Рішення

від 03.04.2017 по справі 910/2444/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2017Справа №910/2444/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віват Трейдінг"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості в розмірі 1 001 107,02 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Черноусов О.А., за довіреністю

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віват Трейдінг" (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 1 001 107,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу контрактної партії товарів ТМ КІТЕ № ТР-0248 від 25.03.2016 не здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 828 900,37 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 61 063,42 грн., 3 % річних в розмірі 10 434,36 грн. та пеню в розмірі 100 708,87 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 порушено провадження у справі № 910/2444/17, розгляд справи призначено на 13.03.2017.

У судове засідання 13.03.2017 представник позивача з'явився, подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження.

Представник відповідача в засідання суду 13.03.2017 не з'явився.

Враховуючи неявку представника відповідача в судове засідання та не виконання ним вимог ухвали про порушення провадження, необхідність витребування нових доказів, а також з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд відклав розгляд справи на 03.04.2017.

У судове засідання 03.04.2017 представник позивача з'явився, подав письмові пояснення, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 03.04.2017 не з'явився, про час, дату та місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 03.04.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

25.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Віват Трейдінг (далі - продавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - покупець, відповідач) укладено Договір купівлі-продажу контрактної партії товарів ТМ КІТЕ № ТР-0248 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю, з метою регіональної дистрибуції повну колекцію 2016 року текстильної продукції ТМ КІТЕ в асортименті, в кількості та за цінами, вказаними в специфікації (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною Договору, а покупець зобов'язується прийняти такий товар, сплатити його вартість та здійснювати його продаж та розповсюдження відповідно до умов, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору постачання товарів за Договором здійснюється партіями, з 15.03.2016 до 30.06.2016, по мірі їх надходження на склад продавця.

За умовами пунктів 4.1 та 4.2 Договору ціни на товар - договірні, встановлені в Доларах США згідно Специфікації. Остаточна ціна поставленого товару, з урахуванням можливих знижок та бонусів зазначається в супровідних документах на дату відвантаження, в гривнях у відповідності до діючого комерційного курсу постачальника. Вартість товару включає в себе ПДВ, вартість тари, пакування, маркування та доставки.

Згідно з п. 4.3 Договору оплата за товари, що поставлені за специфікацією з 15.03.2016 до 30.06.2016 проводиться покупцем згідно з видатковими накладними в гривнях в безготівковій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця наступним чином: 20 % від суми поставки - до 15.07.2016; 30 % від суми поставки - до 15.08.2016; 50 % від суми поставки - до 15.09.2016.

Питання поставки та оплати товару, понад замовленого обсягу, що встановлений у специфікації, вирішуються сторонами, шляхом укладення додаткової угоди до даного Договору.

Цей Договір укладений в двох оригінальних примірниках по одному для кожної із сторін і діє до моменту його підписання до 30.09.2016, або до повного виконання сторонами зобов'язань за даним Договором (п. 7.1 Договору).

На виконання умов даного договору, ТОВ Віват Трейдінг поставило відповідачу узгоджений товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень.

Однак відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань за Договором Договір купівлі-продажу контрактної партії товарів ТМ КІТЕ № ТР-0248 від 25.03.2016, оплату поставленого товару своєчасно та в повному обсязі не здійснив, в зв'язку з чим за ним, утворилася заборгованість в розмірі 828 900,37 грн.

З цих підстав Товариство з обмеженою відповідальністю Віват Трейдінг звернулося до суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 837 146,51 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними № ТР-0013658 від 13.04.2016 на суму 72 949,80 грн., № ТР-0013659 від 13.04.2016 на суму 72 949,80 грн., № ТР-0013660 від 13.04.2016 на суму 72 949,80 грн., № ТР-0013662 від 13.04.2016 на суму 72 949,80 грн., № ТР-0013682 від 13.04.2016 на суму 72 949,80 грн., № ТР-0013699 від 13.04.2016 на суму 72 838,61 грн., № ТР-0013742 від 13.04.2016 на суму 253 899,68 грн., № ТР-0013884від 15.04.2016 на суму 72 832,61 грн., № ТР-0013885 від 15.04.2016 на суму 72 832,61 грн.

Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими особами сторін без заперечень.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначених товарів.

В подальшому, відповідачем було повернуто товар на загальну суму 8 246,14 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними про повернення постачальнику № 1 від 05.09.2016 на суму 4 002,54 грн., № 7 від 25.10.2016 на суму 58,60 грн., № 6 від 25.10.2016 на суму 4 185,00 грн.

11.11.2016 ТОВ Віват Трейдінг звернулось до ФОП ОСОБА_1 з претензію на суму 828 900,37 грн. вих. № 203, на яку відповідач надав відповідь від 08.12.2016, в якій вказав, що претензія на суму 828 900,37 грн. була уважно розглянута, але станом на 08.12.2016 наявні великі залишки товару, що був поставлений за Договором та зазначено, що на даний час проводиться розпродаж залишків товару, і кошти від реалізації будуть спрямовані на погашення заборгованості.

Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату поставленого товару не здійснив, у зв'язку з чим, за відповідачем, з урахуванням повернутого за накладними відповідачу товару, обліковується заборгованість по вищевказаних видаткових накладних у розмірі 828 900,37 грн.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 828 900,37 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 100 708,87 грн., 3 % річних в розмірі 10 434,36 грн. та інфляційні втрати в розмірі 61 063,42 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Пунктами 3.1 та 3.2 Постанови визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У відповідності до п. 1.10 Постанови, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Однак, з наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, вбачається, що позивачем не враховано висновки Верховного Суду України, відповідно до яких, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

При цьому, відповідно до абз. 2 п. 1.9 Постанови, якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, з урахуванням періодів нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, визначених позивачем, здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку, про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 61 063,42 грн. та 3% річних у розмірі 10 434,36 грн.

Щодо вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови).

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 6.4 Договору у разі прострочення платежу (згідно п. 4.3) покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочення. Штрафна санкція, передбачена цим пунктом Договору стягується понад строк, передбачений п. 6 статті 232 Господарського кодексу України в межах трирічного строку. Постачальник має право при подальшому надходженні коштів від покупця в першу чергу погасити пеню, про що письмово сповіщає покупця.

Здійснивши власний розрахунок пені, суд встановив, що позивачем вірно розраховано розмір пені, а відтак вимога про стягнення пені в розмірі 100 708,87 грн. підлягає задоволенню.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 4 3 , 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02222, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віват Трейдінг" (14000, Чернігівська обл., місто Чернігів, вулиця Гетьмана Полуботка, будинок 18; ідентифікаційний код: 39589174) заборгованість у розмірі 828 900 (вісімсот двадцять вісім тисяч дев'ятсот) грн. 37 коп., пеню в розмірі 100 708 (сто тисяч сімсот вісім) грн. 87 коп., 3 % річних в розмірі 10 434 (десять тисяч чотириста тридцять чотири) грн. 36 коп., інфляційні втрати в розмірі 61 063 (шістдесят одна тисяча шістдесят три) грн. 42 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 15 016 (п'ятнадцять тисяч шістнадцять) грн. 61 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 06.04.2017.

Суддя О.А. Грєхова