Постанова

від 28.03.2017 по справі 914/2802/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2017 р. Справа № 914/2802/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Бонк Т.Б.

суддів Мирутенко О.Л.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» №14/4-1971 від 09.12.2016 року

на рішення господарського суду Львівської області від 06.12.2016 року, (суддя Петрашко М.М.) у справі № 914/2802/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ

до відповідача: Комунального підприємства «Сколетеплоенерго» Сколівської міської ради, м. Сколе, Львівська область

про стягнення 246 245,98 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (представник за довіреністю)

від відповідача: ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.12.2016р. у справі №914/2802/16 (суддя Петрашко М.М.), позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Сколетеплоенерго» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 67040,87 грн. - пені, 120769,79 грн. - інфляційних втрат, 5975,61 грн. - 3% річних та 3577,20 грн. - судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач у встановлені строки належним чином не виконав зобов'язання за Договором № 2160/15-БО-21 купівлі-продажу природного газу, в результаті чого у нього виникла прострочена заборгованість перед позивачем, на суму якої згідно укладеного між сторонами Договору нараховані інфляційні втрати, пеня та 3% річних згідно ст.625 ЦК України. Поряд з цим, судом першої інстанції, оцінюючи документальні докази у справі, а також враховуючи виняткові та інші обставини в їх сукупності, встановлено підстави для зменшення розміру штрафних санкцій (пені) на 40 %.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №14/4-1971 від 09.12.2016 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 06.12.2016р. у справі №914/2802/16 в частині зменшення розміру пені на 44 693,86 грн., в цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Комунального підприємства «Сколетеплоенерго» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 44 693,86 грн. пені, в стягненні яких було відмовлено, в іншій частині рішення залишити без змін та судові витрати покласти на відповідача, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції в оспорюваній частині прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та без дослідження усіх істотних обставин справи.

Свої доводи скаржник обґрунтовує зокрема тим, що судом першої інстанції не зазначено будь-яких доказів на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми пені на 40% від її заявленої суми, та зазначає, що місцевим господарським судом не викладено доводи на підставі яких відхилено докази позивача.

Разом з тим, апелянт покликається на те, що при винесенні рішення щодо зменшення розміру пені судом не враховано особливі обставини щодо діяльності позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу Комунальне підприємство «Сколетеплоенерго» Сколівської міської ради, доводи скаржника спростовує та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду Львівської області від 06.12.2016р. у справі № 914/2802/16 залишити без змін.

В дане судове засідання, прибули представники позивача та відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 06.12.2016р. у справі № 914/2802/16 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - без задоволення виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 08.12.2014р. між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Продавець) та Комунальним підприємством «Сколетеплоенерго» Сколівської міської ради (Покупець) укладено Договір № 2160/15-БО-21 купівлі-продажу природного газу (надалі - Договір) (а.с. 16-21), відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (п. 1.1. Договору).

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що Продавець передає Покупцеві з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. газ обсягом до 543,0 тис.куб.м.

У відповідності до п. 3.3. Договору приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 5.1 Договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом.

Згідно з п. 5.2 Договору ціна за 1000 куб.м газу становить 5 900,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 6 384,70 грн., крім того ПДВ - 20% - 1 276,94 грн., всього з ПДВ - 7 661,64 грн.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що у разі зміни уповноваженим органом ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов'язковими для Сторін за цим Договором з моменту введення їх в дію.

Відповідно до п. 6.1. Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У відповідності до п. 7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором.

Згідно з п. 7.2. Договору у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1. цього Договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.3. Договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюються тривалістю у 5 (п'ять) років.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11. Договору).

Вищевказаний Договір укладено в письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України, ст. 181 ГК України.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як з'ясовано в ході розгляду справи, згідно документальних доказів на виконання умов Договору, Постачальник поставив, а Споживач прийняв, природний газ на загальну суму 1 214 642,82 грн. за період з січня по квітень 2015 року та з жовтня по грудень 2015 року, що підтверджується належним чином оформленими, підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі природного газу:

· від 31.01.2015р. за січень 2015р. на суму 492 390,62 грн.;

· від 28.02.2015р. за лютий 2015р. на суму 353 293,77грн.;

· від 31.03.2015р. за березень 2015р. на суму 139 709,78 грн.;

· від 30.04.2015р. за квітень 2015р. на суму 19 267,68 грн.;

· від 31.10.2015р. за жовтень 2015р. на суму 35 906,24 грн.;

· від 30.11.2015р. за листопад 2015р. на суму 74 881,05 грн.;

· від 31.12.2015р. за грудень 2015р. на суму 99 193,68 грн.

Поряд з цим встановлено, що відповідач не здійснив оплату за спожитий природний газ у визначеному договором розмірі, у зв'язку з чим в Комунального підприємства «Сколетеплоенерго» Сколівської міської ради утворилася заборгованість, яка складає 1 214 642,82 грн. Проте, як вбачається з матеріалів справи станом на 16.02.2016 року, заборгованість відповідача перед позивачем відсутня, що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо (а.с. 29, 30) та поясненнями представників сторін у судовому засіданні.

Одночасно, перевіривши доводи позивача встановлено, що позивач у позовній заяві просить, зокрема, стягнути з відповідача пеню в розмірі 111 734,78 грн., 3% річних в розмірі 5 975,61 грн. та інфляційних втрат в розмірі 128 535,59 грн.

Із матеріалів поданого позивачем розрахунку позовних вимог вбачається, що відповідачу нараховано:

· за зобов'язаннями січня 2015р.: 69241,74 грн. - інфляційних втрат (нараховані за період з 15.02.2015р. по 31.03.2015р.) та 1212,91 грн. - 3% річних (нараховані за період з 15.02.2015р. по 23.04.2015р.);

· за зобов'язаннями лютого 2015р.: 56852,25 грн. - інфляційних втрат (нараховані за період з 15.03.2015р. по 31.07.2015р.) та 2281,37 грн. - 3% річних (нараховані за період з 15.03.2015р. по 19.08.2015р.);

· за зобов'язаннями березня 2015р.: 2431,16 грн. - інфляційних втрат (нараховані за період з 15.04.2015р. по 30.09.2015р.) та 2052,57 грн. - 3% річних (нараховані за період з 15.04.2015р. по 14.10.2015р.);

· за зобов'язаннями квітня 2015р.: 243,88. - 3% річних (нараховані за період з 15.05.2015р. по 15.10.2015р.);

· за зобов'язаннями листопада 2015р.: 80,01 грн. - 3% річних (нараховані за період з 15.12.2015р. по 27.12.2015р.);

· за зобов'язаннями грудня 2015р.: 5975,61грн. - 3% річних (нараховані за період з 15.01.2016р. по 15.02.2016р.).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відтак, провівши перерахунок нарахування 3% річних, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 5 975,61 грн.

Разом з тим, щодо нарахування інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Державним комітетом статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р., № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін» ).

При цьому, порядок нарахування інфляції передбачений листом Верховного суду України від 03.04.1997 року № 62-97 «Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» . Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. Оцінюючи поданий позивачем розрахунок господарський суд повинен виходити з розміру заборгованості, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції. Водночас, розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2). Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1). День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п.1.9).

Із розрахунку позовних вимог вбачається, що позивач нараховує інфляційні втрати на суму боргу, включаючи в кожен наступний період нарахування, суму інфляційного збільшення, що була нарахована в попередніх періодах. Судом першої інстанції здійснено перерахунок інфляційних втрат виходячи лише із суми боргу, який існував у період за який нараховуються інфляційні втрати.

З огляду на викладене та здійснивши перерахунок нарахування інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення інфляційних нарахувань в розмірі 120 769,79 грн., а не 128 535,59 грн. як визначено позивачем.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вже зазначалося вище, пунктом 7.2. Договору № 2160/15-БО-21 передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1. цього Договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, здійснивши перерахунок нарахування пені, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про правильність нарахування позивачем відповідачу 111 734,78 грн. пені.

Водночас, з матеріалів справи встановлено, що судом першої інстанції зменшено розмір штрафних санкцій (пені) на 40 % та вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 67 040,87 грн. пені.

Поряд з цим, перевіряючи доводи апеляційної скарги про порушення господарським судом Львівської області норм чинного законодавства в частині зменшення розміру пені та штрафу, колегією суддів встановлено, що такі є безпідставними.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України закріплено право господарського суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

З приписів вказаних правових норм законодавства вбачається, що при зменшенні розміру неустойки (штрафу, пені) судом повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, а й інші інтереси, що заслуговують на увагу.

Крім цього, п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами і доповненнями) визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо; крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України.

Разом з тим, зменшуючи розмір пені та штрафу судом враховано наступне:

1) несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за Договором має місце лише з урахуванням об'єктивних та незалежних від відповідача факторів, а саме: різниці у тарифах, невідшкодування такої різниці з місцевого бюджету, значної заборгованості населення, що підтверджується, зокрема, фінансовим звітом суб'єкта малого підприємництва (а.с. 60);

2) в матеріалах справи відсутні, а сторонами не наведені доводи та не подані докази, що встановлене судом порушення відповідачем зобов'язання потягло значних втрат для позивача;

3) пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може. Тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані. Крім стягнення пені позивач нараховує та стягує 3% річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем;

4) відповідач не ухиляється від повернення заборгованості позивачу, що підтверджується сплатою основної суми заборгованості;

5) Договір №2160/15-БО-21 на купівлю-продаж природного газу укладений з метою постачання теплової енергії, яка споживається населенням, навчальними та медичними закладами;

6) додаткові збитки Комунального підприємства «Сколетеплоенерго» Сколівської міської ради призводять до суттєвого фінансового навантаження на теплогенеруюче підприємство, що, в свою чергу, негативно впливає на розвиток системи теплопостачання в цілому та технічного стану мереж зокрема.

Крім цього, відповідно до умов укладеного між сторонами Договору у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1. цього Договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості (п. 7.2. Договору).

Таким чином, з врахуванням документальних доказів у справі, колегією суддів встановлено виняткові та інші обставини, які в сукупності можуть бути підставою в даному випадку для зменшення розміру пені, водночас зменшення розміру штрафних санкцій на 40 % є достатнім та дієвим засобом стимулювання відповідача до належного і своєчасного виконання умов договорів у майбутньому. При цьому, наведені підстави слугуватимуть фінансовою сатисфакцією для позивача за неналежне виконання відповідачем умов договору.

З врахуванням викладеного, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про зменшення розміру штрафних санкцій на 40 % та стягнення з відповідача на користь позивача 67 040,87 грн. пені.

20 березня 2017 року на адресу Львівського апеляційного господарського суду від відповідача поступило клопотання № 33 від 17.03.2017 року про припинення апеляційного провадження на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

У вказаному клопотанні відповідач покликається на те, що 30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» , згідно з ч.3 ст.7 якого, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Розглянувши подане відповідачем клопотання колегія суддів вирішила відмовити у його задоволенні з огляду на наступне.

Згідно з ст.1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості.

Зокрема, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву, до якої додаються: копії установчих документів; копії наявних ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності; копії балансу підприємства (організації) та звіту про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованості станом на 1 липня 2016 року (розрахункова дата) та за останній звітний період; довідка, складена підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та структуру дебіторської та кредиторської заборгованостей із зазначенням кредиторів, дебіторів, величини і видів заборгованості станом на розрахункову дату та за останній звітний період; копії актів звіряння взаєморозрахунків; розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах та копії протоколів територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (ця норма не поширюється на теплогенеруючі підприємства, що не постачають теплову енергію населенню).

Відповідальність за повноту та достовірність даних, наведених у поданих документах, несуть учасники процедури врегулювання заборгованості.

Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Однак, колегія суддів дійшла висновку, що для списання неустойки, 3% річних та інфляційних втрат в порядку, передбаченому зазначеним вище Законом, відповідач повинен набути статусу учасника процедури врегулювання заборгованості, тобто бути включеним до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Колегією суддів встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України № 93 від 21 лютого 2017 року затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром.

У відповідності до п.п.1, 3 вказаного Порядку останній визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. Реєстр формується з метою забезпечення збирання, накопичення, обробки, захисту, обліку та надання інформації про теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону.

Поряд з тим, пунктом 14 Порядку передбачено, що у реєстрі зазначаються, зокрема, такі дані про підприємство: обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 1 липня 2016 року.

Слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази включення підприємства відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості чи подання документів, визначених ч.2 ст.3 Закону, для включення підприємства до такого реєстру. Більше того, станом на момент винесення оскаржуваної ухвали, як і станом на час перегляду ухвали у апеляційному суді, такий реєстр Мінрегіоном не сформовано, а відтак, і не прийнято керівником Мінрегіону або уповноваженою ним посадовою особою рішення про включення підприємства відповідача до такого реєстру.

Проаналізувавши положення Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» , колегія суддів дійшла висновку, що вказаним законом не встановлено порядку та строків списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, про яке йде мова у ч.3 ст.7 Закону. Поряд з цим, у Законі відсутні норми, які б передбачали автоматичне списання зазначених нарахувань, яке б реалізовувалось самим лише набранням чинності такого Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, нарахування відповідачу пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснено позивачем до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств центрального водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» на заборгованість, яка погашена до набрання чинності вказаним Законом.

Відтак, враховуючи положення ч.3 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» пеня, відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані відповідачу на суму заборгованості, погашену до набрання чинності вказаним Законом (останній платіж здійснено 15 січня 2016 року), стягнення яких є предметом даного спору, можуть бути списані за відповідною процедурою врегулювання заборгованості, передбаченою Законом.

Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає, що подане відповідачем клопотання про припинення провадження у справі, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору є безпідставне та необґрунтоване.

Відтак, з врахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 06.12.2016р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 06.12.2016р. у справі № 914/2802/16 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» №14/4-1971 від 09.12.2016 року - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 03.04.2017 року

ОСОБА_4 Бонк

Суддя О.Л. Мирутенко

Суддя Г.Г. Якімець