Ухвала

від 05.04.2017 по справі 826/8784/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" квітня 2017 р. м. Київ К/800/3312/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника позивача Косинець В.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 у справі №826/8784/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ромакс-Україна до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Скай Метр , про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2013 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Ромакс-Україна до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Скай Метр про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2013 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.03.2013 №0001322250.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві 16.01.2014 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 11.03.2014 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2013.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, статті 3 Господарського кодексу України, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва ДПС проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Ромакс-Україна з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Скай Метр за період з 01.01.2009 по 30.09.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва ДПС складено акт від 07.02.2013 №69/22.5.09/31779712 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.03.2013 №0001322250, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 181402,25грн., у тому числі 149895,00грн. - за основним платежем та 31507,25грн. - за штрафними санкціями.

Фактичною підставою для прийняття спірного рішення став висновок податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Скай Метр .

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реальне здійснення поставки товарів, а відповідачем надано докази відсутності реального здійснення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Скай Метр .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що операції мали реальний характер, оскільки товариством надано суду первинні документи, які підтверджують придбання товарів.

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законним і обґрунтованим судове рішення суду апеляційної інстанції.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, з метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Натомість, суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2013 не вказав, які саме докази та яким чином спростовують висновки суду першої інстанції, не перевірив доводи відповідача щодо обставин, які виключають можливість здійснення спірних операцій.

Таким чином, судом апеляційної інстанції обставини справи встановлено неповно, вимоги процесуального законодавства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів виконано не було, що і потягло за собою прийняття судового рішення, яке не відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Оскільки, відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 у справі №826/8784/13-а скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

І.Я. Олендер