Ухвала

від 02.11.2017 по справі 534/233/16-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

СитнікО.М., Іваненко Ю.Г., СтупакО.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Полтава-Банк до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Полтава-Банк про визнання недійсним кредитного договору , за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 20 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 23 березня 2017 року ,

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство Полтава-Банк (далі - ПАТ Полтава-Банк ) звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 17 жовтня 2007 року між ним та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 171, відповідно до якого остання отримала споживчий кредит у розмірі 15 000 доларів США строком до 17 жовтня 2022 року зі сплатою відсотків у розмірі 12 % річних на умовах, визначених договором. За умовами договору боржник зобов'язалася щомісячно здійснювати погашення кредиту та відсотків, проте взяті на себе зобов'язання не виконувала, внаслідок чого станом на 21 червня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 297 911 грн 35 коп., яку позивач просив стягнути з відповідачки.

ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ Полтава-Банк , посилаючись на те, що банком при укладенні договору їй не була надана, як споживачу, необхідна достовірна інформація про отриману продукцію (кредит), у зв'язку із чим вона мала помилкове уявлення стосовно предмету договору (вартості кредиту - грошових коштів, як предмету позики) та своїх зобов`язань за договором (розмір грошового зобов'язання).

Просила визнати недійсним кредитний договір від 17 жовтня 2007 року № 171, укладений між нею та ПАТ Полтава-Банк .

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 20 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 23 березня 2017 року, позов ПАТ Полтава-Банк задоволено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ Полтава-Банк заборгованість за кредитним договором у розмірі 297 911 грн 35 коп., з якої: заборгованість за тілом кредиту - 162 754 грн 66 коп.; сума простроченого тіла кредиту - 30 961 грн 75 коп.; сума нарахованих відсотків - 1 440 грн 73 коп.; сума прострочених відсотків - 30 953 грн 03 коп.; пеня - 71 801 грн 18 коп. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ Полтава-Банк відмовити, її зустрічний позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 17 жовтня 2007 року між ПАТ Полтава-Банк та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 171, відповідно до якого остання отримала споживчий кредит у розмірі 15 000 доларів США строком до 17 жовтня 2022 року зі сплатою відсотків в розмірі 12 % річних на умовах, визначених договором.

Згідно з умовами договору позичальник зобов'язаний здійснювати погашення кредиту та процентів щомісячно у розмірі згідно з графіком погашення кредиту та інших платежів.

Відповідно до п. 4.2.1 договору, позичальник зобов'язується забезпечити повернення одержаного кредиту та сплати відсотки за користування кредитом відповідно до умов даного договору.

Згідно з п. 4.2.2 кредитного договору позичальник повинен сплатити банку пеню, штраф, а також суму збитків, у випадках, передбачених п. п. 5.2, 5.3 цього договору.

Пунктом 4.3.1 договору визначено, що банк має право у разі виникнення простроченої заборгованості по кредиту або прострочення сплати відсотків по ньому, стягувати пеню згідно умов п. 5.2, п. 5.3 цього договору, або достроково стягнути заборгованість за кредитом. Відповідно до п. 5.1 договору сторони несуть передбачену діючим законодавством України відповідальність за збитки (прямі та упущену вигоду), завдані один одному невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань за цим договором.

Згідно з п. 6.2 кредитного договору при порушенні строків погашення основної суми кредиту при неповній сплаті позичкової заборгованості, при порушенні строків погашення нарахованих процентів або при неповній сплаті нарахованих процентів Позичальник сплачує банку суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За умовами договору боржник зобов'язувалася щомісячно здійснювати погашення кредиту та відсотків, проте взяті на себе зобов'язання не виконувала, внаслідок чого станом на 21 червня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 297 911 грн 35 коп. Власного розрахунку заборгованості ОСОБА_4 не надала.

Враховуючи, що ОСОБА_4 порушила умови виконання кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість перед позичальником, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ПАТ Полтава-Банк .

За ч. 1 та ч. 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів визначений перелік несправедливих умов договору.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України у справах № 6-69цс14 та № 6-202цс15.

Згідно з ч. 7 ст. 15 та ст. 23 Закону України Про захист прав споживачів не передбачено визнання договору недійсним за умови ненадання повної інформації споживачу, а тому з цих підстав кредитний договір не може бути визнаний недійсним.

Таким чином, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні зустрічного позову.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 20 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 23 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

СитнікО.М. Іваненко Ю.Г. СтупакО.В.