Постанова

від 28.03.2017 по справі 927/923/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2017 р. Справа№ 927/923/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі Петрик М.О.

за участю представників:

від прокуратури: Греськів І.І. - посв. № 041072;

від позивачів: 1) не з'явились;

2) не з'явились;

від відповідачів: 1) не з'явились;

2) Бітюкова І.В. - представник за довіреністю від 30.12.2016 року,

Половінкін О.В. - представник за довіреністю від 30.12.2016 року,

від третьої особи: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2016 року

у справі № 927/923/16 (Головуючий суддя Мурашко І.Г., судді: Сидоренко А.С., Фесюра М.В.)

за позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави особі

1) Кабінету Міністрів України

2) Міністерства аграрної політики та продовольства України

до 1) Бобровицької міської ради Чернігівської області

2) Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України

Третя особа Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області

про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Бобровицької міської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Заступником прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України подано позов до Бобровицької міської ради Чернігівської області, Виконавчого комітету Бобровицької міської ради Чернігівської області та до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 27.12.2011 № 276 "Про оформлення права приватної власності" та про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.12.2011 серії САС № 811257, розташованого по вул. Горького, 112, м. Бобровиця, Бобровицький район, Чернігівської області, видане виконкомом Бобровицької міської ради Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо - зернова корпорація України".

В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач-1 посилаються на неправомірне вибуття майнового комплексу Хлібна база № 83 з державної власності та передачу його у приватну власність відповідача-2. Так, Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що підлягають приватизації" від 07.07.1999 № 847-ХІV віднесено державну хлібну базу № 83 до об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Водночас зазначене підприємство було відсутнє в переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані (додаток № 2 до вказаного Закону).Тобто, виходячи із приписів ЗУ "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", прокурор та позивач-1 ствердили, що спірне нерухоме майно не могло бути ані приватизоване, ані корпоратизоване відповідачем-2.

Крім того, враховуючи, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29.12.2011 серії САС № 811257 видано на підставі незаконного рішення, воно підлягає визнанню недійсним, оскільки відсутні правові підстави набуття ПАТ "ДПЗК України" права приватної власності на вказаний майновий комплекс.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2016 року у справі № 927/923/16 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач 2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що держава не ініціювала проведення процедури приватизації чи корпоратизації ДП Державна продовольчо-зернова корпорація України , а на підставі чинного законодавства та в межах повноважень ліквідувала його та на власний розсуд розпорядилася майном, що знаходилось у користуванні цього суб'єкта. Держава в особі Кабінету міністрів України здійснила обмін одного об'єкта права державної власності на інший, а саме передавши до статуного капіталу ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України об'єкти, перелік яких визначено в постанові КМУ від 11.08.2010 року № 764, набула в обмін право власності на 100% акцій товариства, а ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України , відповідно, набуло право власності на передане йому майно.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України по справі № 927/923/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. та призначено до розгляду на 28.02.2017 року.

У судове засідання 28.02.2017 року представник позивача 1, представник відповідача 2 та представник третьої особи не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 28.02.2017 року підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд її задовольнити.

Представник прокуратури у судовому засіданні 28.02.2017 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд відмовити у її задоволенні.

Представник позивача 2 у судовому засіданні 28.02.2017 року надав пояснення по суті спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 року відкладено розгляд справи до 14.03.2017 року.

У судове засідання 14.03.2017 року представник позивача 1, представник відповідача 2 та представник третьої особи не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Представники сторін, присутні у судовому засіданні 14.03.2017 року надали додаткові пояснення по суті спору.

Крім того, представник відповідача 2 подав клопотання про продовження строку розгляду спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

У зв'язку із зазначеним, колегія суддів задовольнила клопотання відповідача 2 про продовження строку розгляду спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2017 року відкладено розгляд справи до 28.03.2017 року.

Представник прокуратури та представники відповідача-2 у судовому засіданні 28.03.2017 року підтримали свої правові позиції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Державна акціонерна компанія "Хліб України" була утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 1000 "Про утворення Державної акціонерної компанії "Хліб України" у формі Відкритого акціонерного товариства, до статутного фонду якого також увійшло майно державних підприємств згідно з додатком 3, в тому числі і майно державної хлібної бази № 83, шляхом їх перетворення у дочірні підприємства Компанії (з урахуванням постанови КМУ 05.11.1997 №1218 "Про прискорення приватизації хлібоприймальних та хлібозаготівельних підприємств"). При цьому виходячи зі змісту статуту ДАК "Хліб України", затвердженого постановою КМУ від 12.11.1996 № 1375, майно Компанії є власністю держави і закріплюється за Компанією на праві повного господарського відання (п. 8).

Постановою КМУ від 14.03.2001 № 240 було затверджено новий статут ДАК "Хліб Україна" (в редакції постанови КМУ від 02.07.2007 № 887), згідно якого джерелами формування майна Компанії є, зокрема майно, що передане засновником. Майно передане засновником до статутного фонду Компанії на праві господарського відання. Компанія стосовно переданого їй засновником до статутного фонду державного майна, яке включене до переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо, до виключення такого майна із зазначеного переліку об'єктів (п.п. 34-36, 38).

Державне підприємство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" було утворено у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764 постановлено ліквідувати дочірні підприємства ДАК "Хліб України", в тому числі Хлібну базу № 83 (код ЄДРПОУ 14243172), утворити державне підприємство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" (надалі - ДП "ДПЗК України"), статутний капітал якого сформувати шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії "Хліб України", що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів підприємств. Зобов'язано Міністерство аграрної політики та продовольства України здійснити в установленому порядку заходи, пов'язані з утворенням підприємства, його державною реєстрацією та включенням до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (з урахуванням внесених змін постановою КМУ № 85 від 09.02.2011).

16.09.2010 року було проведено державну реєстрацію юридичної особи Державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" (код ЄДРПОУ 37243279) за № 1 070 102 0000 041235. Статутний капітал Державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" було сформовано за рахунок передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Державної акціонерної компанія "Хліб Україна", що ліквідувались, в тому числі Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанія "Хліб України" "Хлібна база № 83".

Колегією суддів встановлено, що на підставі акта приймання - передачі цілісного майнового комплексу від 20.01.2011 за № 36 комісія з ліквідації дочірнього підприємства Державна акціонерна компанія "Хліб України" "Хлібна база № 83" передало, а Державне підприємство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" прийняло цілісний майновий комплекс ДП ДАК "Хліб України" "Хлібна база № 83", за адресою вул. Горького, 112, м. Бобровиця, Бобровицький район, Чернігівська область, - до якого увійшли наступні будівлі та споруди: зерносклад №1 (інвентарний номер 1) (дата введення в експлуатацію 1948), зерносклад № 2 (2) (1949), зерносклад № 3 (3) (1947), зерносклад № 4 (4) (1949), зерносклад № 5 (5) (1950), зерносклад № 6 (6) (1949), зерноочисна башня (21) (1953), пилекамера при зерноочисній башні (22) (1953), норійнабашня № 1 (23) (1953), норійнабашня № 2 (24) (1953), нижня з'єднувальна трансп. галерея (27) (1953), верхня з'єднувальна трансп. галерея (28) (1953), склад зерновідходів (34) (1946), вбиральня (38) (1950), вбиральня 1 (38) (1950), механізований зерносклад № 7 (79) (1971), навіс над прийомним пристроєм (824) (1998), депо для тепловоза (1522) (1984), залізнодорожній путь (1526) (1988), огорожа ж/д ваг (1562) (1988), навіс для автомобілепідйомника (1785) (1996), асфальтне покриття біля норійноїбашні 2 (2034) (2006), асфальтне покриття до автомобільних ваг (2035) (2006), асфальтне покриття поряд авторозван. (2057) (2008), асфальтне покриття доріжки до побут. (2058) (2008), асфальтне покриття біля сушарок (2059) (2008), кіоск металевий (1579) (1989), зерносушарка ДСП-32 (80) (1977), силова станція (8) (1937), трансформаторна підстанція (78) (1969), газопровід середнього тиску (2018) (2005), навіс пункту обліку газу (2042) (2007), водонасосна станція 1 і 2 підйомна (10) (1947), резервуар для води прямокутний (14) (1946), резервуар для води прямокутний (15) (1946), столярна майстерня (30) (1952), гараж (32) (1948), водонапірна башня (68) (1956), свинарник (1702) (1991), артскважина (1767) (1993), резервуар для води пожарний (16) (1945), резервуар для води пожарний (17) (1945), контрольно - прохідна (36) (1945), дерев'яна огорожа (48) (1937), пожарне депо (63) (1944), склад готової продукції (14) (1950), матеріальний склад одноповерховий (29) (1950), контора (55) (1950), склад матеріалів (1515) (1982), естакада (2070) (2010), ваги вагонні (1558) (1988), вагова (2073) (2010) та інші об'єкти (далі- спірне майно).

Зазначений акт підписаний головою комісії з ліквідації ДП ДАК "Хліб України" "Хлібна база № 83" Ващенко Ф.О., генеральним директором ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" Лавринчук О.В. та затверджений Міністерством аграрної політики та продовольства України.

При цьому, виходячи зі змісту установчих документів ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" засновано на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і є підзвітним йому. Джерелами формування майна підприємства є, зокрема, майно, що передане йому на баланс відповідно до рішення про створення підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (п.п. 1.1, 4.1, 5.1, 5.3 статуту з урахуванням змін та доповнень).

06.06.2011 року Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо перетворення Державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" у Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" та прийняв постанову № 593 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року № 764".

Постановою від 06.06.2011 за № 593 Кабінет Міністрів України встановив, що 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінетом Міністрів України. Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо. Кабінет Міністрів України установив, що повноваження з управління корпоративними правами держави щодо державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України та зобов'язав останнього здійснити у встановленому порядку заходи, пов'язані з перетворення державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України".

На виконання постанов Кабінету Міністрів України № 764 від 11.08.2010 та № 593 від 06.06.2011, Міністерством аграрної політики та продовольства України видано наказ від 07.07.2011 року за № 325, згідно якого державне підприємство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" (код ЄДРПОУ 37243279) мало бути реорганізовано шляхом перетворення у публічнеакціонерне товариство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" (п.1).Визначено, що Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" є правонаступником майнових прав та обов'язків державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" (п.2). Статутний капітал ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" сформовано на базі майна ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" (п.4) (а.с.111-114, т.1/2). Аналогічні положення містяться в передавальному акті від 30 вересня 2011 року, затвердженому Міністерством аграрної політики та продовольства України(а.с.35-36, т.1/2).

17.11.2011 року Міністерством аграрної політики та продовольства України було прийнято наказ № 634 "Про деякі питання діяльності ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України", виходячи зі змісту якого наказано створити Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" та затвердити його статут (п.1).

18.11.2011 року проведено державну реєстрацію припинення Державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" за № 10701120035041235.

Разом з тим, 18.11.2011 року проведено державну реєстрацію Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" за № 10701450000045105, створеного в результаті перетворення Державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України".

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку на весь обсяг статутного капіталу ПАТ "ДПЗК України", у тому числі і на комплекс нежитлових будівель за адресою, вул. Горького, 112, м. Бобровиця, Бобровицький район, - було проведено реєстрацію випуску акцій товариства у кількості 8 677 170 простих іменних акцій згідно свідоцтва № 529/1/11 від 06.12.2011 та акта оцінки майна ДП "ДПЗУ України" від 26.09.2011 року.

Так, згідно листа Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.12.2016 за № 12/01/26695, наданого на виконання вимог ухвали суду від 06.12.2016, вбачається, що станом на теперішній час державна частка у статутному капіталі ПАТ "ДПЗК України" становить 100%, органом управління є Міністерство аграрної політики та продовольства України.

У відповідності до п. 1.4 Статуту Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.11.2011 № 634, засновником ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами товариства відповідно до постанови КМУ від 06.06.2011 № 593 здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.Товариство є правонаступником всіх прав і обов'язків державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України".

З матеріалів справи вбачається, що 18.11.2011 року було складено акт приймання - передачі майна, майнових прав та обов'язків до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", згідно якого Державне підприємство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" передало, а Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" прийняло майновий комплекс державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України". Згідно витягу з переліку необоротних активів (у тому числі й нерухомого майна) до статутного капіталу ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" в процедурі реорганізації шляхом перетворення ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України", як вклад було передано, зокрема Хлібна база № 83, до складу якої увійшло вищезазначене спірне майно. Зазначений акт підписаний, завірений печатками обох сторін та затверджений Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Зважаючи на те, що чинним Господарським кодексом України прямо не передбачено зміну правового режиму майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній власності, внаслідок передачі державного майна засновником до статутного фонду державного акціонерного товариства чи до статутного фонду створеного останнім дочірнього підприємства, то правовий режим цього майна належить визначати виходячи зі змісту актів про створення товариства та його установчих документів.

Статтею 115 Цивільного кодексу України передбачено, що господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. При цьому вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речові або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, набуття товариством права власності на майно, передане засновниками до його статутного фонду, відбувається у разі волевиявлення засновників на передачу цього майна саме у власність. Наявність такого волевиявлення презумується у цивільних правовідносинах, за умови що інше не передбачено законом чи установчими документами юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до постанов КМУ від 22.08.1996 № 1000 "Про утворення Державної акціонерної компанії "Хліб України" та від 05.11.1998 № 1218 "Про прискорення приватизації хлібоприймальних та хлібозаготівельних підприємств" майно державної хлібної бази № 83 увійшло до статутного фонду Державної акціонерної компанії "Хліб України". При цьому виходячи зі змісту статуту ДАК "Хліб України", затвердженого постановою КМУ від 12.11.1996 № 1375, майно Компанії є власністю держави і закріплюється за Компанією на праві повного господарського відання (п. 8).

У відповідності до Постанови КМУ № 764 від 11.08.2010 було створено Державне підприємство "Державна продовольчо -зернова корпорація України", статутний фонд якого було сформовано шляхом передачі до нього дочірніх підприємств ДАК "Хліб України", що ліквідувались, в тому числі "Хлібної бази № 83". При цьому пунктом 5.1 статуту ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" передбачено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється ним на праві господарського відання.

Таким чином, колегія суддів погоджєуться із висновком суду першої інстанції, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 1000, Статуту ДАК "Хліб України", спірне майно, передане до статутного капіталу ДАК "Хліб України", а в подальшому державному підприємству Державна продовольчо-зернова компанія , правонаступником якої є ПАТ Державна продовольчо - зернова компанія України , перебувало на праві господарського відання.

Виходячи із змісту установчих документів та приписів ст.ст. 73, 74 Господарського кодексу України ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" належало до державних унітарних комерційних підприємств.

Частиною 7 ст. 74 Господарського кодексу України передбачено, що державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та у порядку, передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство), особливості діяльності якого визначаються цим кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Господарського кодексу України (в редакції чинній станом на 18.11.2011), у разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Виходячи зі змісту ст. 115 Цивільного кодексу України, ст. 85 Господарського кодексу України, товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками саме у власність. Однак, докази передання державою в особі Кабінету Міністрів України спірного майна саме у власність ПАТ "ДПЗКУ" в матеріалах справи відсутні.

У ч. 2 ст. 325 ЦК України встановлено, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Зокрема, у ч. 3 ст. 86 ГК України передбачено, що забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.

Отже, внесення майна державного підприємств, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вклад до статутного (складеного) капіталу забороняється. І відповідно юридичній особі не може належати це майно на праві приватної власності, якщо інше прямо не передбачено законом.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 1, ч. 3 Закону України "Про акціонерні товариства" діяльність державної керуючої холдингової компанії, державних холдингових компаній та державних акціонерних товариств, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами. Особливості створення акціонерних товариств у процесі приватизації та корпоратизації, їх правового статусу та діяльності у період до виконання плану приватизації (розміщення акцій) визначаються законодавством про приватизацію та корпоратизацію.

Ні Закон України "Про акціонерні товариства", ні чинне законодавство про приватизацію та корпоратизацію не передбачають, що заборона щодо внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вклад до статутного (складеного) капіталу товариства не розповсюджується на випадки перетворення державних унітарних комерційних підприємств (далі - підприємства) в акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких належить державі. Відтак, оскільки заборона на внесення спірного майна до статутного (складеного) капіталу товариства прямо випливає із закону (ч. 3 ст. 86 ГК України).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що майно не передавалося саме у власність ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", а лише надавалося йому для здійснення статутної діяльності.

При цьому, апеляційний суд враховує, що у ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" державна частка у статутному капіталі становить 100 %, а отже відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК України останнє є суб'єктом господарювання державного сектора економіки. Частина 5 цієї статті визначає, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Отже, відповідач-2, як суб'єкт господарювання, що належать до державного сектора економіки, здійснює свою діяльність на основі права господарського відання, а спірне майно, до виключення його з переліку, що не підлягає приватизації, та завершення процедури приватизації в установленому законодавством порядку залишається об'єктом права державної власності.

Також, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у статутний фонд відповідача-2 як правонаступника ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" увійшов спірний майновий комплекс "Хлібна база № 83". Водночас відповідачами не було доведено, що спірний майновий комплекс був переданий до статутного фонду ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України" на підставі акту приймання - передачі від 18.11.2011 саме у його приватну власність, а не на підставі іншого речового права, зокрема, права господарського відання, на підставі якого спірне майно знаходилось у статутному фонді ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України", правонаступником якого є останній.

Зазначене узгоджується з приписами Постанови Кабінету Міністрів України № 593 від 06.06.2011 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764" на підставі якої було перетворено ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" у державне акціонерне товариство ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України", згідно якої відповідач - 2 не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (ч. 2 ст. 145 ГК України).

Частиною 3 ст. 145 ГК України передбачено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Як встановлено судом апеляційної інстанції рішення про зміну режиму майна Кабінетом Міністрів України не приймалося. У зв'язку з чим матеріалами справи не підтверджено зміну форми власності з державної на приватну.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорюване рішення Виконавчого комітету Бобровицької міської ради № 276 від 27.12.2011 "Про оформлення права приватної власності", в розумінні норми ч. 1 ст. 393 ЦК України, порушує інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, а тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Що стосується позовних вимог в частині визнання недійсним свідоцтва серії САС №811257 від 29.12.2011 року про право приватної власності на нерухоме майно, розташоване за адресою вул. Горького 112 м. Бобровиця Чернігівської області Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як відновлення становища, яке існувало до порушення.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Окрім того, свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (п. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 911/3396/14.

У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 182 Цивільного кодексу України, порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Зі змісту ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" вбачається, що державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється на підставі документів, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно.

Так, колегією суддів встановлено, що 27.12.2011 року Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо - зернова корпорація України" в особі філії "Хлібна база № 83" звернулось до КП "Ніжинське МБТІ" із заявою від 27.12.2011 № 123 про державну реєстрацію власності та видачу свідоцтва про право власності на комплекс нежитлових будівель, що знаходиться в м. Бобровиця, вул. Горького, 112.

З матеріалів справи вбачається, що Комунальне підприємство "Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризація", розглянувши документи надані ПАТ "ДПЗК України" "Хлібна база № 83", встановило, що ПАТ "ДПЗК України" створено шляхом перетворення ДП "ДПЗК України" відповідно до постанови КМУ від 06.06.2011 № 593 "Про внесення змін до постанови КМУ від 11.08.2010 № 764" та наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 325 "Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України". Комунальне підприємство "Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації" дійшло висновку, що ПАТ "ДПЗК України" є правонаступником усього майна, майнових праві обов'язків ДП "ДПЗК України", у тому числі комплексу нежитлових будівель, який розташований на приватизованій земельній ділянці по вул. Горького, 112 в м. Бобровиця Бобровицького району Чернігівської області, за передавальними актами від 30.09.2011 та 22.11.2011 № 36. За результатами розгляду поданої заяви, КП "Ніжинське МБТІ" надало позитивний висновок про можливість оформлення права приватної власності ПАТ "ДПЗК України" на комплекс нежитлових будівель у м. Бобровиця по вул. Горького, 112.

Виконавчий комітет Бобровицької міської ради на підставі позитивного висновку КП "Ніжинське МБТІ", керуючись п. 8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, прийняв рішення від 27.12.2011 № 276 про оформлення права приватної власності на комплекс нежитлових будівель по вул. Горького, 112, м. Бобровиця, Бобровицького району, Чернігівської області, - за Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо - зернова корпорація України", на підставі якого останньому було видано свідоцтво про право власності від 29.12.2011 серії САС 811257.

Пунктом 8.1 "Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", затвердженого наказом МЮУ № 7/5 від 07.02.2002 (чинного станом на 27.12.2011), передбачено, що оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування, зокрема, юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками).

Однак, при розгляді спору суд виходить з того, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на 27.12.2011), обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, в тому числі і право господарського відання. Отже, орган реєстрації повинен дослідити надані документи та встановити, яке саме право, згідно наданих документів, підлягає державній реєстрації.

Згідно ст. 24 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" , у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (п.4); Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень (ч.3).

З наданих відповідачем-2 документів для реєстрації права на спірне майно вбачається, що фактична зміна статусу спірного майна з державної на приватну власність суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 № 593, яка чітко передбачає відсутність у відповідача-2 права розпорядження щодо майна переданого засновником (державою) до його статутного капіталу в якості внеску, а тому, на думку суду, враховуючи обізнаність відповідача-1 із змістом постанови КМУ № 593 (посилання на даний нормативно - правовий документ міститься у позитивному висновку КП Ніжинське МБТІ, на підставі якого було прийнято оскаржуване рішення), відповідач-1 не мав права приймати рішення № 276, на підставі якого відповідачу-2 було видане оскаржуване свідоцтво про право власності, що не передбачає будь-яких обмежень прав відповідача-2 на спірне майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

В силу норми, закріпленої в ст. 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі (Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів").

Таким чином, виходячи з того, що прокурором доведено порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, що полягає у неправомірному вибутті майнового комплексу Хлібна база № 83 (вул. Горького, 112, м. Бобровиця, Чернігівська область) з державної власності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.12.2011 року серії САС № 811257є обгрунтованими.

Доводи відповідача-2 відносно того, що Вищий адміністративний суд України в постанові від 21.07.2015 по справі № К/800/64162/13 встановив, що держава в особі Кабінету Міністрів України прийняла рішення про зміну правового режиму спірного майна в рамках процедури реорганізації ДП "ДПЗКУ" у ПАТ "ДПЗКУ" , що здійснювалась на виконання приписів постанови КМУ від 06.06.2011 № 593, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки висновки зроблені в межах адміністративної справи не стосувались предмету її розгляду (спір про зобов'язання Реєстраційної служби вчинити дії щодо видачі свідоцтва про право приватної власності), та були оціночним судженням, а не преюдиціальним фактом встановленим судом.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм ч. 3 ст. 35 ГПК України з огляду на неврахування фактів, які встановлені рішенням суду у адміністративній справі у справі № 818/3912/13-а, колегія суддів відхиляє, оскільки у тій справі вирішувалось питання про реєстрацію права власності ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на майновий комплекс, який знаходиться за адресою: м. Кролевець, вул. Андріївська, 10, тобто, інший майновий комплекс. Відтак, для господарського суду є обов'язковими факти, які встановлені в адміністративній справі, лише щодо до цього комплексу. Питання про набуття відповідачем 2 права власності на майновий комплекс, який є предметом спору у цій справі, не вирішувалось.

Також, колегією суддів встановлено, що в судді першої інстанції відповідачем-2 була подана заява про застосування строку позовної давності.

Так, у відповідності до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Водночас, абз. 3 пункту 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 передбачено, що оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10).

На виконання вимог ухвал суду від 17.10.2016 позивачем-1 надано письмові пояснення відносно заяви відповідача-2 про застосування наслідків позовної давності, згідно яких Кабінет Міністрів України ствердив, що не володів інформацією про порушення прав та інтересів держави до отримання позовної заяви, поданої прокурором, а тому останній вважає, що строки звернення до суду за захистом не є пропущеними.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, колегія суддів зазначає, що відповідач-2 не надав до суду належних доказів на підтвердження повідомлення позивача -1 Кабінет Міністрів України про оформлення права власності на майновий комплекс дочірнє підприємство ДАК "Хліб України" "Хлібна база № 83". Доводи відповідача-2 про обізнаність Кабінету Міністрів України в особі Міністерства юстиції України про реєстрацію за ПАТ "ДПЗК України" права власності на спірний комплекс, виходячи з того, що державна реєстрація прав є публічною та держателем Державного реєстру прав є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав - Міністерство юстиції України, колегія суддів вважає безпідставнми враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 6 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" організаційну систему державної реєстрації прав становлять, окрім Міністерства юстиції України, територіальні органи останнього, суб'єкти державної реєстрації прав (виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації), акредитовані суб'єкти, державні реєстратори. Міністерство юстиції України забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, здійснює нормативно - правоверегулювання у сфері державної реєстрації прав, забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав, та є його держателем, однак Міністерство юстиції України не здійснює моніторинг Державного реєстру прав, а від так, дату реєстрації права приватної власності на майновий комплекс Хлібна база № 83 не можна вважати днем, коли КМУ в особі МЮУ мало дізнатись про реєстрацію права власності відповідача -2 на спірні об'єкти нерухомості, всупереч твердженням останнього.

Відповідач-2 ствердив, що повідомляв Міністерство аграрної політики та продовольства України про оформлення права власності на майновий комплекс "Хлібна база № 83" листом від 28.03.2012 за № 130-2-802/2-15/2032. Відповідач-2 надав до суду належним чином завірену копію витягу з Журналу про реєстрацію вихідної кореспонденції за період з 15.03.2012 № 130-7-679/2-17/1656 по 20.04.2012 № 130-3-17/2523, на підтвердження направлення листа - повідомлення від 28.03.2012 за № 130-2-802/2-15/2032 на адресу позивача-2.

Однак, колегія суддів зазначає, що Журнал вихідної кореспонденції відповідача-2 є одностороннім документом та не відноситься до документів суворої звітності.

Крім того, зазначений журнал підтверджує лише факт реєстрації вихідної кореспонденція, проте не є доказом отримання її позивачем-2.

Так, апеляційний суд зазначає, що відповідач-2 не надав суду належних та допустимих доказів направлення вказаного листа засобами поштового зв'язку або надання його позивачу-2 наручно.

Водночас, належні та допустимі докази направлення вказаного листа відповідач-2 суду не надав.

До того ж, в суді апеляційної інстанції директором Департаменту електронного документообігу та контролю апарату Міністерства аграрної політики та продовольства України надано лист, відповідно до якого зазначено, що лист № 130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012 року в інформаційно-пошуковій сиситемі організаційно-розпорядчої документації міністерства не реєструвався.

Враховуючи, відсутність доказів направлення відповідачем-2 позивачу-2 вищевказаного листа та доказів його отримання, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідачем-2 не доведено належними доказами факт повідомлення позивача -2 Міністерство аграрної політики та продовольства України про оформлення права приватної власності на майновий комплекс "Хлібна база № 83" (вул. Горького, 112, м. Бобровиця, Бобровицький район, Чернігівська область).

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції , що строк позовної давності на звернення за захистом до суду з вимогою про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 27.12.2011 № 276 та про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.12.2011 серії САС № 811257, позивачем -1 Кабінетом Міністрів України пропущено не було.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2016 року у справі № 927/923/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України на рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2016 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2016 року у справі № 927/923/16 - без змін.

3. Матеріали справи № 927/923/16 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко