Ухвала

від 23.03.2017 по справі 534/233/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 534/233/16-ц Номер провадження 22-ц/786/587/17Головуючий у 1-й інстанції Солоха О. В. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Хіль Л.М.,

Суддів: Абрамова П.С., Лобова О.А.,

За участю секретаря: Колодюк О.П.,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 20 грудня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства Полтава-Банк до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства Полтава-Банк про визнання недійсним кредитного договору від 17.10.2007 № 171,-

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2016 року позивач ПАТ Полтава-банк звернувся до суду із позовом, прохаючи стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 171 від 17.10.2007 в сумі 251913 грн. 64 коп. та понесені судові витрати в сумі 3778 грн. 70 коп.

Після остаточного уточнення позовних вимог банк просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 297911 грн. 35 коп., що складається з: заборгованість по тілу кредиту - 162754 грн. 66 коп.; сума простроченого тіла кредиту - 30961 грн. 75 коп.; сума нарахованих відсотків - 1440 грн. 73 коп.; сума прострочених відсотків - 30953 грн. 03 коп.; сума пені - 71801 грн. 18 коп. за період з 22.06.2015 року по 21.06.2016 року та понесені судові витрати в сумі 4468 грн. 67 коп.

В обґрунтування позовних вимог банк вказав, що 17 жовтня 2007 року між ним та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №171, відповідно до якого остання отримала споживчий кредит у сумі 15000 доларів США строком на 180 місяців на період з 17.10.2007 року по 17.10.2022 рік зі сплатою відсотків в розмірі 12 % річних на умовах, визначених вищевказаним договором. За умовами договору боржник зобов'язувалась щомісячно здійснювати погашення кредиту та відсотків, проте взяті на себе зобов'язання не виконує, внаслідок чого станом на 21.06.2016 року утворилась заборгованість у сумі 297911 грн. 35 коп. На підставі вказаного позивач звернувся до суду з позовом про захист своїх прав.

ОСОБА_4 та її представник звернулись до суду із зустрічним позовом до ПАТ Полтава-банк , прохаючи визнати недійсним кредитний договір від 17.10.2007 №171, укладений між ОСОБА_4 та позивачем.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила, що банком при укладенні договору їй не була надана, як споживачу, необхідна достовірна інформація про отриману продукцію (кредит), у зв`язку із чим вона мала помилкове уявлення стосовно предмету договору (вартості кредиту - грошових коштів, як предмету позики) та своїх зобов`язань за договором (розмір грошового зобов`язання).

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 20 грудня 2016 року первісний позов ПАТ Полтава-Банк задоволено повністю.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ Полтава-Банк заборгованість за кредитним договором від 17.10.2007 №171 у сумі 297911 грн. 35 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 162754 грн. 66 коп.; сума простроченого тіла кредиту - 30961 грн. 75 коп.; сума нарахованих відсотків - 1440 грн. 73 коп.; сума прострочених відсотків - 30953 грн. 03 коп.; сума пені - 71801 грн. 18 коп.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ Полтава-Банк судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 4468 грн. 67 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_3 в інтересах своєї довірительки ОСОБА_4 та посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, прохала його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові ПАТ Полтава-банк до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ Полтава-банк про захист прав споживача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказала, що банком при укладення договору було порушено п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені постановою НБУ № 186 від 10.05.2007 року, адже ПАТ Полтава-банк не надав позивачеві усієї необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації щодо кредитного продукту, що забезпечувала б можливість її свідомого вибору та правильного уявлення щодо своїх прав та обов`язків за кредитним договором № 171 від 17.10.2007 року. З огляду на викладене, вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що спірний договір відповідає вимогам законодавства.

Також апелянт вважає, що розмір позовних вимог банку не є документально підтвердженим.

Колегія суддів, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з нормою п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 17 жовтня 2007 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір №171 (т.1, а.с.13).

Відповідно до п. 1.1 вказаного Кредитного договору позичальнику надано кредит в сумі 15000 доларів США (т.1, а.с.16) строком на 180 місяців з 17.10.2007 року по 17.10.2022 рік зі сплатою відсотків в розмірі 12% річних на умовах, визначених вищевказаним договором.

Позичальник зобов'язаний здійснювати погашення кредиту та процентів щомісячно в розмірі згідно з Графіком погашення кредиту та інших платежів (т.1, а.с.14-15).

Відповідно до п. 4.2.1. Договору, позичальник зобов'язується забезпечити повернення одержаного кредиту та сплати відсотки за користування кредитом відповідно до умов даного договору.

Згідно п.4.2.2. Кредитного договору позичальник повинен сплатити Банку суму пені, штрафу, а також суму збитків, у випадках передбачених п.п. 5.2., 5.3. цього Договору.

Пунктом 4.3.1. Договору визначено, що Банк має право у разі виникнення простроченої заборгованості по кредиту або прострочення сплати відсотків по ньому, стягувати пеню згідно умов п.5.2., п. 5.3. цього Договору, або достроково стягнути заборгованість за кредитом. Відповідно до п.5.1. Договору сторони несуть передбачену діючим законодавством України відповідальність за збитки (прямі та упушену вигоду), завдані один одному невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань по цьому Договору.

Згідно п. 6.2. Кредитного Договору при порушенні строків погашення основної суми кредиту при неповній сплаті позичкової заборгованості, при порушенні строків погашення нарахованих процентів або при неповній сплаті нарахованих процентів Позичальник сплачує Банку суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

ПАТ Полтава-банк долучено до матеріалів справи уточнений розрахунок заборгованості відповідачки, що утворилась у зв'язку із невиконанням нею взятих на себе зобов'язань за вказаним вище кредитним договором у розмірі 297911 (двісті дев'яносто сім тисяч дев'ятсот одинадцять) грн. 35 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 162754 грн. 66 коп.; сума простроченого тіла кредиту - 30961 грн. 75 коп.; сума нарахованих відсотків - 1440 грн. 73 коп.; сума прострочених відсотків - 30953 грн. 03 коп.; сума пені - 71801грн. 18 коп.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 525 ЦК України забороняється відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За ч. 1 та ч. 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення: природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину заст. 230 ЦК України.

Закон України Про захист прав споживачів застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України Про захист прав споживачів не застосовуються (постанови Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-511цс15, від 02 грудня 2015 року у справі №6-1341цс15).

Згідно з ч. 7 ст. 15 та ст. 23 Закону України Про захист прав споживачів не передбачено визнання договору недійсним за умови ненадання повної інформації споживачу, а тому з цих підстав кредитний договір не може бути визнаний недійсним.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів визначений перелік несправедливих умов договору.

З роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Верховний Суд України у справах № 6-69цс14 та 6-202цс15 зазначив, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ Полтава-Банк щодо визнання недійсним кредитного договору є обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України, банк зобов'язується надати грошові кошти позивальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, з наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. ОСОБА_4 уклала із банком кредитний договір, факту введення в оману при укладенні нею договору належними та допустимими доказами доведено не було, як і не було доведено наявність при укладенні договору законодавчо визначених підстав для визнання кредитного договору недійсним. Умови вказаного договору відповідачкою тривалий час належним чином не виконуються. Через те, що позичальник умов договору належним чином не виконує, право банку на повернення його власності - грошових коштів, отримання відсотків, комісії та інших платежів за користування його власністю у визначений у кредитному договорі строк, порушено, а тому підлягає захисту.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав й для скасування рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог ПАТ Полтава-Банк , адже апелянт, посилаючись на неправильність наданого банком розрахунку заборгованості, жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України не надав. Натомість, судом першої інстанції було досліджено наявні у матеріалах справи розрахунки заборгованості відповідача за зобов`язанням та квитанції надані у підтвердження виконання зобов`язань та не встановлено зайвих чи невірних зарахувань відповідних сум за наявними зобов`язаннями відповідача.

За таких обставин колегія суддів дійшла до переконання, що висновки місцевого суду зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом дана відповідна правова оцінка. Розгляд справи проведений з дотриманням принципу змагальності та диспозитивності, а оцінка доказів проведена відповідно до норм ст. 212 ЦПК України.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів вважає, що при вирішенні спору по суті місцевим судом були вірно враховані та застосовані норми матеріального і процесуального права, а також правильно встановлені фактичні обставини по справі та їм дано належну правову оцінку.

Керуючись ст.ст. 303 ч. 1, 304, 307 ч. 1 п.1, 308 ч.1, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 20 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий: Л.М. Хіль

Судді: П.С. Абрамов

О.А. Лобов

З оригіналом згідно: Л.М. Хіль