Постанова

від 28.03.2017 по справі 910/18353/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2017 р. Справа№ 910/18353/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Чорногуза М.Г.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Агрикової О.В.

за участі секретаря судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Пасічник К.Ю. довіреність № 220/475/д

від відповідача: Мединський М.М. довіреність № б/н від 08.02.17

від відповідача: Таболін О.С. довіреність № б/н від 08.02.17

від третьої особи: Денисенко Ю.О. довіреність № 7/8/2413 від 27.02.17

від третьої особи 1: Маєвський С.В. довіреність № 2 від 20.01.17

від третьої особи 2: не з`явився

від третьої особи 3: не з`явився

від третьої особи 4: Цуканова С.Г. довіреність № 27-48336/61 від 28.12.16

прокурор Лесько Г.Є. посвідчення №034692 від 05.08.2015 р

Вільні слухачі:

1. ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 від 12.09.2000; 2. ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 від 02.03.2001; 3. ОСОБА_3 , паспорт серії НОМЕР_3 від 09.11.1996; 4. ОСОБА_4 , паспорт серії НОМЕР_4 від 01.09.2008; 5. ОСОБА_5 , паспорт серії НОМЕР_5 від 18.02.1997

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2016 року

у справі №910/18353/15 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України

в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Кабінет Міністрів України

за участю третіх осіб, без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1.Державне підприємство "Укрконверсбуд"

2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт"

3.Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву

4.Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання права власності, вилучення та передачу в управління об`єктів нерухомості, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання права власності, вилучення та передачу в управління об`єктів нерухомості (т.І, а.с. 14-23).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 грудня 2015 року у справі № 910/18353/15 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено (т.ІІ, а.с.68-76, 207-214).

Постановою Вищого господарського суду України від 12 вересня 2016 року вищезазначені судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва (т.ІІІ, а.с. 108-114).

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/18353/15 від 22 грудня 2016 року, позов задоволено частково, визнано за державою в особі Міністерства оборони України право власності на об`єкти нерухомості військового містечка № НОМЕР_6 (м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера Б, загальною площею 1189,6 кв. м), а саме: 46/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 2582, 40 кв. м, в тому числі приміщення з № 1 по № 35 групи приміщень № 1 першого поверху, приміщень з № 1 по № 28 групи приміщень № 2 другого поверху приміщення № 2 групи приміщень № 5 мезоніну. В решті позову відмовлено (т. IV, а.с. 96-104).

29 грудня 2016 року ПАТ "Дельта Банк" звернулось з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2016 року у справі №910/18353/15.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2016 року у справі №910/18353/15 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Чорногуз М.Г., суддів Калатай Н.Ф., Жук Г.А.

19 січня 2017 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2016 року у справі №910/18353/15 повернуто без розгляду на підставі п. 2, 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

31 січня 2017 року ПАТ "Дельта Банк" повторно звернулось з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2016 року у справі №910/18353/15 в якій просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному головуючому судді (судді - доповідачу) від 08 лютого 2017 року, справу №910/18353/15 передано головуючому судді Чорногуз М.Г.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 08 лютого 2017 року для розгляду апеляційної скарги ПАТ "Дельта Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2016 року визначено колегію суддів у складі головуючого судді Чорногуз М.Г., суддів Агрикової О.В., Пономаренка Є.Ю.

08 лютого 2017 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2016 року прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Чорногуз М.Г., суддів Агрикової О.В., Пономаренка Є.Ю., розгляд справи призначено на 21 лютого 2017 року.

21 лютого 2017 року та 09 березня 2017 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду розгляд справи відкладено на 09 березня 2017 року та 29 березня 2017 року відповідно.

23 лютого 2017 року від Військової прокуратури Центрального регіону України надійшло клопотання, у якому викладено прохання прийняти рішення про повернення з Державного бюджету 2670,60 грн. судового збору, сплаченого прокуратурою за подання апеляційної скарги, за результатами розгляду якої прийнято постанову Київського апеляційного господарського суду, яку в подальшому було скасовано постановою Вищого господарського суду України з направленням справи №910/18353/15 на новий розгляд. Вказане клопотання мотивоване з посиланням на ст. 88 ГПК України (т.IV, а.с. 199-200).

Щодо вказаного клопотання колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 88 ГПК України, господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повернення судового збору з бюджету.

Тобто положення вказаної статті регулюють порядок вчення відповідних дій саме тим судом, який не вирішив відповідне питання щодо якого маже бути винесено додаткове рішення.

Поряд з цим, у абз. 1 п. 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України" зазначено, що: "У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".

Отже таким судом у даному випадку є Господарський суд міста Києва, а тому порушене у вищезазначеному клопотанні питання не відноситься до компетенції суду апеляційної інстанції і не підлягає розгляду колегією суддів.

Слід зазначити, що прокуратура у даному випадку не позбавлена права звернутись із заявою про видачу наказу про повернення стягнутих грошових сум за скасованим у відповідній частині судовим рішенням у порядку встановленому ст. 122 ГПК України.

07 березня 2017 року та 29 березня 2017 року на виконання ухвали Київського апеляційного господарського суду, ДП "Укрконверсбуд" надало додаткові документи на підтвердження того, що Міністерство оборони України було власником спірного майна до 2010 року (т.IV, а.с. 219-224, 243-262).

Враховуючи положення ч. 1 ст. 101 ГПК України, а також з метою всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи у їх сукупності колегія суддів вважає за потрібне прийняти вказані додаткові докази.

У судовому засіданні 29 березня 2017 року представники ПАТ "Дельта Банк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надали пояснення, в яких підтримали доводи апеляційної скарги та просили апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове, яким у позові відмовити.

Представники прокуратури, Кабінету Міністрів України та ДП "Укрконверсбуд" у судовому засіданні 29 березня 2017 року надали пояснення, в яких заперечували проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представники ТОВ "Інтернешнл Бізнес Консалт" та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву у судове засідання не з`явились, про причини неявки колегію суддів не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень за штрихмасовим ідентифікатором 0411616864319 (т.IV, а.с. 233), а також Довідкою УДППЗ "Укрпошта" про причину повернення/досилання поштового відправлення "за закінченням встановленого строку зберігання" (т.IV, а.с. 233).

Враховуючи те, що ухвалою про прийняття апеляційної скарги до провадження учасників процесу було попереджено, що у разі неявки у судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами, а неявка представників третіх осіб-2, -3 на стороні відповідача не перешкоджає повному, всебічному та об`єктивному розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та за відсутності представників вказаних осіб.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв`язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Скасовуючи судові рішення у даній справі, Вищий господарський суд України у постанові 12.09.2016 р. зазначив, що: "застосовуючи приписи ст. 330 ЦК України, господарські суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що передумовою визнання певної особи добросовісним набувачем майна є встановлення факту відчуження такого майна особою, яка не мала на це права, а тому під час нового розгляду справи слід визначити, чи є власником спірного майна держава, та дослідити, за яких обставин дане майно вибуло з її володіння; встановити, чи є право власника порушеним, оспореним або невизнаним іншими особами; вирішити питання про можливість захисту цього права способом, обраним заявником позову."

Враховуючи те, що в силу положень ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до «Списку зданий НКО СССР на 1 января 1941 года Киевский особый военный округ том І Киевская КЭЧ» (Москва, 1944 ), до складу Квартирно-експлуатаційного управління Головного інтендантського управління Червоної армії, входили будівлі військового містечка №116 (медичне училище) за адресою: вул. Мельника, 79 (т.IV, а.с. 221-224).

Постановою виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 06.12.1944 р. № 286/2 "Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків міста Києва", (Додатку № 2 до вказаної постанови) підтверджується, що вул. Мельника перейменовано на вул. Дорогожицьку (т.IV, а.с. 261-262).

У п. 7 Рішенні виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.1.1948 р. №37 "О возобновлении отвода и установлений границ земельных участков гарнизонной КЕЧ Киевского воєнного округа в Молотовском районе г. Києва" "участок админздания/Штаб КВО/" військової частини №116 визначено за адресою Дорогожицька, 79/81 (т.IV, а.с. 246-250).

Відповідно до п. 2 Постанови №2193 Бюро Київського комітету КП України та виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 10.12.1957 р. "Про впорядкування справи присвоєння імен державних і громадських діячів вулицям і державним установам м. Києва" вулиці Мельникова, яка булла перейменована на Дорогожицьку відновлено назву вулиці (Мельникова) (т.IV, а.с. 244-245).

Пунктом 2 Указу Президії Верховної Ради України № 1608-ХИ від 07.10.1991 р. визначено, що відповідно до Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про військові формування на Україні" всі дислоковані на її території військові частини і підрозділи залізничних військ СРСР, військ урядового зв`язку КДБ СРСР і Цивільної оборони СРСР, їх органи управління з озброєнням і матеріально-технічною базою та військову техніку і майно Міністерства оборони СРСР, передані безоплатно навчальним організаціям Товариства сприяння обороні України перевести у відання України.

Вказаними обставинами підтверджується підпорядкування Міністерству обороні України та відповідно належність Державі України спірного майна, яке входило до складу об`єктів нерухомості військового містечка № 116 до 2000 р.

Розпорядженням КМУ від 28.09.2000 р. №377-р прийнято пропозицію Міністерства оборони України та Національного координаційного центру соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, погоджену з Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України, Міністерством юстиції України, Фондом державного майна України та Державним комітетом статистики України, щодо передачі частини будівлі №20, загальною площею 1500,00 кв. м, військового містечка №116 у м. Києві по вул. Мельникова в оперативне управління Національному координаційному центру соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку. Статус вказаного державного майна при цьому не змінювався (т.І, а.с. 126).

Указом Президента України №49/2002 від 19.01.2002 р. визначено, що правонаступником ліквідованого Національного координаційного центру соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, є Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об`єктів.

27 січня 2005 року Наказом Національного координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об`єктів №2 спірне майно на праві повного господарського відання закріплено за Державним підприємством "Укрконверсбуд" з метою утворення та поповнення його уставного фонду (т.І, а.с. 67-69).

Вказані обставини учасниками судового процесу не спростовані, доводів щодо відсутності у держави права власності на спірне майно станом на дату передачі спірного майна ДП "Укрконверсбуд" не наведено.

Указом Президента України №443/2005 від 07.03.2005 р. Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об`єктів ліквідовано, а здійснення його повноважень та виконання зобов`язань покладено на Міністерство оборони України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.08.2005 №365-р, зокрема, цілісні майнові комплекси державних підприємств "Конверсенерго", "Укрконверс", "Укрконверсбуд", що знаходяться за адресою м. Київ, вул. Мельникова, 81 корпус №20, передано в управління Міністерства оборони України.

28 квітня 2007 року ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №30/156 за позовом ТОВ "Інтернешнл Бізнес Консалт" до ДП "Укрконверсбуд" про стягнення 4276439,81 грн. затверджено мирову угоду, у якій зазначено, що ДП "Укрконверсбуд" в рахунок погашення заборгованості за простими векселями передає у власність ТОВ "Інтернешнл Бізнес Консалт" нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера Б, загальною площею 1 189,6 кв. м, а саме: 46/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 2 582,40 кв. м, в тому числі приміщення з №1 по №35 групи приміщень №1 першого поверху, приміщень з №1 по №28 групи приміщень №2 другого поверху, приміщення №2 групи приміщень №5 мезоніну. (т.І, а.с. 131-137).

Після затвердження Господарським судом міста Києва мирової угоди, відповідно до договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 24 грудня 2007 року, власником спірного майна став громадянин ОСОБА_6 (т.І, а.с. 144-145).

ОСОБА_6 в якості забезпечення зобов`язань ТОВ "Уксільгосппродукт" за Кредитним договором передав вказане майно у іпотеку відповідно до Договору іпотеки №13/Zкіп-08 від 19.02.2008 р.

ОСОБА_6 продав вказані приміщення громадянину ОСОБА_7 за Договором купівлі-продажу від 16 листопада 2010 року (т.І, а.с. 148-149).

18 травня 2011 року постановою Верховного Суду України скасовано всі судові рішення, прийняті у справі№ 2-10522/10, як незаконні та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 про розірвання іпотечного договору №13/Zкіп-08 від 19.02.2008 р.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 10.10.2012 р. у справі № 22-2690/14517/12 звернуто стягнення на предмет іпотеки, належний майновому поручителю ТОВ "Уксільгосппродукт" ОСОБА_6 в рахунок погашення частини заборгованості ТОВ "Уксільгосппродукт" перед ПАТ "Дельта Банк" на загальну суму 10519273, 00 грн. шляхом визнання за ПАТ "Дельта Банк" права власності на предмет іпотеки, а саме нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера Б, загальною площею 1189,6 кв. м, а саме: 46/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 2 582,40 кв. м, в тому числі приміщення з №1 по №35 групи приміщень №1 першого поверху, приміщень з №1 по №28 групи приміщень №2 другого поверху, приміщення №2 групи приміщень №5 мезоніну (т.І, а.с. 159-163).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.01.2013 р., право власності на спірне майно зареєстроване за ПАТ "Дельта-Банк" (відповідач) (т.І, а.с. 164).

Спір між сторонами виник у зв`язку з фактом відчуження спірного майна і вибуття його з державної власності на підставі мирової угоди, укладеної між ДП "Укрконверсбуд" та ТОВ "Інтернешнл Бізнес Консалт".

Відповідно до ст.ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що надає можливість володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" визначено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи; Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації.

Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами (ч. 5 ст. 75 ГК України).

Відповідно до приписів Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Так, відповідно до пункту 1.1 Статуту ДП "Укрконверсбуд" останнє діє як державне комерційне унітарне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України (т.І, а.с. 25-36).

Пунктами 4.1, 4.2 Статуту ДП "Укрконверсбуд" визначено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за підприємством на праві повного господарського відання, здійснюючи яке, підприємство володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним органом управління майном, з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством. Відчужувати, віддавати у заставу майнові об`єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить.

Відповідно дост. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать зокрема будинки та споруди.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст.10 Закону України "Про оборону України"Міністерство оборони України здійснює управління переданим йому військовим майном і майном підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у збройних силах України" (у редакції станом на момент укладення мирової угоди), відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Отже, для укладення будь-якої угоди щодо відчуження нерухомого майна, переданого ДП "Укрконверсбуд" на праві повного господарського відання, було необхідним дотримання відповідної, встановленої законом процедури, а також наявність згоди органу управління вказаним майном.

Проте, фактично відбулося відчуження державного майна, переданого у повне господарське відання ДП "Укрконверсбуд", без дотримання встановленого законодавством порядку відчуження державного нерухомого майна.

Таким чином, здійснення ДП "Укрконверсбуд" права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може бути оцінено як вираження волі Держави на відчуження такого майна.

Тому, оскільки станом на дату відчуження спірного майна ДП "Укрконверсбуд" власником вказаного майна була держава Україна в особі Міністерства оборони України як органу управління спірним майном та те, що фактично воля власника майна на його відчуження жодним чином виражена не була, колегія суддів приходить до висновку про те, що фактом відчуження спірного майна за вказаною мировою угодою було порушено право Держави, що стосуються права власності на спірне майно.

При цьому, на наявність права власника на спірне майно не впливає та обставина, що воно було предметом судового розгляду щодо виконання угод відчуження цього майна укладених іншими особами, оскільки дійсний власник, право власності якого не припинено, не був а ні стороною цих угод, а ні учасником судового розгляду щодо їх виконання.

Поряд з цим ч. 1 ст. 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Позовні вимоги у даній справі прокурор обґрунтовував з посиланням на ст. 392 ЦК України, відповідно до умов якої власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 23.12.2014 р. у справі № 3-191гс14: «Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.»

За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

В Аналізі практики застосування судами статті 16 ЦК України Верховний Суд України зазначив, що: «у речово-правових відносинах не застосовуються способи захисту прав, установлені для зобов`язальних правовідносин. У речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача». Аналогічної правової позиція викладена у постановах Верховний Суд України від 7 листопада 2012 року у справі № 6-107цс12 та від 13 травня 2015 року № 6-67цс15.

У постанові від 25.01.2017 р. у справі №3-153гс16 Верховний Суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про витребування майна від добросовісного володільця з огляду на те, що: «Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч.1 ст. 387 ЦК).

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК.

У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. »

Враховуючи викладене та те, що доказів наявності волі власника спірного майна на його відчуження надано не було, належним способом захисту порушеного права власності Держави є саме витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що прокурором невірно, з порушенням вимог ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, обрано спосіб захисту порушених прав Держави (визнання права власності), оскільки такий спосіб захисту не забезпечує їх реального захисту, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання права власності не можуть бути задоволені з тих підстав, за яких їх було заявлено.

Заявлені позовні вимоги про вилучення у відповідача спірного майна та передачу його в управління Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрконверсбуд", тобто вказана позовна вимога стосується передачі спірного майна в управління третьої особи.

Як зазначалось вище, умови, за яких власник може витребувати майно у добросовісного набувача закріплено у ст. 388 ЦК України.

Поряд з цим положеннями вказаної статті права власника майна витребувати його на користь іншої особи не передбачено, а відповідно до Закону України "Про управління об`єктами державної власності" право передачі об`єктів державного майна є виключною компетенцією органу управління державним майном, яким у даному випадку є Міністерство оборони України.

Фактично прокурор розпорядився державним майном, в той час коли таке право надане тільки власнику майна.

Тому, колегія суддів у вказаній частині зазначає про вірність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про витребування спірного майна у відповідача і передачу його на користь ДП "Укрконверсбуд", з огляду на невірне обрання заявником способу захисту порушеного права.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про порушення місцевим господарським судом вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Тому, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2016 року у справі №910/18353/15 підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2016 року у справі №910/18353/15 необхідно скасувати та прийняти нове рішення, відповідно до якого у задоволенні позову Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України відмовити повністю.

Враховуючи ту обставину, що рішення Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2016 року у справі №910/18353/15 підлягає скасуванню з підстав інших, ніж викладені у апеляційній скарзі, судові витрати за її подання на підставі ст. 49 ГПК України відшкодуванню на користь апелянта не підлягають.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ст.ст. 105 ГПК, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2016 року у справі №910/18353/15 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22 грудня 2016 року у справі №910/18353/15 скасувати та прийняти нове рішення:

"У задоволенні позовних вимог - відмовити."

3. Справу №910/18353/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

СуддіЄ.Ю. Пономаренко

О.В. Агрикова