Ухвала

від 04.04.2017 по справі 826/17926/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/17926/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

04 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

за участю:

представника позивача - Ханчик Г.О.,

прокурора - Висоцької О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Приватного підприємства Київжитлоспецсервіс , Товариства з обмеженою відповідальністю Енергосистеми про стягнення в дохід держави коштів за нікчемним правочином,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві з адміністративним позовом до Приватного підприємства Київжитлоспецсервіс , Товариства з обмеженою відповідальністю Енергосистеми , в якому просить стягнути з ПП "Київжитлоспецсервіс" на користь ТОВ "Енергосистема" вартість поставлених товарів в сумі 15 331 609,87 грн., сплачених за договорами поставки від 24.04.2012 № 2404, від 25.04.2012 № 2504, та стягнути з ТОВ "Енергосистема" в дохід держави 15 331 609,87 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2014, відмовлено в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.06.2016 касаційні скарги заступника прокурора м. Києва та Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2014 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що статтею 228 ЦК встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (частина третя статті 215 ЦК).

Застосування наслідків недійсного правочину, які були укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК, мають застосовуватися до правочинів, недійсність яких встановлюється судом.

Враховуючи, що позивач не заявляв позовні вимоги про визнання укладених правочинів недійсними, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення коштів в дохід держави є передчасною і не ґрунтується на нормах матеріального права.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, в період з 16.01.2013 по 18.01.2013 Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Енергосистема" щодо правильності нарахування та повноти сплати до бюджету ПДВ при взаємовідносинах з ПП "Київжитлоспецсервіс" за період з 01.04.2012 по 31.07.2012, за результатом якої складено акт перевірки від 25.01.2013 №234/22-80/32776251 (т. 1, а.с. 30-57).

Перевіркою встановлено, що між ТОВ "Енергосистема" (покупець) в особі директора ОСОБА_3 і ПП "Київжитлоспецсервіс" (постачальник) в особі директора ОСОБА_4 укладені договори на поставку товарів від 24.04.2012 №2404 та від 25.04.2012 №2504 не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених цими правочинами, та є недійсними згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України та нікчемними відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, тому ТОВ "Енергосистема" неправомірно включено до складу податкового кредиту з ПДВ суму сплаченого на користь ПП "Київжитлоспецсервіс" за придбаний товар податку в загальному розмірі 2555268 грн., а складені сторонами первинні документи на поставку товарів є недійсними і не мають юридичної сили.

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 18.05.2013 №761/12023/13-к, копія якого наявна у справі, визнано винним ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України. (т. 1, а.с. 76-88).

Перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва, вважаючи, що правочини між ПП "Київжитлоспецсервіс" і ТОВ "Енергосистема" вчинені з метою, яка не переслідувала створення взаємних прав та обов'язків, натомість метою було ухилення від сплати обов'язкових податків та зборів, що суперечить інтересам держави та суспільства, відтак, дані договори є нікчемними, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Нормами Цивільного та Господарського кодексів передбачено, що правочини можуть бути визнані нечинними або недійсними.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України (редакція від 21.02.2012 - чинна на момент укладання договорів) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України:

1. недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", а саме: судам відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4).

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Тобто, у разі визнання правочину нікчемним, такі висновки можуть бути зазначені судом або тільки в мотивувальній частині, або у мотивувальній та резолютивній частині. Такий правочин є недійсним з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд.

Щодо визнання недійсним правочину, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині першій статті 208 Господарського кодексу України (редакція від 22.03.2012 - чинна на момент укладення договорів) якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Застосовуючи правові наслідки визначені статтею 208 Господарського кодексу України, необхідно керуватись приписами статті 207 Господарського кодексу України, яка встановлює порядок визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 18.11.2014 № 21-422а14 дійшла наступних правових висновків: "статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що застосування наслідків недійсного правочину, які були укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися до правочинів, недійсність яких встановлюється судом.".

Отже, правові наслідки у вигляді стягнення певних сум в дохід держави за нікчемними, на думку прокурора, угодами є похідними від встановлення судом таких угод недійсними.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач не заявляв позовні вимоги про визнання укладених правочинів між ПП "Київжитлоспецсервіс" і ТОВ "Енергосистема" недійсними, а, відтак, позовна вимога про стягнення коштів в дохід держави є передчасною і не ґрунтується на нормах матеріального права.

Податковим органом під час апеляційного розгляду справи наведеного спростовано не було, доказів наявності рішення суду, яким договори на поставку товарів від 24.04.2012 №2404 та від 25.04.2012 №2504, укладені між ТОВ "Енергосистема" і ПП "Київжитлоспецсервіс", визнані недійсними, суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року - залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві судовий збір за подання апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду у розмірі 2 523,40 грн. (дві тисячі п'ятсот двадцять три гривні сорок копійок) на рахунок Державної судової адміністрації України (стягувач за рішеннями про стягнення судового збору): отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів до бюджету: 22030106.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б.Глущенко

С.Б. Шелест

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 04.04.2017.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Шелест С.Б.

Глущенко Я.Б.