Постанова

від 04.04.2017 по справі 910/14777/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2017 р. Справа№ 910/14777/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Іоннікової І.А.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання: Молокопой І.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Алтімед"

на рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2016

у справі № 910/14777/16 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Рада"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Алтімед"

про стягнення 34 874,65 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Рада" (далі - позивач) звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Алтімед" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 21.07.2006 в розмірі 34 874,65 грн., в тому числі: 26 572,52 грн. заборгованості, 775,24 грн. пені, 6 595,27 грн. інфляційних втрат та 931,62 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2016 у справі № 910/14777/16 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 25 863,30 грн. заборгованості, 6 272,69 грн. інфляційних втрат, 931,62 грн. 3 % річних та 775,24 грн. пені та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 337,23 грн. Припинено провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Алтімед" заборгованості у розмірі 709,22 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на умови договору, положення ГК України і ЦК України, і дійшов висновку про доведеність позовних вимог у даній справі та наявність підстав для їх часткового задоволення, зазначаючи, що відповідач в порушення умов за договором на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 21.07.2006 не виконав взяті на себе зобов'язання щодо сплати експлуатаційних витрат за період з березня 2014 року по травень 2016 року включно. При цьому, місцевий господарський суд припинив провадження в частині стягнення заборгованості за лютий 2014 в розмірі 709,22 грн., оскільки заборгованість за лютий 2014 стягнуто судовим рішенням у справі № 910/5587/14.

Не погодившись з даним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач, зокрема, зазначає, що судом першої інстанції рішення було прийнято без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, за неправильного застосування норм матеріального права. На думку відповідача, суд першої інстанції, встановивши, що необхідність оплати експлуатаційних витрат пов'язується законом з площею приміщення, яка займається споживачем послуг, не прийняв до уваги та не надав правової оцінки відомостям, що орендарем приміщення та особою, яка є споживачем житлово - комунальних послуг є ПП ,,Демитла" на підставі договорів оренди нежитлового приміщення №01/09-2013 від 01.09.2013, № 01/07-2014 від 01.07.2014 та № 02/09/14 від 03.11.2014. Враховуючи, що відповідач з 12.05.2014 не орендує нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею, яка вже на той час була 30,5 кв.м., а вказане приміщення з 03.11.2014 передано в оренду ПП ,,Демитла", судом першої інстанції неправомірно стягнуто заборгованість з підприємства, яке фактично не знаходиться за даною адресою.

Крім того, на думку відповідача, суд першої інстанції припинив провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 709,22 грн. за лютий 2014, тоді як встановив, що розмір платежів за місяць становить 957,90 грн., та, при обчисленні пені, 3% річних і інфляційних втрат, наводив у своїх розрахунках суми нарахувань з врахуванням лютого 2014.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує на її необґрунтованість та просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г., судді Сулім В.В., Хрипун О.О. та призначено її розгляд.

Ухвалою суду від 19.12.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г., судді Коротун О.М., Сулім В.В. та призначено її розгляд.

Ухвалою суду від 07.03.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г., судді Іоннікова І.А., Сулім В.В. та призначено її розгляд.

В судовому засіданні 04.04.2017 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечив проти наведених доводів, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Рада" Корпорації ,,Позняки-жил-буд" (підприємство за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Алтімед" (користувач за договором) укладено договір на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, відповідно до умов якого предметом договору є забезпечення підприємством обслуговування та поточного ремонту житлового будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1, НП-№ 1, 2, 3 заг. площею 219,00 м2 (206 м2), яке займає користувач на підставі договору оренди № 01/04 від 10.04.2006.

Згідно з пунктом 3.1 договору сторони погодили, що оплата за надання послуг складається по фактичним витратам і вноситься на рахунок підприємства до 25 числа наступного за звітним місяцем.

У відповідності до пункту 3.3 договору користувач зобов'язаний щомісячно звертатися до підприємства для отримання рахунків зі сплати експлуатаційних, комунальних та інших послуг.

Положеннями пунктів 5.9 та 5.10 договору погодили, що термін дії цього договору складає три роки з дня його підписання і автоматично продовжується на наступний термін, якщо жодна із сторін в письмовій формі не заявить про його перегляд за один місяць до закінчення його дії.

В подальшому 01.11.2011 між сторонами було підписано угоду про внесення змін та доповнень до договору, у відповідності до якої вказаний правочин доповнено пунктом 3.4 наступного змісту:

,,З 01 листопада 2011 року щомісячне нарахування експлуатаційних витрат складає 957,9 грн. з ПДВ на місяць. Вказана сума може змінюватися в залежності від фактичних витрат підприємства".

Як зазначає позивач, нормами чинного законодавства та договором від 21.07.2006 не передбачено обов'язкового складання між виконавцем послуг з утримання будинків та прибудинкової території та особою, що орендує приміщення на відповідній території будь - яких актів приймання - передачі наданих послуг. При цьому, необхідність оплати експлуатаційних витрат пов'язується законом з площею приміщення, яка займається споживачем послуг.

Позовні вимоги у даній справі обґрунтовано неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку (оплати) за послуги, що надані позивачем згідно з умовами договору, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за надані послуги за період з лютого 2014 року по травень 2016 року у розмірі 26 572,52 грн., а також у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 775,24 грн. пені, 6 595,27 грн. інфляційних втрат та 931,62 грн. 3 % річних.

Заперечуючи проти позовних вимог у даній справі, відповідач вказував на ту обставину, що заявлені вимоги у даній справі є необґрунтованими та надуманими, оскільки ТОВ ,,Алтімед" неодноразово повідомляв ТОВ ,,Рада" про неналежні кількість та якість ЖК послуг, неотримання таких послуг та постійне нанесення шкоди шляхом залиття і нищення медичного та побутового обладнання та створення перешкод господарській діяльності. Частину нежитлового приміщення № 459 ТОВ ,,Алтімед" дійсно орендував в 2006 році у фізичної особи ОСОБА_2, але через порушення ТОВ ,,Рада" своїх встановлених договором і законодавством обов'язків, задля припинення систематичних численних фактів залиття позивач змушений був спочатку зменшити площу орендованих приміщень, а з 2012 року припинити оренду приміщень.

Колегія суддів, враховуючи встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність достатніх підстав для часткового задоволення позову, з огляду на таке.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

Статтею 13 Закону України ,,Про житлово-комунальні послуги" визначено, що до житлово-комунальних послуги віднесені зокрема: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Згідно з частиною 1 статті 16 даного Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Нормами частини 1-3 статті 32 Закону визначено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

Згідно Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджені Наказом №76 від 17.05.2005р. Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства, утримання будинків і прибудинкових територій - це господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Як зазначалось вище, відповідач наголошував на тих обставинах, що договір від 21.07.2006 припинив свою дію, тому заявлені позовні вимоги є безпідставними.

Колегія суддів відхиляє такі доводи відповідача, як необґрунтовані з огляду на таке.

Згідно з частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

З доданих відповідачем до матеріалів справи документів вбачається, що відповідач звертався до позивача з листом № 186 від 09.04.2012, у якому зазначив, що у зв'язку з неналежним виконанням позивачем своїх обов'язків за договором від 21.07.2006, вважає цей договір розірваним з 21.07.2012.

На зазначеному листі міститься штепмель ,,вхід. № 500100 12.04.2012". Однак, за вказаним штемпелем неможливо ідентифікувати отримання листа № 186 від 09.04.2012 саме ТОВ ,,Рада", як неможливо ідентифікувати і особу, яка його отримала, тобто, даний лист не може бути належним та допустимим доказом розірвання договору в розумінні ст. 34 ГПК України.

Крім того, твердження про припинення дії договору з 21.07.2012 спростовуються також листом відповідача № 219 від 03.06.2013, адресованому ТОВ ,,Рада", в якому ТОВ ,,Алтімед" повідомляв про припинення дії укладеного 21.07.2006 договору з 21.07.2013.

Слід зазначити, що рішенням господарського суду міста Києва від 29.07.2014 у справі № 910/5587/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Рада" до ТОВ ,,Алтімед" про стягнення 25 336,58 грн. заборгованості за договором на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, яке частково змінено постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2014, яка, в свою чергу, залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.02.2015, досліджувались обставини, на які посилається відповідач щодо припинення договору від 21.07.2006 та встановлено, що зобов'язання сторін за даним договором автоматично продовжувались на наступні три роки та є чинними на теперішній час (станом на дату прийняття рішення - 29.07.2014).

Доказів, які б підтверджували припинення чи розірвання договору на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 21.07.2006 на час розгляду спору в суді першої інстанції відповідачем не надано.

Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Алтімед" зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1, нежиле приміщення № 459, що є додатковим підтвердженням споживання житлово-комунальних послуг саме Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Алтімед".

Посилання відповідача на ту обставину, що площа, яку орендував відповідач, була значно меншою, ніж та, яка зазначена в договорі від 21.07.2006, відхиляється з огляду на таке.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 2, 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або в разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Матеріали справи не містять доказів зміни умов договору від 21.07.2006 в частині визначеної площі або іншого погодження сторонами в договірному порядку зміни площі орендованого приміщення.

Надані відповідачем документи, а саме, довідку власника приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з вказанням, зокрема, про зміну площі приміщення, та зміну орендарів в різні періоди; договір №01/09-2013 оренди нежитлового приміщення від 01.09.2013, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ ,,Алтімед" стосовно оренди спірного приміщення (30,5 кв.м.); договір №01/07-2014 оренди нежитлового приміщення від 01.07.2014, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ ,,Алтімед" стосовно оренди спірного приміщення (12,86 кв.м.); договори оренди нежитлового приміщення, укладені між ОСОБА_3 та ПП ,,Демитла" №01/09-2013 від 01.09.2013, №01/07-2014 від 01.07.2014, №02/09/14 від 03.11.2014, які на його думку, підтверджують факт зміни орендованої площі та припинення договору від 21.07.2006, колегія суддів оцінює критично з огляду на встановлені вище обставини чинності у спірний період договору від 21.07.2006, укладеного між сторонами по справі.

Посилання відповідача в суді апеляційної інстанції на те, що відповідач з 01.11.2014 не орендує нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1, а вказане приміщення з 03.11.2014 передано в оренду ПП ,,Демитла", та наведені обставини підтверджуються судовим рішенням у справі №910/13236/16, яке, на думку відповідача, має преюдиціальне значення для даного спору, також колегією суддів відхиляється з огляду на ту обставину, що предметом доказування у даному спорі є наявність чи відсутність правовідносин сторін за договором на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 21.07.2006, та вказаний договір не досліджувався в процесі розгляду справи № 910/13236/16.

Як зазначалось вище, 01.11.2011 сторонами підписано угоду про внесення змін до договору від 21.07.2006, доповнивши основний договір пунктом 3.4, в якому сторони погодили, що з 01.11.2011 щомісячне нарахування експлуатаційних витрат складає 957,90 грн з ПДВ на місяць. Вказана сума може змінюватися в залежності від фактичних витрат підприємства.

Відтак, з 01.11.2011 відповідач зобов'язався здійснювати сплату експлуатаційних витрат у розмірі 957,90 грн на місяць.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивачем, на підтвердження факту надання послуг відповідачу, до позовної заяви додано акти про надання послуг за період з лютого 2014 по червень 2016, які підписано в односторонньому порядку позивачем.

Однак, сторони у договорі від 21.07.2006 не визначили акт приймання-передачі послуг обов'язковим елементом встановлених між ними правовідносин. Приписами чинного законодавства також не передбачено обов'язкового складання між виконавцем послуг та їх замовником актів приймання-передачі наданих послуг.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач в порушення умов за договором на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 21.07.2006 не виконав взяті на себе зобов'язання щодо сплати експлуатаційних витрат за період з лютого 2014 року по травень 2016 року включно, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 26 572 грн 52 коп.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.07.2014 у справі № 910/5587/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Рада" до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Алтімед" про стягнення 25 336,58 грн. заборгованості за договором на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 21.07.2006, яке частково змінено постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2014, з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Алтімед", стягнуто заборгованість за період з січня 2013 року по лютий 2014 року включно на загальну суму 13 410 грн 60 коп.

З розрахунку позовних вимог у даній справі вбачається, що позовні вимоги про стягнення основного боргу заявлено за період з лютого 2014 по травень 2016 року.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Оскільки рішенням господарського суду міста Києва від 29.07.2014 у справі № 910/5587/14 з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за лютий 2014, а позивачем у даній справі заявлено до стягнення 709,22 грн. за лютий 2014, суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за лютий 2014 року у розмірі 709,22 грн. на підставі пункту 2 частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 21.07.2006 підлягають частковому задоволенню у розмірі 25 863,30 грн. нарахованої за період з березня 2014 року по травень 2016 включно, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Що стосується вимог про стягнення пені, суд першої інстанції правомірно виходив з наступного.

Згідно з п.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ч.1 ст.230 ГК України, штрафні санкції визначаються як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 3.2 договору за несвоєчасну оплату послуг користувачем, підприємство нараховує пеню в розмірі 1 % від суми сплати за кожний день прострочки (включаючи день сплати), але не більше подвійної облікової ставка НБУ, яка за розрахунком позивача, за період з 26.03.2014 по 23.06.2016 становить 775,24 грн.

З урахуванням вимог наведеного законодавства та з огляду на встановлені обставини, перевіривши розрахунок пені, який здійснено судом першої інстанції з врахуванням норм ч. 6 ст. 232 ГК України за період з 26.01.2016 по 23.06.2016 по кожному простроченому платежу окремо, який за підрахунком суду становить 968,28 грн., апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у заявленому позивачем розмірі - 775,24 грн.

Також у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач нарахував 3% річних в сумі 931,62 грн та інфляційну складову боргу в сумі 6 595,27 грн на підставі ст.625 ЦК України за період з 26.03.2014 по 23.06.2016.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний господарський суд, здійснивши перевірку правильності розрахунку, здійсненого судом першої інстанції, погоджується з місцевим господарським судом щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 6 272,69 грн. та 3% річних в розмірі 931,62 грн.

За наведених вище обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач, зокрема, зазначає про те, що суд першої інстанції припинив провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 709,22 грн. за лютий 2014, тоді як встановив, що розмір платежів за місяць становить 957,90 грн., та, при обчисленні пені, 3% річних і інфляційних втрат, наводив у своїх розрахунках суми нарахувань з врахуванням лютого 2014.

Колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, оскільки з розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви (а.с. 14), вбачається, що останнім було зараховано сплату за лютий 2014 в розмірі 248,68 грн. та заявлено до стягнення за лютий 2014 решту заборгованості в розмірі 709,22 грн.

Встановивши, що заборгованість за лютий 2014 стягнуто судовим рішенням у справі № 910/5587/14, суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі саме в частині стягнення заявленої позивачем суми - 709,22 грн.

Оскільки матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості, яку було стягнуто вищевказаним судовим рішенням, зокрема, в розмірі 709,22 грн. за лютий 2014, позивачем правомірно здійснено нарахування на цю суму 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідачем, в свою чергу, на підтвердження заперечень, не надано доказів того, що у іншій справі на заборгованість за лютий 2014 здійснювались відповідні нарахування.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються викладеним вище.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2016 у справі № 910/14777/16 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2016 у справі № 910/14777/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Алтімед" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді І.А. Іоннікова

В.В. Сулім