ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 826/16065/16
адміністративне провадження № К/9901/41335/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2017 у складі головуючого судді Аблова Є. В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017 у складі колегії суддів: Оксененка О. М., Губської Л. В., Федотова І. В. у справі № 826/16065/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РЕЙНБОУ ДІДЖИТАЛ до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю РЕЙНБОУ ДІДЖИТАЛ (далі - Товариство, позивач) звернулось до адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.07.2016 № 0004101402.
2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2017 позовні вимоги задоволено.
2.1 . Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0004101402 від 19 липня 2016 року.
2.2. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
2.3. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1 . Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю РЕЙНБОУ ДІДЖИТАЛ з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Ванскор ЛТД за період з 01.04.2015 по 30.04.2015.
3.2. За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 04.07.2016 № 295/26-15-14-02-02/35643625, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог:
- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 288 288 грн, у тому числі за 2015 рік у сумі 288 288 грн;
- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, підпункту 201.10 статті 201, пункту 201.1, підпункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у сумі 320 320 грн, у тому числі за квітень 2015 року в сумі 320 320 грн.
3.3. На підставі встановлених в акті перевірки порушень, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.07.2016 № 0004101402, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 480 480,00 грн.
3.4. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом оскільки вважає податкове повідомлення-рішення неправомірним.
4. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв`язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності. Згідно з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, реальність виконання вказаного договору підтверджено первинними та розрахунковими документами, зокрема видатковими та податковими накладними, специфікаціями, рахунками на оплату, платіжними дорученнями.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
5.1. Касаційна скарга обгрунтована неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Скаржник зазначає про те, що за результатами проведеної перевірки не було підтверджено дійсність фактичного проведення господарських операцій на виконання умов договору поставки між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Ванскор ЛТД .
6. У запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що є законними та обгрунтованими, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
7. Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
8. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
9. Крім цього, у відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
10. Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
11. Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
12. Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
13. Тобто, умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.
14. Водночас, з огляду на положення чинного законодавства та існуючу судову практику, особливу увагу судам належить звертати на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
15. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
16. Тобто, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
17. Колегія суддів погоджується із твердженням судів попередніх інстанцій про необхідність перевірки фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.
18. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.04.2015 між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ванскор ЛТД (постачальник) укладено договір поставки № 142, згідно з умовами якого постачальник зобов`язується поставляти та передати у власність покупця продукцію, визначену у пункті 2.1 цього договору, а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за цінами, визначених умовами даного договору та додатків до нього.
19. Так, за змістом пункту 2.1. договору, під додатками до цього договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, додатки, замовлення покупця, які узгоджені з постачальником, рахунки та видаткові накладні, які видаються постачальником.
20. Крім того, відповідно до пункту 2.1 вказаного договору, найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) узгоджується сторонами у специфікаціях, які являються невід`ємною частиною даного договору.
21. Згідно з пунктом 4.1 договору № 142 поставка продукції здійснюється окремими партіями відносно до наданого покупцем та схваленого постачальником замовлення на поставку продукції, що оформляється відповідною специфікацією. Доставка продукції здійснюється на умовах, визначених відповідною специфікацією на поставку партії продукції. Всі витрати, пов`язані з транспортуванням та доставкою продукції, здійснюється за рахунок сторони, зазначеної у відповідній специфікації. Одночасно з передачею кожної партії продукції постачальник передає покупцеві наступні документи: один оригінальний екземпляр видаткової накладної; один оригінальний екземпляр податкової накладної (разом з квитанцією про її реєстрацію в ЄР); один оригінальний екземпляр рахунку-фактури на дану партію продукцію.
22. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, зокрема специфікаціями №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6 від 10.04.2015, умовами поставки є DAP відповідно до умов поставки Інкотермс-2010.
23. Колегія суддів погоджується із твердженнями судів попередніх інстанцій про те, що реальність виконання вказаного договору підтверджено видатковими та податковими накладними, специфікаціями, рахунками на оплату, платіжними дорученнями.
24. Крім того, судами на підставі матеріалів справи встанволено, що усі перелічені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.
25. На переконання колегії суддів, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження фальсифікації документів, виписаних на виконання договору.
26. Разом з тим, відповідачем також не надано доказів того, що договір, укладений між позивачем та його контрагентом оспорювався в судовому порядку, визнавався недійсним.
27. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій у частині надання оцінки наявності ознак фіктивності договірних відносин між позивачем та контрагентом не підтвердились під час перегляду справи.
28. Водночас, Верховний Суд також зазначає, що на підставі наявних в матеріалах справи доказів було встановлено, що умовами поставки є DAP відповідно до умов поставки Інкотермс-2010.
29. Згідно з Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати за умовами поставки DAP Інкотермс 2010 - Delivered At Point (поставка у пункті найменування місця призначення) на продавця покладаються зобов`язання нести усі витрати і ризики, пов`язані із транспортуванням товару до місця призначення.
30. Доставка товару здійснювалась контрагентом, а тому вимога податкового органу щодо обов`язкової наявності у позивача товарно-транспортних накладних є безпідставною.
31. Крім того, відповідною транспортною документацією обов`язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.
32. Верховний Суд зазначає, що у даному випадку, посилання податкового органу на результати податкового контролю контрагента позивача правомірно не прийнято судами попередніх інстанцій до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та валових витрат поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
33. Колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.
34. Ураховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента.
35. Правильним, на думку колегії суддів є висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Ванскор ЛТД спеціальної податкової правосуб`єктності на момент укладення з ним вказаного вище правочину, зокрема, того, що вказана юридична особа не була зареєстровані в якості платника податку на додану вартість або того, що їхня реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду.
36. Зазначені висновки узгоджуються також із практикою Європейського суду з прав людини.
37. Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов`язання зі сплати податку.
38. Згідно з частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
39. Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержавнням норм матеріального і процесуального права.
40. Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах касаційної скарги та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції - без змін.
41. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
42 . Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.
43 . Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017 у справі № 826/16065/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РЕЙНБОУ ДІДЖИТАЛ до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення- залишити без змін.
44. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О.О. Шишов
М. М. Яковенко
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 28.01.2021 |
Оприлюднено | 29.01.2021 |
Номер документу | 94458692 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Дашутін І.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні