Ухвала

від 22.03.2017 по справі 815/2694/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2017 року м. Київ К/800/725/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого Приходько І.В.

суддів Бухтіярової І.О.

Веденяпіна О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Саратської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.06.2014 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014 р.

у справі № 815/2694/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Дар

до Саратської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-Дар (далі - позивач, ТОВ Агро-Дар ) подано до суду позов до Саратської об?єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - відповідач, Саратська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.02.2014 р. № 0000042200 (форма Р ) про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 633 138 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 316 569 грн. та № 000005200 (форма В4 ) про зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 3 072 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.06.2014 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014 р., позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Саратської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області від 03.02.2014 р. № 0000042200 та № 0000052200.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові повністю, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах із платником податків ТОВ Булавка , код ЄДРПОУ 35919954, за період з 01.03.2013 р. по 31.05.2013 р., за результатами якої складено акт перевірки від 09.12.2013 р.№ 354/2200/32272111.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 1, ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження ТОВ АГРО-ДАР податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 633 138 грн., в тому числі за березень 2013 року - у сумі 117 868 грн., за квітень 2013 року - у сумі 364 412 грн., за травень 2013 року - у сумі 150 858 грн, та завищення залишку від'ємного значення з ПДВ (р. 24 Декларації) за травень 2013 року у сумі 3 072 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.02.2014 р. № 0000042200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 949 707 грн., у тому числі за основним платежем - у сумі 633 138 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 316 569 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 03.02.2014 р. № 0000052200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3 072 грн. за звітний період травень 2013 року.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, скасовуючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення, обґрунтовував своє рішення тим, що податковим органом, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано достатніх доказів на підтвердження правомірності прийнятих рішень.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість повинні бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.03.2013 р. між позивачем (покупець) та ТОВ Булавка (постачальник) укладено договір поставки № 1, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах цього договору стікер, плівку 20*500, плівку поліетиленову термоусадочну, куток картонний, із зазначенням, що конкретний асортимент та кількість товару погоджується у заявках та зазначається у накладних та інших товаросупровідних документах.

На виконання умов зазначеного договору за результатами поставки протягом березня-травня 2013 року відповідного товару сторонами складались видаткові накладні, податкові накладні, доставка придбаного позивачем у ТОВ Булавка товару з м. Києва до м.Татарбунари підтверджується належним чином оформленими товарно-транспортними накладними.

Крім того, 01.03.2013 р. між позивачем (покупець) та ТОВ Булавка (постачальник) укладено договір поставки № 2, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах цього договору гофролоток 0310*0230*0320, гофролоток 0278*0260*0330, із зазначенням, що конкретний асортимент та кількість товару погоджується у заявках та зазначається у накладних та інших товаросупровідних документах.

На виконання умов зазначеного договору за результатами поставки протягом березня-травня 2013 року відповідного товару сторонами складались видаткові накладні, податкові накладні, доставка придбаного позивачем у ТОВ Булавка товару з м. Києва до м. Татарбунари підтверджується належним чином оформленими товарно-транспортними накладними.

Оплата товару постачальнику здійснена шляхом безготівкових розрахунків, що підтверджується реєстрами проведених документів по рахунках позивача, завірених відповідними банками.

На підставі наявних первинних документів позивачем відповідні податкові накладні заносились до реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за відповідні звітні періоди, а також формувався податковий кредит з податку на додану вартість, дані щодо якого заносились до податкових декларації з податку на додану вартість за відповідні звітні періоди.

Зазначені документи є первинними в розумінні ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та були оцінені судом з дотриманням вимог ст.86 КАС України.

Відтак, судами попередніх інстанцій встановлено, що фактично позивачем було надано документи, які дають можливість дійти висновку про рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій, наявності спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та існуванню зв'язку між фактом придбання товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та доказів на підтвердження придбання позивачем відповідних робіт. З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, договори виконано сторонами в повному обсязі.

Судами попередніх інстанцій також досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій, перед укладенням договору з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагент позивача був зареєстрованим в ЄДРПОУ, тобто був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, та платником податку на додану вартість.

Суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано належних та допустимих доказів відсутності господарських операцій за спірними правочинами, несумісності предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, відсутності розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання товарів у контрагента, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про невідповідність закону вчинених за ним господарських операцій.

У розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Однак, наявності вищезазначених обставин, на підтвердження факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулися, судами не встановлено.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Правильними є і висновки судів попередніх інстанцій, що акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.08.2013 р. № 790/26-55-22-02/35919954 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Булавка щодо підтвердження господарських відносин за період з 01.01.2012 р. по 30.06.2013 р., не можуть бути безспірним та об'єктивним доказом того, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ Булавка не відбувались, та підставою для позбавлення платника (позивача) права на формування податкового кредиту.

Сума податку на додану вартість, яка включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавець товару несе обов'язок сплатити суму податку до бюджету, а у разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, а фактично спрямовані на переоцінку установлених судом обставин, що перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Саратської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області - відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.06.2014 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий суддя І.В.Приходько

Судді І.О.Бухтіярова

О.А.Веденяпін