Постанова

від 10.04.2017 по справі 910/32399/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2017 р. Справа№ 910/32399/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Дідиченко М.А.

за участю представників:

від позивача - Зубарєва Н.В., представник за довіреністю №14 від 12.01.2016р.;

від першого відповідача - Чех О.В., представник за довіреністю №б/н від 16.02.2016р.;

від другого відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016 року у справі №910/32399/15 (суддя Босий В.П.) за позовом Фонду державного майна України до товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" та товариства з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" про розірвання договорів купівлі-продажу та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" до Фонду державного майна України про стягнення 62 000, 00грн.

ВСТАНОВИВ:

Фонд державного майна України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" та товариства з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" про розірвання договорів купівлі-продажу.

Також, товариство з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" звернулося до господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Фонду державного майна України про стягнення 62 000, 00грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2016 року по справі №910/32399/15 первісний позов задоволено частково, розірвано договір купівлі-продажу державного майна №КП-372, укладений 11.05.1995 р. між Фондом державного майна України та товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко"; у задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" відмовлено повністю.

Розриваючи Договір 1 суд виходив з невиконання покупцем умов цього договору в частині здійснення капіталовкладень в об'єкт будівництва в 2014 році на суму 46 000 ,00 грн., а також в частині завершення будівництва багатофункціонального офісного центру.

Відмова у розірванні Договору 2 мотивована судом першої інстанції тим, що оскільки правом на розірвання договору як в договірному порядку, так і за рішенням суду, згідно приписів ст. 188 Господарського кодексу України та ст. 651 Цивільного кодексу України наділена лише сторона такого правочину, а враховуючи, що Фонд державного майна України не є стороною Договору 2, позовна вимога про розірвання такого договору задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Фонд державного майна України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016 року по справі №910/32399/15 скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про розірвання договору купівлі - продажу від 06.07.2001.

Апелянт у своїй скарзі зазначає про те, що Фонд державного майна України, як державний орган приватизації (суб'єкт приватизації) не позбавлений можливості ініціювати розірвання даного договору у разі невиконання або неналежного виконання ТОВ "ОПТІМА" взятих на себе зобов'язань.

Представник апелянта - позивача за первісним позовом в судовому засіданні 10.04.2017 підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник першого відповідача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, проте просив рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог та прийняти нове, яким зустрічний позов задовольнити.

Другий відповідач правом на участь представника в даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від другого відповідача до суду не надійшло.

Враховуючи наведене вище, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині відмови у задоволенні вимоги про розірвання договору купівлі - продажу від 06.07.2001, з прийняттям нового - про задоволення вказаної вимоги, з наступних підстав.

Між Фондом державного майна України (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" (покупець) 11.05.1995 р. було укладено договір купівлі-продажу державного майна №КП-372 (надалі - "Договір 1"), відповідно до п. 1 якого продавець продав, а покупець купив об'єкт незавершеного будівництва - прибудова спортивно-оздоровчого комплексу інституту "Діпромісто", який знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 на земельній ділянці, яка надана в постійне користування Управлінню адміністративними та службовими будинками Міністерства України в справах будівництва і архітектури на підставі рішення виконкому Київської міської ради від 11.02.1958 р. №242.

Пунктом 2 вказаного договору визначено, що право власності на об'єкт незавершеного будівництва перейшло до покупця на підставі протоколу №3 засідання конкурсної комісії, затвердженого наказом Фонду державного майна від 06.12.1994 р. №768.

Відповідно до п. 4 Договору 1 вказаний в цьому договорі об'єкт продано за 6,2 млрд. карбованців.

Згідно з п. 10 Договору 1 покупець зобов'язаний виконувати всі умови експлуатації, запропонованої ним для розгляду на конкурсі, а саме:

- організація спортивно-оздоровчої діяльності;

- створення на базі комплексу Центру по реабілітації та профілактиці і лікуванню онкологічної патології з використанням методів нетрадиційної медицини, з впровадженням фітоценторного лікування;

- організація роботи по профілактиці професійних захворювань аграріїв та будівельників;

- участь у республіканській програмі по профілактиці онкологічних захворювань у спеціалістів-атомщиків та їх сімей;

- строк завершення будівництва не повинен перевищувати двох років з моменту перехода права власності на об'єкт від продавця до покупця і перша черга будівництва повинна бути виконана у ІІ півріччі 1995 р.;

- здійснювати заходи щодо недопущення забруднення навколишнього середовища.

За погодженням в установленому порядку із Фондом державного майна України 06.07.2001 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, посвідчений державним нотаріусом Двадцятої Київської нотаріальної контори Біляєвим В.О. за реєстровим №1-4825 (надалі - "Договір 2").

Пунктом 1 Договору 2 сторонами визначено, що продавець продав, а покупець купив об'єкт незавершеного будівництва - прибудову спортивно-оздоровчого комплексу інституту "Діпромісто", що знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, №26 (об'єкт).

Відповідно до п. 5 Договору за домовленістю сторін об'єкт продано за 65 000,00 грн. та сума податку на додану вартість складає 13 000,00 грн., разом - 78 000,00 грн.

Згідно з п. 8 Договору з моменту переходу права власності на об'єкт до покупця, останній одночасно являється правонаступником всіх прав та обов'язків продавця щодо об'єкта.

За Актом приймання - передачі від 06.07.2001 товариство з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" передало, а товариство з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" прийняло зазначений вище об'єкт незавершеного будівництва.

Додатковою угодою від 11.07.2002 р. до Договору 2 сторонами було внесено зміни, зокрема, п. 8 договору викладено в наступній редакції: "Покупець за цим договором є правонаступником покупця щодо договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва - Прибудови спортивно-оздоровчого комплексу інституту "Діпромісто" №КП-372 від 05.06.1995 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" та Фондом державного майна України та Додаткових угод до нього. Покупець приймає на себе всі зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" за Договором №КП-372".

Протягом 2002-2010 років умови Договору 1 неодноразово змінювалися сторонами, в тому числі щодо обсягу зобов'язань ТОВ "ОПТІМА", як покупця за таким договором.

Так, зокрема, 16.12.2010 р. між Фондом державного майна України та товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" було підписано договір №553 про внесення змін до Договору 1, згідно з умовами якого абзац третій пункту 10 Договору 1 викладено у наступній редакції: "- здійснити капіталовкладення і завершити будівництво багатофункціонального офісного центру в термін до 31.12.2015 р. згідно з наведеним графіком".

Фондом державного майна України у 2015 році було проведено перевірку дотримання покупцем умов Договору купівлі-продажу від 05.06.1995 р. №КП-372.

За результатами поточної перевірки встановлено, що умови договору купівлі-продажу від 05.06.1995 р. №КП-372 покупцем - товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" не виконуються, про що складено акт від 14.07.2015 р.

Так, зокрема, в акті зазначається, що покупцем протягом 2014 року не здійснювалося капіталовкладення та не велися будівельні роботи по будівництву багатофункціонального офісного центру, яке заплановано було завершити до кінця 2015 року.

Вказаний акт було підписано представником покупця, в присутності якого проводилася перевірка.

Отже, підписавши зазначений акт, товариство з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" погодилося з результатами перевірки.

Фонд державного майна України, звертаючись до суду з даним позовом, зазначає, що невиконання покупцем умов договору купівлі-продажу від 05.06.1995 р. №КП-372 є підставою для його розірвання.

Також, позивач просить суд розірвати договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 06.07.2001 р., який було укладено між товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" (продавець).

Судом першої інстанції вказані вимоги Фонду державного майна України задоволено частково; розірвано договір купівлі-продажу державного майна №КП-372, укладений 11.05.1995 р. між Фондом державного майна України та товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко"; у задоволенні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 06.07.2001 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" та товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" відмовлено.

Розриваючи Договір 1 суд виходив з невиконання покупцем умов цього договору в частині здійснення капіталовкладень в об'єкт будівництва в 2014 році на суму 46 000 ,00 грн., а також в частині завершення будівництва багатофункціонального офісного центру.

Відмова у розірванні Договору 2 мотивована судом першої інстанції тим, що оскільки правом на розірвання договору як в договірному порядку, так і за рішенням суду, згідно приписів ст. 188 Господарського кодексу України та ст. 651 Цивільного кодексу України наділена лише сторона такого правочину, а враховуючи, що Фонд державного майна України не є стороною Договору 2, позовна вимога про розірвання такого договору задоволенню не підлягає.

Колегія суддів вважає обґрунтованим задоволення місцевим господарським судом вимоги про розірвання Договору 1, проте не погоджується із відмовою у задоволенні іншої вимоги - про розірвання Договору 2, виходячи з наступного.

Проаналізувавши укладені між сторонами Договори 1 та 2, колегія суддів дійшла висновку, що за своїм змістом та своєю правовою природою дані договори є приватизаційними угодами, які підпадають під правове регулювання норм Закону України "Про приватизацію державного майна" та статей 655 - 697 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час укладення Договору 2) до договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, щодо: здійснення програм технічного переозброєння виробництва, впровадження прогресивних технологій; здійснення комплексу заходів щодо збереження технологічної єдності виробництва та технологічних циклів; збереження та раціонального використання робочих місць; виконання вимог антимонопольного законодавства; збереження номенклатури та обсягу виробництва продукції (послуг) відповідно до бізнес-плану; завершення будівництва жилих будинків; утримання об'єктів соціально-побутового призначення; виконання заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища; внесення інвестицій виключно у грошовій формі, їх розміру та строків; виконання встановлених мобілізаційних завдань.

Частиною 2 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час укладення Договору 2) також передбачено, що зазначені в цій частині зобов'язання зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов'язань. Відчуження майна (акцій), обтяжених передбаченими у цій частині зобов'язаннями, можливо виключно за згодою державного органу приватизації, який здійснює контроль за їх виконанням. Контроль за виконанням умов договору купівлі-продажу здійснює державний орган приватизації.

Відповідно до ч. 8 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на час укладення Договору 2) забороняється подальше відчуження окремих частин пакета акцій до повного виконання покупцем умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, а також подальше відчуження приватизованого об'єкта без збереження для нового власника зобов'язань, визначених умовами конкурсу, аукціону, викупу.

При подальшому відчуженні приватизованого об'єкта до нового власника переходять невиконані зобов'язання, що були передбачені договором купівлі-продажу об'єкта приватизації.

Отже, з наведених приписів законодавства України випливає, що подальший продаж об'єкта приватизації у будь-якому випадку має наслідком збереження для нового покупця об'єкта приватизації всіх зобов'язань попереднього покупця, які були передбачені первісним приватизаційним договором та умовами конкурсу, аукціону або викупу.

Вказана обставина також свідчить про те, що безпосереднім учасником відносин як при первинному, так і при повторному відчуженні об'єкта приватизації є та залишається Фонд державного майна України як орган, на який законодавством покладено функції зі здійснення контролю за виконанням сторонами зобов'язань, взятих за приватизаційною угодою.

Згідно п. 8 (в редакції Додаткової угоди від 11.07.2002 р. до Договору 2) покупець за цим договором є правонаступником покупця щодо договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва - Прибудови спортивно-оздоровчого комплексу інституту "Діпромісто" №КП-372 від 05.06.1995 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" та Фондом державного майна України та Додаткових угод до нього. Покупець приймає на себе всі зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" за Договором №КП-372.

Як вже було вказано, 16.12.2010 р. між Фондом державного майна України та товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" було підписано договір №553 про внесення змін саме до Договору 1, згідно з умовами якого абзац третій пункту 10 Договору 1 викладено у наступній редакції - покупець зобов'язаний здійснити капіталовкладення і завершити будівництво багатофункціонального офісного центру в термін до 31.12.2015 р. згідно з наведеним графіком.

Проаналізувавши наведені умови Договору №2 та договору від 16.12.2010 р. про внесення змін саме до Договору 1, судова колегія дійшла висновку, що оскільки у Покупця за Договором №2 (ТОВ "ОПТІМА") виникли зобов'язання не тільки перед Продавцем (ТОВ Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко") щодо оплати об'єкту продажу, але й зобов'язання перед державою в особі Фонду державного майна України щодо виконання приватизаційних зобов'язань попереднього Покупця об'єкту, то Фонд державного майна України, як державний орган приватизації (суб'єкт приватизації) не позбавлений можливості ініціювати розірвання даного договору у разі невиконання або неналежного виконання ТОВ "ОПТІМА" взятих на себе зобов'язань.

Аналогічної позиції дотримується також Вищий господарський суд України в постанові від 29.10.2014 у справі №48/448-13/364.

Судова колегія враховує, що по суті фактично відбулась заміна сторони (Покупця) у первісному приватизаційному договорі (Договорі №1) - з ТОВ Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" на ТОВ "ОПТІМА".

Про наведене свідчить також те, що зміни до Договору 1 в подальшому вносили шляхом укладення угод саме між Фондом державного майна України та новим покупцем - ТОВ "ОПТІМА".

Відповідно до пункту 130 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, забороняється подальше відчуження окремих частин пакета акцій до повного виконання покупцем умов договору купівлі - продажу об'єкта приватизації, а також подальше відчуження приватизованого об'єкта без збереження для нового власника зобов'язань, визначених умовами конкурсу, аукціону чи викупу.

У разі подальшого відчуження приватизованого об'єкта новий власник у двотижневий термін з дня переходу до нього права власності на цей об'єкт подає до державного органу приватизації копії документів, що підтверджують перехід до нього права власності. Державний орган приватизації зобов'язаний вимагати від нового власника виконання зобов'язань, визначених договором купівлі-продажу об'єкта приватизації, та застосовувати до нього в разі їх невиконання санкції згідно із законом.

Враховуючи все вищевикладене, висновок суду першої інстанції про те, що оскільки Фонд державного майна України не є стороною Договору 2, то відповідно позбавлений можливості звернення до суду з вимогою про розірвання такого договору є невірним.

Суд встановив, що в порушення вищезазначених умов Договорів 1 та 2 ТОВ "ОПТІМА" не виконало взяті на себе зобов'язання, а саме не здійснило капіталовкладень в об'єкт будівництва в 2014 році на суму 46 000,00 грн., а також не здійснило завершення будівництва багатофункціонального офісного центру.

Згідно з ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, одним з таких правових наслідків є розірвання договору.

Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі - продажу, у визначені строки.

Згідно пункту 19 Листа Вищого арбітражного суду України від 25.04.2001 р. № 01-8/500 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна" угоди приватизації (угоди, укладення яких передбачено ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна") є особливими договорами купівлі-продажу державного майна, на які поширюються також відповідні норми цивільного законодавства про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про приватизацію.

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин, окрім положень Закону України "Про приватизацію державного майна", підлягають застосуванню і відповідні положення Цивільного кодексу України.

За приписами статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 02.02.2016 у справі № 910/17784/15.

Так, невиконання покупцем своїх зобов'язань за Договорами купівлі - продажу значною мірою позбавило Фонд державного майна України того, на що він розраховував при укладенні Договору 1 та наданні згоди на укладення Договору 2, що свідчить про істотність порушення договірних зобов'язань з боку ТОВ "ОПТІМА" та як наслідок про наявність правових підстав для розірвання цих Договорів.

За наведених обставин, позовні вимоги Фонду державного майна України про розірвання договору купівлі-продажу державного майна №КП-372, укладеного 11.05.1995 р. між Фондом державного майна України та товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко", а також договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 06.07.2001 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" та товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 06.07.2001 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" та товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко".

Щодо вимог товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" за зустрічним позовом про стягнення з Фонду державного майна України 62 000, 00 грн., слід зазначити наступне.

Так, ТОВ "ОПТІМА" вказуючи на те, що воно є правонаступником всіх прав та обов'язків ТОВ Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" за договором купівлі-продажу державного майна №КП-372 від 11.05.1995 р., вважає, що у разі розірвання вказаного договору в судовому порядку, кошти у розмірі 62 000, 00 грн., за які було придбане нерухоме майно, підлягають поверненню ТОВ "ОПТІМА" на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, виходив з того, що оскільки станом на момент вирішення справи по суті за зустрічним позовом, рішення суду про розірвання Договору 1 не набрало законної сили, а відтак правовідносини за таким договором між сторонами не припинилися, у задоволенні зустрічного позову про повернення коштів, який заявлено з посиланням на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України, слід відмовити.

Колегія суддів не погоджується із наведеною підставою відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог та вважає обґрунтованою відмову саме з підстав наведених нижче.

Згідно ст. 598, 604, ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Статтею 653 Цивільного кодексу України передбачено, в тому числі, наслідки розірвання договору. Зокрема, визначено, що якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно дог частини 4 зазначеної статті Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

З системного аналізу норм ст.653 Цивільного кодексу України вбачається, що розірвання договору у судовому порядку позбавляє сторін права вимагати отриманого за правочином та передбачає можливість сторони вимагати відшкодування завданих збитків, у разі якщо правочин було розірвано у зв'язку з істотним порушенням договору.

Так, розірвання договору тягне для сторін настання відповідних правових наслідків, перелік і зміст яких може бути визначений або самим договором, який розривається, або додатковим правочином про розірвання договору, або законом.

При цьому, правило, визначене у ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, пояснюється тим, що у разі розірвання договору не відбувається нівелювання юридичних наслідків правочину, на підставі якого виникло договірне правовідношення (на відміну від випадків визнання правочинів недійсними), тому сторони не повертаються у первісний стан, тобто не застосовується реституція. У випадку розірвання договору сторони з моменту такого розірвання перестають бути зобов'язаними один перед одним. Разом з цим, сторони можуть вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо така можливість передбачена сторонами договором про розірвання або законом.

Аналогічної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постанові від 15.03.2017 у справі № 910/10308/15.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що чинним цивільним законодавством не передбачено реституцію (тобто повернення сторонами одна одній того, що одержала кожна внаслідок укладення та виконання договору) у випадку розірвання договору, як це передбачено у випадках визнання правочинів недійсними. Набуте кожною із сторін у зобов'язанні до моменту розірвання залишається у сторін, якщо іншого не визначено самими сторонами або законом.

Оскільки, такі наслідки розірвання договору, як повернення покупцю грошових коштів, сплачених за об'єкт продажу, не передбачені ані цивільним законодавством, ані самим договором купівлі - продажу, у ТОВ "ОПТІМА" відсутнє право вимагати повернення таких коштів.

Також, слід зазначити, що ТОВ "ОПТІМА" вимагає повернення йому коштів, сплачених іншою особою - ТОВ Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко", що також виключає можливість задоволення зустрічних позовних вимог.

З огляду на викладене, у задоволенні зустрічного позову слід було відмовити виходячи в вищевикладених підстав.

Проте, оскільки вказані висновки суду першої інстанції не призвели до прийняття неправильного рішення, воно у вказаній частині залишається судом апеляційної інстанції без змін.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині відмови у задоволенні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 06.07.2001 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" та товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині відмови у задоволенні вимоги про розірвання договору купівлі - продажу від 06.07.2001, з прийняттям нового - про задоволення вказаної вимоги. В решті рішення залишається без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання первісної позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідачів. Витрати за подання зустрічної позовної заяви покладаються на товариство з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА".

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016 року у справі №910/32399/15 задовольнити повністю.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016 року у справі №910/32399/15 скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва від 06.07.2001 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" та товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко".

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов Фонду державного майна України до товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" та товариства з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" про розірвання договорів купівлі-продажу задовольнити повністю.

Розірвати договір купівлі-продажу державного майна №КП-372, укладений 11.05.1995 р. між Фондом державного майна України та товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко".

Розірвати договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, укладений 06.07.2001 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" та товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко".

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" (01011, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, літ. В; ідентифікаційний код 31084845) на користь Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) судовий збір у розмірі 1 218 грн. 00 коп.

Стягнути з товариства з товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" (14000, м. Чернігів, вул. Кирпоноса, 29; ідентифікаційний код 14220165) на користь Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) судовий збір у розмірі 1 218 грн. 00 коп.

У задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" до Фонду державного майна України про стягнення 62 000, 00грн. відмовити повністю .

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТІМА" (01011, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, літ. В; ідентифікаційний код 31084845) на користь Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2 097 грн. 70 коп.

5. Стягнути з товариства з товариством з обмеженою відповідальністю Аграрно-виробничо-комерційна фірма "Гуд Мен Ко" (14000, м. Чернігів, вул. Кирпоноса, 29; ідентифікаційний код 14220165) на користь Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2 097 грн. 70 коп.

6. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

7. Матеріали справи №910/32399/15 повернути до господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Дідиченко