Постанова

від 12.04.2017 по справі 17/5007/98/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

12 квітня 2017 року Справа № 17/5007/98/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Савченко Г.І. ,

судді Крейбух О.Г.

при секретарі судового засідання Левчук І.О.

розглянувши апеляційні скарги Заступника прокурора Житомирської області та Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" на рішення господарського суду Житомирської області від "27" січня 2017р. у справі №17/5007/98/11 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом Заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 Державного майна України (м.Київ)

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Житомирської обласної ради (м.Житомир),

2. Обласного дитячого протитуберкульозного санаторію "Лісовий берег"

до 1. Виконавчого комітету Житомирської міської ради (м.Житомир)

2. Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (м.Київ)

3.Дочірнього підприємства "Житомиртурист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (м.Житомир)

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1. Обласного медичного центру вертебрології і реабілітації Житомирської обласної ради,

2. Федерації професійних спілок України (м. Київ),

3. Публічного акціонерного товариства "ЕК "Житомиробленерго" (м. Житомир)

про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності (з врахуванням заяви від 11.04.2016р. №05/2-1973-11 про уточнення позовних вимог в частині переліку нерухомого майна, що є предметом спору)

за участю представників:

прокуратури Рівненської області: ОСОБА_2 (посвідчення №019161 від 30.07.2013р.);

позивача: ОСОБА_3 представник за довіреністю;

відповідача-1: не з'явились;

відповідача-2 та відповідача-3: ОСОБА_4, ОСОБА_5 представники за довіреністю;

за участю третіх осіб на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору: Житомирської обласної ради - ОСОБА_6, представник за довіреністю, (довіреність в матеріалах справи);

Обласного дитячого протитуберкульозного санаторію "Лісовий берег" - не з'явились;

за участю третіх осіб на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору - Обласного медичного центру вертебрології і реабілітації Житомирської обласної ради - ОСОБА_7 представник за довіреністю;

Федерації професійних спілок України - не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

29.09.2011р. Заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 державного майна України звернувся з позовом до відповідачів: Виконавчого комітету Житомирської міської ради, приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", дочірнього підприємства "Житомиртурист", Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", в якому просить визнати незаконним та скасувати Свідоцтво від 10.01.2001р. про право власності на будівлі туристичної бази "Лісовий берег", видане Виконавчим комітетом Житомирської міської ради Обласному дочірньому підприємству "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур". Обгрунтовуючи позов в цій частині прокурор зазначає, що майновий комплекс туристичної бази "Лісовий берег" належить державі на праві власності, тому Свідоцтво від 10.01.2001р. про право власності є незаконним та підлягає скасуванню на підставі статті 393 ЦК України.

Також, прокурор просив визнати за державою в особі ОСОБА_1 державного майна України право власності на майновий комплекс туристичної бази "Лісовий берег" в м.Житомир. В позовній заяві прокурор вказує на обставини будівництва Житомирською обласною радою по туризму та екскурсіях господарським способом майнового комплексу туристичної бази "Лісовий берег" в м.Житомирі у 1971-1972 роках. Майновий комплекс туристичної бази "Лісовий берег", як доводить прокурор, тимчасово переданий ОСОБА_1 державного майна України на праві державної власності, яке виникло безпосередньо на підставі Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р., Постанови ВР України від 10.04.1992р. №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України", Постанови ВР України від 04.02.1994р. №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", та підтверджується правовою позицією Верховного Суду України. Звернення з цим позовом до суду у 2011 році прокурор пояснює тим, що про порушене право держави в особі ОСОБА_1 державного майна України йому стало відомо лише 20.09.2011р. в ході проведення перевірок на виконання завдання Генеральної прокуратури України від 31.05.2011р. №07/2/1-220 вих-258/1окв-11 "Про проведення перевірок додержання вимог законодавства під час відчуження майна професійних спілок".

Приватне акціонерне товариство "Укрпрофтур" наголошувало на тому, що прокурор не обґрунтував, яким чином визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на неконкретизоване нерухоме майно призведе до захисту прав держави в особі ОСОБА_1 державного майна України, оскільки приписами ст.393 Цивільного України захищається існуюче право власності; вимога про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності не відповідає способам захисту порушеного права; факт законності створення та правомірності набуття права власності на майно ПрАТ "Укрпрофтур", яке являється засновником відповідача 3, підтверджується рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. №138/7; прокурор не надав доказів того, що майно, передане Федерацією професійних спілок України в якості внеску до статутного фонду відповідача 2 (в т.ч. і спірне), у встановленому законодавством України порядку державою вилучалося; прокурор не подав доказів того, що позивач здійснював обов'язки власника спірного майна (ч.4 ст.319, ст.322 ЦК України); на підставі ч.5 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності відповідачів на спірне майно презюмується; позбавлення права власності можливе лише у випадках примусового відчуження, а не в обраний прокурором спосіб; Верховний Суд України у постанові від 27.04.2010р. у справі №3-824к10 звернув увагу судів на необхідності з'ясування організаційно-правового статусу профспілок УРСР у структурі організацій профспілок СРСР, у зв'язку з чим, відповідач наголошує на тому, що профспілки УРСР (в тому числі, Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях) мали республіканський статус та не відносилися до загальносоюзних громадських організацій; посилання у позові на законодавство про майно загальносоюзних громадських організацій як підставу виникнення права державної власності на спірне майно суперечить ст.92 Конституції України про те, що правовий режим власності визначається лише законом (т.1, арк.справи 80-89).

19.10.2011р. ПрАТ "Укрпрофтур" заявило про застосування строків позовної давності за позовними вимогами щодо визначення права власності на спірне майно, посилаючись на обізнаність ОСОБА_1 державного майна України про ймовірне порушення свого права з 20.01.1997р. (т.2, арк.справи 35).

26.02.2013р. прокурор подав заперечення стосовно застосування строків позовної давності у цьому спорі, вказавши письмово про те, що позивачу у справі - ОСОБА_1 державного майна України про порушення права державної власності стало відомо лише після проведення органами прокуратури відповідної перевірки (т.3, арк.справи 112, 113).

14.03.2013р. позивач - ОСОБА_1 державного майна України, з посиланням на ч.1 ст. 261ЦК України погодився з доводами прокурора про подання позову в межах строків позовної давності ( т.3, арк.справи 126, 127).

25.03.2013р. у додаткових письмових поясненнях прокурор підтвердив, що не оскаржує рішення виконкому Житомирської міської ради від 31.12.72р. №1045, яке зазначене в якості підстави для видачі спірного свідоцтва про право власності, у зв'язку з тим, що з його тексту вбачається, що жодного відношення до спірних правовідносин воно не має (т.3, арк.справи 155).

09.04.2013р. відповідач-2 доповнив відзив на позовну заяву додатковими запереченнями наступного змісту: за позовною вимогою визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.01р. провадження підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України; відповідач-2 та відповідач-3 ніколи не були організаціями союзного підпорядкування, ВЦРПС не контролювалися, не одержували від неї будь-якого фінансування , в тому числі на створення спірного майна; оскільки Обласна рада по туризму та екскурсіях , як замовник будівництва спірного майна, входила до Української центральної ради по туризму та екскурсіях , яка після 23.08.1991р. перетворилась у ЗАТ "Укрпрофтур", спірне майно залишилось у створеної в результаті реорганізації юридичної особи; застосування до вимог про визнання права державної власності на спірне майно законодавства про майно загальносоюзних громадських організацій суперечить принципу дії нормативно-правових актів у часі та просторі, оскільки до його прийняття відповідач-2 вже був створений та наділений майном засновником, в тому числі, спірним, яким наділив відповідача-3 , виступивши 03.12.1991р. його засновником ; спірне майно ніколи не вибуло з володіння відповідача-3, натомість позивачеві спірне майно ніколи не передавалося; позивачу про факт належності спірного майна відповідачу -3 стало відомо щонайпізніше у січні 1997р., тому позовна давність для нього закінчилася за три роки до набрання чинності ЦК України, при цьому положення ст.83 ЦК УРСР 1963р. на спірні відносини не поширюються (т.4, арк.справи 6-11).

14.05.2015р. прокурор у запереченнях стосовно застосування строків позовної давності повторно підтвердив, що як йому, так і ОСОБА_1 державного майна України про порушення права державної власності на спірне майно стало відомо лише після проведення органами прокуратури відповідної перевірки у вересні 2011 року та що за приписами ст. 83 ЦК УРСР 1963р. позовна давність не поширювалась на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння громадських організацій (т.6, арк.справи 144, 145).

18.05.2015р. ОСОБА_1 державного майна України підтримав доводи позову прокурора по суті та додатково підтвердив, що саме з позову прокурора дізнався про порушення своїх майнових прав на спірне майно (т.6, арк.справи 157-159).

04.06.2015р. Федерація професійних спілок України у письмових поясненнях по суті спору підтримала заперечення відповідачів та додатково звертає увагу на те, що при визначення правого режиму власності на спірне майно слід враховувати положення ст.8 Віденської Конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів, якою визначено, що "державна власність держави-попередниці" означає майно, права та інтереси, які на момент правонаступництва держав належали згідно з внутрішнім правом держав-попередниць цій державі (т.6, арк.справи 288).

11.04.2016р. прокурором подано заяву №05/2-1973-11 про уточнення позовних вимог в частині переліку нерухомого майна, що є предметом спору.

28.11.2016р. від ПрАТ "Укрпрофтур" до суду надійшло письмове пояснення в частині обґрунтування пропуску прокурором строку позовної давності та посилання на судову практику (т.10, арк.справи 168).

Також, 28.11.2016р. від прокурора до суду першої інстанції надійшла заява, яка названа як заява про зміну підстави позову. В заяві прокурор просить визнати недійсним свідоцтво про право власності з посиланням на ст.ст.203, 207, 215 ЦК України. При цьому прокурор зазначив, що оскільки виконавчим комітетом Житомирської міської ради незаконно оформлено спірний право установчий документ (свідоцтво про право власності) це свідоцтво має бути визнане недійсним у судовому порядку (т.10, арк.справи 175).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що дана заява прокурора не може розцінюватися як заява про зміну підстави позову, оскільки зміст заяви свідчить про зміну лише норми права, на яку посилається прокурор. Підставою позову в цій частині є протиправність дій виконкому при видачі свідоцтва про право власності, оскільки власником спірного майна є держава.

Також, 28.11.2016р. та 14.12.2016р. прокурор надав до місцевого господарського суду письмові пояснення та відзив, в яких додатково обґрунтував наявність прав держави на спірне майно та правомірність способу захисту в частині вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності, а також зазначив, що позовна давність до спірних правовідносин не застосовується, оскільки порушення права власності є триваючим (т.10, арк.справи 194, 226).

03.01.2017р. від ОСОБА_1 державного майна надійшло письмове пояснення, в якому зазначено, що позивач лише з позову прокурора дізнався про оформлення права власності на спірне майно за відповідачем-3 (т.11, арк.справи 20).

03.01.2017р. від представника відповідача-2 надійшло письмове заперечення, в якому зазначено, що вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності не підлягає розгляду в господарських судах, тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню (т.11, арк.справи 25).

27.01.2017р. від прокурора до суду першої інстанції надійшло додаткове письмове пояснення, в якому прокурор уточнив, що вимога про визнання права власності заявлена на підставі ст.392 ЦК України і на цю вимогу не поширюються правила про позовну давність.

Як вбачається з матеріалів, розгляд зазначеної справи неодноразово здійснювався судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій, та в результаті постановами Вищого господарського суду України від 19.12.2012р., від 16.04.2015р., від 25.10.2016р. справу повертали на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Зокрема, повертаючи справу №17/5007/98/11 на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 25.10.2016р. зазначив наступні підстави:

1) Висновки судів попередніх інстанцій про те, що як до 20.03.2007р., так і після цієї дати, держава не стала власником майна, яке перебувало та перебуває у володінні Федерації професійних спілок України та створених нею суб'єктів господарювання, а ФДМУ не був та не став органом, уповноваженим від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно, є помилковими та такими, що суперечить приписам наведеного законодавства. Відповідно, відмова в позові з підстав відсутності порушеного цивільного права позивача (необґрунтованості заявлених позовних вимог), за захистом яких звернувся до суду прокурор, є неправомірною ;

2) У зв'язку з помилковою відмовою в позові з підстав відсутності порушеного цивільного права позивача, суди не вирішували питання щодо: наявності чи відсутності підстав вважати позовну давність такою, що сплинула, наслідків пропущення позовної давності (якщо останнє мало місце), про що було заявлено стороною у спорі, наявності чи відсутності поважних причин пропущення позовної давності, відповідно, підстав для захисту порушеного права ;

3) Висновок судів попередніх інстанцій про те, що про спірне майно та про фактичного суб'єкта користування таким майном ФДМУ стало відомо після 26.12.1996р. та до 20.01.1997р. (а саме, у зв'язку зі складенням у 1996 році Переліку установ, організацій і підприємств, які станом на 1991 рік знаходилися у віданні загальносоюзних профспілкових організацій на території України, і у який (перелік) було включено туристичну базу "Лісовий берег"), що, на думку судів, підтверджує обізнаність ФДМУ про існування свідоцтва про право власності на відповідний об'єкт від 10.01.2001, є суперечливим, з огляду на те, що у 1996-1997 роках ФДМУ не могло було бути відомо про оспорюване свідоцтво, яке буде видане у майбутньому, у саме у 2001 році .

Надалі, рішенням господарського суду Житомирської області від "27" січня 2017р. у справі №17/5007/98/11 частково задоволено позов Заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 Державного майна України до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", Дочірнього підприємства "Житомиртурист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", за участю третіх осіб на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору: Житомирської обласної ради, Обласного дитячого протитуберкульозного санаторію "Лісовий берег", за участю третіх осіб на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору: Обласного медичного центру вертебрології і реабілітації Житомирської обласної ради, Федерації професійних спілок України, Публічного акціонерного товариства "ЕК "Житомиробленерго" про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності, з врахуванням заяви від 11.04.2016р. №05/2-1973-11 про уточнення позовних вимог в частині переліку нерухомого майна, що є предметом спору. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", яке видане виконкомом Житомирської міської ради 10.01.2001р. Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур". Відмовлено в позові в частині вимоги про визнання права власності.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора Житомирської області звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№550/17 від 21.02.2017р., т.11, арк.справи 52-58).

В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що загалом суд дійшов обґрунтованого висновку, що на момент створення Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника, тобто держави в особі ОСОБА_1 державного майна України. Відтак, спірне свідоцтво про право власності на нерухомість відповідачу видано незаконно.

Проте, рішення про відмову у задоволенні позову в частині визнання права власності на спірне майно за державою в особі позивача вважає прийнятим усупереч положень ст.392 Цивільного кодексу України, ст.ст.24, 26, 27, 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , ст.43 ГПК України.

Прокурор зазначає, що у зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Проте, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку із наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Також прокурор вважає, що при постановленні рішення судом не враховано, що наразі право власності на майно зареєстровано за відповідачем, тобто відомості про право власності внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. У ОСОБА_1 державного майна України відсутній правовстановлюючий документ на майно та між сторонами спору відсутні зобов'язальні відносини, а відповідач на власний розсуд розпоряджається майном, здаючи його в оренду, унаслідок чого позивач не може належним чином реалізувати свої правомочності.

Прокурор вважає, що суд мав врахувати, що згідно п.37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 Цивільного кодексу України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється. Відтак, у даному спорі підлягають застосуванню правові механізми, визначені саме ст.392 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у справах №3-62гс15 (постанова від 29.04.2015р.) та №3-65гс12 (постанова від 11.12.2012р.).

Також прокурор зазначає, що у ОСОБА_1 державного майна України відсутні правовстановлюючі документи на нерухомість, а тому у зв'язку із відсутністю необхідних документів або судового рішення про визнання права власності, згідно вимог п.п.3, 4, 5 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , реєстратор зобов'язаний відмовити у проведенні реєстраційних дій.

При постановленні рішення судом не враховано, що згідно ч.2 ст.26 Закону до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав лише у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону.

Як вважає прокурор, суд, дійшовши висновку про можливість захисту порушених прав лише шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності відповідача без визнання права власності на майно за позивачем, мав би вийти за межі заявлених вимог та скасувати запис про реєстрацію права власності на майно за позивачем у відповідних реєстрах.

Рішення суду також суперечить вимогам п.9 ч.1 ст.27 Закону, згідно якої державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. При цьому, порядок здійснення реєстрації прав на нерухоме майно на підставі рішення суду визначено ст.31-1 Закону.

Прокурор вважає, що судом першої інстанції не враховано, що питання визнання за державою права власності на нерухоме майно у справах аналогічної категорії вже неодноразово досліджувалось як Вищим господарським судом України, так і Верховним Судом України (для прикладу, постанови ВГСУ від 25.11.2015р. у справі №5004/2115/11, від 03.08.2016р. у справі №17/108-11/24, від 25.11.2015р. у справі №8/6/2012/5003, від 13.05.2015р. у справі №5015/3898/11 щодо майна «Укрпрофтур» ).

Враховуючи викладене, прокурор просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 27.01.2017р. у справі №17/5007/98/11 в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання права власності за позивачем, прийняти у цій частині нове рішення, яким позов заступника прокурора області задоволити, а також стягнути з відповідачів на користь прокуратури Житомирської області здійснені нею судові витрати за подачу апеляційної скарги.

Ухвалою суду від 22.02.2017р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Заступника прокурора Житомирської області на рішення господарського суду Житомирської області від "27" січня 2017р. у справі №17/5007/98/11, розгляд скарги призначено на "22" березня 2017р. о 14:30 год.

Також, не погоджуючись із прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Укрпрофтур" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх.№663/17 від 03.03.2017р., т.11, арк.справи 116-127).

Щодо початку перебігу строку позовної давності, ПрАТ "Укрпрофтур" в скарзі зазначає, що постановою Вищого арбітражного суду України від 20 січня 1997 року в справі №138/7 було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 державного майна України про визнання недійсними установчого договору та статуту ЗАТ Укрпрофтур , при цьому встановлено законність його створення та відсутність підстав для визнання недійсними установчих документів. За таких обставин позивачу щонайпізніше 20 січня 1997 року стало відомо про те, що спірним майном, яке він вважав власністю держави, розпорядилися інші особи. Право на позов про витребування майна з чужого незаконного володіння виникло у позивача саме у той момент.

Тому скаржник вважає, що позовна давність для позивача закінчилася значно раніше ніж за три роки до набрання чинності Цивільним кодексом України (01 січня 2004 року).

Будь-які інсинуації щодо моменту, коли про порушення права позивача стало відомо прокурору, вважає недоречними, оскільки прокурор не є самостійним суб'єктом цивільних відносин і позовна давність не має до нього відношення. Натомість, початок перебігу позовної давності слід пов'язувати з виникненням права на позов саме у особи, право якої порушено, тобто у цій справі - у ОСОБА_1 державного майна України (позивача).

Крім цього, ПАТ Укрпрофтур , посилаючись на положення ст.41 Конституції України, ч.1 ст.321, ч.ч.1,2 ст.331 Цивільного кодексу України зазначає, що у цій справі із самого початку були відсутні правові підстави для визнання права власності на туристичну базу Лісовий берег за позивачем (державою), оскільки він такого права на неї ніколи не набував, власником майна не був та не може його захищати від власника.

Звертає увагу, що Вищий арбітражний суд України, відмовляючи своєю постановою від 20 січня 1997 року в справі №138/7 в задоволенні позову ОСОБА_1 державного майна України про визнання недійсними установчого договору та статуту ЗАТ Укрпрофтур , встановив, що визначені прокурором в якості підстав позовних вимог постанови Верховної ОСОБА_6 України від 10 квітня 1992 року Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України та від 04 лютого 1994 року №3943-ХІІ Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР не можуть застосовуватися до відповідача-2 (ПрАТ Укрпрофтур ), оскільки профспілкове майно не відноситься до майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, а відтак зазначена обставина в силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню.

Підставою для висновку господарського суду про наявність у держави права власності на спірне майно є постанова Верховної ОСОБА_6 України від 04 лютого 1994 року №3943-ХН Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР , Указ Президії Верховної ОСОБА_6 України №і452-ХІІ від 30 серпня 1991 року Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави та Постанова Верховної ОСОБА_6 України №2268-ХІІ від 10 квітня 1992 року Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України . Жоден із нормативних актів, які суд вважав підставою для виникнення у держави права власності на спірне майно, очевидно не є законом. Це лише постанови та указ. Всі зазначені вище нормативні акти Верховної ОСОБА_6 України суперечать як Конституції; так і Законам України, а отже, не можуть регулювати правовий режим власності в Україні.

На підставі викладеного ПАТ Укрпрофтур просить суд рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог, постановити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, виключити з мотивувальної частини рішення посилання на наявність у держави права власності на спірне майно.

Ухвалою від 06.03.2017р. прийнято до спільного розгляду апеляційні скарги Заступника прокурора Житомирської області та Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" на рішення господарського суду Житомирської області від "27" січня 2017р. у справі №17/5007/98/11.

09.03.2017р. від прокуратури Житомирської області надійшов відзив на апеляційну скаргу ПАТ Укрпрофтур (т.11, арк.справи 131-138).

Прокурор вважає необгрунтованими доводи ПАТ Укрпрофтур , що профспілкові організації ніколи не були організаціями загальносоюзного підпорядкування, а спірне майно ніколи не передавалося державі.

Профспілки діяли за загальним статутом профспілок Союзу РСР та були загальносоюзною громадською організацією. Отже, спірне майно було майном громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України.

Таким чином, передача спірного майна у відання Української республіканської ОСОБА_6 профспілок, після розпаду Союзу РСР - раді Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерації професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке залишилося державним.

Чинне законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності громадського об'єднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

Тому прокурор вважає, що спірний об'єкт мав статус державної (загальнодержавної) власності, в зв'язку з чим здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

Безпідставними також вважає доводи апелянта щодо необхідності застосування позовної давності, оскільки ОСОБА_1 держмайна України не міг бути обізнаним про те, що ПрАТ «Укрпрофтур» , не будучи власником туристичної бази «Лісовий берег» , неправомірно оформило право власності на спірне майно.

За таких обставин факти, встановлені у цьому рішенні, не мають преюдиціального значення, а тому вони повинні були встановлюватись судом у загальному порядку шляхом належної оцінки доказів, у тому числі наданих прокурором.

Оскільки позови про визнання права власності, що пред'явлені на підставі статті 392 ЦК України, пов'язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

Також, щодо твердження відповідача-2 про неправильність обрання способу захисту порушеного права, прокурор вважає, що у даному спорі підлягають застосуванню правові механізми, визначені саме ст.392 ЦК України - аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у справах №3-62гс15 (постанова від 29.04.2015р.) та №3-65гс12 (постанова від 11.12.2012р.).

Враховуючи викладене, прокурор просить апеляційну скаргу ПрАТ «Укрпрофтур» залишити без задоволення.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.03.2017р., у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Мамченко Ю.А., у справі №17/5007/98/11 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Савченко Г.І., суддя Крейбух О.Г.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 22 березня 2017 року дану справу було прийнято до провадження колегією суддів у новому складі.

Ухвалою суду від 22 березня 2017 року відкладено розгляд справи на "12" квітня 2017 р. об 14:50 год. у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м. Рівне, вул. Яворницького,59 у залі судових засідань № 4.

11.04.2017р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства Укрпрофтур надійшли пояснення у справі (т.11, арк.справи 190-198).

У поясненнях відповідач зазначає, що постановою Вищого арбітражного суду України від 20 січня 1997 року в справі №138/7 було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 державного майна України про визнання недійсними установчого договору та статуту ЗАТ Укрпрофтур , при цьому встановлено законність його створення та відсутність підстав для визнання недійсними установчих документів.

Підставою вказаного позову слугувала також постанова Верховної ОСОБА_6 України від 10.04.1992р. №2268 та переліки майна при формуванні статутного фонду товариства. Ухвалами Вищого арбітражного суду України від 04.12.1996р. (про порушення провадження) та від 24.12.1996р. (про перенесення розгляду) у справі №138/7 було зобов'язано позивача - ФДМ України надати переліки конкретного майна, на якому ґрунтуються позовні вимоги. І лише за наявності поданих сторонами вказаних доказів було прийнято рішення 20.01.1997 р.

За таких обставин, позивачу з 20 січня 1997 року вже було відомо про те, що спірним майном, яке він вважав власністю держави, розпорядилися інші особи.

Відповідач-2 стверджує, що ОСОБА_1 державного майна України, вважаючи себе з 1994 року власником майна, повинен був вчинити всі необхідні дії щодо реалізації права власності, зокрема, підтвердити факт належності йому спірного майна, отримавши необхідні правовстановлюючі документи.

Вказані дії ОСОБА_1 державного майна України з 1994 року до цього часу не здійснив, не виконав свої прямі обов'язки як орган виконавчої влади, що свідчить про те, що ОСОБА_1 своєю бездіяльністю сам призвів до порушення свого права.

Звертає увагу на те, що 04.07.2006р. між ОСОБА_1 державного майна України та Федерацією професійних спілок України укладено Угоду №299, метою якої було здійснення спільних заходів для проведення інвентаризації об'єктів Федерації професійних спілок України. Угода підписана головою ФДМ України та головою ФПУ та скріплена печатками сторін. Пунктом 5 Угоди визначено, при виявленні об'єктів, які на 100% є державною власністю, відомості про них вносяться до Єдиного реєстру об'єктів державної власності.

Отже, ОСОБА_1 державного майна України мав об'єктивну та суб'єктивну можливість бути обізнаним про обставини порушення свого права ще задовго до звернення прокуратури до суду.

Відповідач-2 також вважає, що обізнаність ФДМУ підтверджується зазначеною у поясненнях переписною.

Звертає увагу, що ФПУ звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовної вимогою про скасування наказу №910 від 11.06.2007р., зокрема постановою від 26.09.2007р. у справі №8/3 адміністративний позов задоволено повністю, а саме - скасовано Наказ ФДМУ №910 від 11.06.2007р. Про створення регіональних робочих груп щодо проведення інвентаризації майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України .

Незважаючи на наявність доказів обізнаності ФДМ України про власника спірного майна задовго до подання позову прокурором, господарським судом Житомирської області при розгляді та прийнятті рішення по даній справі в порушення норм процесуального права не було задоволено клопотання про застосування строку позовної давності та не було взято до уваги пропущення строку позовної давності.

Щодо наявності правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності відповідач-2 зазначає, що рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972 р. №1045 у судовому порядку не оспорювалося, ніяким іншим чином не оскаржувалося, що свідчить про його юридичну дійсність та законність. Отже, як наслідок, підстави для визнання незаконним та скасування Свідоцтва від 10.01.2001р. про право власності на будівлі туристичної бази Лісовий берег відсутні.

Щодо вимоги позивача про визнання права власності на спірне майно за державою відповідач-2 вважає, що на момент звернення із позовом до суду позивач не був і не є власником майна, що виключає можливість визнання за ним права власності на підставі ст. 392 ЦК України.

На підставі викладеного просить суд рішення господарського суду Житомирської області від 27 січня 2017 року в справі №17/5007/98/11 в частині задоволення позовних вимог - скасувати, постановити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 22.03.2017р. прокурор підтримала вимоги Заступника прокурора Житомирської області, посилаючись на викладені у апеляційній сказі доводи, та надала пояснення в обгрунтування своєї позиції. Просить рішення господарського суду Житомирської області від 27.01.2017р. у справі №17/5007/98/11 в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання права власності за позивачем скасувати та прийняти у цій частині нове рішення, яким позов Заступника прокурора Житомирської області задоволити.

Представник відповідачів ПАТ "Укрпрофтур" та Дочірнього підприємства "Житомиртурист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" заперечив проти доводів апеляційної скарги Заступника прокурора Житомирської області та надав пояснення в обгрунтування своєї позиції також просить апеляційну скаргу ПАТ "Укрпрофтур" задоволити та скасувати рішення в частині задоволення позовних вимог та постановити у цій частині нове рішення про відмову у задоволені позову. Виключити з мотивувальної частини рішення господарського суду Житомирської області від 27.01.2017р. у справі № 17/5007/98/11 посилання на наявність у держави права власності на спірне майно.

Представник позивача ОСОБА_1 державного майна України підтримала позицію прокурора, та надала свої пояснення по суті справи заперечує проти доводів апеляційної скарги ПАТ "Укрпрофтур" та надала пояснення в обгрунтування своєї позиції.

Треті особи: представник Житомирської обласної ради та представник Обласного медичного центру вертебрології і реабілітації Житомирської обласної ради надали пояснення щодо апеляційної скарги Заступника прокурора Житомирської області та апеляційної скарги ПАТ "Укрпрофтур".

У судовому засіданні апеляційної інстанції 12.04.2017р. представник відповідача-2,3 надала свої пояснення та висловила свою позицію щодо апеляційної скарги, просить рішення господарського суду Житомирської області від 27.01.2017р. у справі №17/5007/98/11 про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності в частині задоволення позовних вимог - скасувати, постановити у цій частині нове рішення - про відмову у задоволені позову.

Представник відповідача-2,3 надала для огляду суду копію результатів розгляду справ Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України від 22.03.2017р. Суд оглянув копію документа, наданий представником відповідача-2,3.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників інших учасників провадження.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено наступне:

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих від 14.05.1968р. №371 виділено Житомирській обласній раді по туризму земельну ділянку площею 1,5 га для будівництва туристичної бази на 265 місць.

Побудована у 1972-1973 роках туристична база "Лісовий берег" була передана Житомирській обласній раді по туризму та екскурсіях, що підтверджується актами приймання будинків (споруд).

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих від 03.01.1974р. №9 затверджений акт державної прийомки комплексу туристської бази - готелю на 275 місць у лісопарковій зоні Корбутівки корисною площею 5775 кв.м.

Постановою Президії ОСОБА_8 по туризму та екскурсіях від 27.07.1982р. №8-3 затверджено Положення про Українську республіканську раду по туризму і екскурсіях, відповідно до якого Українська республіканська рада по туризму і екскурсіях являється органом, який здійснює керівництво радами по туризму і екскурсіям, іншими підвідомчими установами, організаціями, підприємствами туристично-екскурсійної системи профспілок на території УРСР. Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях працює під керівництвом ОСОБА_8 ради по туризму і екскурсіях Української республіканської ради профспілок (Укрпрофрада) в тісному контакті з обласними радами і республіканськими комітетами профспілок, іншими громадськими організаціями, державними комітетами, міністерствами і відомствами Української РСР. Українська республіканська рада по туризму і екскурсіях здійснює свою діяльність на засадах госпрозрахунку, являється юридичною особою, має розрахунковий рахунок, самостійний баланс. Положенням також визначені завдання, зміст роботи, склад коштів.

Президія Федерації незалежних профспілок України постановою від 23.08.1991р. №П-7-7 прийняла рішення про перетворення Української республіканської ради з туризму та екскурсій в закрите акціонерне товариство "УКРПРОФТУР". Рада Федерації незалежних профспілок та ОСОБА_1 соціального страхування України 04.10.1991р. уклали установчий договір і затвердили його Статут.

У переліку майна, переданого Федерацією незалежних профспілок України в статутний фонд АТ "УКРПРОФТУР" значиться туристична база "Лісовий берег", яка введена в експлуатацію у 1973 році, балансовою вартістю 2302 тис. крб., залишковою вартістю 1932 тис. крб.

Постановою Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. у справі №138/7 за позовом ОСОБА_1 державного майна України до Федерації профспілок України, ОСОБА_1 соціального страхування України та акціонерного товариства "УКРПРОФТУР" про визнання недійсними установчого договору та статуту АТ "УКРПРОФТУР", в позові відмовлено.

Загальними зборами акціонерів українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР" (протокол від 14.04.1998р. №6/6) затверджений статут обласного дочірнього підприємства по туризму та екскурсіях "ЖИТОМИРТУРИСТ" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР" у новій редакції, зареєстрований виконкомом Житомирської обласної ради 20.11.2000 року.

Згідно із статутом, обласне дочірнє підприємство по туризму та екскурсіях "ЖИТОМИРТУРИСТ" створене Українським ЗАТ по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР" для забезпечення ефективного використання матеріальної бази, організації і надання громадянам та юридичним особам, в тому числі іноземним, комплексних туристсько-екскурсійних та інших послуг з метою одержання відповідного прибутку. Підприємство є правонаступником Житомирського обласного дочірнього підприємства "ЖИТОМИРТУРИСТ" Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР". Підприємство засноване на власності ЗАТ "УКРПРОФТУР". Майно підприємства становлять основні фонди, оборотні кошти та інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Для забезпечення діяльності підприємства ЗАТ "УКРПРОФТУР" передає йому у господарське відання майно, проіндексована вартість якого станом на 1 січня 2000 року становила 2925000 грн.

07.02.1997р. туристична база "Лісовий берег" була зареєстрована Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації на праві власності за Житомирським обласним дочірнім підприємством "ЖИТОМИРТУРИСТ", що підтверджується реєстраційним написом на документі про право власності.

10.01.2001р. виконавчим комітетом Житомирської міської ради, на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972р. №1045 обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "ЖИТОМИРТУРИСТ" Українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР" видано свідоцтво про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег".

Причиною виникнення спору зі справи є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним свідоцтва від 10.01.2001р. про право власності на будівлі туристичної бази "Лісовий берег", яке видане обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "ЖИТОМИРТУРИСТ" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР", а також визнання за державою в особі ФДМУ права власності на майновий комплекс "Лісовий берег".

Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзивів, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правову позицію Вищого господарського суду України, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Відмовляючи у позові в частині визнання права власності на спірне нерухоме майно суд першої інстанції зазначив, що вимога прокурора про визнання права власності ґрунтується на положенні статті 392 ЦК України. Вказана норма декларує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 Цивільного кодексу України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав. Стаття 392 Цивільного кодексу України не породжує, а лише підтверджує наявне в позивача право власності на момент подачі позову. Тільки власник майна може бути суб'єктом звернення до суду. В даному ж випадку позивач на момент подачі позову не був власником майна. Передумовою для застосування статті 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права. В даному випадку належним способом відновлення права є вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності, що в подальшому дасть можливість позивачу, як власнику спірного майна, зареєструвати право власності в порядку Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Положення статті 392 Цивільного кодексу України, зокрема, можуть бути застосовані в разі відсутності необхідних документів для реєстрації права в порядку вказаного Закону. Також відновлення права власності можливе шляхом оскарження дій реєстратора, в разі відмови в реєстрації.

Колегія суддів не погоджується з зазначеним висновком з огляду на наступне.

Постановою Верховної ОСОБА_8 УРСР від 24.08.1991 року №1427-ХІІ "Про проголошення незалежності України", Україна проголошена незалежною демократичною державою.

З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.

Цей акт набрав чинності з моменту його схвалення. У зв'язку з цим весь економічний, науковий, технічний потенціал, розміщений на території України, став власністю народу України.

Статтями 10-13 Конституції Української Радянської Соціалістичної республіки 1978 року встановлено, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Правом особистої власності були наділені лише громадяни.

Згідно ст.10 Конституції УРСР 1978 року, майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань, є соціалістичною власністю.

Соціалістична власність на засоби виробництва є у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Дублюючи положення Конституції, Цивільний кодекс Української РСР визначив, що власність профспілкових та інших громадських організацій є соціалістичною та передбачав можливість передачі профспілкам майна державних організацій (ст.91 Конституції УРСР 1978 року).

Профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень) (ст.97 Конституції УРСР 1978 року).

Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 року визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу.

Постановою Верховної ОСОБА_8 УРСР від 15.10.1990 року "Про управління державним майном Української РСР" встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про ОСОБА_9 Української РСР покласти на ОСОБА_9 УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Відповідно до Постанови Верховної ОСОБА_9 Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна, яка діяла до затвердження Верховною ОСОБА_9 України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-ХІІ від 04.03.1992 року.

Передача майнових комплексів у відання Української республіканської ОСОБА_9 профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу PCP стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України.

За наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що з проголошенням Україною незалежності 24.08.1991 року, право власності на спірний об'єкт набула держава Україна в особі органу, якому відповідно до Постанов Верховної ОСОБА_9 України від 10.04.1992 року № 2268-ХІІ та від 01.03.1994 року № 3943-ХІІ надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатись ним до визначення суб'єктів його права, тобто ОСОБА_1 державного майна України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2014р. у справі №51/227, постанові Верховного Суду України від 28.10.2014р. у справі №62/84.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування" (в редакції від 21.05.1997р. N280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Як передбачено ст.25 Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Відповідно до ст.30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить облік відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

В матеріалах справи відсутні докази про наявність правовстановлювальних документів на об'єкти нерухомого майна, на яке рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 21.12.1972р. №1045 обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "ЖИТОМИРТУРИСТ" Українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР" видано свідоцтво про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег".

Поряд з тим, на виконання постанови ОСОБА_9 ОСОБА_9 охорони здоров'я УРСР №606 від 23.04.1960р. "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР", усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язано було передати у строк до 01.05.1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Згідно п.2 вказаної постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Згідно ст.10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (прийнятої позачерговою сьомою сесією Верховної ОСОБА_9 Української РСР дев'ятого скликання 20.04.1978 року) основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10.09.1991р. №1540-ХН встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю України.

Відповідно до постанови Верховної ОСОБА_9 Української РСР від 24.08.1991р. №1427- XII, з моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.

Постановою Верховної ОСОБА_9 України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10.04.1992р. № 2268-ХП, майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, були передані тимчасово ОСОБА_1 державного майна.

Пунктами 1, 3 Постанови Верховної ОСОБА_9 України від 04.02.1994 року № 3943-ХП «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, це майно є загальнодержавною власністю.

Проаналізувавши приписи законодавства в їх сукупності та дослідження матеріали справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що будь-яке майно, яке за час існування Союзу РСР було передано зокрема профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання.

Згідно п.1 постанови Кабінету ОСОБА_9 України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991р. №311, яка прийнята на виконання постанов Верховної ОСОБА_9 УРСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві ОСОБА_9 народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" від 08.12.1990р., "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" від 26.03.1991р., затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

З урахуванням постанови Верховної ОСОБА_9 України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14.02.1992 року, функція по управлінню державним майном покладена на Кабінет ОСОБА_9 України, а після набрання чинності постановою Верховної ОСОБА_9 України "Про Тимчасове положення про ОСОБА_1 державного майна України" від 07.07.1992 року - на ОСОБА_1 державного майна України.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про власність", лише власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, а статтею 34 цього Закону визначено, що загальнодержавну (республіканську) власність складають, зокрема, об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно.

Статтею 41 Конституції України та ст.231 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього праві обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами.

Як встановлено ст.387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст.328 Цивільного кодексу України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, позовні вимоги про визнання за державою в особі ОСОБА_1 державного майна України право власності на туристичну базу "Лісовий берег" є підставними.

При цьому, щодо строків позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктами 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції від 16 січня 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України.

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з оскаржуваного рішення, господарським судом Житомирської області не було встановлено, що позивач знав чи міг знати про існування свідоцтва про право власності від 10.01.2001р. до подачі прокурором даного позову, таким чином відсутні підстави для висновку про сплив позовної давності щодо вимоги про визнання свідоцтва недійсним.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що з боку держави в особі ОСОБА_1 державного майна України існували претензії щодо майна туристичної бази "Лісовий берег", що документально підтверджуються починаючи з 1996 року.

Листом від 13.06.1995р. №10-16-4105 ОСОБА_1 державного майна України повідомляв Федерацію професійних спілок України, що за окремим дорученням Кабінету ОСОБА_9 України від 23.03.1995р. №3737/96 з 1995 року проводить роботу по визначенню частки державної власності в майні АТ "Укрпрофтур".

Федерація професійних спілок України листом від 26.12.1996р. за №10-16-13652 надала ОСОБА_1 державного майна України Перелік установ, організацій і підприємств, які за станом на 24.09.1991р. знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС), у якому значиться туристична база "Лісовий берег" балансовою вартістю 1932 тис. крб. станом на 01.01.1992р. та яка за станом на 01.12.1996р. використовувалась обласним державним комунальним дитячим санаторієм радіаційного захисту "Лісовий берег" (код ЄДРПОУ 02650452).

Листами від 11.12.2006р. №10-16-17987 та від 08.10.2008р. №10-16-14401 ОСОБА_1 державного майна України підтвердив, що на виконання Постанови Верховної ОСОБА_9 України "Про проект Постанови Верховної ОСОБА_9 України про тлумачення постанови Верховної ОСОБА_9 України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 01.11.1996р. №461/96-ВР разом з громадськими організаціями провів станом на 24.08.1991р. інвентаризацію та склав Переліки організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991р. знаходились у віданні загальносоюзних профспілкових організацій на території України.

Наведене свідчить, що ОСОБА_1 державного майна України було відомо про місце знаходження спірного майна та фактичного суб'єкта користування ним.

Також колегія суддів звертає увагу, 04.07.2006р. між ОСОБА_1 державного майна України та Федерацією професійних спілок України укладено Угоду №299, метою якої було здійснення спільних заходів для проведення інвентаризації об'єктів Федерації професійних спілок України. Угода підписана головою ФДМУ та головою ФПУ та скріплена печатками сторін.

Пунктом 5 Угоди визначено, при виявленні об'єктів, які на 100% є державною власністю, відомості про них вносяться до Єдиного реєстру об'єктів державної власності.

Станом на дату подання заяви прокуратурою Житомирської області, спірний майновий об'єкт не був внесений до Єдиного реєстру об'єктів державної власності. Тобто, після проведення заходів по інвентаризації об'єктів Федерації професійних спілок України, зокрема, і по Житомирській області, ОСОБА_1 державного майна України не було виявлено об'єктів, що на 100% є державною власністю.

Також, колегія суддів звертає увагу, що при зверненні до суду в інтересах держави в особі ОСОБА_1 державного майна України прокурор просив поновити строк на звернення до суду з даним позовом.

Разом з тим, з часу звернення прокурора до суду, ФДМ України набув статусу позивача і саме він повинен обґрунтувати та підтвердити належними та допустимими доказами поважність причин пропуску звернення за судовим захистом, про що зазначено у п.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів". ОСОБА_1 державного майна впродовж розгляду справи не заявлялися клопотання про поновлення строку позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 25.03.2015 року у справі №3-21гс15/32/16 (справа № 11/163/2011/5003).

За наведеного, в позові про визнання за державою в особі ОСОБА_1 державного майна України права власності на туристичну базу "Лісовий берег" слід відмовити з підстав пропуску строку позовної давності.

Перевіряючи рішення в частині визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 10.01.2001р. колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Як вбачається із свідоцтва про право власності, останнє видане на об'єкт нерухомого майна Туристичну базу "Лісовий берег" 10.01.2001р. Виконкомом Житомирської міської ради про те, що цей об'єкт належить Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972р. №1045 (т.1, арк.справи 15).

Рішення виконкому, на яке йде посилання в свідоцтві, як на підставу його видачі, не стосується ні спірного майна, ні суб'єкта права власності (т.1, арк.справи 71). Наявність іншого рішення будь-якого органу, яке б могло бути підставою для видачі свідоцтва, не встановлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що свідоцтво, як самостійний правоустановчий документ, стало підставою для реєстрації права власності на спірне майно за Дочірнім підприємством "Житомиртурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Існування свідоцтва порушує право власності держави на спірне майно. Оскільки свідоцтво є єдиним документом, який порушує це право, належним способом захисту цього права бути визнання цього свідоцтва недійсним з моменту його видачі. При цьому господарський суд застосовує законодавство, яке було чинне на момент видачі свідоцтва, а саме ч.2 ст.48 Закону України "Про власність", де вказано, що власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Однак, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень це офіційне визнання і підтвердження державних фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до відповідного Державного реєстру.

Згідно п.1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №6/5 від 28.01.2003р., реєстрацію прав власності здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до п.1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Видача свідоцтва про право власності передбачена п.6, що регулює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, яке здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти. При цьому БТІ можуть лише за дорученням вказаних органів проводити підготовку документів для видачі свідоцтв.

З аналізу вказаних норм вбачається, що видачу свідоцтва про право власності не можна ототожнювати з державною реєстрацією такого права. Свідоцтво ж про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється.

Прокурором заявлені позовні вимоги до відповідачів про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 10.01.2001р., які не вчиняють дії щодо реєстрації об'єктів нерухомості, тобто не наділені такими функціями. Такі функції вчиняє Бюро технічної інвентаризації (державний реєстратор), який є суб'єктом владних повноважень в розумінні п.7 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому з урахуванням вимог ст.17 цього Кодексу, спір в цій частині підвідомчий суду адміністративної юрисдикції.

Таким чином, провадження у справі в даній частині позову підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 06.06.2006 року у справі №14/366пн, постановах Вищого господарського суду України від 09.07.2015р. у справі №906/1415/14, від 28.07.2015р. у справі №903/57/13-г.

Натомість, суд першої інстанції на вищевикладене уваги не звернув, що призвело до неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Згідно із п.2 част.1 ст.103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до п.1 част.1 ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до положень ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти до висновку про неповне з'ясування місцевим господарським судом фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до абзацу 6 пункту 11 Постанови пленуму ВГС України Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України від 17 травня 2011 року N 7 не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

З огляду на зазначену власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" слід задоволити частково: рішення господарського суду Житомирської області від "27" січня 2017р. у справі №17/5007/98/11 скасувати в частині про визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001р. та провадження в цій частині припинити; в решті рішення залишити без змін. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Житомирської області на рішення господарського суду Житомирської області від "27" січня 2017р. у справі №17/5007/98/11 слід залишити без задоволення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.80, ст.ст.99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Житомирської області на рішення господарського суду Житомирської області від "27" січня 2017р. у справі №17/5007/98/11 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" на рішення господарського суду Житомирської області від "27" січня 2017р. у справі №17/5007/98/11 задоволити частково.

Рішення господарського суду Житомирської області від "27" січня 2017р. у справі №17/5007/98/11 в частині про визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001р. скасувати.

Провадження в частині про визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001 року - припинити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскарженою у касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Крейбух О.Г.