Постанова

від 19.06.2017 по справі 910/18353/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2017 року Справа № 910/18353/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Палія В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПершого заступника військового прокурора Центрального регіону України на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.03.2017 р. (судді: Чорногуз М.Г., Пономаренко Є.Ю., АгриковаО.В.) у справі№910/18353/15 господарського суду міста Києва за позовомЗаступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави, в особі: Міністерства оборони України доПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Кабінет Міністрів України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1.Державне підприємство "Укрконверсбуд"; 2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт"; 3.Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву; 4.Фонд гарантування вкладів фізичних осіб провизнання права власності, вилучення та передачу в управління об'єктів нерухомості за участю представників: від прокуратури Щипка В.П., прокурор відділу ГПУ, службове посвідчення №041966, вид. 10.03.2016 р. Лесько Г.Є., прокурор відділу Військової прокуратури, службове посвідчення №034692, вид. 05.08.2015 р. від позивачане з'явились від відповідача Мостепанюк В.І., довіреність б/н від 10.05.2017 р. Ханович К.В., довіреність б/н від 10.05.2017 р. від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачане з'явились від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. не з'явились 2. не з'явились 3. не з'явились 4. Музичук Л.В., довіреність №27-6896/17 від 30.03.2017 р. В С Т А Н О В И В :

За результатами нового розгляду справи №910/18353/15 рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2016 р. позов Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Кабінету Міністрів України та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державного підприємства "Укрконверсбуд", Регіонального відділення Фонду Державного майна України по м. Києву, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання права власності, вилучення та передачу в управління об'єктів нерухомості задоволено частково. Визнано за державою в особі Міністерства оборони України право власності на спірне нерухоме майно (нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера Б, загальною площею 1 189,6 кв.м., а саме: 46/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 2 582,40 кв.м., в тому числі приміщення з №1 по №35 групи приміщень №1 першого поверху, приміщень з №1 по №28 групи приміщень №2 другого поверху, приміщення №2 групи приміщень №5 мезоніну). В інші частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2017 р. рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2016 р. скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова господарського суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що прокурором невірно обрано спосіб захисту порушених прав держави, як в частині вимоги про визнання права власності, так і в частині вимоги про вилучення та передачу в управління спірних об'єктів.

Не погодившись з постановою апеляційного господарського суду, Перший заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2017 р. та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2016 р.

В своїй касаційній скарзі заявник посилається на невірне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 387, 388 та 392 Цивільного кодексу України.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2017 р., у зв'язку з іншою спеціалізацією судді Львова Б.Ю., у справі №910/18353/15 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Палій В.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.06.2017 р. колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Палій В.В., касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 19.06.2017 р.

Представник відповідача скористався своїм правом, передбаченим ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України, та до початку судового розгляду подав відзив, в якому заперечив проти задоволення касаційної скарги.

В судове засідання з'явились представники прокуратури, відповідача та третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Представники інших учасників судового процесу в судове засідання не з'явились.

За клопотанням відповідача в судовому засіданні здійснювалась фіксація судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу (ст. 81 1 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, на підставі ст. 11 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в залі судового засідання проводився відеозапис.

Представником третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача в судовому засіданні заявлено клопотання про відкладення судового розгляду через необізнаність про подання касаційної скарги, що розглядається.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, з огляду на присутність представника третьої особи 4 в судовому засіданні.

Таким чином, клопотання про відкладення судового розгляду відхиляється судовою колегією господарського суду касаційної інстанції, як безпідставне.

Представники прокуратури в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, просили її задовольнити. Представники відповідача та третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили оскаржувану постанову залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення апеляційним господарським судом обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В процесі судового розгляду справи попередніми судовими інстанціями досліджено наявні в матеріалах справи докази та встановлено, що у даному випадку, шляхом затвердження ухвалою господарського суд міста Києва від 28.04.2007 р. у справі №30/156 мирової угоди між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт" та Державним підприємством "Укрконверсбуд", фактично відбулося відчуження державного майна, переданого в повне господарське відання Державного підприємства "Укрконверсбуд", без дотримання встановленого законом порядку такого відчуження. Тобто, Державне підприємство "Укрконверсбуд" розпорядилось держаним майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом та статутом підприємства.

В подальшому, відповідне нерухоме майно неодноразово відчужувалось і на даний момент право власності на спірні об'єкти нерухомості зареєстровано за Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", яким здійснено звернення стягнення на це майно, як на предмет іпотеки, на підставі рішенням Апеляційного суду міста Києва від 10.10.2012 р. у справі №22-2690/14517/12.

За висновками попередніх судових інстанцій, вказане свідчить про вибуття відповідних об'єктів нерухомості з володіння їх власника (держави) поза його волею.

При цьому, місцевий та апеляційний господарські суди визнали, що ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди не підтверджує правомірності переходу права власності до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Бізнес Консалт", оскільки уповноважений орган управління спірним майном участі у судовій справі №30/156 не брав та рішення про відчуження даного майна не приймав.

Вищевказане стало підставою для задоволення місцевим господарським судом позовної вимоги про визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера Б, загальною площею 1 189,6 кв.м., а саме: 46/100 частин від нежилих приміщень в будинку площею 2 582,40 кв.м., в тому числі приміщення з №1 по №35 групи приміщень №1 першого поверху, приміщень з №1 по №28 групи приміщень №2 другого поверху, приміщення №2 групи приміщень №5 мезоніну.

Щодо вимоги про вилучення спірного майна у відповідача та передачу його в управління Державного підприємства "Укрконверсбуд" господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що прокурором обрано невірний спосіб захисту, оскільки відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності" це є виключною компетенцією органу управління державним майном, яким у даному випадку є Міністерство оборони України.

Апеляційний господарський суд погодився з наведеним висновком місцевого господарського суду про безпідставність вимоги про вилучення спірного майна у відповідача та передачу його в управління третій особі.

Однак, поряд з цим, господарський суд апеляційної інстанції визнав, що у даному випадку належним способом захисту є саме витребування власником майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов), а тому обраний прокурором спосіб захисту порушених прав держави (визнання права власності) не забезпечить їх реального відновлення.

Таким чином, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що позовна вимога про визнання права власності також не може бути задоволена з тих підстав на яких її заявлено.

З поданої прокурором касаційної скарги вбачається, що заявник не погоджується з судовим рішенням господарського суду апеляційної інстанції саме в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання права власності.

Стосовно цього колегія суддів Вищого господарського суду України вбачає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як відновлення становища, яке існувало до порушення.

Таким чином, право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Одночасно з цим, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що надає можливість володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном (ст.ст. 316, 317 Цивільного кодексу України).

Право власності як і будь-яке інше суб'єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певної особи (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Позивачем у такому позові може бути лише особа, яка вже є власником майна, а відповідачем - особа, яка не визнає факту належності майна позивачеві та не визнає за ним права здійснювати правомочності власника.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що власником спірного майна є держава, однак, на даний момент право власності на спірні об'єкти нерухомості зареєстровано за Публічним акціонерним товариством "Дельта-Банк".

Тобто, у даному випадку відповідач не визнає факт належності відповідного майна його власнику.

Отже, з огляду на відсутність договірних зобов'язань між власником та останнім набувачем майна, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірним висновок місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовної вимоги про визнання за державою України в особі Міністерства оборони України права власності на спірне майно.

Крім того, з огляду на приписи Закону України "Про управління об'єктами державної власності" судом не може бути вирішено питання про передачу відповідного майна в управління Державному підприємству "Укрконверсбуд".

В свою чергу, твердження апеляційного господарського суду про те, що обраний прокурором спосіб захисту не забезпечить реального відновлення порушеного права є безпідставними, оскільки у даному випадку судами було встановлено саме факт невизнання відповідачем такого права.

Отже, доводи викладені в касаційній скарзі є обґрунтованими, зважаючи на що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова господарського суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2017 р. у справі №910/18353/15 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2016 р. у справі №910/18353/15 залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-б, код ЄДРПОУ 34047020) на користь Військової прокуратури Центрального регіону України (01014, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, код ЄДРПОУ 38347014) 89 157 грн. 60 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

В.В. Палій