Постанова

від 20.03.2017 по справі 826/16065/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 березня 2017 року 13:45 № 826/16065/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Мар'янченко Д.А.,

за участю сторін:

представника позивача - Жлобіна В.М.,

представника відповідача - Геращенко В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю РЕЙНБОУ ДІДЖИТАЛ до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю РЕЙНБОУ ДІДЖИТАЛ до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0004101402 від 19.07.2016 року, мотивуючи позовні вимоги тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято без урахування того, що виконання зобов'язань товариством за договорами з ТОВ ВАНСКОР ЛТД та ТОВ ПРОКТЕР ЕНД ГЕМБЛ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА підтверджено належними та допустимими первинними та іншими документами, що повністю підтверджує реальність цих господарських операцій. Крім того, позивач зазначив, що проведення господарських операцій відображено в реєстрі бухгалтерському обліку товариства, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 з ТОВ ВАНСКОР ЛТД за квітень 2015 року. При цьому, отримані товариством та видані ним своїм контрагентам податкові накладні відображені в Єдиному реєстрі податкових накладних за квітень 2015 року; на момент здійснення господарських операцій ТОВ ВАНСКОР ЛТД перебувало на обліку в якості платника ПДВ без будь-яких обмежень, що не заперечено перевіряючими під час проведення позапланової перевірки.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначивши, що до перевірки ТТН, інші документи, що підтверджують транспортування товару не надано, а специфікації, видаткові та податкові накладні виписані в один день. При цьому, в наданих специфікаціях до договору поставки №142 від 10.04.2015 року зазначено адресами доставки різні регіони України, що, на думку податкового органу, передбачає залучення значної кількості транспортних засобів. Крім того, представник контролюючого органу зазначив, що до перевірки не надано документів, підтверджуючих транспортування продукції, на які ТОВ ВАНСКОР ЛТД оформило первинні документи на адресу позивача, а позивач, в свою чергу, відобразив дані операції в бухгалтерському обліку.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 17.06.2016 року по 24.06.2016 року Головним управлінням ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю Рейнбоу Діджитал з питань взаємовідносин з ТОВ Ванскор ЛТД за період з 01.04.2015 року по 30.04.2015 року, за результатами якої складено відповідний акт №295/26-15-14-02-02/35643625 від 04.07.2016 року.

В результаті перевірки встановлено порушення:

- п. 44.1 ст. 44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 288288 грн., в тому числі за 2015 рік у сумі 288288 грн.;

- п. 185.1 ст.185, п.188.1 ст. 188, п.187.1 ст. 187, п.п.201.10 ст.201, п. 201.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у сумі 320320 грн., в тому числі за квітень 2015 року в сумі 320320 грн.

На підставі виявлених порушень податковим органом прийнято, зокрема, податкове повідомлення-рішення №0004101402 від 19.07.2016 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 480480,00 грн.

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У відповідності до пп. а п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу норми п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 року № 10 Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної , що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за № 185/24962 (набрав чинності 01.03.2014 року та діяв до 01.12.2014 року, тобто був чинний на момент виписки спірних податкових накладних).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Між тим у своєму листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин)(надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996-ХІV).

Аналіз вищевикладених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 року К/9991/72258/12, від 21.10.2014 року № К/800/6170/14 та від 26.08.2014 року № К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії, покладається на податкову інспекцією як на суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, дане правило не виключає обов'язку платника довести обґрунтованість сформованих ним податкового кредиту по операціям з придбання товарів (робіт, послуг) та …правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податків. .

Як вбачається з акта перевірки, позивачем за квітень 2015 року задекларовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість всього у сумі 1041325 грн., податковий кредит з податку на додану вартість всього у сумі 742288,00 грн.

В перевіряємий період ТОВ Рейнбоу Діджитал мало взаємовідносини з ТОВ Ванскор ЛТД (код ЄДРПОУ 393305025).

10.04.2015 року між позивачем (покупець) та ТОВ Ванскор ЛТД (постачальник) укладено договір поставки №142, згідно умов якого постачальник зобов'язується поставляти та передати у власність покупця продукцію, визначену у п. 2.1 цього договору, а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за цінами, визначених умовами даного договору та додатків до нього.

Під додатками до цього договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, додатки, замовлення покупця, які узгоджені з постачальником, рахунки та видаткові накладні, які видаються постачальником (п.1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору, найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) узгоджується сторонами у специфікаціях, які являються невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 4.1 договору №142 поставка продукції здійснюється окремими партіями відносно до наданого покупцем та схваленого постачальником замовлення на поставку продукції, що оформляється відповідною специфікацією.

Доставка продукції здійснюється на умовах, визначених відповідною специфікацією на поставку партії продукції. Всі витрати, пов'язані з транспортуванням та доставкою продукції, здійснюється за рахунок сторони, зазначеної у відповідній специфікації. Одночасно з передачею кожної партії продукції постачальник передає покупцеві наступні документи: один оригінальний екземпляр видаткової накладної; один оригінальний екземпляр податкової накладної (разом з квитанцією про її реєстрацію в ЄР); один оригінальний екземпляр рахунку-фактури на дану партію продукцію (розділ 5 договору).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи специфікаціях №№1, 2, 3, 4, 5, 6 від 10.04.2015 року, умовами поставки є DAP відповідно до умов поставки Інкотермс-2010.

Частиною 4 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Термін поставка в пункті означає, що продавець виконав своє зобов'язання по постачанню, коли він надав покупцеві товар, готовий до розвантаження з транспортного засобу, що прибув в узгоджене місце призначення. Продавець несе всі ризики, пов'язані з доставкою товару в узгоджене місце призначення. Продавець не зобов'язаний виконувати митні формальності або сплачувати імпортні мита при ввезенні товару. Даний термін може застосовуватися при поставках будь-яким видом транспорту.

Наведене свідчить, що згідно договору поставки №142 від 10.04.2015 року вибір засобу транспортування та оплата доставки здійснювалась поставщиком, а відтак у товариства обґрунтовано відсутні документи стосовно транспортування приданого товару до місць призначення.

Податковий орган, крім того, зазначив, що на виконання умов п. 5.1 договору поставки №142 від 10.04.2015 року, укладеного з ТОВ Ванскор ЛТД неможливо встановити фактичне перевезення товару.

Водночас, з наданих Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві у відповідь на судовий запит №826/16065/16 від 14.02.2017 року документів вбачається, що ТОВ Ванскор ЛТД подано податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2015 року, в р. 9 якої вказано 624597 грн.

При цьому, з рішення №342/26-50-11-01-27 від 19.08.2015 року вбачається, що ТОВ Ванскор ЛТД за останні 12 календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій становить 25460630,00 грн.

З урахуванням наведеного в сукупності, оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, суд приходить до висновку про те, що зазначені первинні документи підтверджують реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

За результатами дослідження вище перелічених первинних та інших документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Відповідно, висновки викладені в акті Головного управління ДФС у м. Києві №295/26-15-14-02-02/35643625 від 04.07.2016 року щодо неправомірності формування ТОВ Рейнбоу Діджитал податкового кредиту та витрат у вказаний період документально та нормативно не підтверджуються.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, .третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 86 КАС України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню як протиправні.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ :

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю РЕЙНБОУ ДІДЖИТАЛ задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0004101402 від 19.07.2016 року.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю РЕЙНБОУ ДІДЖИТАЛ (код ЄДРПОУ 39330525) понесені ним судові витрати у розмірі 7207,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов