2016 року відповідачем поставлено позивачу обладнання на суму 839 000,00 грн, а згідно з видаткової накладної №Б-12 від 27.04.2016 року обладнання на суму 246 000,00 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що всупереч п. 1.2. договору відповідач не виконав в повному обсязі взяті договірні зобов'язання по виготовленню товару-обладнання - в комплексності, кількості, якості та по ціні, що вказана в п. 1.2. договору, у строк 90 календарних днів, відтак позивач, керуючись п. 5.3. договору, нарахував відповідачу пеню в розмірі 298 291,07 грн, яку просить стягнути у судовому порядку.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Підставою для нарахування неустойки у вигляді пені є п. 5.3. договору, за яким (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 2 від 26.10.2015 року) за несвоєчасну передачу обладнання відповідно до п. 1.2. договору вказаного договору продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми недопоставленого обладнання.

Зі змісту п. 5.3. договору вбачається, що штрафна санкція застосовується за несвоєчасну передачу обладнання у порядку, передбаченому п. 1.2. договору.

У свою чергу, як зазначалося, укладений між сторонами договір міститься три етапи виконання робіт: виготовлення обладнання, його поставку та введення в експлуатацію (монтаж, пусконалагоджувальні роботи тощо).

Передача обладнання, за несвоєчасність проведення якої передбачена відповідальність, пов'язується із другим етапом - поставкою (за якою одна сторона зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні товар (товари), а друга сторона зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму ).

Порядок поставки (передачі) обладнання врегульований в абз. 2 п. 1.2. договору, згідно з яким, як зазначалося, відповідач зобов'язався поставити товар - обладнання - відповідно до специфікації на склад покупця та передати його у власність покупця не пізніше 5 днів з моменту оплати, згідно з п. 3.1.2. цього договору.

Отже, за вказаним підпунктом строк передачі товару ставився в залежність від оплати товару.

Разом з тим, у підп. 3.1.2. п. 3.1. договором додатковою угодою № 2 від 26.10.2015 року сторонами внесено зміни, згідно з якими передбачено, що доставка продавцем обладнання на виробничий майданчик покупця здійснюється на умовах п. 4.1. договору , а оплата за нього в розмірі 1 448 500,00 грн проводиться протягом 5 банківських днів після поставки.

За умовами п. 4.1. договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 2 від 26.10.2015 року) доставка обладнання здійснюється після письмового повідомлення покупця про готовність щодо отримання обладнання на виробничому майданчику і здійснюється за рахунок продавця не пізніше 10-ти днів з моменту отримання письмового повідомлення покупця про готовність отримати обладнання на умовах DDP (Інкотермс 2010): с. Дубрівка, Баранівський район, Житомирська область.

З наведеного пункту договору судом встановлено, що для встановлення строку виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару необхідно вчинити такі: відповідачу направити позивачу повідомлення про готовність поставити товар (що кореспондується з умовами абз. 1 п. 1.2. договору), а позивачу - направити повідомлення про готовність його прийняти.

У випадку дотримання сторонами погодженого порядку, пов'язаного із поставкою товару, кінцевим днем такої поставки вважатиметься 10-й день з моменту отримання відповідачем повідомлення позивача про готовність прийняти обладнання, а у випадку, коли відповідач поставки не здійснить, 11-й день вважатиметься днем прострочення, тобто моментом, з настанням якого у позивача виникає право на нарахування пені.

Для встановлення вказаного строку слід встановити дату отримання відповідачем від позивача письмового повідомлення про готовність отримати обладнання.

Як встановлено судом із матеріалів справи та пояснень представника позивача, сторони повідомленнями про готовність поставити товар та про готовність його прийняти не обмінювалися, що унеможливлює встановлення судом настання строку виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару, а відтак - застосування до відповідача відповідальності у вигляді нарахування пені за несвоєчасну передачу обладнання, оскільки її застосування пов'язується з днем, наступним за днем виконанням зобов'язання.

Іншого, погодженого сторонами, порядку поставки товару, ніж обумовлений у п. 4.1. договору, сторонами суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, останні містять докази неодноразової поставки товару та його повернення, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо своєчасності та повноти їх виконання, однак такі докази не надають суду можливості визначитися із початковим моментом, з якого слід нараховувати пеню, а також із сумою, на яку таке нараховування має проводитися (нарахування пені здійснюється на суму недопоставленого обладнання).

Не є такими доказами долучене позивачем до матеріалів справи листування, зокрема претензія позивача №17/03 від 17.03.2016 року (в якій йдеться про нарахування пені), повідомлення про порушення умов договору від 25.01.2016 року, листи відповідача №171 від 25.07.2016 року, № 123 від 16.05.2016 року, оскільки вказане листування не стосується вирішення питань про готовність поставити товар та про готовність його прийняти, як це передбачено п.п. 4.1., 5.3. договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що сторонами не дотримано умов договору, пов'язаних із поставкою (передачею) товару, відтак суд позбавлений можливості визначити строк, з яким пов'язується поставка товару, і, як наслідок, день, з якого у позивача виникло право на нарахування пені, що, у свою чергу, унеможливлює перевірку правильності заявленої до стягнення суми.

Стосовно посилання позивача в обґрунтування заявлених позовних вимог на абз. 1 п. 1.2. договору, то останній пов'язується із виготовленням, а не з поставкою товару, у той час як сторонами встановлена відповідальність саме за несвоєчасну передачу (поставку), а не за порушення строків виготовлення товару, а тому таке обґрунтування визнається судом безпідставним.

Так само необґрунтованим є посилання позивача на те, що сторонами у договорі не передбачено конкретної календарної дати поставки товару, оскільки п. 4.1. договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 2 від 26.10.2015 року), за умови його дотримання сторонами, містить чітку послідовність дій, реалізація яких призведе до конкретної дати виконання зобов'язання відповідача в частині передачі товару.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Судові витрати згідно зі ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Судом також встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством.

Так, за подання позовної заяви позивач повинен був сплатити 4 474,37 грн судового збору.

Згідно з платіжними дорученнями № 225 від 22.08.2016 року на суму 4 467,76 грн та № 330 від 25.01.2017 року на суму 15,00 грн позивачем сплачено 4 482,76 грн судового збору, що на 8,39 грн більше від встановленого Законом України "Про судовий збір" розміру.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складене 27.03.2017 року.

Суддя Андрійчук О.В.