Ухвала

від 04.04.2017 по справі 826/810/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем України

04.04.2017 м. Київ № К/800/39911/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Голубєвої Г.К., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2014 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду 08.07.2014 у справі №826/810/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма інформація і технології доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 08.07.2014, позов Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма інформація і технології задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 23.09.2013 №00023722003, №0002392203.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в цій частині, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведена виїзна позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Інформація і технологія щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ Авега за період з 01.08.2010 по 30.06.2013, за результатами якої контролюючим органом 06.09.2013 складено акт №588/26-53-22-03-21/200035704, згідно висновків якого встановлено порушення п. 135.4 статті 135, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у 2012 році в розмірі 1488525грн.; п.п. 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ за 2012-2013 роки на суму ПДВ 2180349грн., а саме: 2012 рік - 1 417 642грн., у тому числі за січень - 101 561грн., квітень - 103 288грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем 23.09.2013 прийняті податкові повідомлення-рішення №0002372203, яким за порушення п. 135.4 ст. 135, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1860656грн., в тому числі основний платіж - 1488525грн. та штрафні санкції - 372131грн. та №0002392203, яким за порушення п.п. 198.3, 198.6 статті 198 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 3270524грн., в тому числі основний платіж - 2180349грн. та штрафні санкції - 1090175грн.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, їх залишено без змін.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з недоведеністю реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Авега , оскільки у останнього відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств - постачальників та по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям за період з 01.05.2012 по 28.09.2012, що підтверджується актом про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Авега щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за січень, березень, квітень, червень, липень 2012 року, відповідно до якого підприємство відсутнє за адресою реєстрації.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій позивача з ТОВ Авега підтверджується первинними документами, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ Авега при виконанні договорів: від 14.04.2011 №1404-М, від 02.03.2012 №12/16, від 06.03.2012 №12/18, від 10.12.2012 №1301, 11.12.2012 №1302, предметом яких є поставка товару та матеріалів; а також від 19.04.2011 №1904-И, предметом якого є виготовлення за кресленнями позивача виробів та їх поставка, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Зазначені обставини також підтверджуються і поясненнями, допитаного судом першої інстанції, свідка - директора ТОВ Авега , яким підтверджено виконання укладених з позивачем договорів.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту на підставі виданих контрагентом податкових накладних, який на час здійснення господарських операцій був зареєстрований у встановленому законодавством порядку, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару/робіт/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

При дотриманні контрагентами законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на акті перевірки спірного контрагента, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 08.07.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.В.Борисенко Г.К.Голубєва