Ухвала

від 22.03.2017 по справі 428/10179/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий суду 1 інстанції - Юзефович І.О.

Доповідач - Єрмаков Ю.В.

Справа № 428/10179/16-ц

Провадження № 22ц/782/58/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді Єрмакова Ю.В.,

суддів - Дронської І.О., Яреська А.В.,

за участю секретаря судового засідання Попової Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сєвєродонецьку апеляційну скаргу Льодового палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Льодового палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

В вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, після уточнення якого остаточно просив:

-поновити йому строк для звернення до суду;

-поновити його на підприємстві Льодовий Палац спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області на посаді механіка;

-виплатити йому заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 16.08.2016р. по 19.12.2016р. у розмірі 9403,68грн.;

-стягнути з Льодового Палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області моральну шкоду у розмірі 10000грн..

В обґрунтування позову вказав, що з 01.08.1994р. він працював у Льодовому Палаці спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області, з 02.12.2009р. був переведений на посаду головного інженера. Також, з 2009р. є інвалідом III групи. З жовтня 2015р. за згодою позивача ОСОБА_3 його було переведено на посаду механіка. 13.06.2016р. позивач ОСОБА_3 був повідомлений про скорочення посади механіка, з чим не був згоден. Ніякої іншої вакантної посади йому не було запропоновано і 15.08.2016р. його було звільнено на підставі ч.І ст.40 КЗпП України.

Оскільки внаслідок неправомірних дій адміністрації Льодового Палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області стосовно його неправомірного звільнення та допущення дискримінації щодо нього, яка полягала у його душевних стражданнях, погіршенні стану його здоров'я, постійних переживаннях та витрачання часу та зусиль на відновлення виробничих стосунків та ділової репутації, йому була спричинена моральна шкода.

Крім того, в період з 14.09.2016р. по 21.09.2016р. він проходив курс амбулаторного лікування, у зв'язку з чим просив задовольнити позов.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 грудня 2016 року позов задоволено частково. Суд вирішив: Поновити ОСОБА_3 строк на звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору у справі про звільнення. Визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. директора Льодового Палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області №8/К від 15.08.2016р. в частині звільнення 15.08.2016р. ОСОБА_3 механіка Льодового Палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області за п.1 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1., і.н. НОМЕР_1, на роботі на посаді механіка Льодового Палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області з 16.08.2016р..

Стягнути з Льодового Палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області (код СДРПОУ 39028222) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і.н. НОМЕР_1, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто за період з 16.08.2016р. по 19.12.2016р., у розмірі 3487,84грн. з відрахуванням обов'язкових платежів.

Стягнути з Льодового Палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області (код СДРПОУ 39028222) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1., і.н. НОМЕР_1, моральну шкоду у розмірі 2190грн..

Стягнути з Льодового Палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області (код СДРПОУ 39028222) на користь держави судовий збір у розмірі 551,20грн..

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та в частині стягнення з Льодового Палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 2190,63грн. з відрахуванням обов'язкових платежів.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 відмовити за необґрунтованістю.

Не погодившись з вказаним рішенням суду відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 грудня 2016 року та прийняти нове рішення , яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити та вирішити питання щодо судових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, позивача та його представника, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду

За зімстом ст.213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Такі вимоги закону судом першої інстанції були виконані.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції послався на положення 233-235, 237-1 КЗпП України, та дійшов висновку про те, що відповідачем при звільненні позивача з підстав ст. 40 п.1 КЗпП України був порушений порядок звільнення, оскільки не було прийнято заходів до працевлаштуваня його на вакантні посади, а тому позов є частково обгрунтованим.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Судом встановлено, що позивач з 01.08.1994р. знаходився у трудових відносинах з відповідачем, працюючи у Льодовому Палаці спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області на різних посадах, з жовтня 2015р. на посаді механіка. 24.05.2016р. директор Льодового палацу спорту звернувся до начальника відділу молоді та спорту ОСОБА_4 зі службовою запискою №23 про внесення з 01.08.2016р змін у штатний розпис Льодового Палацу спорту та виключення із штатного розпису одиницю механіка 6 т.p., яку обіймав позивач, з метою економії фонду заробітної плати, раціонального завантаження працівників та у зв'язку з перерозподілом обов'язків у Льодовому Палаці спорту. Наказом начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради №104 від 25.05.2016р., наказано директору Льодового Палацу спорту підготувати штатний розклад зі змінами працівників з 13.08.2016р. та попередити працівників про наступне звільнення згідно чинного законодавства. У зв'язку з внесенням змін в штатний розпис Льодового Палацу спорту та виключенням 1 одиниці механіка наказом директора Льодового Палацу спорту №38 від 13.06.2016р., позивача було попереджено про наступне вивільнення та повідомлено про майбутнє звільнення з займаної посади за п.1 ст. 40 КЗпП України з 13.08.2016р.

Наказом директора Льодового палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області №58 від 15.08.2016р. скорочено 1 одиницю механіка зі штатного розпису Льодового Палацу спорту з 16.08.2016р. та внесено відповідні зміни в штатний розпис з 16.08.2016р..

Наказом директора Льодового Палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області №8/К про припинення трудового договору від 15.08.2016р. позивача звільнено з 15.08.2016р. з посади механіка Льодового Палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради Луганської області за п. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу №104 від 25.05.2016р. начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради №104 від 25.05.2016р., з нарахуванням вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та заробітної плати за відпрацьовані дні.

Вказані обставини були встановлені судом на підставі наданих доказів, які є в матеріалах справи та сторонами не заперечуються.

Отже, суд дійшов правильного висновку про те, що у відповідача дійсно мало місце скорочення посади, яку займав позивач і він мав право вирішувати питання про його звільнення з цих підстав.

Але судом також встановлено, що при вирішенні питання щодо звільнення позивача за вказаними підставами відповідачем допущено порушення порядку такого звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Як було з'ясовано судом, відповідачем вказані положення закону не виконано.

Судом встановлено, що в період з 25 травня 2016 року, коли відповідачем відповідно до наказу начальника відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради №104 від 25.05.2016р., вирішувалося питання щодо скорочення посади позивача, позивач знаходився на лікарняному з 27.05.2016р. по 10.06.2016р., при цьому у період з 24.05.2016р. по 01.06.2016р. у відповідача були вакантні посади, а саме - посада слюсаря-сантехніка 0.25ст. та посада прибиральниці виробничих приміщень 0,5ст., які, не дочекавшись виходу позивача з лікарняного, не запропонувавши їх попередньо позивачеві, без з'ясування його бажання щодо постійного переводу на одну з цих посад відповідно до положень ст.49-2 КЗпП України, відповідачем ці посади з 01.06.2016р. були розподілені на інших працівників даного підприємства за сумісництвом, посади яких не підпадали під скорочення, і отже, на момент 13.06.2016 року, коли позивачеві було видано попередження про наступне через два місяці звільнення, вакантних посад вже не було.

Враховуючи наведені вище обставини, суд правильно дійшов висновку про те, що вирішуючи питання щодо заповнення вакантних посад, хоча це і відбулося до винесення позивачеві офіційного попередження про наступне звільнення, відповідачем було порушено право позивача на працевлаштування, відповідач не повинен був вирішувати питання щодо заповнення вакантних посад своїми працівниками сумісниками проігнорувавши позивача, який був відсутній у цей період з поважних причин (знаходження на лікарняному).

За таких обставин у суду були підстави для задоволення позову позивача та поновлення його на посаді, стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, який розраховано відповідно до діючого з цього приводу законодавства, проти розрахунку якого відповідачем в апеляційній скарзі доводів не наведено, а також дійшов правильного висновку щодо необхідності стягнення моральної шкоди у вказаному у рішенні розмірі.

Проте, судова колегія вважає за потрібне зауважити, що встановивши правильно вказані обставини справи в описовій частині рішення суд помилково послався на ст. 32 КЗпП України, яка регламентує процедуру переведення працівників на іншу роботу

Судова колегія вважає, що у даному випадку правильно слід керуватися ст. 49-1 КЗпП України, як зазначено вище.

Вказане помилкове посилання на норму матеріального права, яка не регулює виниклі правовідносини, не потягло прийняття судом неправильного рішення по суті спору, оскільки судом правильно встановлено обставини справи, та зроблено висновки, які відповідають, як обставинам справи, так і положенням закону, який регулює звільнення працівників з зазначених підстав.

Доводи апелянта щодо неправильного посилання на ст. 32 КЗпП України на увагу не заслуговують, оскільки це не є підставою для скасування рішення суду відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України.

Посилання апелянта на те, що суд, необґрунтовано дійшов висновку про наявність іншої вакантної роботи у відповідача на момент попередження про вивільнення позивача (13.06.2016року), взявши до уваги період з 24.05.2016 по 01.06.2016, та про те, що суд, не звернув увагу на те, що виходячи зі змісту ст. 49-2 КЗпП України, відповідач був зобов'язаний саме 13.06.2016 при попередженні про звільнення запропонувати Позивачу іншу роботу у разі наявності вакантних посад, яких на 01.06.2016 року не було, на увагу не заслуговують, оскільки відповідачем було порушено право позивача на працевлаштування тим, що, не дочекавшись його виходу на роботу, відповідач у цей період достовірно знаючи, що посада позивача скорочена, поспішно розподілив вакантні на той момент посади між іншими працівниками, посади яких не скорочувалися, що призвело до того, що на момент, коли було видано наказ про наступне звільнення позивача, вакансій вже не було. При цьому, судом встановлено, що підприємство має у своєму штатному розкладі 10 працівників сумісників, які, окрім повної ставки, займають ще посади за сумісництвом, представник відповідача не зміг пояснити, яким чином працівники-сумісники виконують роботу за сумісництвом і у той же час працюють за основною посадою та яким чином ведеться облік їх робочого часу на кожній посаді.

Доводи апелянта про те, що всупереч положень ч. З ст.64 ГК України, суд безпідставно самостійно визначає, що відповідач неправильно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, чим виходить за межі судового розгляду, передбаченого п.19 Постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.92 Про практику розгляду судами вдових спорів , водночас знову ж суд помилково вважає, що відповідач повинен був запропонувати позивачу іншу роботу в період з 24.05.2016, в той час як відповідно до ст. 49 КЗпП України відповідач був зобов'язаний 13.06.2016 при попередженні про звільнення запропонувати позивачу іншу роботу на тому самому підприємстві, коли вакантних посад не було, на увагу не заслуговують, оскільки вони зводяться до тих же самих доводів, що саме на момент винесення попередження про наступне звільнення 13.06.2016 року вакантних посад у відповідача не було, тільки в іншому варіанті, які вже апеляційною інстанцією розглянуті вище, зроблено висновки та визнані такими, що не заслуговують на увагу.

Доводи апелянта про те, що при визначенні суми моральної шкоди, яку нібито спричинив відповідач, суд зазначивши, що позивач не надав жодного доказу спричинення йому моральної шкоди, все одно без жодних доказів безпідставно та необґрунтовано визначає суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 2190 гривень, що суперечить п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , на увагу не заслуговують, оскільки судом встановлено, що відповідачем було порушено права позивача при вирішенні питання про його звільнення, яке підлягає захисту. Отже, вже само по собі ця обставина свідчить про завдання позивачеві моральної шкоди, яку він має право вимагати відшкодувати. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом враховано роз'яснення, які містяться у зазначеній Постанові Пленуму Верховного Суду України.

До того ж, в уточненій позовній заяві позивач обгрунтовує вимоги в частині моральної шкоди та ці обставини були враховані судом при вирішенні питання щодо стягнення моральної шкоди та визначення її розміру.

Інші доводи апелянта зводяться до оцінки доказів, які судом досліджено та їм надано відповідну правову оцінку, з якою судова колегія погоджується, а також носять характер цитування окремих речень самого рішення.

Отже, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Зазначені апелянтом обставини не знайшли свого об'єктивного підтвердження в ході розгляду справи в апеляційній інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи заяву, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєви ми і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправи льного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду за лишенню без змін.

Керуючись ст. ст.303, 307, 308, 313, 314, 317 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Льодового палацу спорту відділу молоді та спорту Сєвєродонецької міської ради відхилити.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення.

Головуючий суддя Єрмаков Ю. В.

Судді: Дронська І.О.

Яресько А.В.