Постанова

від 04.04.2017 по справі 922/3915/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2017 р. Справа № 922/3915/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Камишева Л.М.,

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1 - за довіреністю від 24.11.2016р., ОСОБА_2 - за довіреністю від 24.11.2016р.,

від відповідача - ОСОБА_3 - за довіреністю від 29.11.2016р.

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопарк Груп» , м. Харків, (вх.№54Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2016р. у справі №922/3915/16,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анклав і К» , м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопарк Груп» , м.Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Балаклійський ремонтний завод» , м.Балаклія,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Анклав і К» звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопарк Груп» (відповідач) про стягнення коштів у розмірі 94474,83 грн. з яких: 77780,40 грн. сума основного боргу, 892,56 грн. 3% річних, 925,84 грн. інфляційні втрати, 14876,03 грн. сума процентів за користування чужими грошовими коштами та до стягнення заявлені судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки №4-05/2016 від 17.05.2016 року в частині повного та своєчасного розрахунку.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.12.2016 року по справі №922/3915/16 (суддя Ємельянова О.О.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопарк Груп» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Анклав і К» суму у розмірі 92982,86 грн. (з яких: 77780,40 грн. - сума основного боргу, 892,56 грн. - сума 3-х процентів річних, 925,84 грн. - сума інфляційних втрат, 14384,06 грн. - сума процентів за користування чужими грошовими коштами) та судовий збір у розмірі 1409,74 грн.

В частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 491,97 грн. у задоволенні позову відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2016 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Анклав і К» про стягнення 92982,86 грн.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог відповідач зазначив, що під час розгляду справи судом першої інстанції не було належним чином досліджено та розглянуто питання щодо достовірності, технічної справності, а також відповідності поставленого товару умовам, які були обумовлені в договорі від 17.05.2016р. № 4-05/2016, зокрема, в судовому засіданні не було заслухано представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -ДП "Балаклійський ремонтний завод", явку якого ухвалою суду від 05.12.2016р. було визнано обов'язковою.

Крім того, оскільки відповідно до п. 11.1 договір діє до 31.12.2016р. включно, на думку апелянта, представниками ТОВ "Анклав І К" подано до господарського суду Харківської області позовну заяву від 28.10.2016р. передчасно, за відсутності проведення переговорних процесів, здійснення письмової переписки щодо узгодження суті конфлікту.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.01.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2017р. у зв'язку з перебуванням судді Хачатрян В.С., судді Россолова В.В. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Терещенко О.І., судді Сіверіна В.І., судді Ільїна О.В.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2017р. у зв'язку з перебуванням судді Терещенко О.І., судді Северіна В.І. у відпустці та судді Ільїна О.В. на навчанні для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Лакізи В.В., судді Бородіної Л.І., судді Камишевої Л.М.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Анклав І К" просить рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2016р. у справі № 922/3915/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (вх.№ 1794 від 16.02.2017р.).

Позивач з посиланням на положення 69, 75 ГПК України, п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р.№ 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає про відсутність порушень з боку місцевого господарського суду щодо прийняття рішення у справі за відсутності явки в судове засідання ДП "Балаклійський ремонтний завод", оскільки всі необхідні пояснення вказаний учасником судового провадження були надані у відзиві на позовну заяву, що свідчить про відсутність підстав, передбачених ГПК України, для скасування або зміни судового рішення.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Анклав і К" надано додаткові письмові пояснення у справі (вх.№ 3046 від 20.03.2017р.), в якому позивач надав розрахунок заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за договором від 17.05.2016р. № 4-05/2016, а також 3% річних, інфляційних нарахувань та 50% за користування чужими коштами за прострочення проведення оплати поставленого товару.

В судовому засідання представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2016р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Анклав і К" про стягнення 92982,86 грн.

Представники позивача заперечували проти задоволення вимог апеляційної скарги, просили суд рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2016р. у справі № 922/3915/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд справу.

Дослідивши матеріали справи, а також доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

17.05.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Анклав і К" (іменоване - "постачальник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Технопарк Груп" (іменоване - "покупець") було укладено договір поставки № 4-05/2016 (т. 1, а.с. 11-12).

Згідно з п. 1.1 договору сторони погодили, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві товар, а саме: ноутбук Lenovo IdeaPad B50-10 Black(80QR001HUA) у кількості 10 штук, у строки згідно умов цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар згідно з умовами цього договору.

Предметом поставки є товар (партія товару) найменування, асортимент та кількість якого вказується у рахунку на оплату, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору загальна остаточно визначено кількість та асортимент товарів, що поставляється за даним договором визначається у видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктами 4.3 договору сторони встановили, що передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатково-прибутковою накладною, у якій сторони зазнають найменування товару, що поставляється, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана покупцем у видатковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару постачальником.

Згідно пункту 8.1 договору поставка товару здійснюється на умовах продажу товару з розстрочкою.

Покупець повинен сплатити за поставлений товар не пізніше 15 календарного дня з дати поставки товару постачальником (пункт 8.2. договору).

Відповідно до пункту 11.1 договір діє до 31.12.2016р. включно, але у всякому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

За твердженням позивача, зобов'язання за договором поставки виконано з боку позивача у повному обсязі на загальну суму 77780,40 грн., про що свідчить рахунок-фактура 17.05.2016р. №СФ-0000556, який було виставлено продавцем покупцю 17.05.2016р. та видаткова накладна від 19.05.2016р. № РН-0000575 на суму 77780, 40 грн. (т. 1, а.с. 13 -14).

Як зазначає позивач, за усною заявкою покупця товар було направлено 3-й особі Державному підприємству "Балаклійський ремонтний завод". Відповідно до листа від 28.09.2016р. № 15/1415 Державне підприємство "Балаклійський ремонтний завод" отримало від позивача товар та ніяких претензій щодо якості товару не мало (т. 1, а.с.16) .

Оскільки, відповідач взятих на себе зобов`язань за договором належним чином не виконав та оплату за поставлений позивачем товар у сумі 77780, 40 грн. здійснено не було, ТОВ "Анклав і К" звернулось з даним позовом до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 77780,40 грн., про що свідчить накладна №РН-0000575 від 19.05.2016р., наявна в матеріалах справи. Вказана накладна підписана обома сторонами без будь-яких зауважень та скріплена печатками товариств, містить найменування та загальну вартість товару (а.с. 39).

Крім того, згідно податкової накладної від 19.05.2016р. № 60 наутбуки Lenovo Idea Pad B50-10 Black (80 QR001HUA) у кількості 10 одиниць на суму 77780,40 були поставлені згідно рахунку-фактури № СФ-0000556 від 17.05.2016р. та договору поставки від 17.05.2016р. № 4-05/2016 (а.с. 58).

Враховуючи визначені контрагентами в договорі порядок та строки оплати поставленого товару, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази передання покупцю товару за укладеним правочином, строк оплати товару, поставленого за видатковою накладною від 18.05.2016р. №РН-0000575 за договором на суму 77780,40 грн. є таким, що настав.

При цьому, відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Згідно з п. 4.4 договору в момент приймання поставки товару покупець здійснює перевірку відповідності кількості та якості (комплектності) товару за домовленістю сторін або в порядку, що визначається діючим законодавством.

Отже, у договорі сторонами не встановлено інший момент визначення відповідності товару вимогам щодо його якості, а ніж в момент його передання покупцеві.

Судова колегія зазначає, що правові наслідки передання товару неналежної якості передбачені ст. 678 ЦК України.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В свою чергу відповідачем не надано будь-яких доказів того, що у відповідача були заперечення щодо якості поставленого товару станом на момент його прийняття, наслідком чого стала відмова останнього від договору.

Зокрема, Державним підприємством "Балаклійський ремонтний завод" надано пояснення щодо отримання від ТОВ "Технопарк Груп" наутбуків Lenovo у кількості 10 штук за відсутності недоліків та оприбуткування їх за видатковою накладною від 06.06.2016р. № 15085 (а.с. 16, 83).

Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

У п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. №01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

За таких обставин, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 77780,40 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов в частині стягнення основної суми боргу підлягає задоволенню.

Судова колегія також зазначає, що з матеріалів справи також вбачається, що між ТОВ "Анклав і К" та ТОВ "Технопарк Груп" укладено інший договір поставки товару від 15.05.2016р. № 9-05/2016.

Разом з тим, відповідно до письмових пояснень ТОВ "Технопарк груп" від 02.12.2016р. поставка товару за договором від 15.05.2016р. № 9-05/2016 з боку позивача здійснена не була (а.с. 60-62), у зв'язку з чим правовідносини, які виникли на підставі вказаного договору, не мають правового значення для правильного вирішення спору, що розглядається.

Щодо стягнення з відповідача заявлених позивачем 3-х процентів річних у розмірі 892,56 грн. за період з 03.06.2016р. по 21.10.2016р., судова колегія зазначає наступне.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Сторони у п. 8.2 договору поставка товару було визначено, що покупець повинен сплатити за поставлений товар не пізніше 15 календарного дня з дати поставки товару постачальником (19.05.2016р.).

Таким чином, строк виконання обов'язку з проведення відповідачем оплати за поставлений товар сплив 02.06.2016р., у зв'язку з чим з 03.06.2016р. ТОВ "Технопарк Груп" є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України" Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Колегією суддів перевірено правильність нарахування позивачем 3% річних за період з 03.06.2016р. по 21.10.2016р. в розмірі 892,56 грн., та встановлено правомірно заявленої суми, у зв'язку з чим погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання позовних вимог в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача заявлених позивачем інфляційних втрат в розмірі 925,84 грн. за період з червеня по вересень 2016 року, судова колегія зазначає, що відповідно до пункту 2.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997р. № 62-97р.).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Зважаючи на викладені вищевикладене, заявлена до сплати сума інфляційних втрат в розмірі 925,84 грн. позивачем визначена правильно, з урахуванням роз'яснень, викладених у п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а тому підлягає до задоволення у повному обсязі за період з 03.06.2016р. по 21.10.2016р.

Щодо стягнення з відповідача заявленої позивачем 14876,03 грн. суми процентів за користування чужими грошовими коштами, судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Підставою для застосування статті 536 Цивільного кодексу України є, окрім факту користування чужими коштами, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Відповідно до пункту 9.5 договору сторони погодили, що у разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі: за прострочення до 30 календарних днів - 40 % річних, за прострочення більше 30 календарних днів - 50 % річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

Згідно з п. 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Судом здійснено перевірку задоволеної місцевим господарським судом суми процентів за користування чужими грошовими коштами в межах визначеної в позовній заяві суми (14876,03 грн.) за період з 03.06.2016р. по 21.10.2016р. встановлено, що вищезазначені нарахування здійснено вірно, відповідають положенням пункту 9.5 договору у частині визначення періодів щодо стягнення 40 % річних та 50 % річних.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 14384,06 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами підлягають задоволенні, в решті 491,97 грн. заявленої суми - слід відмовити як безпідставно нарахованої.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині неправомірного розгляду справи в судовому засіданні, в якому не приймав участь представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державного підприємства "Балаклійський ремонтний завод", судова колегія зазначає наступне.

Пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство "Балаклійський ремонтний завод" було залучено місцевим господарським судом до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, як особу, на права якої може вплинути прийняте у справі рішення.

Матеріалами справи підтверджується, що Державне підприємство "Балаклійський ремонтний завод" ухвалами суду від 16.11.2016р., 28.11.2016р. та від 05.12.2016р. був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Вказаним учасником судового провадження було подано клопотання про розгляду справи без участі його представника (вх.№ 42272 від 09.12.2016р., а.с. 83).

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами , висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Як вбачається з матеріалів справи, ДП "Балаклійський ремонтний завод", скориставшись правом, визначеним ст. 75 ГПК України, надав відзив на позовну заяву, в якому виклав пояснення щодо спірних правовідносин, зокрема, з обставин, які стали підставою для визнання явки вказаного учасника в судове засідання визнано обов'язковою та на які посилається відповідач в обґрунтування заявлених апеляційних вимог.

При цьому, посилання апелянта на направлення ДП "Балаклійський ремонтний завод" на адресу ТОВ "Технопарк груп" повідомлення щодо отримання від відповідача технічно несправних ноутбуків є безпідставними, оскільки всупереч визначеному в господарському процесі інституту доказування, не підтверджені документами, наданими до матеріалів справи.

В свою чергу, відповідно до ч.ч. 1, 3 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Згідно з ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

За наведених вище обставин, з урахуванням положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розгляду справи судом в продовж розумного строку, місцевим господарським судом правомірно винесено рішення у справі на підставі поданих учасниками судового процесу документів.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки місцевого господарського суду, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопарк Груп» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2016р. у справі №922/3915/16 підлягає залишенню без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, п.1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопарк Груп» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2016р. у справі №922/3915/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 10.04.2017р.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Камишева