Постанова

від 28.03.2017 по справі 922/3263/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року Справа № 922/3263/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач, суддів:Демидової А.М., Шевчук С.Р. розглянув касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 22.12.2016р. у справі№922/3263/16 господарського суду Харківської області за позовомКерівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області, м. Харків до Селянського фермерського господарства "Віра", с. Куп'єваха Богодухівського району Харківської області простягнення коштів у розмірі 207400грн. За участю представників:

- позивача: не з'явились;

- відповідача не з'явились;

- прокурора Клюге Л.М.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Селянського фермерського господарства "Віра", про стягнення на користь держави шкоди, заподіяної водним живим ресурсам внаслідок самовільного вилову водних живих ресурсів у розмірі 207400 грн. Позовні вимоги було мотивовано порушенням відповідачем вимог ст.ст. 27,34 Закону України "Про тваринний світ", ст.ст. 23,27,31,35 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", ст.ст. 38, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.10.2016р. у справі №922/3263/16 (суддя Калініченко Н.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Селянського фермерського господарства "Віра" на користь держави шкоду, заподіяну водним живим ресурсам внаслідок самовільного вилову водних живих ресурсів, в розмірі 207400 грн. та стягнуто з відповідача на користь прокуратури Харківської області судовий збір в розмірі 3111 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2016р. (колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шевель О.В., судді: Пуль О.А., Фоміна В.О.) рішення господарського суду Харківської області від 17.10.2016р. у справі №922/3263/16 скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій зазначаючи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2016р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 17.10.2016р. у справі №922/3263/16. Судові витрати покласти на відповідача.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач - СФГ "Віра" для ведення рибогосподарської діяльності використовує ставок з водним дзеркалом 35,0106 га, який розташований в межах с. Куп'єваха Богодухівського району Харківської області у балці р. Березівка, на підставі договору оренди земельної ділянки водного фонду від 26.12.2011 (строком дії 20 років).

Державною екологічною інспекцією у Харківській області в період з 16.02.2016 по 09.03.2016 було здійснено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства у діяльності СФГ "Віра". За результатами даної перевірки складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, використання і відтворення риби та інших водних живих ресурсів № 81/01-04/04-09 від 09.03.2016, у якому зазначено, що СФГ "Віра" впродовж 2014-2016 років за відсутності встановлених лімітів і дозволу на вилучення водних живих ресурсів здійснювався самовільний вилов водних живих ресурсів з водного об'єкту (ставка) не біркованими знаряддями лову.

Судами досліджено, що 11.03.2016р. Державною екологічною інспекцією у Харківській області винесено припис за № 12/04-09, яким зобов'язано керівника СФГ "Віра" не допускати самовільного вилову водних живих ресурсів та представити відповідну інформацію щодо кількості вказаних ресурсів, які були вилучені даним господарством. СФГ "Віра" надало Державній екологічній інспекції у Харківській області інформацію про вилов риби за 2014/2015 роки та з 01.01.2016 по 09.03.2016, в якій зазначено, що у 2014 та 2015 роках СФГ "Віра" самовільно виловлено 810 особин товстолоба та 50 особин коропа і що у 2016 році вилов риби не проводився.

Виключно на підставі вказаної інформації Державною екологічною інспекцією у Харківській області здійснено розрахунок шкоди в сумі 207400 грн. Претензії, направлені позивачем відповідачу, було залишено останнім без виконання.

Зазначені обставини і стали підставою для виникнення спору у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач СФГ "Віра" впродовж 2014-2015 років за відсутністю будь-якого дозвільного документу, здійснював самовільне видобування водних живих ресурсів, що призвело до завдання державі Україна шкоди на загальну суму 207400 грн.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції встановив наступні обставини.

Доводи позивача і прокурора щодо самовільного вилову риби з водного об'єкту (ставка) забороненими знаряддями лову ґрунтуються виключно на висновках акту №81/01-04/04-09 від 09.03.2016, в якому, зокрема, зазначено, що протягом 2014 - 2015 років СФГ "Віра" внесення та вилучення водних живих ресурсів здійснювалося безконтрольно, а засоби лову, які використовує в своїй діяльності СФГ "Віра" є небіркованими.

При цьому, суд апеляційної інстанції дослідив, що в акті не вказано, яким чином встановлено факт самовільного вилову риби відповідачем, не зазначено, які саме засоби лову та в якій кількості виявлено у СФГ "Віра" в ході перевірки і якими доказами підтверджується, що вказані засоби належать саме даному господарству та використовуються ним. Як вказав суд, у зазначеному акті констатовано, що на момент перевірки не виявляється можливим встановити обсяги самовільно добутих водних живих ресурсів як упродовж 2014 - 2015 років, так і по дату здійснення перевірки (09.03.2016).

Відтак, врахувавши пояснення присутнього у судовому засіданні суду апеляційної інстанції керівника СФГ "Віра" ОСОБА_4 стосовно інформації викладеної в згаданому вище листі остатнього, наданого позивачу на виконання припису останнього від 11.03.2016р., а також інформацію зафіксовану в акті №81/01-04/04-09 про те, що відповідач не веде облік виловленої риби, а також з огляду на ненадання прокурором та позивачем жодних інших доказів, що відповідали б встановленим ст.34 Господарського процесуального кодексу України вимогам стосовно належності і допустимості, на підтвердження як самого факту самовільного вилову водних живих ресурсів з водного об'єкту, так і кількості виловленої риби (виходячи з якої розраховано суму заявленої до стягнення шкоди), апеляційний господарський суд скасував рішення місцевого господарського суду та відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Статтею 40 даного законодавчого акту передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.

Положеннями ч.4 ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. У відповідності до ч.1 ст. 69 цього ж Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

За приписами частин 1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у своїй постанові від 28.01.2015р. у справі №5023/3993/12(5023/9057/11).

Як вже зазначалось вище, відмовивши у задоволенні позову апеляційний господарський суд на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів встановив як недоведеність самого факту самовільного вилову водних живих ресурсів відповідачем, так і розмір шкоди завданої державі, виходячи із фактичної кількості виловленої риби у спірний період.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Таким чином, доводи заявника касаційної скарги стосовно помилковості висновків апеляційного господарського суду здійснених за результатами оцінки доказів у справі є такими, що не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів касаційної інстанції, оскільки виходять за межі наданих суду касаційної інстанції повноважень відповідно до зазначеної вище ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, доводи заявника касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не може бути підставою для скасування та/або зміни оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова суду апеляційної інстанції у даній справі відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують вірних висновків суду, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваного судового акту відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2016р. у справі №922/3263/16 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М.Демидова

С.Р.Шевчук