Постанова

від 20.03.2017 по справі 810/730/17

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2017 року 810/730/17

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Восход-України" доКиєво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "Восход-України" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.01.2017 №0000931401 та №0000941401.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит та визначено валові витрати. Зокрема, позивач стверджує про реальність господарських операцій із його контрагентом - ТОВ "Слобода М", що засвідчується наявними у підприємства належним чином складеними первинними документами та які були надані податковому органу під час перевірки. Натомість, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод і неправомірно нарахував грошові зобов'язання по податку на додану вартість та по податку на прибуток. Позивач зазначає, що податковому органу було надано усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій. При цьому, позивач зауважив, що чинне законодавство не ставить право платника податків на отримання податкових вигод в залежність від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальний характер. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "Слобода М" вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. Зокрема, наголошував на тому, що документами, наданими до перевірки, не підтверджується факт отримання придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг), оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

У судове засідання, призначене на 27.02.2017, з'явились представники сторін.

До початку розгляду справи по суті представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за його відсутністю в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Приватне підприємство "Восход-України" є юридичною особою, що зареєстрована Обухівською районною державною адміністрацією Київської області 11.06.1991, та як платник податків перебуває на податковому обліку в Києво-Святошинській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 25.11.2016 по 01.12.2016 посадовою особою Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі п.п.78.1.5 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, на виконання ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва Демідовської А.І. від 29.07.2016 у справі №760/6454/16-к щодо призначення позапланової перевірки за клопотанням слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Київській області Трофімова Б.В. в рамках досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32016000000000015 від 26.01.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України та відповідно до наказу від 24.11.2016 №571 було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Приватного підприємства "Восход-України" (код ЄДРПОУ 14279843) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "АТП 1981" (код ЄДРПОУ 38442327), ТОВ "Кагарлик Агро Артіль" (код ЄДРПОУ 38923649), ТОВ "Слобода М" (код ЄДРПОУ 37483315), ТОВ "ТКМ І ДМ" (код ЄДРПОУ 39796321), ТОВ "Відродження ЗГП" (код ЄДРПОУ 40262595) за період з 01.01.2014 по 13.07.2016.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 08.12.2016 №198/10-13-14-01/14279843 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ПП "Восход-України" вимог податкового законодавства, а саме:

- п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 138.1, п.п.138.5.1 п. 138.5 ст. 138, п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 104163,00 грн.

- ст. 22, п. 44.1 ст. 44, ст. 138, ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 2014 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2014 року на загальну суму 115736,00 грн.

Такі висновки податковий орган пов'язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між ПП "Восход-України" та ТОВ "Слобода М". На думку перевіряючого, контрагент позивача взагалі не мав реальних можливостей для здійснення господарських операцій з поставки товарів.

В обґрунтування правомірності таких висновків податковий орган в Акті перевірки зазначив, що Києво-Святошинською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області отримано ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва Демідовської А.І. від 29.07.2016 у справі №760/6454/16-к щодо призначення позапланової перевірки за клопотанням слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Київській області Трофімова Б.В. в рамках досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32016000000000015 від 26.01.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, щодо призначення позапланової перевірки ПП "Восход-України" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "АТП 1981" (код ЄДРПОУ 38442327), ТОВ "Кагарлик Агро Артіль" (код ЄДРПОУ 38923649), ТОВ "Слобода М" (код ЄДРПОУ 37483315), ТОВ "ТКМ І ДМ" (код ЄДРПОУ 39796321), ТОВ "Відродження ЗГП" (код ЄДРПОУ 40262595) за період з 01.01.2014 по 13.07.2016.

В ході проведення досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_5 та за сприянням невстановлених досудовим слідством осіб спланували та організували на території Київської області злочинну схему ухилення від сплати податків підприємствам реального сектору економіки. Учасниками організованої групи були зареєстровані або перереєстровані на підставних осіб ряд підприємств, в тому числі: ТОВ "Слобода М" (код ЄДРПОУ 37483315) та інші, з метою незаконного формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ підприємствами реального сектору економіки на підставі проведення уявних операцій з ними щодо купівлі-продажу зерна та інших сільськогосподарських культур. Фактично ж придбання зерна та інших сільськогосподарських культур здійснюється вищевказаними особами за готівку у фермерських господарств Київської та інших областей України. Аналогічним способом здійснюється також продаж вказаних сільськогосподарських культур в адресу реально діючих СГД, однак документально вказані операції з продажу зерна в декілька разів перевищують фактичні обсяги поставки даних культур, що надає можливість СГД реального сектору економіки незаконно формувати податковий кредит з ПДВ.

Крім того, в Акті перевірки відповідачем зазначено, що допитаний директор та засновник ТОВ "Слобода М" ОСОБА_6 повідомив, що підприємство зареєстрував на свої ім'я за грошову винагороду, фактично до господарської діяльності підприємства, а саме: формування статутного фонду, відкриття рахунків в банківських установах, укладання будь-яких договорів в інтересах ТОВ "Слобода М" та інших підприємств, підписання будь-яких документів фінансово-господарської діяльності, звітних документів ТОВ "Слобода М" відношення не має.

Допитаний директор та засновник ТОВ "Слобода М" ОСОБА_7 повідомив, що дав згоду на призначення директора ТОВ "Слобода М" за грошову винагороду, фактично до господарської діяльності підприємства, а саме: укладання будь-яких договорів в інтересах ТОВ "Слобода М" та інших підприємств, підписання будь-яких документів фінансово-господарської діяльності, звітних документів ТОВ "Слобода М" відношення не має.

Так, в ході аналізу податкової звітності ТОВ "Слобода М" було встановлено, що у період 2014-2015 років підприємство сформувало податковий кредит ряду СГД реально діючого сектору економіки, одним з яких є ПП "Восход-України".

Відтак, враховуючи аналіз матеріалів, зібраних оперативними працівниками, пояснення надані в ході досудового розслідування керівниками ТОВ "Слобода М" ОСОБА_6 та ОСОБА_7, не встановлено факту реального здійснення господарських операції при придбані товарів від постачальників, та реалізації товарів та послуг покупцям з врахуванням реального часу здійснення операцій, відсутності управлінського та технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення правочинів між ПП "Восход-України" та ТОВ "Слобода М" у лютому 2014 року, які не спричинили реального настання юридичних наслідків.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, не погодившись із висновками, які були викладені в Акті перевірки, звернувся до відповідача із запереченнями.

За результатами розгляду заперечень позивача Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області направила на його адресу відповідь від 12.01.2017 №255/10/10-13-14-01 про розгляд заперечення, в якій повідомлялось про залишення без змін висновків акту перевірки, а заперечення без задоволення.

На підставі Акту перевірки Києво-Святошинською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:

- податкове повідомлення-рішення від 17.01.2017 №0000931401, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 104163,00 грн., з яких: 104163,00 грн. - за основним платежем; 0,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

- податкове повідомлення-рішення від 17.01.2017 №0000941401, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 173604,00 грн., з яких: 115736,00 грн. - за основним платежем; 57868,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У той же час, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 04 лютого 2014 року між ТОВ "Слобода М" (Постачальник) та ПП "Восход-України" (Покупець) укладено Договір поставки №24, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар - зерно пшениці та зерно жита, за що останній має своєчасно та в повному розмірі здійснити оплату.

Кількість, ціна та вартість зерна пшениці, що підлягає поставці, його співвідношення (асортимент) за класами визначаються у видаткових документах на кожну партію зерна.

Загальна прогнозована вартість договору на термін його дії складає 2400000,00 грн., в т.ч. ПДВ 400000,00 грн.

Поставка товару здійснюється в терміни, узгоджені сторонами, в межах дії Договору, як одноразово, так і окремими партіями товару.

Зерно постачається на умовах СРТ (Київська область, Обухівський район, с. Дерев'яна, Переїзд 2).

Поставка зерна здійснюється автотранспортом постачальника.

Постачальник надає покупцю наступні документи: рахунок-фактуру на оплату товару; видаткову накладну на товар; товарно-транспортну накладну; податкову накладну.

Розрахунки за кожну партію товару здійснюються за попередньою домовленістю: по передплаті згідно наданих постачальником рахунків-фактур або протягом 20-ти робочих днів з моменту поставки та належного оформлення пакету видаткових документів.

Розрахунки проводяться в безготівковій формі.

Якість зерна має відповідати вимогам ДСТУ 3768-09. Поставка неякісного зерна не допускається.

Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки від 04.02.2014 №24 ТОВ "Слобода М" було продано товар - пшеницю на загальну суму 854418,20 грн., що підтверджується видатковими накладними від 07.02.2014 №16, від 07.02.2014 №17, від 09.02.2014 №18, від 09.02.2014 №19, від 14.02.2014 №32, від 21.02.2014 №33, від 22.02.2014 №34, від 23.02.2014 №35, від 24.02.2014 №36, від 30.03.2014 №65.

За фактом відвантаження товару ТОВ "Слобода М" виписало та зареєструвало податкові накладні на загальну суму 854418,20 грн., у т.ч. ПДВ - 142403,03 грн., а саме: від 07.02.2014 №5 на суму 55053,60 грн., у т.ч. ПДВ 9175,60 грн.; від 07.02.2014 №6 на суму 69466,60 грн., у т.ч. ПДВ 11577,77 грн.; від 09.02.2014 №7 на суму 88508,00 грн., у т.ч. ПДВ 14751,33 грн.; від 09.02.2014 №8 на суму 99713,60 грн., у т.ч. ПДВ 16618,93 грн.; від 14.02.2014 №22 на суму 79272,80 грн., у т.ч. ПДВ 13212,13 грн.; від 21.02.2014 №23 на суму 71627,20 грн., у т.ч. ПДВ 11937,87 грн.; від22.02.2014 №24 на суму 56698,16 грн., у т.ч. ПДВ 9449,69 грн.; від 23.02.2014 №25 на суму 93678,72 грн., у т.ч. ПДВ 15613,12 грн., від 24.02.2014 №26 на суму 80399,52 грн., у т.ч. ПДВ 13399,92 грн.; від 30.03.2014 №24 на суму 53482,00 грн., у т.ч. ПДВ 8913,67 грн.; від 30.03.2014 №27 на суму 55611,60 грн., у т.ч. ПДВ 9268,60 грн.; від 30.03.2014 №28 на суму 50906,40 грн., у т.ч. ПДВ 8484,40 грн.

Доставка придбаного товару відповідно до умов договору від 04.02.2014 №24 здійснювалось ТОВ "Слобода М".

На підтвердження факту доставки товарів позивачем надано товарно-транспортні накладні від 06.02.2014 №000005, від 06.02.2014 №000004, від 09.02.2014 №000001, від 09.02.2014 №000002, від 14.02.2014, від 21.02.2014, від 22.02.2014 №2211, від 22.02.2014 №22/02, від 24.02.2014 №002387, від 30.03.2014 №305577, надані ТОВ "Слобода М" після доставки кожної партії товару.

Також, у зв'язку з поставкою товару ТОВ "Слобода М" були виставлені позивачу рахунки на оплату від 07.02.2014 №16, від 14.02.2014 №35, від 21.02.2014 №36, від 22.02.2014 №37, від 23.02.2014 №38, від 24.02.2014 №39, від 02.04.2014 №65.

Отриманий товар позивачем був оплачений на загальну суму 834000,00 грн., у т.ч. ПДВ 139000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 07.02.2014 №114 на суму 50000,00 грн., від 10.02.2014 №126 на суму 50000,00 грн., від 12.02.2014 №136 на суму 50000,00 грн., від 13.02.2014 №145 на суму 40000,00 грн., від 17.02.2014 №159 на суму 50000,00 грн., від 24.02.2014 №183 на суму 100000,00 грн., від 25.02.2014 №184 на суму 30000,00 грн., від 26.02.2014 №194 на суму 70000,00 грн., від 05.03.2014 №216 на суму 50000,00 грн., від 12.03.2014 №233 на суму 30000,00 грн., від 13.03.2014 №252 на суму 40000,00 грн., від 18.03.2014 №259 на суму 20000,00 грн., від 20.03.2014 №34 на суму 40000,00 грн., від 25.03.2014 №38 на суму 40000,00 грн., від 28.03.2014 №299 на суму 14000,00 грн., від 04.04.2014 №46 на суму 160000,00 грн.

Товар, отриманий позивачем від ТОВ "Слобода М" був оприбуткований та відображений в бухгалтерському обліку позивача по рахункам №201, №209, №26, №631, що підтверджується відповідними журналами-ордерами і відомостями по рахункам №201, №209, №26, №631.

Листом від 15.10.2014 №98 позивач повідомив ТОВ "Слобода М", що зерно пшениці, отримане 30.03.2014 у кількості 66,116 тон, не відповідає показникам представлених зразків, що унеможливлює випуск продукції під укладені угоди з покупцями, у зв'язку з чим ПП "Восход-України" повертає ТОВ "Слобода М" товар згідно п.6.2, п.6.4 Договору поставки від 04.02.2014 №24 в об'ємі 66,116 тон та просить повернути перераховану кошти у сумі 160000,00 грн. згідно платіжного доручення від 04.04.2014 №46.

Так, відповідно до видаткової накладної постачальнику (повернення) від 15.10.2014 №В-004 позивач повернув ТОВ "Слобода М" пшеницю у кількості 66,116 тон на загальну суму 160000,00 грн., у т.ч. ПДВ 26666,67 грн.

На підтвердження факту повернення ТОВ "Слобода М" товару позивачем надано товарно-транспортні накладні від 15.10.2014 №В-004/1 та від 15.10.2014 №В-004/2.

У зв'язку з повернення товару ТОВ "Слобода М" були виписані розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних: від 15.10.2014 №2 на суму -53482,00 грн., у т.ч. ПДВ -8913,67 грн.; від 15.10.2014 №3 на суму -55611,60 грн., у т.ч. ПДВ -9268,60 грн.; від 15.10.2014 №4 на суму -50906,40 грн., у т.ч. ПДВ -8484,40 грн.

Відповідно до Акту звірки розрахунків від 15.10.2014 у ТОВ "Слобода М" наявна заборгованість перед ПП "Восход-України" на суму 144303,80 грн.

Крім того, на підтвердження здійснення господарських операцій між ПП "Восход-України" та ТОВ "Слобода М" позивачем надано суду копію рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2015 у справі №911/3123/15, яким підтверджено господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ "Слобода М" на підставі Договору поставки від 04.02.2014 №24.

Як вбачається з Акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції з ТОВ "Слобода М" відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по податковим накладним до складу податкового кредиту та визначення валових витрат за перевіряємий період.

Як зазначено в Акті перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "Слобода М" пшениці.

У ході розгляду справи відповідач жодних заперечень щодо форми і змісту наданих позивачем письмових документів не висловив. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам відповідач суду не надав.

Крім того, судом встановлено, що перелічені вище первинні документи містять усі необхідні реквізити, для надання їм юридичної сили, доказовості та містять достатню інформацію для розкриття змісту та обсягу вищевказаних господарських операцій.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень в діях позивача відповідачем не виявлено. Надані позивачем до перевірки документи відповідачем не проаналізовано.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

В той же час, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначеного правочину, ТОВ "Слобода М" було зареєстровано як юридична особа та було платником податку на додану вартість.

Також, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Слобода М" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Слобода М" пшениці.

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Слобода М" не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов'язань, а лише для збільшення податкового кредиту та валових витрат.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Слобода М", недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Слобода М", пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень у діях позивача відповідачем не виявлено.

Акт перевірки не містить посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію і свідоцтво платника податку на додану вартість контрагента позивача - ТОВ "Слобода М" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.

А відтак, судом не встановлено дефектів у юридичному статусі контрагента позивача - ТОВ "Слобода М", а отже, на момент здійснення господарських операцій і видання податкових накладних, контрагент позивача був платником податку на додану вартість.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про відсутність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ "Слобода М", з підстав відсутності поставки товару, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основним видом діяльності позивача за КВЕД є виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірного правочину є купівля пшениці, яка необхідна позивачу для здійснення власної господарської діяльності, а саме щодо виробництва борошна, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "Слобода М" підтверджуються необхідними документами, а зазначена вище пшениця була використана позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ "Слобода М"; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

Суд звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відносно посилання відповідача на матеріали досудового розслідування, суд зазначає наступне:

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Слід зазначити, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі. Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.08.2012 № К-39842/10.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України тільки вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, та лише у питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, - а тому матеріали досудового слідства не можуть мати преюдиційного характеру під час розгляду даної справи.

Таким чином, факт проведення досудового розслідування №32016000000000015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 205, ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 212 Кримінального кодексу України, а саме протоколи допиту керівників ТОВ "Слобода М" ОСОБА_6 та ОСОБА_7, не є належними і допустимими доказами на підтвердження обставин, викладених в Акті перевірки. При цьому, відповідачем не надано суду відомостей щодо наявності вироку суду, який би набрав законної сили, щодо фактів протиправності створення і діяльності ТОВ "Слобода М".

Суд також зауважує, що право на податковий кредит та валові витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Податковим органом не надано доказів обізнаності позивача про недобросовісний характер діяльності його контрагента або про допущені ним порушення податкового законодавства.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу надання послуг певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам послуг.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини.

Доказів того, що особа, яка підписала спірні документи від імені названого контрагента, не мала відповідних повноважень, а також того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо позивачу, податковою інспекцією не надано. Так само як і не надано доказів того, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагента позивача скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Натомість, на спростування доводів податкового органу позивачем, серед іншого, надано письмові докази на підтвердження наявності ділової мети та факту використання отриманої пшениці у подальшій господарській діяльності.

При цьому, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, суд звертає увагу на те, що анулювання свідоцтва платника ПДВ, ліквідація юридичної особи або відсутність юридичної особи за місцезнаходженням самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Відповідно до частини 2 статті 70 КАС сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Тобто, податковий орган повинен надати суду відповідні докази, які підтверджують доводи щодо відсутності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Слобода М", правомірності прийнятих ним оспорюваних рішень.

В свою чергу, суд констатує, що фактичне здійснення господарських операцій між цими позивачем та ТОВ "Слобода М" підтверджується приведеними вище первинними та іншими документами, які оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Таким чином, позивач підтвердив доводи про реальність господарських операцій вказаними вище документами та поясненнями, тому не визнання податковим органом права на податковий кредит та висновок про завищення валових витрат є безпідставними.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу положень п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до норм п. 200.1, п. 200.2 і п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В розумінні п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України "податковий кредит" - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У відповідності до п.п. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу норми п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин із ТОВ "Слобода М", суду доведено.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій позивача щодо формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах із вказаним контрагентом

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує, як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України", зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв'язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу "Інтерспав" проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

У рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства продавцем-контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що ТОВ "Слобода М" або його контрагенти, можливо, порушують вимоги податкового законодавства, зокрема, щодо подання податкової звітності, відсутності за юридичним місцезнаходженням тощо, а також доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту та завищення валових витрат.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги не доведеність відповідачем відсутності реального характеру правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Слобода М", доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту відображених в отриманих від вказаного контрагента первинних документах сум податку на додану вартість та віднесення сум до валових витрат, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 17.01.2017 №0000931401 та №0000941401 є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Восход-України" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 17.01.2017 №0000931401 та №0000941401.

Стягнути на користь Приватного підприємства "Восход-України" (код ЄДРПОУ 14279843) судові витрати у сумі 4166 (чотири тисячі сто шістдесят шість) грн. 51 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39471029).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.