Ухвала

від 11.04.2017 по справі 921/546/16-г/3

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11 квітня 2017 рокуСправа № 921/546/16-г/3 УХВАЛА

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровець Я.Я.

розглянувши заяву ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВВА" про розстрочку виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016 р. (вх. №8687 від 03.04.2017р.)

у справі №921/546/16-г/3

за позовом Тернопільського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Тернопіль

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВВА", м. Тернопіль

про cтягнення 240 000,00 грн штрафу та 240 000,00 грн пені.

За участю представників:

від заявника (боржника/відповідача) : ОСОБА_2 - представник ( довіреність №1 від 13.11.2015р.),

від стягувача (позивача) : не з'явився

Представнику заявнику у судовому засіданні оголошено склад суду та роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Фіксація судового процесу технічними засобами в порядку ст. 81-1 ГПК України не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Встановив:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016р. позов задоволено повністю, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ВВА" (ідентифікаційний код 30066927) в дохід Державного бюджету України на рахунок №31118106700002 в ГУДКСУ у Тернопільській області, МФО 838012, одержувач УДКС у м.Тернополі 21081100, ідентифікаційний код одержувача 37977726, код класифікації доходів бюджету 21081100 "Адміністративні штрафи та інші санкції" - 240 000 грн. 00 коп. штрафу та 240 000 грн. 00 коп. пені та стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВВА" (ідентифікаційний код 30066927) на користь Тернопільського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, (ідентифікаційний код 21157616) - 5 822 грн 00 коп. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2017 року рішення господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016 р. у справі № 921/546/16-г/3 залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до вимог статті 116 ГПК України, 16 березня 2017 року видано відповідні накази.

03 квітня 2017 року ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВВА" звернулось до суду із заявою про розстрочку виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016 р. у справі № 921/546/16-г/3 шляхом сплати рівними частками строком на 1 місяців, починаючи з 01.04.2017 року (вх.№ 8786).

Ухвалою суду від 04 квітня 2017 року дана заява прийнята до розгляду та призначено судове засідання на 11.04.2017р.

Представник заявника в судовому засіданні підтримав подану заяву з підстав, викладених у ній та наданих пояснень в судовому засіданні, просить її задоволити та розстрочити виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016 року у справі №921/546/16-г/3 шляхом сплати рівними частками - 30000,00 грн. щомісяця строком на 16 місяців, починаючи з 01.04.2017 року, у зв"язку з важким фінансовим становищем боржника через відсутність обігових коштів на банківських рахунках, що може призвести до ускладнення виконання судового рішення.

Представник стягувача в судове засідання не з"явився, однак через канцелярію суду подала заперечення щодо заяви про розстрочку виконання судового рішення з підстав, викладених у поясненнях (вх. №9184 від 10.04.2017р.), просить суд відмовити у її задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, заяву про розстрочку виконання судового рішення у справі №921/546/16-г/3, суд прийшов до висновку, що дана заява не підлягає до задоволення. При цьому суд керувався наступним.

Відповідно до вимог статті 124 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набули законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються у порядку встановленому Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно частини 1 статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Статтею 121 ГПК України визначено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Із змісту п. 7.1., п.7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" вбачається, що господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до Роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в Постанові від 26 грудня 2003 року №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Із вказаного вище випливає, що розстрочка виконання судового рішення можлива лише у виняткових випадках, при наявності доказів та обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Заявником не обґрунтовано належними та допустимими доказами винятковості обставин, що ускладнюють виконання судового рішення. Фінансові звіти (баланси на 2015р. та 2016р., які долучені до заяви про розстрочку виконання рішення суду від 18.10.2016 р., не можуть слугувати належним доказом наявності виняткових обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Також, заявник в своїй заяві стверджує, що ТОВ "ВВА" використовує у процесі здійснення фінансово-господарської діяльності автозаправні станції, на які б можливо звернути стягнення, проте, одна із яких перебуває у оренді , дві АЗС - у заставі.

Однак, доказів в обґрунтування суду не представив.

Отже, в обґрунтування своїх доводів заявником належних аргументованих доказів щодо розстрочки виконання рішення суду не подано, не підтверджено обставин, які б перешкоджали чи унеможливлювали виконання рішення суду.

Питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача, а також дотримуватися розумно встановленого строку розстрочки.

Отже, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання заявнику розстрочки виконання судового рішення.

При цьому, господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки як для відповідача (боржника) при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом так і для позивача (стягувача) при затримці виконання рішення.

З огляду на викладене, господарський суд прийшов до висновку, що невжиття заходів для погашення боргу після набрання рішенням законної сили порушує права та інтереси позивача.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з приписами статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У силу вимоги статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що "затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції" (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бакай та інші проти України" від 09.11.2004 року).

Згідно зі статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу ("Бурдов проти Росії" та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа "ОСОБА_3 проти України", рішення від 15.10.2009 року).

Стаття 33 ГПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як зазначалося, боржник жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх вимог суду не надав.

За змістом частини 1 статті 229 ГК України та частини 1 статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, частиною 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

При цьому, за вимогами Закону України "Про виконавче провадження", виконання судового рішення здійснюється не тільки за рахунок грошових коштів (на них звернення стягнення відбувається у першу чергу), а й за рахунок іншого майна, на яке можна звернути стягнення (за відсутності грошових коштів).

Отже, наведені заявником підстави для розстрочки виконання судового рішення, зокрема відсутність грошових коштів, не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для розстрочки виконання судового рішення, оскільки вони носять не особливий і надзвичайний характер, а свідчать про негативні явища в поточній діяльності відповідача, відтак не є підставою вважати збиткову фінансову діяльність відповідача винятковим випадком у розумінні суті ст. 121 ГПК України, що зумовлював би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні вказаної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи остаточного судового рішення, яке набрало законної сили, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення тощо.

Оцінивши зібрані у справі докази, дослідивши матеріали справи, беручи до уваги заперечення стягувача, суд дійшов висновку, що заявником не доведено підстав для задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені у судовому засіданні, оскільки згідно з ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Окрім того, статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Враховуючи вище наведені обставини, у суду відсутні підстави для розстрочки виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016р. у справі №921/546/16-г/3.

Керуючись ст. ст. 86, 121 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні заяви (вх. №8786 від 03.04.2017р.) ТОВ "ВВА" про розстрочку виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016р. у справі № 921/546/16-г/3, відмовити.

2. Копію ухвали направити заявнику, стягувачу рекомендованою кореспонденцією з повідомлення про вручення поштового відправлення.

Суддя Я.Я. Боровець