Ухвала

від 18.04.2017 по справі 826/19591/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2017 року м. Київ К/800/23093/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бухтіярової І.О.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Стальсервіс на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2016 року по справі № 826/19591/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Стальсервіс до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Стальсервіс звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.07.2015 року №0005912207 та №0005922207.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Стальсервіс з питань правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства та інших обов'язкових платежів по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ Будпромтех Плюс за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, за результатом якої складено акт від 16.07.2014 року за № 325/22-07/21531888.

В зазначеному акті зафіксовано порушення позивачем:

- п.198.6 ст.198, п. 200.1 ст.200, п. 201.1 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, у розмірі 447675,00 грн. за вересень 2014 року;

- п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток всього у сумі 402908,00 грн. за 2014 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 29.07.2015 року:

- № 0005912207, яким збільшено суму податку на додану вартість в сумі 671512,00 грн., з них за основним платежем 447675,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 223837,00 грн.;

- № 0005922207, яким збільшено податок на прибуток в сумі 604362,00 грн., з них за основним платежем 402908,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 201454,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Відповідно, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом необхідними первинними документами не підтверджується.

Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду України, що викладена в у постановах від 05.03.2012 року по справі № 21-421а11, від 22.09.2015 року по справі № 21-887а15, від 01.12.2015 року по справі № 21-3788а15 податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

В матеріалах справи наявний протокол допиту як свідка директора ТОВ Будпромтех Плюс , від імені якого підписано договори та первинні документи, який зазначав, що відношення до діяльності підприємств не має, жодні договори та первинні документи не підписував, а підприємство створив за грошову винагороду, без мети ведення підприємницької діяльності.

Також встановлено, що постановою СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві від 20.02.2015 року призначено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Стальсервіс з питань правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства та інших обов'язкових платежів по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ Будпромтех Плюс . Відповідно до вказаної постанови, досудовим розслідуванням встановлено, що ТОВ Будпромтех Плюс створено з метою прикриття незаконної діяльності та надання податкової вигоди реально діючому сектору економіки.

За правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 12.01.2016 року у справі за позовом Науково-виробничого приватного підприємства Пласт до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Стальсервіс відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2016 року по справі № 826/19591/15 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Бухтіярова І.О. підпис Юрченко В.П.