Рішення

від 23.02.2017 по справі 910/16565/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2017Справа №910/16565/15

За позовом Житлово-будівельного кооперативу Хімік-20

до Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Приватне акціонерне товариство Київенерго

про стягнення 42 103,60 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Герасименко І.В. - представник, довіреність № 646 від 30.12.2016

від третьої особи: не з'явились

У судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Житлово-будівельний кооператив Хімік-20 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал про стягнення 42 103,60 грн., отриманих без достатньої правової підстави, посилаючись на статтю 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 (у складі колегії суддів: головуючого Андреїшина І.О., суддів Стасюка С.В., Усатенко І.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 (у складі колегії суддів: головуючого Власова Ю.Л., суддів Майданевича А.Г., Агрикової О.В.), відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України 20.12.2016 касаційну скаргу ЖБК Хімік-20 задоволено повністю. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 910/16565/15 скасовано; справу № 910/16565/15 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2016 справу № 910/16565/15 передано для розгляду судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 справу № 910/16565/15 прийнято суддею Селівоном А.М. до провадження, розгляд справи призначено на 09.02.2017.

У судових засіданнях з 09.02.2017 по 23.02.2017 та з 23.02.2017 по 01.03.2017, керуючись ст. 77 ГПК України, судом оголошувалась перерва.

У судове засідання 09.02.2017 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Уповноважений представник третьої особи у судове засідання 09.02.2017 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103041610119.

У судове засідання 23.02.2017 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Уповноважений представник третьої особи у судове засідання 23.02.2017 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103041739170.

У судове засідання 01.03.2017 з'явився уповноважений представник відповідача.

Уповноважені представники позивача та третьої особи у судове засідання 01.03.2017 не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про оголошення перерви в судовому засіданні б/н від 23.02.2017.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 09.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення б/н від 09.02.2017 та клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 09.02.2017. Документи судом долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 09.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли пояснення по справі № 156/12 від 09.02.2017, в яких останній просить застосувати позовну заяву у справі та просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі. Документи судом долучено до матеріалів справи.

Окрім того до початку судового засідання 09.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи надійшли письмові пояснення № 91/52/1161 від 06.02.2017, які судом долучено до матеріалів справи

До початку судового засідання 23.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо застосування строку позовної давності б/н від 22.02.2017, які судом долучено до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 01.03.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли пояснення № 220/12 від 24.02.2017, які судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 01.03.2017р. сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 (далі - Постанова 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників позивача та третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалась, позивач та третя особа не скористалися належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги той факт, що представник відповідача проти розгляду справи без участі представників позивача та третьої особи не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, продовжив розгляд справи за відсутності уповноважених представників позивача та третьої особи, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово оголошував перерву в судових засіданнях, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Судом в процесі розгляду справи прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників сторін ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20 , 22 , 60 , 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України .

Представники позивача та відповідача у судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки їм зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

У судових засіданнях 09.02.2017 та 23.02.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, та відповів на питання суду.

Представник відповідача в судових засіданнях 09.02.2017, 23.02.2017 та 01.03.2017 заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, з урахуванням заяви про застосування строків позовної давності, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судових засіданнях їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, між Відкритим акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал , яке змінило найменування на Публічне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал (постачальник за договором, відповідач у справі) та Житлово-будівельним кооперативом Хімік-20 (абонент за договором, позивач у справі) було укладено Договір на послуги водопостачання та водовідведення № 01928/4-02 (далі - Договір) від 25.02.2003, за умовами якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги згідно з умовами цього договору та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

Пунктами 2.1. - 2.2. Договору сторони погодили, що відповідач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДСТУ 2874-82 Вода питна ; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин; позивач сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими у порядку, передбаченому чинним законодавством; у разі зміни тарифів оплата послуг позивачем здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до договору; щоквартально подає перелік об'єктів, в тому числі субабонентів, яким подається вода (приймаються стоки) відповідно до вимог Правил.

Розділами 2 - 6 Договору сторонами визначені облік води, порядок розрахунків та вартість послуг, права та обов'язки сторін, їх відповідальність тощо.

За умовами п. 7.1. Договору цей Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Згідно з п. 7.2. Договору даний Договір може бути розірваний за згодою сторін. Договір може бути розірваний в судовому порядку на вимогу однієї із сторін у разі порушення другою стороною зобов'язань. Сторона, що бажає розірвати Договір, має письмово попередити про це другу сторону за один місяць. Цей Договір може бути розірвано при умові обов'язкового погашення абонентом заборгованості за надані послуги.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Окрім цього, договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України Про питну воду та питне водопостачання , сферу дії якого визначено статтею 2 Закону, відповідно до якої дія вказаного Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про питну воду та питне водопостачання централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

При цьому, вода питна - це вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.

Як зазначено в даній статті Закону України Про питну воду та водопостачання підприємство питного водопостачання - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів централізованого питного водопостачання, забезпечує населення питною водою за допомогою пунктів розливу (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та виробництво фасованої питної води.

Споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб/послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПІН 2.2.4-171-10, та водовідведення.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал є виробником та постачальником послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, а ЖБК Хімік-20 - споживачем таких послуг.

Правила користування системами водопостачання та водовідведення в містах і селищах України № 65, затверджені 01.07.1994 Державним комітетом по житлово-комунальному господарству втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.08р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила).

В силу статті 3 Закону України Про питну воду та питне водопостачання названі Правила є частиною законодавства у сфері питної води та питного водопостачання.

У відповідності до п. 2.1 Правил договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України Про питну воду та питне водопостачання та Закону України Про житлово-комунальні послуги , яким, згідно п. 2.2 Правил, визначаються істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.

Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з житлово-будівельними кооперативами (ч. 1 ст. 19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання ).

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ст. 905 ЦК України).

Відповідно до пунктів 2.3., 3.1., 3.3., 3.4., 3.5., 3.6. Договору позивач в кінці кожного місяця направляє до відповідача свого повноважного представника з письмовою інформацією відповідно до додатку № 1 до договору щодо об'ємів спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення), за останній місяць проведення звірки розрахунків з відповідачем та підписання відповідного акта. Кількість води, що подається відповідачем та використовується позивачем за показниками водолічильників, зареєстрованими відповідачем. Зняття показників водолічильників здійснюється щомісячно представниками відповідача спільно з представником позивача. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначаються за кількістю води, яка надходить з комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно показників водолічильника й інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють в міську каналізацію відповідно до пункту 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України. Позивач розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення відповідачем платіжних документів до банківської установи. Відповідач інформує позивача про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи позивача. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, позивач зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня надання відповідачем платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акта в цей же термін. При невиконанні цієї умови, дані відповідача вважаються прийнятими позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України Про питну воду та питне водопостачання облік у сфері питного водопостачання здійснюється підприємствами питного водопостачання і споживачами за допомогою технічних засобів, що внесені до державного реєстру засобів вимірювальної техніки. У разі відсутності таких технічних засобів облік питної води тимчасово здійснюється розрахунковим шляхом згідно з установленими нормами.

Окрім того, згідно п. 5.3 Правил саме споживач забезпечує обладнання вузла обліку за свій рахунок.

Пунктом 1.4 Правил користування передбачено приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно п. 1.2 Правил приймання № 37 останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як унормовано п. 1.4 Правил приймання № 37 абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - це усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Пунктами 3.1, 5.2 Правил користування передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач користується послугами Комунального підприємства Головний інформаційно-обчислювальний центр з обробки та розщеплення платежів населення за житлово-комунальні послуги, а також їх перерахування підприємствам-виробникам цих послуг, зокрема, на підставі договору про надання послуг № 364 від 02.01.2009, № 364 від 31.10.2013, № 365 від 02.01.2009, № 365 від 31.10.2013 та додаткової угоди від 01.09.2014 до договору № 365 від 31.10.2013.

При цьому судом встановлено, що за період з січня 2012 року по жовтень 2014 року Публічним акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал отримано через розрахунковий центр 42 103,60 грн. в якості плати за послуги з постачання холодної води для підігріву, що підтверджується інформацією про зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ПАТ АК Київводоканал , сплачених мешканцями ЖБК Хімік-20 за холодну воду та водовідведення, централізоване постачання холодної води, водовідведення гарячої води, централізоване водовідведення гарячої води та холодну воду для підігріву в період з 01.01.2012 по 31.12.2014, наданою КП ГІОЦ .

Факт отримання вказаних коштів та їх розмір відповідачем не заперечувався.

В свою чергу вказані обставини щодо перерахування коштів у вказаній сумі через КП ГІОЦ на підставі укладених між останнім та позивачем договорів, а також розщеплення платежів населення КП ГІОЦ з подальшим перерахуванням їх на рахунки відповідача підтверджуються також постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016 у даній справі № 910/16565/15.

Окрім того як встановлено в постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2010 у справі № 1/16 за позовом ПАТ АК Київводоканал до ЖБК хімік - 20 про стягнення 49196,68 грн. за період з січня 2007 р. по листопад 2009 р. на підставі Договору на послуги з водопостачання та водовідведення № 01928/4-02 від 25.02.2003 р., який регулює правовідносини сторін у даному спорі, саме КП ГІОЦ здійснює розщеплення та оплату платежів особам, в тому числі і ПАТ АК Київводоканал , які надають послуги позивачу.

При цьому умовами спірного Договору не передбачено надання послуг з постачання холодної води , яка використовується на підігрів.

Таким чином, за твердженнями позивача, в період з січня 2012р. по грудень 2014р. ПАТ АК Київводоканал грошові кошти в сумі 42103,60 грн. були отримані без достатньої правової підстави та за послуги, не передбачені умовами спірного Договору, в зв'язку з чим 29.04.2015 ЖБК Хімік-20 звернувся до ПАТ АК Київводоканал з вимогою № 20 від 29.04.2014, в якій просив протягом семи днів з дня отримання даної вимоги перерахувати на рахунок позивача грошові кошти, що отримані без достатньої правової підстави в розмірі 42 103,60 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.

Факт надсилання вказаної вимоги на адресу відповідача та отримання останнім 07.05.2015 підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку № 9811 від 29.04.2015, опису вкладення в цінний лист від 29.04.2015 та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0222505516420.

Проте, зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, кошти у вказаній сумі ЖБК Хімік-20 повернуті не були.

За таких обставин, позивач звернувся до суду з позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал про стягнення 42 103,60 грн., отриманих без достатньої правової підстави, посилаючись на статтю 1212 Цивільного кодексу України, як таких, що перераховані в якості оплати вартості холодної води, що йде на підігрів на підставі Договору № 01928/4-02 від 25.02.2003, умовами якого не врегульовано питання постачання Публічним акціонерним товариством Акціонерна компанія Київводоканал Житлово-будівельному кооперативу Хімік-20 холодної води для підігріву, а тому зазначена сума є коштами, отриманими відповідачем без достатньої правової підстави.

Крім того позивач вказав, що Правила користування системами комунального водопостачання і водовідведення, на які є посилання у пункті 1.1 договору, втратили чинність на підставі Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства Про затвердження Правил користування системами централізованого водопостачання і водовідведення в населених пунктах України від 27.06.2008 року № 190, істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Стаття 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлює, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно статті 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо). Порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (статті 16, 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги ).

Згідно статті 257 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію.

Гаряча та перегріта вода є продукцією енергопостачальника та/або виробника, а споживачем холодної води як складової гарячого водопостачання є виробник та/або постачальник енергії.

Отже, чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду. Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач. При цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Суд зауважує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 у справі № 910/6704/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015, частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал та стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу Хімік-20 40 084,29 грн. заборгованості з оплати послуг водопостачання та водовідведення за період з 01.01.2012 по 30.06.2014 за договором № 019284/4-02 від 25.02.2003 року.

Згідно з п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил №190 визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 у справі № 910/6704/15-г було встановлено, що теплові пункти не знаходяться на балансі ЖБК Хімік-20 , а отже у останнього відсутній обов'язок сплачувати вартість води, що йде на підігрів.

У відповідності до частини 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови № 18, згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За таких обставин суд вважає встановленим вищезазначеними рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 у справі № 910/6704/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2015 відсутність обов'язку позивача з оплати холодної води, що йде на підігрів, оскільки умовами спірного Договору не передбачено як надання послуг з постачання гарячої води, так і надання послуг з постачання холодної води, що йде на підігрів, а також не перебування теплового пункту на балансі ЖБК Хімік-20 . При цьому вказані факти відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційними і доказування не потребують.

Як зазначалось вище, при вирішенні спору господарські суди встановили, що між сторонами існують правовідносини за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 01928/4-02 від 25.02.2003, за яким відповідач зобов'язався надавати позивачу послуги з постачання питної води та водовідведення, а останній - оплачувати їх вартість, а тому відповідач, в силу наведених обставин, не є виконавцем послуг з постачання холодної (питної) води для виготовлення гарячої, тобто між сторонами не існує зобов'язань з надання таких послуг і, відповідно, їх оплати.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави.

У листі Верховного Суду України від 01.01.2016 р. Висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 111-16 ГПК, за I півріччя 2015 р. дано наступне роз'яснення.

В свою чергу, скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 Вищий господарський суд України зазначив, що суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводи скаржника щодо відсутності між сторонами договірних правовідносин на постачання відповідачем позивачу холодної води для виготовлення гарячої, доказів постачання води на теплопункти (бойлери) Житлово-будівельного кооперативу "Хімік-20" Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" також не надало, а тому сумнівним є висновок судів попередніх інстанцій щодо того, що перерахування грошових коштів за послуги, які не передбачені умовами договору, не позбавляє останнього обов'язку повернути кошти, набуті, в розумінні статті 1212 Цивільного Кодексу України, без достатніх правових підстав.

Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК.

Як зазначалось судом вище, відповідач в силу встановлених судом наведених обставин, за умови існування між сторонами правовідносин за Договором на послуги водопостачання та водовідведення № 01928/4-02 від 25.02.03 р., не є виконавцем послуг з постачання холодної (питної) води для виготовлення гарячої води, тобто між сторонами не існує зобов'язань з надання таких послуг і, відповідно, їх оплати.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені рішеннями судів обставини перерахування грошових коштів в сумі 42103,60 грн. за період січень 2012 - грудень 2014 р. в якості оплати за холодну воду на підігрів, обов'язок з оплати постачання якої умовами спірного Договору не передбачений, суд приходить до висновку, що сума в розмірі 42103,60 грн., яка є предметом стягнення у даній справі, перерахована на рахунок відповідача поза межами договірних (зобов'язальних) платежів, тобто відповідач набув спірні кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими Договором № 01928/4-02 від 25.02.2003 року .

При цьому доказів наявності будь - яких інших підстав для перерахування позивачем грошових коштів в сумі 42013,60 грн. на рахунок ПАТ АК Київводоканал , як то господарських договорів або інших правочинів, укладених між сторонами, матеріали справи не містять.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неповернення відповідачем безпідставно набутих коштів в сумі 42103,60 грн., розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення будь - яких доказів щодо повернення позивачу безпідставно набутих коштів у вказаній сумі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов повністю доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо поданої відповідачем заяви про застування строку позовної давності, враховуючи наявність рішень господарських судів у справі № 1/16, зокрема, постанови Вищого господарського суду України від 20.09.2010, з урахуванням висновків якої відповідач стверджує про усвідомлення позивачем в період 2012- 2014 р.р. під час вчинення дій з перерахування коштів в оплату послуг відповідача за воду на підігрів відсутності передбаченого умовами спірного Договору такого обов'язку, та, відповідно, сплив строку позовної давності суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (п. 5).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів"(далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При цьому, як зазначено в п. 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Окрім цього приписи чинного законодавства не містять застережень щодо задоволення заяв відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення безпідставно отриманих коштів в сумі 42103,60 грн., перерахованих позивачем за відсутності обов'язку з оплати послуг з постачання холодної води на підігрів.

Крім того, як зазначалось вище, частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За твердженнями позивача останній дізнався про порушення свого права внаслідок прийняття Київським апеляційним господарським судом постанови від 26.10.2015 у справі № 910/6704/15-г, та, відповідно, набрання законної сили 26.10.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 р. у даній справі, а також постанови Вищого господарського суду України від 23.12.2015 у справі № 910/6704/15-г, якими встановлено факт відсутності у ЖБК Хімік-20 обов'язку сплачувати ПАТ АК Київводоканал вартість холодної (питної) води для підігріву.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання відповідача в наданих суду письмових поясненнях на той факт, що за наслідками розгляду господарської справи № 1/16 Вищим господарським судом України в вересні 2010 р. позивачу було відомо про відсутність передбаченого спірним Договором обов'язку з оплати води на підігрів, і, як наслідок, про порушення його прав, оскільки за наявності тотожних правовідносин, які ґрунтуються на тому ж самому Договорі на послуги водопостачання та водовідведення № 01928/4-02 від 25.02.03 р., предметом спору у справі № 1/61 були обставини виконання сторонами своїх зобов'язань в частині надання та оплати послуг з водовідведення та водопостачання за період з січня 2007 р. по листопад 2009 р., в той час як грошові кошти, з позовом про стягнення яких позивач звернуся у справі № 910/16565/15, перераховані за період січень 2012- грудень 2014, отже предметом дослідження у справі № 1/16 не були.

Господарський суд розглянувши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду даної справи, та розглянувши позов по суті, приймаючи до уваги той факт, що позивач звернувся до суду з даним позовом 26.06.2015 як свідчить відмітка канцелярії Господарського суду міста Києва на позовній заяві) та провадження у справі № 910/16565/15 порушено судом 30.06.2015, враховуючи що ЖБК Хімік-20 дізнався про порушення свого права 26.10.2015 (з моменту винесення та набрання законної сили Київським апеляційним господарським судом постанови від 26.10.2015 у справі № 910/6704/15-г), приходить до висновку про звернення позивача до суду в межах встановленого законодавством 3-річного строку позовної давності, відтак позовна давність не може бути застосована.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов повністю доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги ЖБК Хімік-20 щодо стягнення з ПАТ АК Київводоканал безпідставно набутих коштів у розмірі 42 103,60 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька,1-а, код ЄДРПОУ 03327664) на користь Житлово-будівельного кооперативу Хімік-20 (02068, м. Київ, вулиця Драгоманова, 20-А, вулиця Ахматової, 13-А, код ЄДРПОУ 22934625) 42 103 (сорок дві тисячі сто три) грн. 60 коп. безпідставно набутих грошових коштів та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 10 березня 2017.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон