Постанова

від 11.04.2017 по справі 904/11283/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2017 року Справа № 904/11283/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Дон О.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: представник Ковальчук Д. Ю., довіреність №б/н від 01.12.2016 року

від відповідача: представник Василенко О. В., довіреність №б/н від 01.03.2017 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінінг-Сервіс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017 року у справі № 904/11283/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Папір-Люкс", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінінг-Сервіс", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором постачання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Папір-Люкс" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінінг-Сервіс" про стягнення з останнього на свою користь основного боргу у сумі 160 364, 95 грн., пені у сумі 12 849, 20 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 10 769, 09 грн., 3% річних у сумі 1 348, 16 грн., інфляційних втрат у сумі 4 452, 63 грн.

30.12.2016 року до господарського суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 160 364, 95 грн., пеню у сумі 17 201, 94 грн., 24% процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 14 525, 13 грн., 3% річних у сумі 1 814, 55 грн., інфляційні втрати у сумі 7 865, 62 грн., а всього: 201 772,19 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017 року у справі № 904/11283/16 (суддя Петрова В.І.) припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 5 000, 00 грн.; позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінінг-Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Папір-Люкс" основний борг у розмірі 155 364, 95 грн., пеню у розмірі 16 329, 07 грн., 24% процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 13 812, 88 грн., 3% річних у розмірі 1 725, 52 грн., інфляційні у розмірі 7 865, 62 грн. та 3 001, 47 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором постачання № 53 від 01.01.2014 року щодо своєчасної оплати поставленого позивачем відповідачу товару у період з 13.06.2016 року по 30.09.2016 року, наявності боргу відповідача за поставлений товар у сумі 155 364, 95 грн., а також передбаченого умовами договору обов'язку відповідача оплатити позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 24% річних від вартості неоплаченого у встановлений термін товару (партії товару) з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати у випадку прострочення оплати товару більш ніж на 3 календарних дні; передбаченої умовами договору відповідальності відповідача за порушення строків оплати товару у вигляді пені, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат. Суд на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України припинив провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 5 000, 00 грн., оскільки ця сума оплачена відповідачем після звернення позивача з позовом до суду та в період розгляду даної справи судом. Щодо частини заявлених позовних вимог про стягнення пені, 24 процентів річних за користування чужими грошовими коштами та 3 % річних судом відмовлено, оскільки позивач при її розрахунку допустив помилки.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Клінінг-Сервіс" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, відповідач просить змінити це рішення, зменшивши суму боргу відповідача перед позивачем.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на незаконне задоволення судом першої інстанції вимог щодо нарахування 24 процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки розрахована в позові сума процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі п. 7.3. договору за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання за своєю правовою природою підпадає під визначення пені. Разом з тим, позивач вимагає стягнення з відповідача і пені, нарахованої за цей самий період на підставі п. 7.3. договору. Відповідач вважає, що умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Окрім цього, відповідач посилається на обставини оплати ним 01.02.2017 року в рахунок погашення боргу 10 000, 00 грн., відповідно, на думку відповідача, сума боргу підлягає зменшенню на вказану суму.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що відповідно до пунктів 6.1., 6.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" допускається можливість стягнення 3% річних згідно ст. 625 ЦК України та 24% річних за користування чужими грошовими коштами, якщо це передбачено умовами договору купівлі-продажу; вказані проценти є платою за користування чужими коштами, а не заходом відповідальності. Можливість стягнення процентів за користування чужими коштами передбачено і ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару. Позивач вважає, що суд правомірно стягнув як пеню, так і 24 % річних за користування чужими грошовими коштами, які не є за своєю правовою природою пенею. Також, позивач посилається і на те, що відповідач не оскаржив у судовому порядку умови договору в частині встановлення порядку нарахування вказаних 24% річних, якщо вважає, що дані умови договору суперечать положеннями ст. 61 Конституції України. Відповідно, за доводами позивача, дані умови договору дійсні та підлягають застосуванню його сторонами.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 року апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження та призначено до розгляду у судове засідання на 30.03.2017 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 року розгляд апеляційної скарги у даній справі відкладено на 11.04.2017 року.

У судовому засіданні 11.04.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Папір-Люкс" (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Клінінг-Сервіс" (покупець) уклали договір постачання № 53 (далі - Договір) (а.с. 31, т. 1), за умовами якого (п. 1.1.) постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити на умовах цього Договору товари, передбачені цим Договором, у кількості, асортименті і за цінами, вказаними в накладних на відпуск товару, що є невід'ємною частиною цього Договору.

Сторони визнають, що видаткова накладна, підписана сторонами, є узгодженням асортименту товару, його кількості і ціни, і є невід'ємним додатком до цього Договору (п. 1.2. Договору).

Право власності на товар (партію товару), що поставляється за даною угодою, переходить від постачальника до покупця у момент передачі товару (партії товару), що засвідчується підписом покупця у видатковій накладній (п. 1.3. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору ціни на товар є договірними - звичайними цінами (справедливими ринковими цінами), вказуються у рахунках, накладних, за якими здійснюється відпуск товару, і узгоджуються сторонами шляхом виставлення рахунку постачальником та його оплати покупцем, або при передачі довіреності і підписанні накладної представником покупця при прийомі товару.

Загальну вартість Договору складає сума всіх товарних накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору (п. 2.2. Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору передача товару відбувається у встановленому законодавством порядку, що діє, підставою для постачання кожної партії товару є замовлення покупця, яке передається постачальнику в усній або письмовій формі. Доставка здійснюється протягом трьох робочих днів з моменту здобуття заявки.

Договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими особами сторін і діє до 31.12.2016 року. Договір вважається пролонгованим на первинний термін, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії Договору жодна із сторін не направить іншій стороні повідомлення про припинення його дії, за відсутності заперечень постачальника (п.п. 10.1., 10.2. Договору).

На виконання умов Договору позивач у період з 13.06.2016 року по 30.09.2016 року поставив відповідачу товар на загальну суму 286 422, 50 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1663, № 1662, № 1661 від 13.06.2016 року; № 1715, № 1682, № 1681 від 15.06.2016 року; № 1875, № 1887, № 1892, № 1893, № 1886, № 1878, № 1879, № 1888, № 1891, № 1889, № 1864, № 1865, № 1866, № 1867, № 1868, № 1869, № 1870, № 1871, № 1872 від 19.07.2016 року; № 1852, № 1853, № 1854, № 1855, № 1856, № 1857, № 1858, № 1859, № 1860, № 1861, № 1862, № 1863, № 1873, № 1874, № 1876, № 1877, № 1880, № 1881, № 1882, № 1883, № 1884, № 1885, № 1890 від 20.07.2016 року; № 2024, № 2025, № 2026, № 2027, № 2028, № 2029 від 26.07.2016 року; № 2347, № 2348, № 2349, № 2350, № 2351, № 2352, № 2353, № 2354, № 2355, № 2356, № 2357, № 2358, № 2359, № 2360, № 2361, № 2362, № 2363, № 2364, № 2365, № 2366, № 2367, № 2368, № 2369, № 2370, № 2371, № 2372, № 2373, № 2374, № 2375, № 2376, № 2377, № 2378, № 2379, № 2380, № 2381, № 2382, № 2383, № 2384, № 2385, № 2386, № 2387, № 2388, № 2389, № 2390, № 2391, № 2392, № 2393, № 2394, № 2395, № 2396, № 2397, № 2398, № 2399, № 2400, № 2401, № 2402, № 2403, № 2404, № 2405, № 2406, № 2407, № 2408, № 2409, № 2410, № 2411, № 2412, № 2413, № 2414, № 2415, № 2416 від 15.09.2016 року; № 2441, № 2442, № 2443, № 2444, № 2445, № 2446, № 2448 від 20.09.2016 року; № 2566, № 2464, № 2465, № 2466, № 2467, № 2468, № 2469, № 2470, № 2471, № 2472, № 2473, № 2474, № 2475, № 2476, № 2477, № 2478, № 2479 від 22.09.2016 року; № 2447, № 2542 від 23.09.2016 року; № 2492, № 2493, № 2499, № 2491, № 2494, № 2495, № 2498, № 2488, № 2489, № 2480, № 2481, № 2511, № 2574, № 2487, № 2508 від 26.09.2016 року; № 2523, № 2526, № 2510, № 2524, № 2521, № 2525 від 27.09.2016 року; № 2482, № 2507, № 2514, № 2515, № 2516, № 2518, № 2519, № 2520, № 2522, № 2527, № 2611 від 28.09.2016 року; № 2483, № 2484, № 2485, № 2486, № 2490, № 2496, № 2500, № 2501, № 2502, № 2503, № 2504, № 2505, № 2506, № 2509, № 2512, № 2513, № 2517, № 2528 від 29.09.2016 року; № 2587 від 30.09.2016 року, які підписані сторонами без будь-яких зауважень (а.с. 41-241, т. 1).

Згідно з п. 5.1. Договору розрахунки за товари, що поставляються, здійснюються шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на розрахунковий рахунок постачальника у строк 30 календарних днів.

Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника (п. 5.2. Договору).

На час звернення позивача з позовом до суду першої інстанції відповідач здійснив оплату поставленого товару частково на загальну суму 126 057, 49 грн. згідно платіжних доручень № 2496 від 16.09.2016 року, проведеного банком 19.09.2016 року (в розрахунок за спірними поставками враховано суму 1, 27 грн.), (а.с. 96, т. 2), № 2928 від 28.10.2016 року (а.с. 218, т. 2), № 3140 від 17.11.2016 року, проведеного банком 18.11.2016 року (а.с. 1, т. 3), № 3301 від 30.11.2016 року, проведеного банком 01.12.2016 року (а.с. 40, т. 1); позивач заявив до стягнення залишок боргу у сумі 160 364, 95 грн.

Переглядаючи оскаржуване рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку колегія суддів зазначає наступне.

В силу приписів частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Враховуючи встановлені обставини справи, умови Договору (п. 5.1.) щодо строку здійснення розрахунку за поставлений товар, строк оплати поставленого позивачем відповідачу на підставі Договору за спірними видатковими накладними товару на дату звернення позивача з позовом до місцевого господарського суду є таким, що настав.

Доказів повної оплати вартості поставленого у спірний період товару на дату прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу з оплати поставленого товару за спірний період шляхом надання належних доказів не спростував.

За наведеного, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 155 364, 95 грн.

В частині вимог про стягнення основного боргу у сумі 5 000, 00 грн. місцевий господарський суд правомірно припинив провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки після звернення позивача з позовом до суду та в період розгляду справи судом першої інстанції відповідач сплатив 5 000, 00 грн. згідно платіжного доручення № 310 від 10.01.2017 року (а.с. 36, т. 2).

Апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до призначення платежу у платіжному дорученні № 310 від 10.01.2017 року грошові кошти у сумі 5 000, 00 грн. сплачені в якості оплати за товар згідно договору 157 від 01.03.2015 року, тобто не за спірним договором, однак сторони у судовому засіданні підтвердили, що інших правочинів, окрім договору постачання № 53 від 01.01.2014 року, між сторонами не укладалось. Обставини сплати вказаної суми в межах заборгованості за договором постачання № 53 від 01.01.2014 року підтверджують обидві сторони.

Частиною третьою ст. 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частини першої ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати (ч. 5 ст. 694 ЦК України).

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7.3. Договору у випадку прострочення оплати товару більш ніж на 3 (три) календарних дні, покупець зобов'язаний оплатити продавцю проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 24% річних від вартості неоплаченого в установлений термін товару (партії товару) з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

Оскільки відповідач прострочив оплату товару більш ніж на 3 (три) календарних дні, позивач заявив до стягнення з відповідача на підставі п. 7.3. Договору 24% річних за користування чужими грошовими коштами за загальний період з 14.06.2016 року по 30.12.2016 року у сумі 14 525, 13 грн.

Судом встановлено наявність прострочення оплати товару, поставку якого здійснено за вказаними видатковими накладними. Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 24% річних за користування чужими грошовими коштами, з яким погоджується апеляційний господарський суд, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 24% річних за користування чужими грошовими коштами за загальний період з 14.07.2016 року по 30.12.2016 року у сумі 13 812, 88 грн., встановивши правильні періоди початку виникнення прострочення оплати товару за накладними та врахувавши дати усіх здійснених відповідачем оплат.

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.3. Договору у випадку невиконання та/або неналежного виконання покупцем зобов'язань по оплаті по даному Договору, він несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару (партії товару), але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період її нарахування, за кожний день прострочення до дня фактичної оплати.

У зв'язку з порушенням відповідачем встановлених Договором строків оплати вартості поставленого йому позивачем товару, позивач заявив до стягнення з відповідача на підставі п. 7.3. Договору пеню за загальний період прострочення оплати товару з 14.06.2016 року по 30.12.2016 року у сумі 17 201, 94 грн., 3% річних за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання з 14.06.2016 року по 30.12.2016 року у сумі 1 814, 55 грн., а також інфляційні втрати, розраховані від суми боргу із застосуванням індексів інфляції за вересень-листопад 2016 року, у сумі 7 865, 62 грн.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум пені та 3 % річних, з яким погоджується апеляційний господарський суд, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені за загальний період прострочення оплати товару з 14.07.2016 року по 30.12.2016 року у сумі 16 329, 07 грн., 3 % річних за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання з 14.07.2016 року по 30.12.2016 року у сумі 1 725, 52 грн., встановивши правильні періоди початку виникнення прострочення зобов'язання з оплати товару за спірними накладними та врахувавши дати усіх здійснених відповідачем оплат.

Інфляційні втрати розраховані позивачем правильно та правомірно стягнуті місцевим господарським судом у заявленій сумі - 7 865, 62 грн.

Щодо решти вимог про стягнення 24% річних за користування чужими грошовими коштами, пені та 3% річних місцевий господарський суд підставно відмовив у їх задоволенні у зв'язку з допущеними позивачем помилками при розрахунку відповідних сум.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача, наведені в обґрунтування вимог апеляційної скарги.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав вважати, що суд першої інстанції неправомірно не врахував при прийнятті оскаржуваного рішення здійснену відповідачем оплату основного боргу у сумі 10 000, 00 грн. згідно платіжного доручення № 321 від 01.02.2017 року (а.с. 78, т. 2), та не вбачає підстав врахувати зазначену оплату частини боргу на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 4 2 ГПК України). Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст. 4 3 ГПК України).

Відповідач, представник якого був присутній у судових засіданнях суду першої інстанції, мав можливість своєчасно надати суду відповідні докази усіх здійснених з боку відповідача оплат за спірним Договором; обов'язок підтвердження здійснених відповідачем оплат за Договором покладено у даному випадку саме на відповідача. Однак, відповідне платіжне доручення, виписка по банківському рахунку тощо відповідачем в підтвердження здійснення вказаної оплати до суду першої інстанції надані не були.

З наданих позивачем матеріалів вбачається, що платіж у сумі 10 000, 00 грн. згідно платіжного доручення № 321 від 01.02.2017 року зараховано на рахунок позивача 01.02.2017 року лише о 15:39:48 (а.с. 94, т. 2), тоді як останнє судове засідання у справі 01.02.2017 року суд першої інстанції розпочав о 15:40 год. (а.с. 50, т. 2). Тобто, до початку вказаного судового засідання позивач не мав можливості перевірити надходження цих коштів на свій рахунок, у свою чергу, відповідач, як вказано вище, відповідних доказів оплати грошових коштів у сумі 10 000, 00 грн. у судове засідання місцевого господарського суду не надав.

За приписами частини першої статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття (п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України").

Відповідач не наводить жодних поважних причин неподання чи неможливості подання до суду першої інстанції вищевказаного платіжного доручення на суму 10 000, 00 грн., у зв'язку з чим апеляційний господарський суд не вбачає підстав прийняти вказане платіжне доручення № 321 від 01.02.2017 року в якості додаткового доказу у справі.

Апеляційний господарський суд відхиляє посилання відповідача на заявлення у судовому засіданні суду першої інстанції клопотання про перенесення судового засідання з метою подання останнім відповідного платіжного доручення. За положеннями ч. 1 ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Враховуючи дату подання позову, суд не мав можливості в межах строку, передбаченого ч. 1 ст. 69 ГПК України, відкласти розгляд справи; з клопотанням про продовження строку розгляду спору відповідач до суду не звертався. Також, не задоволення судом відповідного клопотання про перенесення розгляду справи не є порушенням норм процесуального права.

Разом з тим, вказане не позбавляє відповідача права подати у межах виконавчого провадження відповідні докази оплати боргу, стягнутого судовим рішенням у даній справі.

Також, апеляційний господарський суд відхиляє доводи відповідача, що розрахована в позові сума процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі п. 7.3. Договору за своєю правовою природою підпадає під визначенні пені; проте, позивач вимагає стягнення і пені, нарахованої за цей самий період на підставі п. 7.3. Договору, тоді як подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України щодо заборони притягнення за одне й те саме правопорушення до відповідальності одного виду.

Щодо наведеного колегія суддів зазначає, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією (п. 2.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Проценти за користування грошовими коштами є платою за користування коштами позивача з метою компенсації кредиторові відсутності в його обороті грошових коштів у визначений договором період, в той час як пеня є видом забезпечення виконання грошового зобов'язання та її нарахування передбачено умовами Договору за прострочення оплати товару.

Отже, нарахування пені та процентів за користування чужими грошовими коштами не відносяться до одного виду відповідальності за одне й те саме правопорушення, а їх одночасне стягнення не суперечить вимогам чинного законодавства.

Також, проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (п.п. 6.1., 9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача, що п. 7.3. Договору (яким передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 24% річних від вартості неоплаченого в установлений термін товару з дня настання терміну оплати товару до дня його фактичної оплати за прострочення оплати товару більш ніж на 3 календарних дні) фактично встановлює відповідальність, яка за своєю суттю є пенею, а при тому, що відповідальність покупця за порушення термінів оплати товару у вигляді пені, яка сплачується покупцем у розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, також передбачена умовами Договору, стягнення процентів за користування товарним кредитом у розмірі 24 % річних призводить до подвійного притягнення відповідача до відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами Договору (пункт 7.3) нараховуються з дня настання терміну оплати товару до дня його фактичної оплати, а не за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення (відсутність такої ознаки як триваючий характер), не підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України); отже, стягнення пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених спірним Договором, не призводить до подвійного притягнення відповідача до відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Посилання відповідача на судову практику з відповідного питання, не можуть бути враховані при вирішенні даного спору, оскільки у справах, про які зазначає відповідач, розглядалися спори про стягнення коштів за договорами, у яких було наведено інше визначення процентів за користування чужими грошовими коштами, ніж у даній справі. Отже, умови Договору у даній справі щодо нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, не є подібними з умовами договорів у справах, на які посилається відповідач.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідач самостійно уклав спірний Договір, погодився з умовами щодо оплати товару, які вказані в Договорі, та обсягом відповідальності у випадку порушення цих умов.

Аналіз правових норм, зокрема, ст. 536, ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти за користування чужими грошовими коштами, неустойка у вигляді пені, 3 % річних та інфляційні втрати є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлено.

За наведеного, апеляційний господарський суд не вбачає підстав, передбачених статтею 104 ГПК України, для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та, відповідно, підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клінінг-Сервіс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017 року у справі № 904/11283/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017 року у справі № 904/11283/16 залишити без змін.

Повна постанова складена 18.04.2017 року.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя А.Є. Чередко