Рішення

від 27.03.2017 по справі 910/21756/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2017Справа №910/21756/16

За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавного підприємства Укртрансфармація провідшкодування вартості майна у розмірі 206 939,93 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_2 від відповідача:Попович Л.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - Підприємець ) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Укртрансфармація (надалі - Підприємство ) про відшкодування вартості майна у розмірі 206 939,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконано зобов'язання з повернення зі зберігання майна, переданого позивачем на підставі договору зберігання на майновому складі №УТФ/1/15 від 01.04.2015 р., у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про відшкодування вартості такого майна у розмірі 206 939,93 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.12.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №05-23/87 від 10.01.2017 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з лікарняним судді Андреїшиної І.О.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2017 р. справу №910/21756/16 передано для розгляду судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2017 р. вказану справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П. та призначено до розгляду на 08.02.2017 р.

06.02.2017 р. представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що після припинення дії договору позивач був зобов'язаний забрати майно зі зберігання, чого ним зроблено не було.

В судових засіданнях 08.02.2017 р. та 20.02.2017 р. судом оголошувались перерви на 20.02.2017 р. та 20.03.2017 р. відповідно.

17.03.2017 р. представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення автентичності підпису позивача.

Відповідно до частини першої статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України Про судову експертизу . Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

За змістом пунктів 2, 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики призначення судової експертизи №4 від 23.03.2012 р. судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Судом в задоволенні вказаного клопотання було відмовлено з огляду на недоведеність заявником неможливості розгляду даної справи за відсутності висновку експерту з вказаного питання.

Також 17.03.2017 р. представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про зупинення провадження по справі до закінчення проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню №12017100100002718.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі, зокрема, в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

За змістом наведеної норми права підставою для зупинення провадження у господарській справі є сукупність таких складових як розгляд іншої справи іншим судом, пов'язаність цієї іншої судової справи з даною господарською справою та неможливість розгляду останньої до вирішення судом зазначеної іншої справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, що розглядається іншим судом, пов'язана з даною, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Саме по собі зазначення про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Більш того, ст. 79 Господарського процесуального кодексу України встановлює вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

При цьому ст. 79 Господарського процесуального кодексу України не передбачає зупинення провадження у справі до моменту закінчення досудового розслідування, а докази передання матеріалів кримінального провадження до суду та порушення провадження у справі за такими матеріалами відповідачем не надано.

З огляду на викладене, судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.03.2017 р. розгляд справи відкладено на 27.03.2017 р. у зв'язку із неявкою представника позивача.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю.

Представник відповідача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечувала, вказувала, що спірне майно було повернуте відповідачем на користь позивача згідно з відповідними актами приймання-передачі.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2015 р. між Підприємством (зберігач) та Підприємцем (поклажодавець) був укладений договір зберігання на майновому складі №УТФ/1/15 (надалі - Договір ), відповідно до п. 1.1 якого поклажодавець передає на зберігання зберігачу, а зберігач зобов'язується зберігати майно, передане йому поклажодавцем. Приймання й передача майна на зберігання та із зберігання здійснюється згідно акту приймання-передачі майна.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що майно, що передається на зберігання залишається у власності поклажодавця і не переходить у власність зберігача.

Згідно з п. 1.3 Договору передане майно зберігається за адресою: АДРЕСА_1, в приміщенні адміністративно-складської будівлі площею 164,1 кв.м згідно плану-схеми.

За змістом п. 2.1 Договору поклажодавець передає зберігачу майно зазначене в акту приймання-передачі майна - додаток №1, у місці, визначеному в п. 1.3 Договору з моменту підписання цього договору.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і продовжує діяти до його припинення по заяві однієї із сторін. Заяву про припинення договору повинно бути зроблено в письмовій формі не пізніше 20 днів до передбачуваної дати припинення договору.

Відповідно до п. 3.1.7 Договору зберігач зобов'язаний повернути поклажодавця майно, що було передано на зберігання, на підставі письмової вимоги з підписанням акту прийому-передачі зі зберігання.

На підставі актів прийому-передачі майна від 01.4.2015 р., 30.04.2015 р., 01.05.2015 р., 31.05.2015 р., 01.06.2015 р. та 30.06.2015 р. позивач передав відповідачу на зберігання майно (товари господарського призначення) на загальну суму 206 939,93 грн.

Листом №75 від 10.12.2015 р. відповідач повідомив позивача про припинення дії Договору з 01.01.2016 р. у зв'язку з реорганізацією Підприємства та припиненням надання відповідних послуг зі зберігання майна.

25.06.2016 р. позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення майна зі зберігання на майновому складі за Договором, в якому вимагав повернути йому передане на зберігання майно, або відшкодувати його вартість у разі відсутності (втрати) майна, а також сплатити суму існуючої переплати у розмірі 22 367,00 грн.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було повернуто передане на зберігання майно, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про відшкодування його вартості у розмірі 206 939,93 грн.

Згідно з п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і продовжує діяти до його припинення по заяві однієї із сторін. Заяву про припинення договору повинно бути зроблено в письмовій формі не пізніше 20 днів до передбачуваної дати припинення договору.

Листом №75 від 10.12.2015 р. відповідач повідомив позивача про припинення дії Договору з 01.01.2016 р. у зв'язку з реорганізацією Підприємства та припиненням надання відповідних послуг зі зберігання майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, Договір припинив свою дію шляхом його розірвання в односторонньому порядку з ініціативи зберігача з 01.01.2016 р.

Відповідно до п. 3.1.7 Договору зберігач зобов'язаний повернути поклажодавця майно, що було передано на зберігання, на підставі письмової вимоги з підписанням акту прийому-передачі зі зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

За приписами п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору і відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтями 22, 623 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З огляду на наведені норми для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, завданих порушенням договірного зобов'язання потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.

Положеннями ч. 1 ст. 225 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

В розумінні чинного господарського законодавства збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

При цьому зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов'язань наступає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.

Згідно з п. 3.1.8 Договору зберігач зобов'язується нести відповідальність за втрату чи пошкодження майна.

За змістом п. 4.4 Договору збитки, завдані поклажодавця втратою (нестачею) або пошкодженням майна, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) майна - у розмірі його вартості; у разі пошкодження майна - у розмірі суми, на яку знизилась його вартість.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до вимог закону та договору, а в разі відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Із матеріалів справи вбачається, що 25.06.2016 р. позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення майна зі зберігання на майновому складі за Договором, в якому вимагав повернути йому передане на зберігання майно, або відшкодувати його вартість у разі відсутності (втрати) майна, а також сплатити суму існуючої переплати у розмірі 22 367,00 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні повідомила суд, що на підставі актів прийому-передачі майна від 30.04.2015 р., 01.05.2015 р., 31.05.2015 р., 01.06.2015 р., 30.06.2015 р. та 06.02.2016 р. спірне майно було повністю повернуто на користь позивача.

В той же час, статтею 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

За змістом ч. 2 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Згідно з ч. 5 п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 р. подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

Додані відповідачем до матеріалів справи копії актів прийому-передачі майна від 30.04.2015 р., 01.05.2015 р., 31.05.2015 р., 01.06.2015 р., 30.06.2015 р. та 06.02.2016 р. не завірені належним чином у відповідності до вимог ч. 5 п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011 р., оскільки не містять прізвища та зазначення посади особи, яка здійснювала посвідчувальний напис, а відтак не приймаються судом як належні докази у справі.

При цьому, представник відповідача в судовому засіданні вказала, що оригінали вказаних актів прийому-передачі майна у Підприємства відсутні, а приміщення, в якому мало зберігатися майно позивача, було звільнено та опечатано.

З урахуванням викладеного суд вважає доведеним факт порушення відповідачем свого обов'язку зі збереження та повернення об'єкта зберігання поклажодавця (Підприємцю).

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що майно, що передається на зберігання залишається у власності поклажодавця і не переходить у власність зберігача.

За статтею 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Як вбачається зі ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, у відносинах, що виникають з договору зберігання поклажодавець зазнає збитків внаслідок невиконання зберігачем свого обов'язку з його повернення, незалежно від того чи це майно наявне у зберігача чи було ним втрачено чи є знищеним і відповідно до норм ст.ст. 653, 950, 951, 953 Цивільного кодексу України не позбавлений права на їх стягнення.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 10.11.2016 р. у справі № 922/1314/16.

Тобто, у спірних зобов'язальних правовідносинах сторін визначальним для понесення позивачем збитків є не сам по собі факт втрати чи знищення переданого на зберігання майна, а зменшення майнової сфери Підприємця внаслідок невиконання Підприємством свого обов'язку з повернення товару власникові.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги Підприємця про стягнення з Підприємства вартості переданого на зберігання товару у розмірі 206 939,93 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства Укртрансфармація (02121, м. Київ, вул. Ташкентська, 60; ідентифікаційний код 01101329) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість у розмірі 206 939 (двісті шість тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 93 коп. та судовий збір у розмірі 3 104 (три тисячі сто чотири) грн. 10 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.03.2017 р.

Суддя В.П. Босий