Рішення

від 12.04.2017 по справі 910/3843/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2017Справа №910/3843/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФФОПТ ТРЕЙДІНГ"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Угроїдський Цукровий Завод"

про стягнення 204 437,19 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Шуляк О.В. - представник за довіреністю б/н від 11.01.17

від відповідача-1 не з'явився

від відповідача-2 не з'явився

У судовому засіданні 12.04.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФФОПТ ТРЕЙДІНГ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Угроїдський Цукровий Завод" про стягнення 204 437,19 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 16.09.2015 між ТОВ "Євросем" (надалі - позивач, кредитор) та ТОВ "ПРОФФОПТ ТРЕЙДІНГ" (надалі - відповідач-1, поручитель) було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався перед кредитором за виконання ТОВ "Угроїдський Цукровий Завод" (надалі- відповідач-2, боржник) зобов'язань з оплати поставленого товару за Договором № КП 0304/15/3 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 03.04.2015 року, в межах суми, що не перевищує 1000,00 грн. За доводами позивача, відповідач-2 в порушення умов договору купівлі-продажу не виконав належним чином зобов'язання щодо оплати поставленого товару, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 203 437,19 грн., з яких: 143000,00 грн. - основний борг, 16490,95 грн. - пеня, 11243,84 грн. - 30% річних, 3902,40 грн. - збитки від інфляції та 28800,00 грн. - штраф.

Крім того, в порушення п. 3.1, 4.2 та 4.3 Договору поруки, відповідач-1 не виконав перед кредитором свого обов'язку як поручителя в межах визначеної договором суми, у зв'язку з чим позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 1000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 порушено провадження у справі № 910/3843/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 30.03.2016.

28.03.2016 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФФОПТ ТРЕЙДІНГ" про визнання позову, у якій відповідач-1 вважає заявлені солідарні вимоги у розмірі 1000,00 грн. законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі та просить суд розглядати справу без їх участі.

У судовому засіданні 30.03.2016 суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача -2 про направлення справи за підсудністю та оголосив перерву до 13.04.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.16 суд зупинив провадження у справі № 910/3843/16 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 920/292/16, що розглядається Господарським судом міста Києва.

02.03.2017 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі № 910/3843/16, у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили її зупинення. На підтвердження обставин, викладених у заяві, відповідач надав суду копію постанови Київського апеляційного Господарського суду по справі № 920/292/16 від 21.12.2016 року, якою рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2017 поновлено провадження у справі № 910/3843/16 та призначено до розгляду на 29.03.2017.

24.03.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли письмові пояснення позивача, відповідно до яких позивач зазначає, що рішенням Господарського суду м. Києва від 28.07.2016 по справі № 920/292/16 у задоволенні позовних вимог ТОВ "Угроїдський Цукровий Завод" про визнання договорів купівлі-продажу № КП 0304/15/3 від 03.04.2016 та № КП 2403/15/4 від 24.03.2014 недійсними та стягнення збитків відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 рішення Господарського суду м. Києва від 28.07.2016 залишено без змін. Таким чином, позивач вважає, що відповідач зловживає своїми процесуальними правами з метою затягування розгляду справи та ухилення від проведення розрахунків з позивачем.

28.03.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшло клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи, у зв'язку з призначенням до розгляду на 04.04.2017 касаційної скарги у справі № 920/292/16, результати розгляду якої можуть вплинути на розгляд даної справи № 910/3843/16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2017 розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України було відкладено на 12.04.2017.

У судове засідання, яке призначене на 12.04.2017, з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких зазначив, що при розгляді касаційної скарги ТОВ "Угроїдський Цукровий Завод" у справі № 920/292/16 Вищим господарським судом України було відмовлено в її задоволені, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 залишені без змін.

Представники відповідачів у судове засідання повторно не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляли, хоча про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК .

Провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України , якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву, при цьому суд виходив за наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК , з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК ), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України , ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що представники відповідачів в судове засідання не з'явились, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

03 квітня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євросем" (надалі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Угроїдський цукровий завод" (надалі- відповідач-2, покупець) укладено договір № КП 0304/15/3 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу (далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність у зумовлені строки покупцеві товар (засоби захисту рослин, та/або мікродобрива, та/або міндобрива, та/або насіння), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити вартість товару, асортимент, кількість та ціна якого визначається у додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних) (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 2.4. договору сторони встановили, що ціна товару, яка є предметом даного договору, вказується у додатках до даного договору в національній валюті. Сторони встановлюють ціну та вартість товару у гривнях, а також визначають її еквівалент у доларах США.

Згідно з додатком №1 до договору продавець зобов'язався передати у власність покупця товар: гібрид соняшника Пал-093 у кількості 160 п. од. (посівних одиниць), загальною вартістю 12 521,74 дол. США з ПДВ, що станом на 03.04.2015 еквівалентно 288 000,00 грн.

Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару (п. 4.7 договору).

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід'ємною частиною цих договорів із врахуванням положень п. 2.4 та розділу 5 даного договору.

Сторони також визначили, що оплата товару згідно даного договору проводиться наступним чином:

- 25 % від вартості товару, а саме 72 000,00 грн. оплачується покупцем в строк до 06 квітня 2015 року;

- 25 % від вартості товару, а саме 72 000,00 грн. оплачується покупцем в строк до 31 травня 2015 року;

- 50 % від вартості товару, а саме 144 000,00 грн. оплачується покупцем в строк до 01 листопада 2015 року;

Відповідно до п. 11.1. договору встановлено, що договір № КП 0304/15/3 від 03.04.2015 діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору.

При цьому, судом також приймається до уваги рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 у справі № 920/292/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Угроїдський Цукровий Завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем", треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології", Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та стягнення збитків у розмірі 773 478,00 грн., яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016.

Так, вказаним рішення було відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Угроїдський Цукровий Завод" в задоволенні позовних вимог, зокрема, щодо визнання недійсним договору № КП 0304/15/3 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 03.04.2015, з огляду на те, що наведені позивачем обставини не мають своїм наслідком визнання даного договору недійсним у розумінні положень ст.ст. 229, 230 ЦК України, позивач не навів, а суд не встановив фактів порушень охоронюваних законом прав ТОВ "Угроїдський цукровий завод" з боку ТОВ "Євросем", а також фактів, які б підтверджували укладення, зокрема, договору № КП 0304/15/3 від 03.04.2015 під впливом обману.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір (п. 26. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18).

З урахуванням викладеного, факт недійсності договору № КП 0304/15/3 від 03.04.2015, на підставі якого у даній справі заявлені позовні вимоги ТОВ "Євросем" про стягнення заборгованості, у справі № 920/292/16 не встановлено.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов даного договору позивач передав у власність відповідача товар на загальну суму 288 000,00 грн., що підтверджується підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною № 162 від 03.04.2015 року.

Проте, як стверджує позивач, відповідач всупереч умовам п. 5.5. договору належним чином не виконав свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, здійснивши розрахунки з позивачем лише частково на суму 144 000,00 грн., про що свідчать платіжні доручення № 1332 від 07.04.2015 на суму 72 000,00 грн., № 166 від 14.09.2015 на суму 42 000,00 грн. та № 179 від 18.09.2015 на суму 30 000,00 грн.

Таким чином, основна сума заборгованості за неоплачений товар згідно договору № КП 0304/15/4 від 03.04.2015 склала 144 000,00 грн.

16 вересня 2015 року з метою забезпечення зобов'язань відповідача-2 за договором № КП 0304/15/4, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євросем" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОФФОПТ ТРЕЙДІНГ" (поручитель, відповідач-1) було укладено договір поруки (надалі- договір поруки), відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку ТОВ "Угроїдський цукровий завод" (боржник) щодо оплати поставленого товару за договором № КП 0304/15/4 від 03.04.2015 (основний договір), в межах суми, що не перевищує 1000,00 грн. (п. 1.1. договору поруки).

Відповідно до п. 4.2. договору поруки у разі порушення боржником основного зобов'язання, визначеного основним договором, кредитор має право звернутись до поручителя з письмовою вимогою про необхідність виконання/належного виконання основного зобов'язання в межах передбачених цим договором та в порядку, передбаченому цим договором.

Згідно п. 4.3. договору поруки поручитель повинен задовольнити вимогу кредитора щодо сплати зобов'язань боржника в семиденний термін після пред'явлення кредитором такої вимоги.

Даний договір поруки набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до закінчення трирічного терміну від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за основним договором. У разі якщо кредитором не пред'явлено вимоги до поручителя протягом трьох років, починаючи від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за основним договором, порука припиняється (п. 6.1. договору поруки).

Судом встановлено, що 19.11.2015 року позивач звернувся до відповідача-1 з письмовою вимогою щодо погашення суми боргу, яка виникла в ТОВ "Угроїдський цукровий завод" за догором № КП 0304/15/3 від 03.04.2015, проте зазначена вимога була залишена останнім без відповіді та задоволення.

Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачами своїх зобов'язань за договором № КП 0304/15/3 від 03.04.2015 та договором поруки від 16.09.2015, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з останніх солідарно заборгованості у розмірі 1 000 грн., а також про стягнення з відповідача-2 основної суми боргу у розмірі 143 000,00 грн., пені у розмірі 16 490 грн., 30 % річних у розмірі 11 243,84 грн., збитків від інфляції у розмірі 3 902,40 грн. та штрафу у розмірі 28 800,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як встановлено ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу .

Як встановлено судом, 03.04.2015 року на виконання умов договору позивачем було передано у власність відповідачем-2 товар (гібрид соняшника ПАЛ 093) на загальну суму 288 000,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи видатковою накладною № 162.

Зазначена видаткова накладна, яка виписана безпосередньо на підставі договору № КП 0304/15/3 від 03.04.2015, підписана уповноваженими представниками сторін та скріпленими відповідними відтисками печаток, підтверджує факт передачі позивачем товару, визначеного у додатком №1 до договору, та прийняття цього товару відповідачем без зауважень по кількості та якості.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.5. договору сторони передбачили, що оплата товару за договором здійснюється покупцем наступним чином: 25 % вартості товару (72 000,00 грн.) до 06.04.2015; 25 % вартості товару (72 000,00 грн.) до 31.05.2015 та 50 % вартості товару (144 000,00 грн) до 01.11.2015.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи строки сплати, зазначені в п. 5.5. договору, строк виконання грошових зобов'язань відповідача-2 по оплаті поставленого товару на момент вирішення спору настав.

З матеріалів справи вбачається, що оплата товару за договором була здійснена відповідачем-2 частково на суму 144 000,00 грн., згідно:

- платіжного доручення № 1332 від 07.04.2015 на суму 72 000,00 грн.;

- платіжного доручення № 166 від 14.09.2015 на суму 42 000,00 грн.;

- платіжного доручення № 179 від 18.09.2015 на суму 30 000,00 грн.

Тобто, в поручення умов договору оплата поставленого товару була здійснена ТОВ "Угроїдський Цукровий Завод" лише у розмірі 50 % вартості товару, інша частина вартості неоплаченого товару у розмірі 144 000,00 грн., яку в порядку п. 5.5. договору покупець повинен був оплатити до 01.11.2015, залишена відповідачем-2 без оплати.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку, що факт наявності боргу у відповідачів-2 перед позивачем за договором № КП 0304/15/3 від 03.04.2015 у розмірі 143 000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та строк оплати, у відповідності до умов договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за неоплачений товар у розмірі 143 000,00 грн. грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-2 взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача-2 на свою користь пеню у розмірі 16 490,95 грн. та штраф у розмірі 28 800,00 грн.

Враховуючи, що відповідач-2 своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 Цивільного кодексу України ), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України ), а тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної ставки НБУ (діючої і період прострочення), від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки.

Крім того, покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф у розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару (п. 8.4. договору).

Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 р. № 3-88гс11, від 28.02.2011 у справі № 23/225 та від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011, та є обов'язковою відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України.

Дії відповідача-2 є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення неустойки (штраф та пеня)) відповідно до умов пунктів 8.2 та 8.4 договору.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на зазначене, суд здійснив перерахунок розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 144000.00 01.11.2015 - 17.12.2015 47 22.0000 % 0.121 %* 8158.68 144000.00 18.12.2015 - 28.01.2016 42 22.0000 % 0.121 %* 7290.74 144000.00 29.01.2016 - 03.02.2016 6 22.0000 % 0.120 %* 1038.69

Всього: 16 488,11 грн.

Таким чином, вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 16 488,11 грн, в частині стягнення 2 грн. 84 коп. слід відмовити.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу у розмірі 20% від суми заборгованості, що становить 28 800,00 грн., суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, за прострочення виконання відповідачем-2 грошових зобов'язань за договором, позивачем нараховано 30 % річних у розмірі 11 243,84 грн. та збитки від інфляції у розмірі 3 902,40 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п. 8.6. договору сторони встановили, що у разі невиконання чи неналежного виконання покупцем грошових зобов'язань, щодо оплати вартості отриманого товару, покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь продавця тридцять процентів річних від простроченої суми основної заборгованості.

Суд, перевіривши розрахунок 30 % річних, що наданий позивачем в позовній заяві, дійшов висновку, що розрахунок позивача є арифметично вірним, а отже ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі - 11 243,84 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

За перерахунком суду, розмір інфляційних нарахувань в межах визначеного позивачем періоду є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягають задоволенню в сумі, нараховані позивачем, а саме у розмірі 3 902,40 грн.

Стосовно позовних вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості у розмірі 1 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст.554 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що згідно умов договору поруки від 16 вересня 2015 року відповідач-1 (поручитель) відповідає перед позивачем (кредитор) за належне та своєчасне виконання відповідачем-2 (боржником) зобов'язань за договором № КП 0304/15/3 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 03.04.2015 року на суму, що дорівнює 1 000,00 грн (п. 3.1. договору поруки).

У разі порушення боржником обов'язку за основним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 1.2 договору поруки).

Згідно ч. 1 ст.543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до п. 4.2. та п. 4.3. договору поруки поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку за основним договором самостійно виконати в межах визначеної даним договором суми зазначений обов'язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора в строк сім календарних днів з моменту отримання вимоги шляхом перерахування належної кредитору суми на розрахунковий рахунок останнього.

З метою досудового врегулювання спору, 19.11.2015 року позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФФОПТ ТРЕЙДІНГ" з письмовою вимогою про сплату боргу, що виник у зв'язку з неналежним виконання відповідачем-2 умов договору купівлі-продажу, проте остання була залишена відповідачем-1 без відповіді та задоволення.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.03.2016 року до господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФФОПТ ТРЕЙДІНГ" про визнання позову, у якій відповідач-1 вважає заявлені солідарні вимоги у розмірі 1000,00 грн. законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

У зв'язку з неоплатою відповідачем-2 суми боргу за договором № КП 0304/15/3 від 03.04.2015, приймаючи до уваги умови договору поруки від 16.09.2015, а також враховуючи заяву відповідача-1 про визнання позовних вимог, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявленої позивачем вимоги щодо солідарного стягнення з боржника та поручителя заборгованості у розмірі 1 000,00 грн.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно зі ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що дані позовні вимоги доведені позивачем, факт виконання відповідачами зобов`язань матеріалами справи не підтверджується, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідачі суду не надали, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, беручи до уваги визнання відповідачем-1 позову у пoвному обсязі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 204 437,19 грн. підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32 , 33 , 49 , 75 , 82 - 85 ГПК України , господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФФОПТ ТРЕЙДІНГ" (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, будинок 127/1, квартира 15, ідентифікаційний код 37053194) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Угроїдський Цукровий Завод" (02156, м. Київ, вул. Шолом-Алейхема, буд. 18, офіс 5, ідентифікаційний код 39988010) солідарно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем" (03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд. 154-Д, ідентифікаційний код 39007360) заборгованість у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 (п'ятнадцять) грн 00 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Угроїдський Цукровий Завод" (02156, м. Київ, вул. Шолом-Алейхема, буд. 18, офіс 5, ідентифікаційний код 39988010) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем" (03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, буд. 154-Д, ідентифікаційний код 39007360) основний борг у розмірі 143 000 (сто сорок три тисячі) грн. 00 коп., пеню у розмірі 16 488 (шістнадцять тисяч чотириста вісімдесят вісім) грн. 11 коп., 30 % річних у розмірі 11 243 (одинадцять тисяч двісті сорок три) грн. 84 коп., збитки від інфляції у розмірі 3 902 (три тисячі дев'ятсот дві) грн. 40 коп. та штраф у розмірі 28 800 (двадцять вісім тисяч вісімсот) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 051 (три тисячі п'ятдесят одна) грн. 54 коп.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.04.2017

Суддя Пукшин Л.Г.