Постанова

від 08.06.2017 по справі 910/3843/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2017 р. Справа№ 910/3843/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Ткаченка Б.О.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Шуляк О.В.;

відповідача-1: не з'явився;

відповідача-2: Гродун А.І.;

розглянувши у відритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Угроїдський

цукровий завод"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 12.04.2017

у справі №910/3843/16 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФФОПТ

ТРЕЙДІНГ"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Угроїдський

цукровий завод"

про стягнення 204 437,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євросем" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФФОПТ ТРЕЙДІНГ" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Угроїдський Цукровий Завод"(далі - відповідач-2) заборгованості за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №КП 0304/15/3 від 03.04.2015 у загальній сумі 204 437,19 грн. (з них: 1 000,00 грн. - солідарно з відповідачів; 203 437,19 грн. - з відповідача-2), обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем-1, як поручителем за договором поруки від 16.09.2015, та відповідачем-2, як покупцем за договором купівлі-продажу №КП 0304/15/3 від 03.04.2015, своїх грошових зобов'язань перед позивачем, що й призвело до виникнення боргу.

Відповідач-1 визнав вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 1 000,00 грн. боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідач-2 проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість вимог позивача належними доказами, просив суд в позові відмовити. Зокрема, відповідач-2 наголошував на наступному:

- вимоги позивача ґрунтуються на недійсному, на думку відповідача-2, договорі купівлі-продажу №КП 0304/15/3 від 03.04.2015. При чому недійсність вказаного договору полягає в тому, що позивач ввів в оману відповідача-2 щодо предмету договору, поставивши не насіння соняшнику сорту ПАЛ-093, а інше, яке не відповідало якісним та сортовим показникам названого сорту насіння;

- відповідач-2 оскаржив у судовому порядку договір купівлі-продажу №КП 0304/15/3 від 03.04.2015;

- просив суд направити матеріали справи за підсудністю до Господарського суду Сумської області, оскільки місцезнаходженням відповідача-2 є м. Суми;

- відповідач-1 є фіктивною фірмою, як і укладений з ним договір поруки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/3843/16 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість у розмірі 1 000,00 грн. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача-2 на користь позивача 143 000,00 грн. основного боргу, 16 488,11 грн. пені, 11 243,84 грн. 30% річних, 3 902,40 грн. інфляційних втрат та 28 800,00 грн. штрафу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/3843/16 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, а саме: стягнути з відповідача-2 на користь позивача 72 000,00 грн. основного боргу, 5 554,85 грн. пені, 4 201,64 грн. 30 % річних, 863,91 грн. інфляційних втрат та 14 400,00 грн. штрафу. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме: ст. ст. 4-2, 4-7, 15, 17, 21, 32, 35, 36, 43, 78, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 203, 207, 215, 234, 253, 530, 610-612, 692 Цивільного кодексу України, що призвело до прийняття неправильного рішення по суті заявлених вимог у даній справі. Загалом, доводи апеляційної скарги відповідача-2 подібні тим, які наводилися ним під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2017 апеляційну скаргу відповідача-2 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.06.2017.

25.05.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, а також клопотання про витребування у відповідача-2 оригіналу додаткової угоди №1 від 05.11.2015, з посиланням на яку відповідач-2 обґрунтовує свої заперечення проти позову і проти факту укладення якої заперечує позивач.

В судовому засіданні 08.06.2017 представник позивача підтримав вищевказане клопотання та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача-2 надав суду усні пояснення, в яких зазначив про те, що у відповідача-2 відсутній оригінал додаткової угоди №1 від 05.11.2015, у нього лише наявний примірник, отриманий засобами електронного зв'язку від позивача.

Зважаючи на пояснення представника відповідача-2, колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні вищевказаного клопотання позивача, у зв'язку з його недоцільністю.

В судовому засіданні 08.06.2017 представник відповідача-2 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/3843/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, а саме: стягнути з відповідача-2 на користь позивача 72 000,00 грн. основного боргу, 5 554,85 грн. пені, 4 201,64 грн. 30 % річних, 863,91 грн. інфляційних втрат та 14 400,00 грн. штрафу. В іншій частині позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 08.06.2017 представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача-2 з підстав, викладених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача-1 в судове засідання 08.06.2017 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача-1 за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 08.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

03.04.2015 між позивачем, як продавцем, та відповідачем-2, як покупцем, було укладено договір №КП 0304/15/3 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу (далі - Договір купівлі-продажу) (том справи - 1, аркуші справи - 20-22).

За умовами Договору купівлі-продажу (п.п.2.1, 2.4) продавець зобов'язався передати у власність у зумовлені строки покупцеві товар (засоби захисту рослин, та/або мікродобрива, та/або міндобрива, та/або насіння), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити вартість товару, асортимент, кількість та ціна якого визначається у додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних). Ціна товару, яка є предметом даного договору, вказується у додатках до даного договору в національній валюті. Сторони встановлюють ціну та вартість товару у гривнях, а також визначають її еквівалент у доларах США.

Покупець повинен перевірити якість товару, а також відсутність пошкоджень товару, а при їх виявленні терміново повідомити про це продавця. Якщо продавцеві на протязі трьох робочих днів з дня отримання товару не надходить повідомлення про недоліки товару, товар вважається прийнятим покупцем, як такий, що відповідає вимогам. Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару (п.п.4.2, 4.4, 4.7 Договору купівлі-продажу).

Порядок проведення розрахунків погоджений в розділі 5 Договору купівлі-продажу, згідно з п.п.5.1, 5.5 якого покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід'ємною частиною цих договорів із врахуванням положень п.2.4 та розділу 5 даного договору. Оплата товару згідно даного договору проводиться наступним чином: 25% від вартості товару, а саме 72 000,00 грн. оплачується покупцем в строк до 06.04.2015; 25% від вартості товару, а саме 72 000,00 грн. оплачується покупцем в строк до 31.05.2015; 50% від вартості товару, а саме 144 000,00 грн. оплачується покупцем в строк до 01.11.2015.

В п.11.1 Договору купівлі-продажу передбачено, що останній діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору.

Згідно з Додатком №1 до Договору купівлі-продажу продавець зобов'язався передати у власність покупця товар: гібрид соняшника "Пал-093" у кількості 160 п. од. (посівних одиниць), загальною вартістю 12 521,74 дол. США з ПДВ, що станом на 03.04.2015 еквівалентно 288 000,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 23).

16.09.2015 між позивачем, як кредитором, та відповідачем-1, як поручителем, було укладено договір поруки (далі - Договір поруки) (том справи - 1, аркуш справи - 31).

За умовами Договору поруки (п.1.1) поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку відповідача-2, як боржника, щодо оплати поставленого товару за Договором купівлі-продажу (основний договір), в межах суми, що не перевищує 1 000,00 грн.

В розділі 4 Договору поруки погоджено порядок виконання обов'язків, згідно з п.п.4.2, 4.3 якого у разі порушення боржником основного зобов'язання, визначеного основним договором, кредитор має право звернутись до поручителя з письмовою вимогою про необхідність виконання/належного виконання основного зобов'язання в межах передбачених цим договором та в порядку, передбаченому цим договором. Поручитель повинен задовольнити вимогу кредитора щодо сплати зобов'язань боржника в семиденний термін після пред'явлення кредитором такої вимоги.

В п.6.1 Договору поруки передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до закінчення трирічного терміну від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за основним договором. У разі якщо кредитором не пред'явлено вимоги до поручителя протягом трьох років, починаючи від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за основним договором, порука припиняється.

На виконання умов Договору купівлі-продажу позивач передав відповідачу-2 товар на загальну суму 288 000,00 грн. Однак відповідач-2 лише частково розрахувався з позивачем, оплативши вартість отриманого товару на загальну суму 144 000,00 грн. Залишок несплачених коштів становить 144 000,00 грн.

19.11.2015 позивач звернувся до відповідача-1 з письмовою вимогою (том справи - 1, аркуш справи - 32), в якій просив погасити борг відповідача-2 за Договором купівлі-продажу.

Однак звернення позивача було залишено відповідачем-1 без належного реагування, борг погашено не було.

Зважаючи на відмову відповідачів в добровільному порядку виконати умови Договору купівлі-продажу та Договору поруки, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість у розмірі 1 000 грн., а також стягнути з відповідача-2 основний борг у розмірі 143 000,00 грн., пеню у розмірі 16 490,00 грн., 30 % річних у розмірі 11 243,84 грн., інфляційні втрати у розмірі 3 902,40 грн. та штраф у сумі 28 800,00 грн.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив частково, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими лише щодо стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача 1 000,00 грн. боргу, а також стягнення з відповідача-2 на користь позивача 143 000,00 грн. основного боргу, 16 488,11 грн. пені, 11 243,84 грн. 30% річних, 3 902,40 грн. інфляційних втрат та 28 800,00 грн. штрафу. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. ст. 655, 662, 663 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору купівлі-продажу позивач поставив, а відповідач-2 прийняв товар на загальну суму 288 000,00 грн., про що було складено і підписано видаткову накладну №162 від 03.04.2015 (том справи - 1, аркуш справи - 24). Жодних зауважень щодо кількості та якості товару в накладній не зазначено.

В порушення умов Договору купівлі-продажу, відповідач-2 частково розрахувався з позивачем, оплативши вартість отриманого товару на загальну суму 144 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку позивача (том справи - 1, аркуші справи - 25-29). Залишок несплачених відповідачем-2 коштів становить 144 000,00 грн.

Ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів, які б свідчили про дотримання відповідачем-2 порядку та строків оплати товару, погоджених сторонами в п.5.5 Договору купівлі-продажу.

Фактично відповідач-2 оплатив лише половину отриманого товару, решта 50% вартості у сумі 144 000,00 грн. підлягала оплаті в строк до 01.11.2015.

Однак відповідач-2 не розрахувався за отриманий від позивача товар, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 144 000,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача-1, як поручителя відповідача-2, з письмовою вимогою щодо погашення суми боргу, яка виникла у відповідача-2 за Договором купівлі-продажу.

Проте звернення позивача було залишено відповідачем-1 без належного реагування.

Заперечуючи проти позову, відповідач-2 зазначав про недійсність Договору купівлі-продажу, оскільки позивач поставив відповідачу-2 насіння соняшнику, яке не відповідало якісним та сортовим показникам сорту насіння, про яке йшла мова у договорі. Тобто, Договір купівлі-продажу був укладений під впливом обману з боку відповідача щодо якості насіння, його сортових і посівних характеристик.

З цього приводу судом було з'ясовано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Угроїдський Цукровий Завод" (відповідач-2 у справі №910/3843/16) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем" (позивач у справі №910/3843/16), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології", Фізична особа-підприємець Слєсаренко В.І. про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та стягнення збитків у розмірі 773 478,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 у справі №920/292/16, порушеній за вищевказаною позовною заявою, в задоволенні позову було відмовлено. При цьому відносно вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №КП 0304/15/3 від 03.04.2015 суд зазначив про те, що наведені позивачем обставини не мають своїм наслідком визнання даного договору недійсним у розумінні положень ст. ст. 229, 230 Цивільного кодексу України. Позивачем не наведено, а судом не було встановлено фактів порушень охоронюваних законом прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Угроїдський цукровий завод" з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем", а також фактів, які б підтверджували укладення, серед інших і договору №КП 0304/15/3 від 03.04.2015 під впливом обману.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 у справі №920/292/16 було залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 та Вищого господарського суду України від 11.04.2017. У названих постановах зазначено:

- відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю "Євросем") на виконання умов укладених договорів передав, а позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю "Угроїдський Цукровий Завод") прийняв обумовлений договорами товар - насіння сільськогосподарських культур, яке відповідало вимогам нормативних документів щодо сортових та посівних якостей;

- передача товару за кількістю і якістю здійснювалася у відповідності до умов договору, за відсутності претензій позивача щодо кількості і якості;

- відповідач разом з товаром передав позивачу і документи на нього, зокрема, відповідні чинні сертифікати на насіння, які засвідчували його сортові та посівні якості та, відповідно, встановлювали гарантійний строк зберігання таких властивостей;

- в процесі розгляду спору суди не встановили умислу в діях відповідача та факт обману позивача (щодо сортових та посівних якостей насіння) у розумінні приписів ст. 230 Цивільного кодексу України при вчиненні оспорюваних договорів купівлі-продажу та порушення прав позивача відповідачем;

- результати аналізу насіння Українського інституту експертиз сортів рослин, оформлені протоколами №20, №21 від 20.01.2016, не можуть вважатися експертним висновком про відповідність або невідповідність якості насіння показникам, визначеним у сертифікатах на насіння. Отже, зазначений висновок не є належним доказом про факт невідповідності насіння, отриманого позивачем на підставі договорів №КП 0304/15/3 та №КП 2403/15/4;

- оскільки (як встановили суди) позивач не довів обставин, з якими приписи ст. 230 Цивільного кодексу України, пов'язують можливість визнання договорів недійсними, у задоволенні позову з заявлених позивачем підстав судами було відмовлено правомірно.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, у розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення спору у справі №910/3843/16 не підлягають повторному доведенню обставини щодо недійсності договору №КП 0304/15/3 від 03.04.2015, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду у справі №910/3843/16, оскільки такі обставини вже досліджувалися під час розгляду господарської справи №920/292/16, в якій брали участь ті ж самі сторони і підстав недійсності названого правочину встановлено не було.

Колегією суддів враховано посилання відповідача-2 на додаткову угоду №1 від 05.11.2015, в якій сторони скоригували вартість поставленого за Договором купівлі-продажу товару. Однак позивачем заперечується як факт отримання цієї угоди від відповідача-2, так і факт її укладання. Тобто, в даному випадку відповідно до ч.3 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України необхідно оглянути безпосередньо оригінал вищевказаного правочину. Натомість згідно з поясненнями відповідача-2 у нього відсутній оригінал додаткової угоди №1 від 05.11.2015, а є лише примірник, отриманий засобами електронного зв'язку від позивача. З наведеного випливає, що відповідач-2 не може надати доказів на підтвердження своїх доводів щодо досягнення позивачем і відповідачем-2 згоди відносно зменшення ціни Договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. ст. 553, 554 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

В ч.ч.1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Як уже зазначалося вище, відповідач-1 за умовами Договору поруки взяв на себе обов'язок відповідати перед позивачем за належне та своєчасне виконання відповідачем-2 (боржником) зобов'язань за Договором купівлі-продажу на суму, що дорівнює 1 000,00 грн. шляхом самостійного виконання в межах вищевказаної суми обов'язку відповідача-2 перед позивачем на підставі письмової вимоги останнього в строк сім календарних днів з моменту отримання вимоги шляхом перерахування належної позивачу суми на його розрахунковий рахунок.

Відповідач-1 подав суду заяву, в якій визнав позов (том справи - 1, аркуш справи - 87-88) та зазначив про обґрунтованість і законність вимог про солідарне стягнення з відповідачів боргу у розмірі 1 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що визнання позову відповідачем-1 не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Доказів оплати відповідачем-1, як поручителем, боргу відповідача-2 у сумі 1 000,00 грн. матеріали справи не містять.

Колегією суддів враховано доводи відповідача-2 про те, що відповідач-1 є фіктивною фірмою, як і укладений з ним Договір поруки. Водночас, згідно зі ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Твердження відповідача-2 про фіктивність юридичної особи відповідача-1 та укладеного між позивачем та відповідачем-1 Договору поруки є лише припущенням відповідача-2, яке не підтверджено жодними доказами у розумінні вищевказаних норм Господарського процесуального кодексу України.

Доводи відповідача-2 про порушення правил визначення підсудності справи суперечать положенням ст. ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України, а тому не заслуговують на увагу.

З урахуванням вищевикладених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача щодо солідарного стягнення з відповідачів 1 000,00 грн. боргу та стягнення з відповідача-2 основного боргу у сумі 143 000,00 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з п.п.8.2, 8.4 Договору купівлі-продажу за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної ставки НБУ (діючої в період прострочення), від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки. Покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Оскільки в процесі розгляду справи було встановлено факт прострочення виконання відповідачем-2 своїх грошових зобов'язань перед позивачем за Договором купівлі-продажу, застосування до відповідача-2 штрафних санкцій є правомірним.

При цьому судом враховано, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі №3-88гс11, від 28.02.2011 у справі №23/225, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011).

За розрахунками позивача з відповідача-2 підлягає стягненню 16 490,95 грн. пені та 28 800,00 грн. штрафу.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, судом було встановлено, що розрахунок штрафу є арифметично вірним, а тому в цій частині вимог позов підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі. Однак здійснивши перерахунок пені, суд дійшов висновку про те, що з відповідача-2 на користь позивача за період з 01.11.2015 по 03.02.2016 підлягає стягненню пеня у сумі 16 488,11 грн., а не 16 490,95 грн., як просив позивач.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п.8.6 Договору купівлі-продажу передбачено, що у разі невиконання чи неналежного виконання покупцем грошових зобов'язань, щодо оплати вартості отриманого товару, покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь продавця 30% річних від простроченої суми основної заборгованості.

Позивач просив суд стягнути з відповідача-2 передбачені Договором купівлі-продажу 30% річних у сумі 11 243,84 грн. та 3 902,40 грн. інфляційних втрат.

Суд перевірив здійснений позивачем розрахунок 30% річних та дійшов висновку про його арифметичну правильність, у зв'язку з чим з відповідача-2 на користь позивача підлягає стягненню 11 243,84 грн. 30% річних.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що їх розмір в межах визначеного позивачем періоду є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Однак, зважаючи на відсутність клопотань про вихід за межі позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягають задоволенню в розмірі, нарахованому позивачем, тобто у сумі 3 902,40 грн.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем-2 не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача-2 (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-35, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Угроїдський Цукровий Завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/3843/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2017 у справі №910/3843/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/3843/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

Б.О. Ткаченко