Постанова

від 30.03.2017 по справі 916/3393/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2017 р.Справа № 916/3393/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Принцевська Н.М.

секретар судового засідання: Полінецька В.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 272 від 05.12.2016)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № б/н від 12.01.2017)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Одеське електротехнічне експлуатаційне монтажне підприємство»

на рішення господарського суду Одеської області від « 22» лютого 2017 року, повний текст якого складено та підписано « 27» лютого 2017 року

по справі № 916/3393/16

за позовом Комунального підприємства «Одеське електротехнічне експлуатаційне монтажне підприємство»

до відповідача ОСОБА_3 підприємства «ФЕНІКС-92» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 42 618,04 грн.

В С Т А Н О В И В :

07.12.2016 року Комунальне підприємство «Одеське електротехнічне експлуатаційне монтажне підприємство» (далі по тексту - Позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_3 підприємства «ФЕНІКС-92» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (далі по тексту - Відповідач) про стягнення 45 307,08 грн., з якою 25 350,91 грн. - заборгованість по орендній платі, 4700,69 грн. компенсації земельного податку, 3332,85 грн. - інфляційні витрати, 977, 96 грн. - 3 % річних, 10 944,67 грн. - пені.

Позивач неодноразово звертався до суду з заявами в порядку ст.22 ГПК України, відповідно до останньої редакції просив стягнути з МП ФЕНІКС-92 на користь позивача заборгованість з орендної плати 21 930,91 грн., 8120,69 грн. - компенсації земельного податку, 3395,84 грн. - інфляційних витрат, 952,26 грн. -3 % річних, 8218,34 грн. - пені (а.с.202-207)

Позовні вимоги, з урахуванням їх уточненням мотивовані порушенням відповідачем умов Договору оренди нежитлового приміщення № 96 від 31.12.2003 щодо своєчасної плати за орендовані приміщення, у зв'язку з чим позивачем крім суми основної заборгованості нараховані відповідачу три відсотки річних, пеня, інфляційні та компенсація земельного податку.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.02.2017 року (головуючий суддя Бездоля Д.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 підприємства „ФЕНІКС-92» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на користь Комунального підприємства Одеське електротехнічне експлуатаційно-монтажне підприємство 728 (сімсот двадцять вісім) грн. 19 коп. боргу по орендній платі (компенсації земельного податку), 137 (сто тридцять сім) грн. 93 коп. 3% річних, 1191 (одну тисячу сто дев'яносто одну) грн. 13 коп. пені, 94 (дев'яносто чотири) грн. 93 коп. інфляційних нарахувань та 69 (шістдесят дев'ять) грн. 59 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Висновок суду щодо відмови у позовних вимогах про стягнення орендної плати та компенсації земельного податку у розмірі 29323,41 за Договором оренди від 31.12.2003 року мотивований тим, що позивачем не доведено володіння, користування відповідачем об'єктом оренди за Договором саме до 24.02.2016 та в матеріалах справи відсутні докази коли саме об'єкт був повернутий відповідачем, у зв'язку з чим судом самостійно здійснено розрахунок орендної плати,пені, 3 % річних та інфляційних витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Комунальне підприємство «Одеське електротехнічне експлуатаційне монтажне підприємство» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 22.02.2017 року у справі № 916/3393/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги підприємства задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що господарським судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, порушені норми матеріального та процесуального права, а тому прийнято частково необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що у відповідності до умов Договору оренди, орендар зобов'язаний оплатити орендну плату за весь час користування об'єктом оренди, саме до дати підписання Акту приймання - передачі, до 24.02.2016.

Представником відповідача надано до суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив залишити апеляційну скаргу Комунального підприємства «Одеське електротехнічне експлуатаційне монтажне підприємство» без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, вважаючи його правомірним, обґрунтованим та відповідаючим матеріалам справи.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 31.12.2003 між КП „Міські дороги» (Орендодавець) та МП ТОВ Фенікс-92 (Орендар) був укладений Договір оренди № 96, відповідно до п.1.1 якого Орендодавець передає а Орендар приймає строкове платне володіння та користування частину площі підземного пішохідного переходу № 1, 2, 3 на Привокзальній площі загальною площею 183,2 кв.м. з метою розміщення на ній торгових павільйонів та стендів, виготовлених за власний рахунок, а також експлуатації вже розміщених на ній торгових павільйонів, які є власністю відповідача та збудовані останнім в рамках дії попередніх договорів оренди (а.с.26-28).

30.06.2009 між КП „Міські дороги» та відповідачем була укладена додаткова угода до договору, якою контрагенти внесли зміни до договору та узгодили, що КП „Міські дороги» передає, а відповідач приймає у строкове платне володіння та користування частину площі підземного пішохідного переходу № 1, 2, 3 на Привокзальній площі загальною площею 305 кв.м. з метою розміщення на ній торгових павільйонів та стендів, виготовлених за власний рахунок, а також експлуатації вже розміщених на ній торгових павільйонів, які є власністю відповідача та збудовані останнім в рамках дії попередніх договорів оренди (а.с.36).

На виконання умов Договору оренди, 30.06.2009 між сторонами було складено та підписано Акт прийому-передачі об'єкта оренди до Договору оренди № 96 від 31.12.2003 року, відповідно до якого представник Орендодавця передав, а представник Орендаря прийняв у користування 305 кв.м. підземного пішохідного переходу, який розташований у м. Одесі на Привокзальній площі (а.с.37).

01.08.2013 між сторонами та КП „Міські дороги» була укладена додаткова угода до договору, в якій контрагенти узгодили передачу прав та обов'язків за договором від КП „Міські дороги» до Комунального підприємства Одеське електротехнічне експлуатаційно-монтажне підприємство (а.с.32).

Відповідно до п. 1.1. договору (в редакції додаткової угоди № 3 до договору) позивач зобов'язався передати, а відповідач прийняти у строкове платне володіння та користування частину площі підземного пішохідного переходу № 1,2,3 на Привокзальній площі, 2, загальною площею 330 кв.м. (далі-споруда), з метою розміщення на ній торгових павільйонів та стендів, виготовлених за власний рахунок, а також експлуатації вже розміщених на ній торгових павільйонів, які є власністю відповідача та збудовані останнім в рамках дії попередніх договорів оренди.

Згідно з п. 1.2 договору (в редакції додаткової угоди від 26.06.2015 до договору) строк дії договору продовжений до 31.01.2016 включно.

Відповідно до п. 3.1 договору (в редакції додаткової угоди від 26.06.2015 до договору) за орендовані приміщення підземних пішохідних переходів відповідач зобов'язався сплачувати орендну плату з 01.07.2015 в розмірі 21093,22 грн., що розрахована на 01.07.2015 та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Відповідач здійснює компенсацію земельного податку згідно з чинним законодавством.

Згідно з п. 3.3 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується позивачем за весь період заборгованості з нарахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

09.11.2015 позивач звернувся до відповідача з листом № 152, в якому просив відповідача у триденний термін з моменту закінчення строку дії договору звільнити об'єкт оренди та передати його позивачу.

24.02.2016 між сторонами було підписано Акт прийому-передачі до Договору оренди нежитлового приміщення, відповідно до п.1 якого Орендар передав, а Орендодавець прийняв об'єкт оренди згідно Договору оренди нежитлового приміщення № 96 від 31.12.2003 року, частину підземних пішохідних переходів № 1,2,3 на Привокзальній площі, загальною площею 330 кв.м.. Пунктом 3 Акту зазначено, що дата фактичної передачі частини нежитлового приміщення, зазначена в правому верхньому куті, може не співпадати з датою підписання Акту (а.с.25).

03.10.2016 та 11.10.2016 позивач звернувся до МП ТОВ Фенікс-92 з претензіями, відповідно до яких просив погасити існуючу заборгованість з орендної плати, пеню та штрафні санкції. Також позивачем зазначено, що у випадку невиконання вимог претензії, підприємство буде вимушене звернутись до господарського суду з метою захисту порушених прав, стягненням заборгованості з орендної плати та штрафних санкцій.

Між тим, такі претензія залишені МП ТОВ Фенікс-92 без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення Комунального підприємства «Одеське електротехнічне експлуатаційне монтажне підприємство» до суду з відповідним позовом.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог Комунального підприємства «Одеське електротехнічне експлуатаційне монтажне підприємство» вважає, що його доводи, заперечення і вимоги скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до п.3 ст.179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Отже, як встановлено під час розгляду даної справи, у відповідності із цими нормами чинного законодавства, 31.12.2003 року між сторонами склалися правовідносини, пов'язані орендою нежитлового приміщення, про що було укладено відповідний Договір № 96.

Так, зазначений договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509, 530 ЦК України), і згідно ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено володіння та користування МПП «ФЕНІКС-92» у вигляді ТОВ об'єктом оренди за Договором до 24.02.2016 року, в матеріалах справи відсутні докази коли саме 31.01.2016 чи після 31.01.2016 об'єкт оренди був повернутий відповідачем, у зв'язку з чим відмовлено у позовних вимогах відносно стягнення орендної плати та компенсації земельного податку у сумі 29 323,41 грн. за період з 01.02.2016 - по 24.02.2016 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з зазначеними висновками суду, з огляду на наступне.

Пунктом 3.1 договору (в редакції додаткової угоди від 26.06.2015 до договору) передбачено, що за орендовані приміщення підземних пішохідних переходів орендар зобов'язався сплачувати орендну плату з 01.07.2015 в розмірі 21093,22 грн., що розрахована на 01.07.2015 та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Орендар здійснює компенсацію земельного податку згідно з чинним законодавством.

Згідно до підписаних сторонами Актів здачі-прийняття робіт, рахунками, розрахунками, у період з вересня 2015 року по січень 2016 року, відповідач мав сплатити Орендодавцю орендну плату та компенсацію земельного податку у загальному розмірі 143 949,34 грн.

Однак МП «ФЕНІКС-92» у вигляді ТОВ сплатив позивачу орендну плату та компенсацію земельного податку за зазначений період невчасно та не у повному розмірі, у сумі 143 221,15 грн., що підтверджується банківськими випискам.

У зв'язку з чим, як вірно встановлено місцевим господарським судом, сума боргу відповідача перед позивачем по орендній платі за Договором оренди нежитлового приміщення № 96 від 31.12.2003 року (компенсації земельного податку) за січень 2016 року складає 728,19 грн., (143 949,34 грн. - 143 221,15 грн.)

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що підписавши Акт приймання-передачі 24.02.2016 року, відповідач підтвердив фактичне користування об'єктом оренди саме до 24.02.2016 року, колегією суддів не приймається, оскільки як вірно зазначено місцевим господарським судом, позивачем не було доведено користуванням підприємством об'єктом оренди до 24.02.2016 року та відсутні докази, що підтверджують точну дату повернення об'єкту оренди.

Згідно ч.3 статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна у разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Як було зазначено вище, Додатковою угодою до договору від 26.06.2015 року сторони продовжили дію Договору до 31.01.2016 року.

Між тим, позивач (орендодавець) не зважаючи на те, що термін дії договору закінчується 31.01.2016 року, листом від 09.11.2015р. повідомив відповідача про припинення дії Договору, чим порушив умови ст. 17 ЗУ Про оренду державного та комунального майна та п. 9.5 Договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна Одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем, що не суперечить п.9.7 Договору.

Частиною 1 статті 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна , У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він

зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу приписів ч.ч.4, 6 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (частин 1 та 2).

Крім того, слід зазначити і те, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням зазначеного індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України, Листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року з рекомендаціями відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права.

Колегія суддів апеляційної інстанції перевіривши здійснений розрахунок місцевого господарського суду 3 % річних за період з 01.02.2016 - по 24.02.2016 у сумі 137,93 грн. та інфляційних нарахувань у період з березень 2016 року - січень 2017 року на суму боргу 728,19 грн. - 94,93 грн., вважає його вірним та обґрунтованим.

Відповідно до п.3.3 Договору оренди, орендна плата перерахована несвоєчасно, або не у повному обсязі, стягується Орендодавцем за весь період заборгованості з нарахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відтак частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у період з 01.10.2015 - по 31.01.2016 у сумі 1191,13 грн., розрахунок якої здійснений судом першої інстанції є вірним.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

Доводи наведені в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Одеської області від 22.02.2017 року у справі № 916/3393/16 відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Комунального підприємства «Одеське електротехнічне експлуатаційне монтажне підприємство» - без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Одеське електротехнічне експлуатаційне монтажне підприємство» залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Одеської області від „22» лютого 2017 року по справі № 916/3393/16 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови

складено „31» березня 2017 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Н.М. Принцевська