Постанова

від 13.04.2017 по справі 910/28073/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2017 року Справа № 910/28073/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О., суддівДанилової М.В., Корсака В.А. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київхліб" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 у справі№910/28073/15 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Київхліб" до 1. Київської міської ради; 2. Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації); 3. Головного управління Держгеокадастру у місті Києві провизнання договору припиненим та зобов'язання вчинити дії

за участю представників сторін від:

позивача : Симбірцев Є.В. (дов. від 29.12.2016),

відповідача-1 : Семенюк Н.М. (дов. від 13.02.2017),

Безносик А.О. (дов. від 10.04.2017),

відповідача-2 : не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

відповідача-3 : Дашко В.Ю. (дов. від 01.03.2017)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київхліб" звернулося з позовом до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про визнання правовідносин, що виникли згідно з договором оренди земельної ділянки від 31.03.2005, укладеним між позивачем та відповідачем-1 припиненими з моменту укладення договору купівлі-продажу майнового комплексу, а саме з 15.10.2013. Також позивач просив зобов'язати відповідача-2 зняти з реєстрації та виключити з бази даних Державного земельного кадастру зазначений договір оренди земельної ділянки від 31.03.2005, у зв'язку з припиненням дії договору. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на те, що з 15.10.2013 власником майнового комплексу, розташованого на орендованій позивачем земельній ділянці є інша юридична особа. З огляду на що, на думку позивача, правовідносини сторін за спірним договором оренди земельної ділянки є такими, що припинились з 15.10.2013. При цьому позивач посилався на приписи статей 377, 651 Цивільного кодексу України, статей 120, 141 Земельного кодексу України, статей 31, 32 Закону України "Про оренду землі".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 залучено до участі у справі у якості співвідповідача - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві.

Справа розглядалась судами неодноразово.

18.07.2016 до Господарського суду міста Києва позивач подав заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив визнати правовідносини, що виникли згідно з договором оренди земельної ділянки від 31.03.2005, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Київхліб" та Київською міською радою, припиненими з моменту укладення договору купівлі-продажу майнового комплексу, а саме з 15.10.2013 та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у м. Києві внести до Державного земельного кадастру зміни до відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:096:0002 виключивши з них відомості про користування позивачем такою земельною ділянкою.

Зазначена заява про зміну предмету позову були прийнята судом до розгляду, а позовні вимоги розглянуті з урахуванням поданої заяви.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2016, ухваленим суддею Мудрим С.М., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що Київською міською радою рішення про розірвання спірного договору оренди не приймалось, а докази звернення позивача до суду щодо розірвання договору в матеріалах справи відсутні. При цьому суд керувався приписами статей 651, 654 Цивільного кодексу України, статей 116, 118, 122, 124, 141 Земельного кодексу України, статей 13, 31, 33 Закону України "Про оренду землі", статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Суліма В.В. - головуючого, Гаврилюка О.М., Майданевича А.Г., постановою від 08.12.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Київхліб" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на хибний висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності автоматичного переходу права оренди на земельну ділянку новому власнику нерухомості. Окрім цього, скаржник вказує на хибний висновок судів щодо можливості припинення права користування земельною ділянкою виключно за наявності рішення органу місцевого самоврядування. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 377, 598, 651 Цивільного кодексу України, статей 120, 141 Земельного кодексу України, статей 31, 32 Закону України "Про оренду землі".

Ухвалою від 20.03.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Корсака В.А., касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київхліб" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 30.03.2017.

У судовому засіданні 30.03.2017 у справі було оголошено перерву до 13.04.2017 до 12 год. 00 хв.

На адресу Вищого господарського суду України від Головного управління Держгеокадастру у місті Києві надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-3 вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваної судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників позивача та відповідачів - 1, 3, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 31.03.2005 між Публічним акціонерним товариством "Київхліб" (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) на підставі пункту 3 рішення Київської міської ради від 23.12.2003 № 316/1191 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,5634 га, яка розташована на вул. Фрунзе, 65 у Подільському районі м. Києва, строком на п'ять років із цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд хлібокомбінату № 2, цех № 2 (кадастровий номер 8000000000:85:096:0002. Відповідно до пункту 11.3. договору, він припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Зазначений договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 21.04.2005 за № 85-6-00194 у книзі записів державної реєстрації договорів. Також судами установлено, що 15.10.2013 позивачем на підставі договору купівлі-продажу майнового комплексу було продано Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецпром торг" хлібокомбінат № 2, цех 2 (літ. В, Г, Д, Е, А, Б) загальною площею 4 814,6 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 65. Факт передачі Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецпром торг" вказаного майнового комплексу підтверджується підписаним сторонами актом приймання - передачі від 15.10.2013. Договір купівлі-продажу майнового комплексу від 15.10.2013 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л.О. 15.10.2013 та зареєстрований в реєстрі № 2358. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимоги про визнання правовідносини, що виникли згідно з договором оренди земельної ділянки від 31.03.2005, припиненими з моменту укладення договору купівлі-продажу майнового комплексу, а саме з 15.10.2013 та зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у м. Києві внести до Державного земельного кадастру зміни до відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:096:0002 виключивши з них відомості про користування позивачем такою земельною ділянкою. Підставою позову визначено обставини фактичного користування з 15.10.2013 спірною земельною ділянкою новим власником розташованого на ній майнового комплексу. Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі статтею 509 вказаного Кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно з частиною 1 статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Укладений між позивачем та відповідачем-1 договір за своєю правовою природою є договором оренди землі. Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Відповідно до статті 13 вказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до статті 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Водночас частиною першою статті 31 цього Закону визначено, що договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Як вже зазначалось та встановлено судами, спірний договір оренди земельної ділянки від 31.03.2005 укладено строком на п'ять років. Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, станом на дату закінчення строку договору оренди) у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням. Колегія суддів зазначає, що нормою статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) не було передбачено автоматичного поновлення договору оренди землі, а реалізація визначеного законом переважного права орендаря на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива була лише за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування та потребувала додержання порядку, передбаченого законодавством для укладення договорів оренди землі. Між тим, позивачем не було доведено, а з матеріалів справи не вбачається обставин прийняття Київською міською радою відповідного рішення про поновлення спірного договору оренди земельної ділянки, після закінчення строку, на який його було укладено. Колегія суддів зазначає, що неможливо припинити правовідносини за договором, якщо на момент розгляду спору закінчився строк його дії. Приймаючи до уваги вищевикладене та встановлені обставини справи, судова колегія вважає рішення та постанову у даній справі такими, що підлягають залишенню без змін з мотивів, викладених у постанові суду касаційної інстанції, а доводи скаржника, викладені ним у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київхліб" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 у справі №910/28073/15 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: М. Данилова

В. Корсак