Постанова

від 30.03.2017 по справі 910/11378/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 року Справа № 910/11378/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддівВладимиренко С.В., Демидової А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київрічсервіс" на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 18.08.2016 Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 у справі№ 910/11378/16 Господарського судуміста Києва за позовомКомунального підприємства "Київський метрополітен" доПриватного акціонерного товариства "Київрічсервіс" простягнення 91547,55 грн за участю представників:

позивача: Акімова А.В., дов. від 26.12.2016;

відповідача: Коваленко С.В., дов. від 01.12.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2016 у справі №910/11378/16 (суддя - Шкурдова Л.М.) позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача неустойку в сумі 61031,70 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мартюк А.І., судді - Алданова С.О., Зубець Л.П.) рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2016 у справі №910/11378/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В іншій частині рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між КП "Київський метрополітен" (Орендодавець) та ПАТ "Київрічсервіс" (Орендар) 30.11.2010 укладено договір оренди № 109-Упр(Ор)-10, за умовами якого Орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 28.05.2009 № 540/1596 передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротонельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря), далі - об'єкт оренди, за адресою: станція метро "Оболонь" (вестибюль № 1), загальною площею 33,75 м 2 для торгівлі непродовольчими товарами.

Відповідно до п. 2.4 договору, об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі КП "Київський метрополітен".

За користуванням об'єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 № 34/6250 та на дату підписання додаткової угоди, згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цієї додаткової угоди становить без ПДВ 73,46 грн за 1 м 2 орендованої площі, що в цілому складає 2 479,20 грн (п. 3.1 договору з урахуванням додаткової угоди від 28.12.2012 № 1).

Згідно з п. 3.4 договору, додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом з орендною платою.

Оплата по договору проводиться Орендарем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди Орендодавцеві (п. 3.5 договору).

Пунктом 9.1 договору визначено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 28.05.2009 № 540/1596 діє з 01.12.2010 до 28.11.2013 (2 роки 364 дні).

Згідно акту прийому-передачі майна в оренду від 01.12.2010 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду частину підземного переходу станції метро "Оболонь" (вестибюль № 1), визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) загальною площею 33,75 м 2 , проте в термін, визначений умовами п. 9.1 договору, об'єкт оренди повернуто Орендодавцю не було.

Водночас, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до акта приймання-передачі майна від 30.09.2015, об'єкт оренди було повернуто Орендарем в порядку виконання наказу Господарського суду міста Києва від 22.07.2015про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2015 у справі № 910/9072/15 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача за період з квітня 2015 року по вересень 2015 року 30515,85 грн орендної плати за час фактичного користування нерухомим майном та неустойку в сумі 61031,70 грн, нараховану відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ГК України, ЦК України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача 61031,70 грн неустойки.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 111 5 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст.526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного і комунального майна").

Частиною 2 ст. 795 ЦК України передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Оскільки строк дії договору встановлено до 28.11.2013 (п. 9.1 договору) і відповідачем не повернуто орендоване майно в зазначений термін, то суди попередніх інстанцій, враховуючи норми вищенаведеного законодавства, дійшли мотивованого висновку про наявність підстав до стягнення 61031,70 грн неустойки за період з квітня 2015 року по вересень 2015 року.

При цьому, суди вірно не взяли до уваги посилання відповідача на застосування наслідків пропущення строків спеціальної позовної давності до вимог позивача про стягнення неустойки, з огляду на те, що неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність (п. 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної даності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10).

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача суму орендної плати за період фактичного користування майном за період з квітня по вересень 2015 року в сумі 30515,85 грн, то суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визначились, що оскільки, вимоги позивача в частині нарахування подвійної плати за користування приміщенням задоволено, то, в розумінні ст. 785 ЦК України, неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією відповідно до ст.230 ГК України, а тому нарахування позивачем орендної плати за фактичне користування приміщенням та подвійної плати за користування річчю за один і той же період користування відповідачем приміщенням після закінчення строку дії договору, є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, з огляду на що, така вимога задоволенню не підлягає.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, повно перевіривши доводи сторін та з'ясувавши всі істотні для справи обставини, правильно визначили спірні правовідносини, вірно застосували до них норми матеріального та процесуального права, в результаті дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111 7 ГПК України).

Посилання скаржника на те, що договір оренди № 109-Упр(Ор)-10 є продовженим до 26.11.2016 відповідно до ч. 1 ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", колегією суддів до уваги не приймається з огляду на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено наявність документів, передбачених п.9.3 договору, які є підставами для продовження дії договору.

Інші доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київрічсервіс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 у справі №910/11378/16 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді С.В. ВЛАДИМИРЕНКО

А.М. ДЕМИДОВА