Ухвала

від 13.04.2017 по справі 826/4632/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4632/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АДМ Україна до Державної фіскальної служби України, Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним та скасування та податкового повідомлення-рішення, рішення про результати розгляду скарги,-

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням зміни позовних вимог, просив: скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 24.02.2015 № 3968/6/99-99-10-01-04-25 про результати розгляду скарги; скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків від 24.12.2014 № 0001023720.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 24.12.2014 № 0001023720. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, у період з 27.11.2014 по 28.11.2014 Міжрегіональним Головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ АДМ України суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період з серпня 2012 року по грудень 2013 року.

За результатами вказаної перевірки складено Акт від 05.12.2014 № 1431/28-10-37-20/33546533, яким встановлені порушення вимог податкового законодавства, а саме:

п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту в розмірі 4 771 730 грн;

п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту в розмірі 4 771 730 грн;

п. 14.1.18 п.14.1 ст. 14, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ у розмірі 4 771 730 грн, яка підлягає зменшенню (а.с. 43-151 Том I).

На підставі Акта перевірки від 05.12.2014 № 1431/28-10-37-20/33546533 винесено податкове повідомлення-рішення від 24.12.2014 № 0001023720, яким зменшено позивачеві суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 7 157 595 грн, у тому числі за основним платежем 4 771 730 грн та за штрафними санкціями у розмірі 2 385 865 грн (а.с. 152 Том I).

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 24.12.2014 позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 24.02.2015 № 3968/6/99-99-10-01-04-25 про результати розгляду скарги позивача від 30.12.2014, скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 24.12.2014 № 00010233720 - без змін (а.с. 161-166 Том I).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт господарської діяльності звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем доведено факт купівлі насіння соняшника на виконання умов договорів поставки у перевіряємий період, позивачем надано усі первинні документи, допустимі докази в підтвердження придбання товару та його подальше використання у господарській діяльності в оподатковуваних операціях, та саме його переробки на соняшникову олію та реалізацією олії у режимі експорту. Крім того висновком судово-економічної експертизи № 22048/15-45/2752-2758/16-45 від 29.02.2016, що проведена на підставі ухвали суду від 18.08.2015, не підтверджено висновки Акта перевірки щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 4 771 730 грн, відтак позивач правомірно сформував податковий кредит за рахунок сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, та правомірно заявив відповідні суми бюджетного відшкодування ПДВ у наступних податкових періодах, а відтак Міжрегіональним Головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків протиправно зменшено позивачеві суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4 771 730 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 2 385 865 грн. Разом з тим, оскаржуване рішення ДФС України від 24.02.2015 № 3968/6/99-99-10-01-04-25, прийняте за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі, в даному випадку, не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не має самостійного юридичного значення, таке рішення само не породжує у платника будь-якого додаткового обов'язку та не перешкоджають реалізації його права, зокрема, щодо оскарження до суду самого податкового повідомлення-рішення, відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.3 ст. 200 ПК України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунком 200.4 статті 200 ПК України встановлено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів, колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Водночас, згідно до частини першої ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (Закон №996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення № 88), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону № 996-XIV та Положення № 88.

У результаті дослідження наданих первинних документів, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи наступні обставини справи.

Між позивачем та ФГ Бона Деа , ПП АТФ Баратівське , ТОВ Агронат-Юг , ТОВ Сінтез Трейд Агро , ПП Ніктрейд , ТОВ Рост Ой Н у серпні-вересні 2012 року та у серпні-листопаді 2013 року укладені договори купівлі-продажу насіння соняшника.

На підставі укладених договорів ПП Ніктрейд та ТОВ Синтез Трейд Агро поставило позивачеві насіння соняшника на умовах поставки Інкотермс EXW з переоформленням на елеваторах ТОВ Мардарівське ХПП , ТОВ Заготзерно-Високопілля та ДП Хлібна База № 73 , що підтверджується видатковими накладними, актами приймання передачі, податковими накладними, рахунками. Оплата товарів позивачем, з урахуванням суми ПДВ в ціні товару, підтверджується платіжними дорученнями та довідками банку.

Зернові склади ТОВ Заготзерно-Високопілля , ДП Хлібна База № 73 та ТОВ Мардарівське ХПП прийняли на зберігання насіння соняшника від позивача на підставі договорів складського зберігання № 24 від 20.09.2013, № 53 від 10.09.2013, № 16 від 10.09.2012 року, що підтверджується актами виконаних робіт за договорам зберігання, виписками з банку про оплату послуг зберігання, погашеними складськими квитанціями про переоформлення на позивача соняшника, картками аналізу зерна, витягами з реєстру складських документів на зерно.

На підтвердження реальності вчинення операцій з придбаним у контрагентів товаром, позивачем надано суду первинні документи по його подальшій реалізації. Зокрема, позивачем долучено, а судом першої інстанції досліджено акти виконаних робіт з відвантаження насіння соняшника з елеваторів; договір на транспортне експедирування № С-077 від 17.08.2012; акти прийому-передачі наданих послуг транспортне експедирування; виписку по банківському рахунку про оплату експедиторських послуг; товарно-транспортні накладні, якими підтверджується, що в подальшому придбане позивачем у ПП Ніктрейд та ТОВ Синтез Трейд Агро насіння у грудні 2012 року та у жовтні-грудні 2013 року перевезене експедитором ТОВ Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна) з зернових складів на переробний завод ПрАТ АДМ Іллічівськ для переробки на соняшникову олію. Насіння соняшника було прийняте на переробному заводі ПрАТ АДМ Іллічівськ , що підтверджується реєстрами прийнятого вантажу на ПрАТ АДМ Іллічівськ .

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договорів купівлі-продажу позивачем з ФГ Бона Деа , ПП АТФ Баратівське , ТОВ Агронат-Юг , ТОВ Рост Ой Н останні зобов'язувались поставити позивачеві насіння соняшника на умовах поставки автомобільним транспортом на переробний завод ПрАТ АДМ Іллічівськ . Факт поставки насіння позивачу підтверджується дослідженими судом видатковими накладними; податковими накладними; рахунками; реєстрами прийнятого вантажу на ПрАТ АДМ Іллічівськ ; журналом виданих довіреностей на отримання ТМЦ; оплата товарів позивачем, з урахуванням суми ПДВ в ціні товару, підтверджується платіжними дорученнями, довідками банку та банківськими виписками.

При цьому, з метою підтвердження реальності господарських операцій, позивач надав до суду першої інстанції документи, які підтверджують подальшу реалізацію позивачем придбаного у ФГ Бона Деа , ПП АТФ Баратівське та ТОВ Агронат-Юг , ТОВ Сінтез Трейд Агро , ПП Ніктрейд , ТОВ Рост Ой Н насіння соняшника.

Як вірно встановлено судом першої інстанції на підставі вищевказаних документів, насіння соняшникове у серпні-вересні, грудні 2012 року та у серпні-грудні 2013 року було перероблене на ПрАТ АДМ Іллічівськ на соняшникову олію. Це підтверджуються договором між позивачем та ПрАТ АДМ Іллічівськ про переробку сировини № С-078 та № С-084 та актами результатів переробки, актами приймання-передачі готової продукції.

У подальшому, виготовлена олія на підставі Договорів про переробку насіння соняшника № С-078 та № С-084 трубопровідним транспортом переміщена до ТОВ Іллічівський олійний термінал для зберігання та подальшого експорту, що підтверджується актами приймання-передачі олії, Договором перевалки № Э-4 від 01.01.2007 р., актами наданих послуг до договору перевалки № Э-4 від 01.01.2007. Факт подальшої перевалки олії на судна та митного оформлення товару підтверджується договором на транспортно-експедиторське та митно-брокерське обслуговування № 01/002 ТЭО від 24.12.2010, укладеного з ТОВ Новік Порт Сервіс , дорученнями, актами наданих послуг.

У подальшому, виготовлена з насіння олія була експортована позивачем компанії ADM International Sarl , що підтверджується контрактами; вантажно-митними деклараціями; коносаментами; довідками банку про отримання коштів за експортними контрактами; сертифікатами походження, сертифікатами аналізу, сертифікатами здоров'я.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведено факт купівлі насіння соняшника на виконання умов договорів поставки у перевіряємий період, позивачем надано усі первинні документи, допустимі докази в підтвердження придбання товару та його подальше використання у господарській діяльності в оподатковуваних операціях, па саме його переробки на соняшникову олію та реалізацією олії у режимі експорту.

При цьому, відповідачами не спростовано та не надано до суду жодних доказів, які б свідчили про протиправність дій позивача чи його працівників, або про притягнення службових осіб контрагентів позивача до кримінальної відповідальності.

Крім того, у суді першої існтанції в якості свідків допитано працівників переробного заводу ПрАТ АДМ Іллічівськ ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які пояснили, що вони, як ваговики переробного заводу ПрАТ АДМ Іллічівськ , приймали насіння соняшника, яке для позивача доставляли ФГ Бона Деа , ПП АТФ Баратівське , ТОВ Агронат-Юг , ТОВ Сінтез Трейд Агро , ПП Ніктрейд , ТОВ Рост Ойл Н . Свідки також підтвердили, що вони підписували товарно-транспортні накладні, які складались на підтвердження оспорюваних господарських операцій і що їх підписи стоять на товарно-транспортних накладних, досліджених судом у судовому засіданні.

У якості свідка судом першої інстанції також був допитаний директор ТОВ Сінтез Трейд Агро ОСОБА_2, який підтвердив реальність господарських операцій з позивачем щодо поставки насіння соняшника у 2013 році та наявність у ТОВ Сінтез Трейд Агро достатніх ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Крім того, судом апеляційної інстанції також враховано висновок судово-економічної експертизи № 22048/15-45/2752-2758/16-45 від 29.02.2016, яка проведена на підставі ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2015, про підтвердження висновків Акта перевірки щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 4 771 730 грн (а.с. 3-48 Том XV). Крім цього, у висновку судово-економічної експертизи було підтверджено реальність здійснення позивачем господарських операцій з поставки, перевезення, зберігання, переробки, доставки до місць відвантаження та експорту і продажу товарно-матеріальних цінностей, зазначених в Акті перевірки.

При цьому, колегія суддів критично відноситься до тверджень Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про відсутність складських квитанцій з відмітками погашено , які підтверджують переоформлення насіння соняшника на користь позивача, оскільки позивачем долучено засвідчені копії погашених складських квитанцій від ТОВ Мардарівське ХПП , ПП Хлібна база № 73 , ТОВ Заготзерно-Високопілля (а.с. 83-88 Том XV).

Крім цього, позивачем до матеріалів справи надано оригінали витягів з реєстру складських документів на зерно, оформлених Державним підприємством Держреєстри України (документів що складені третьою особою, яка не була стороною оспорюваних поставок насіння соняшника), які свідчать про факт зберігання пзивачем насіння соняшника, придбаного у контрагентів на елеваторах.

Також колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про те, що видаткові накладні оформлені з порушенням, оскільки не містять відомостей про осіб, які отримали товар видаткових накладних з огляду на наступне. Питання належності/неналежності оформлення позивачем видаткових накладених у Акті перевірки не досліджувалось, а тому не стосується предмету доказування у справі. Разом з тим, окрім видаткових накладних факт отримання товару позивачем від контрагентів підтверджується Реєстрами прийнятого від контрагентів вантажу на ПрАТ АДМ Іллічівськ а також товарно-транспортними накладними, на яких містяться штампи та підписи вагарів заводу ПрАТ АДМ Іллічівськ .

Щодо тверджень апелянта про відсутність сертифікатів якості на зерно, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 1 Порядку видачі сертифіката якості зерна та продуктів його переробки, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2009 року № 848, Порядок визначав процедуру обов'язкової видачі сертифіката якості зерна та продуктів його переробки, крім хлібобулочних і макаронних виробів, при здійсненні експортно-імпортних операцій, включаючи транзит територією України при перевантаженні через зерноперевантажувальні місткості, переміщенні територією України зерна та продуктів його переробки, що придбані за рахунок коштів державного та місцевого бюджету, а також за вимогою однієї з сторін договору (контракту) у випадках, коли його видача не є обов'язковою, і обігу бланків сертифікатів якості зерна та продуктів його переробки. Оскільки насіння соняшника було придбане позивачем за власні кошти, а у договорах з контрагентами була відсутня умова про оформлення сертифікату якості, то в рамках досліджуваних поставок сертифікати якості не повинні були оформлятися.

Отже, в ході розгляду справи судом першої інстанції вірно встановлено, що операції позивача з контрагентами відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Посилання відповідача на досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12014150020000154 від 09.01.2014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого за частиною третьою статті 190, частиною першою 205 КК України, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки вказане кримінальне провадження не стосується посадових осіб позивача або його контрагентів.

Крім того, відповідно до листа Головного управління ДФС у Миколаївській області №1389/10/14-29-23-02-03 від 20.03.2017 вбачається, що 30.11.2016 кримінальне провадження №12014150020000154 закрито в частині вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205 КК України, а іншій частині - скеровано до прокуратури Миколаївської області.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 24.12.2014 № 0001023720, яке підлягає скасуванню.

Щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги про скасування рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 24.02.2015 № 3968/6/99-99-10-01-04-25 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказане рішення прийняте за результатами вирішення податкового спору в досудовому порядку в даному випадку, не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не має самостійного юридичного значення, оскільки не містить обов'язкового для суб'єкта господарювання припису. Таке рішення само по собі не породжує у платника будь-якого додаткового обов'язку та не перешкоджає реалізації його права, зокрема, щодо оскарження до суду самого податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскільки суб'єкт владних повноважень, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв не у межах та у спосіб наданих йому повноважень, крім того, суд, всебічно перевіривши обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно із частиною першою ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М.Троян

Судді: Н.П.Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.