Постанова

від 11.07.2017 по справі 910/14777/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2017 року Справа № 910/14777/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Грека Б.М., Могил С.К. розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Алтімед" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 у справі№ 910/14777/16 Господарського суду міста Києва за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Рада" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Алтімед" простягнення 34 874,65 грн

за участю представників сторін:

позивача: Зайцев І.Є.,

відповідача: Пащенко П.М.,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Алтімед", в якому просило стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 34 874,65 грн, з яких: 26 572,52 грн борг, 775,24 грн пеня, 6 595,27 грн інфляційні втрати та 931,62 грн 3 % річні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 21.07.2015 між сторонами у справі був укладений договір на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, однак відповідач не виконав зобов'язання за вищезазначеним договором щодо оплати послуг, у зв'язку з чим позивачем відповідачу були нараховані борг, пеня, річні та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 у справі № 910/14777/16, позов було задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 25 863,30 грн боргу, 6 272,69 грн інфляційних втрат, 931,62 грн 3 % річних, 775,24 грн пені та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 337,23 грн; припинено провадження у справі в частині стягнення з ТОВ "Алтімед" боргу в сумі 709,22 грн; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, ТОВ "Алтімед" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.07.2006 між ТОВ "Рада" Корпорації "Позняки-жил-буд" (підприємство за договором) та ТОВ "Алтімед" (користувач за договором) було укладено договір на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, згідно п. 1.1. якого предметом договору є забезпечення підприємством обслуговування та поточного ремонту житлового будинку та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. А. Ахматової,13-Д, НП-№ 1, 2, 3 заг. площею 219,00 м2 (206 м2), яке займає користувач на підставі договору оренди № 01/04 від 10.04.2006.

Відповідно до п.3.1. договору оплата за надання послуг складається з фактичних витрат і вноситься на рахунок підприємства до 25 числа наступного за звітним місяцем.

Згідно з п. 3.3. договору користувач зобов'язаний щомісячно звертатися до підприємства для отримання рахунків зі сплати експлуатаційних, комунальних та інших послуг.

Пунктами 5.9. та 5.10. договору сторони встановили, що термін дії цього договору складає три роки з дня його підписання і автоматично продовжується на наступний термін, якщо жодна із сторін в письмовій формі не заявить про його перегляд за один місяць до закінчення його дії.

01.11.2011 між сторонами було підписано угоду про внесення змін та доповнень до договору, у відповідності до якої вказаний правочин доповнено пунктом 3.4. наступного змісту: "З 01 листопада 2011 року щомісячне нарахування експлуатаційних витрат складає 957,9 грн. з ПДВ на місяць. Вказана сума може змінюватися в залежності від фактичних витрат підприємства".

Позивач стверджував, що нормами чинного законодавства та спірним договором не передбачено обов'язкового складання між виконавцем послуг з утримання будинків та прибудинкової території та особою, що орендує приміщення на відповідній території будь - яких актів приймання - передачі наданих послуг. При цьому, необхідність оплати експлуатаційних витрат пов'язується законом з площею приміщення, яка займається споживачем послуг.

Також позивач вказав, що відповідач, взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконав, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 26 572,52 грн, яку позивач просив суд стягнути на його користь. Крім того, позивач просив суд стягнути на його користь 775,24 грн пені, 6 595,27 грн інфляційних втрат та 931,62 грн 3 % річних.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний, виходив з норм чинного законодавства та умов спірного договору, зазначивши при цьому, що відповідач, в порушення умов договору від 21.07.2006, не виконав взяті на себе зобов'язання щодо сплати експлуатаційних витрат за період з березня 2014 року по травень 2016 року включно. При цьому, суди припинили провадження в частині стягнення боргу за лютий 2014 в сумі 709,22 грн на підставі п.2. ч. 2 ст.80 ГПК України, оскільки борг за лютий 2014 стягнуто судовим рішенням у справі № 910/5587/14.

Крім того, суди визнали розрахунок позивача арифметично невірним та задовольнили позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 6 272,69 грн, вимоги про стягнення 3 % річних - 931,62 грн та пені - 775,24 грн, залишили за розрахунком позивача, оскільки у відповідності вимог п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України, суд позбавлений можливості виходу за межі позовних вимог за відсутності про це клопотання заінтересованої сторони.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, виходячи з наступного.

Проаналізувавши спірний договір, колегія суддів визначає, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір, який є предметом розгляду в даній справі, є договором про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

У відповідності до норм статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг та зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідач стверджував, що спірний договір припинив свою дію.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Листом № 186 від 09.04.2012 відповідач звернувся до позивача, у якому зазначив, що у зв'язку з неналежним виконанням позивачем своїх обов'язків за договором від 21.07.2006, вважає цей договір розірваним з 21.07.2012.

Однак, на зазначеному листі міститься штепмель, з якого неможливо ідентифікувати отримання листа № 186 від 09.04.2012 саме позивачем, як і неможливо ідентифікувати особу, яка його отримала, тому, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, даний лист не може бути належним та допустимим доказом розірвання договору в розумінні ст. 34 ГПК України.

Також судами встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2014 у справі № 910/5587/14 за позовом ТОВ "Рада" до ТОВ "Алтімед" про стягнення 25 336,58 грн боргу за договором на технічне обслуговування комунікаційних мереж нежитлових приміщень, надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, яке частково змінено постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2014, яка, в свою чергу, залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.02.2015, досліджувались обставини, на які посилається відповідач щодо припинення договору від 21.07.2006 та встановлено, що зобов'язання сторін за даним договором автоматично продовжувались на наступні три роки та є чинними на теперішній час (станом на дату прийняття рішення - 29.07.2014).

Матеріали справи не містять докази припинення дії укладеного сторонами спірного договору, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що зобов'язання сторін за вказаною угодою автоматично продовжувались кожен наступний рік та є чинними на теперішній час.

Як зазначалось вище, з 01.11.2011 відповідач зобов'язався здійснювати сплату експлуатаційних витрат у розмірі 957,90 грн на місяць (угода про внесення змін до договору від 21.07.2006).

Судами встановлено, що позивач, на підтвердження факту надання послуг відповідачу, до позовної заяви додано акти про надання послуг за період з лютого 2014 по червень 2016, які підписано в односторонньому порядку позивачем.

Однак, умовами спірного договору сторони не визначили акт приймання-передачі послуг обов'язковим елементом встановлених між ними правовідносин. Приписами чинного законодавства також не передбачено обов'язкового складання між виконавцем послуг та їх замовником актів приймання-передачі наданих послуг.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач в порушення умов за спірним договором не виконав взяті на себе зобов'язання щодо сплати експлуатаційних витрат за період з лютого 2014 року по травень 2016 року включно, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість в сумі 26 572,52 грн.

Суди попередніх судових інстанцій дійшли висновку, що оплата за отримані від позивача послуги відповідачем не здійснена, сума боргу складає 25 863,30 грн, нарахованого за період з березня 2014 року по травень 2016 включно, а оскільки відповідач не сплатив грошові кошти за надані послуги, позовні вимоги в частині стягнення боргу за надані послуги є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірного висновку щодо припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача 709,22 грн боргу на підставі до п.2 ч.2 ст. 80 ГПК, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2014 у справі № 910/5587/14 з відповідача на користь позивача стягнуто борг за лютий 2014.

Крім суми боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати, які нараховані на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.2. договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату послуг користувачем, підприємство нараховує пеню в розмірі 1 % від суми сплати за кожний день прострочки (включаючи день сплати), але не більше подвійної облікової ставка НБУ.

Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, інфляційних та 3% річних, погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у заявленому позивачем розмірі - 775,24 грн, 3 % річних 931,62 грн та інфляційні втрати в сумі 6 272,69 грн, оскільки в силу п.2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суди позбавлені можливості виходу за межі позовних вимог за відсутності про це клопотання заінтересованої сторони.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних та припинення провадження в частині стягнення боргу.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Алтімед" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 у справі № 910/14777/16 - без змін.

ГоловуючийН. Нєсвєтова Судді:Б. Грек С. Могил