Рішення

від 12.04.2017 по справі 910/699/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2017Справа №910/699/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" до 1. Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс"; 2. Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм"; 3. Державної реєстраційної служби України; 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1. ОСОБА_1; 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Земля-50" треті особи,які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 3. Публічне акціонерне товариство "Банк Форум"; 4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мітех" про визнання права власності, зобов'язання вчинити дії, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності та стягнення штрафу в розмірі 12 764, 85 грн. Суддя Підченко Ю.О. Представники сторін: від позивача:Кравчук А.С. - представник за довіреністю; від відповідача 1:Раілко С.В. - представник за довіреністю; від відповідача 2:не з'явився; від відповідача 3:не з'явився; від відповідача 4:не з'явився; від третіх осіб:не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (далі - відповідач-1), Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм" (далі - відповідач-2), Державної реєстраційної служби України (далі - відповідач - 3), Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" (далі - відповідач - 4) про:

- визнання права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на трикімнатну квартиру № 548 загальною площею 121,8 кв.м, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 99730680000, розташовану за адресою: АДРЕСА_1;

- визнання свідоцтва про право власності, серія та номер: 5886293, виданого 09.07.2013 р. Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, недійсним;

- скасування рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 3769263 від 09.07.2013 р.;

- зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм", Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" за актом прийому-передачі трикімнатну квартиру № 548 загальною площею 121,8 кв.м, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 99730680000, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

- зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм", Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" копію Акта Державної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_1, секція "Ж" та копію рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акту Державної комісії прийняття закінченого будівництвом житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_1, секція "Ж";

- зобов'язання Державної реєстраційної служби України провести державну реєстрацію прав власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика", видати Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" свідоцтво про право власності на квартиру № 548 загальною площею 128,1 кв.м, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 99730680000, внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності згідно запису про право власності номер 1568053;

- стягнення з Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" штрафу за прострочення терміну передачі новозбудованого майна в розмірі 3 % від суми договору, а саме 12 764,85 грн.

Також, разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру № 548 загальною площею 121,8 кв.м, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 99730680000, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2014 р. порушено провадження у справі № 910/699/14, розгляд справи призначено на 18.02.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.02.2014 р. задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" про вжиття заходів до забезпечення позову у справі № 910/699/14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року, яку залишено без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 року, провадження у справі № 910/699/14 припинено, а в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово - логістичний комплекс "Арктика" про скасування заходів до забезпечення позову накладених Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2014 року - відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року скасовано заходи до забезпечення позову, які встановлені в Ухвалі Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2014 року у справі № 910/699/14.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.02.2017 року Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" задоволено, Ухвалу Господарського суду міста Києва від 8 червня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 жовтня 2016 року у справі № 910/699/14 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату № 05-23/571 від 16.02.2017 року призначено повторний автоматизований розподіл судових справ.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 16.02.2017 року справу № 910/699/14 передано на розгляд судді Підченку Ю.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2017 року справу № 910/699/14 призначено до розгляду у судовому засіданні 24.03.2017 року.

У судовому засіданні 24.03.2017 року представник позивача наполягав на позові, надав усні пояснення по справі.

Перший відповідач проти позову заперечував по викладеним у відзиві доводам, оскільки вважає, що у позивача відсутні правові підстави для визнання права власності на спірний об'єкт нерухомого майна та його передачу позивачу на підставі ст.ст. 331, 392 Цивільного кодексу України, оскільки такі майнові права у нього виникли на підставі інвестиційного договору. Крім того, перший відповідач зазначає, що заявлені позовні вимоги до Державної реєстраційної служби України, про зобов'язання здійснити скасування державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна за ТОВ "Пост Преміум", зобов'язання щодо проведення державної реєстрації прав власності на спірне нерухоме майно за ТОВ "ЛТК "Арктика" та видачу свідоцтва про право власності є непідвідомчими судам господарської юрисдикції, оскільки повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства, а тому підлягає припиненню відповідно до п.1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Третій відповідач позов не визнавав, надав усні пояснення по справі.

Представники другого, четвертого відповідача та третіх осіб в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

З метою усунення порушення рівності та змагальності учасників судового процесу, враховуючи неявку в судове засідання другого, четвертого відповідача та третіх осіб, що перешкоджає розгляду спору по суті, суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи на 12.04.2017 року.

Представник позивача у судовому засіданні продовжував наполягати на задоволенні заявленого позову, надав усні пояснення по суті спору.

Представник першого відповідача проти задоволення позову заперечував.

Другий, третій, четвертий відповідачі та треті особи явку уповноважених представників у судове засідання 12.04.2017 року не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

У судовому засіданні 12.04.2017 року судом було розглянуто клопотання першого відповідача про припинення провадження у справі в частині проведення державної реєстрації прав власності на спірне нерухоме майно за ТОВ "ЛТК "Арктика" та видачу свідоцтва про право власності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто, предмет спору не охоплюється ст. 12 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

За приписами ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

У той же час, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В силу вимог ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України ).

Отже, з аналізу вказаних норм вбачається, що компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, які виникають із правовідносин публічного характеру, а однією із сторін такого спору повинен бути суб'єкт владних повноважень, який виконує владні управлінські функції у спірних правовідносинах. Таким чином, критеріями для віднесення спорів до юрисдикції адміністративних судів є сукупність двох ознак: суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень забезпечують Міністерство юстиції України та його територіальні органи, суб'єкти державної реєстрації прав, державні реєстратори прав на нерухоме майно. Таким чином, Державна реєстраційна служба України є державною спеціалізованою установою, якій можуть бути притаманні ознаки суб'єкта владних повноважень, але лише у правовідносинах, що носять характер публічно - правових.

Разом з тим, аналізуючи характер спірних правовідносин у даній справі, слід звернути увагу на відсутність у них ознак публічно - правового спору.

Як зазначив Верховний Суд України в постанові від 14.06.2016р. по справі № 826/4858/15, спори про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису, є пов'язаними із невиконанням умов цивільно-правової угоди, а відтак не є публічно-правовими та мають розглядатися за правилами Цивільного процесуального кодексу України або Господарського процесуального кодексу України (правова позиція Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України).

За таких обставин, підстави для припинення провадження у даній справі в частині скасування рішення про реєстрацію права власності, зобов'язання щодо проведення державної реєстрації прав власності на спірне нерухоме та видачу свідоцтва про право власності відсутні, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотань відповідачів-1,3 про припинення провадження в цій частині та здійснює розгляд заявлених первісних позовних вимог по суті.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 12.04.2017 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.11.2005 року між Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "ІНТЕРІНВЕСТСЕРВІС", яке в подальшому перейменовано на Приватне акціонерне товариство "Міжнародна інвестиційна компанія "ІНТЕРІНВЕСТСЕРВІС" (далі також - відповідач 1 ,Компанія, ПАТ МІК "ІНТЕІНВЕСТСЕРВІС"), оператором спільної діяльності без створення юридичної особи між ПАТ МІК "ІНТЕРІНВЕСТСЕРВІС та Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" (надалі - відповідач 2, УСТФ "Укртелефільм") на підставі договору від 30.01.2004 року (надалі також - Договір про спільну діяльність) та ОСОБА_1 було укладено Інвестиційний договір № 245/F (про інвестування у житлове будівництво), (далі - інвестиційний договір № 245/F).

Згідно п.п. 1.1., 2.1. Інвестиційного договору № 245/F Комапанія зобов'язується своїми силами і засобами, з використанням Інвестиційних внесків Інвестора, збудувати Об'єкт будівництва (житловий будинок з нежитловими приміщеннями за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, секція Ж), здати його в експлуатацію та передати у власність Інвестору Новозбудоване майно (трьохкімнатну квартиру № 49 загальною площею 123, 51 кв.м., розташовану на 15-му поверсі секції Ж житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1, надалі також - квартира, спірне майно), а інвестор зобов'язується внести Інвестиції та прийняти Новозбудоване майно у власність та на умовах Договору.

Відповідно до п. 4.1. Інвестиційного договору № 245/F Інвестор здійснює Інвестиційні внески шляхом внесення коштів в сумі 432 285, 00 грн. Вартість грошових коштів, які підлягають внесенню за цим договором у якості Інвестицій, є сумою Договору, Інвестиційні внески сплачуються до кінця першого кварталу 2008 року.

10.05.2007 року ОСОБА_1 та Компанія уклали Додаткову угоду № 1 до Інвестиційного договору № 245/F, виклавши п. 1.1. та п. 4.1. Інвестиційного договору № 245/F у новій редакції, яка передбачає, що площа квартири становить 121, 57 кв.м., а Інвестиційний внесок встановлюється в сумі 425 495, 00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.

Частинами 1 та 2 статті 9 вказаного Закону визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

За змістом ч. 2 ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України (ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

Отже, приписами чинного законодавства України визначено, що інвестор як вкладник матеріальних цінностей в об'єкт інвестування має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій.

Як встановлено судом, згідно положень п. 2.2 Інвестиційного договору інвестор може отримати у власність новозбудоване майно лише за умови інвестування суми коштів, що складає 100% інвестиційних внесків за умовами цього договору.

Відповідно до п. 3.1.2 Інвестиційного договору до запланованої дати вводу об'єкта будівництва в експлуатацію інвестор має право відступити право вимоги за цим договором на користь іншої особи. При цьому про таке відступлення права вимоги інвестор письмово повідомляє компанію.

15.06.2007 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕМЛЯ-50" було укладено Договір № 245/F-В про відступлення права вимоги.

Пунктом 1.1. Договору № 245/F-В передбачено, що первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредитору згідно Інвестиційного договору № 245/F, укладеного між Первісним кредитором та ПАТ МІК "ІНТЕРІНВЕСТСЕРВІС".

Цього ж дня, ОСОБА_1 та ТОВ "ЗЕМЛЯ-50" уклали Акт приймання-передачі до Договору № 245/F-В, за яким здійснили передачу Інвестиційного договору № 245/F.

04.07.2007 року та 27.07.2007 року ТОВ "ЗЕМЛЯ-50" здійснило оплату ПАТ МІК "ІНТЕРІНВЕСТСЕРВІС" Інвестиційного внеску згідно Інвестиційного договору № 245/F.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з приписами ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

22.03.20012 року між ПАТ МІК "ІНТЕРІНВЕСТСЕРВІС" та ТОВ "ЗЕМЛЯ-50" було укладено Додаткову угоду б/н до Інвестиційного договору № 245/F, відповідно до положень якої, сторони виклали термін об'єкт будівництва та новозбудоване майно у новій редакції, а також погодили, що термін закінчення будівництва та здачі об'єкта будівництва в експлуатацію - 31.12.2012 року.

28.03.2012 року ТОВ "ЗЕМЛЯ-50" та ТОВ ТЛК "Арктика" уклали Договір про відступлення права вимоги № 245/F-В-2, відповідно до умов якого, первісний інвестор, який набув права вимоги за Договором № 245/F-В відступає, а новий інвестор набуває право вимоги, належне первісному інвестору згідно Інвестиційного договору № 245/F.

Згідно п. 1.2. Договору № 245/F-В-2, новий інвестор одержує право замість первісного інвестора вимагати від ПАТ МІК "ІНТЕРІНВЕСТСЕРВІС" виконання ним всіх своїх зобов'язань, передбачених умовами інвестиційного договору № 245/F, в тому числі, передачі у власність нового інвестора трикімнатної квартири № 49, що розташована за будівельною адресою: АДРЕСА_1, секція Ж, поверх 15, заг. площею за проектно-кошторисною документацією 121, 57 кв. м.

Відповідно до п. 1.4. Договору № 245/F-В-2, сума вимог що відступаються, станом на день підписання сторонами договору складає 425 495, 00 грн.

28.03.2012 року ТОВ "ЗЕМЛЯ-50" та ТОВ ТЛК "АРКТИКА" склали Акт приймання-передачі прав вимоги та оригіналів документів у відповідності до п. 2.1. Договору № 245/F-В-2.

30.03.2012 року ТОВ "ЗЕМЛЯ-50" та ТОВ ТЛК "Арктика" уклали угоду про зарахування зустрічних вимог, за умовами якої обов'язок ТОВ ТЛК "Арктика" згідно п. 3.1. Договору № 245/F-В-2 був виконаний.

ТОВ "ЗЕМЛЯ-50" у відповідності до п. 3.1.2. Інвестиційного договору № 245/F повідомило 30.03.2012 року ПАТ МІК "ІНТЕРІНВЕСТСЕРВІС" про відступлення прав вимог за Інвестиційним договором № 245/F.

Як вбачається із доводів позивача, 04.07.2007 року та 27.07.2007 року на рахунок ПАТ МІК "ІНТЕРІНВЕСТСЕРВІС" було сплачено Інвестиційні внески згідно Інвестиційного договору № 245/F в розмірі 100% таких внесків, передбачених п. 4.1. Інвестиційних договорів.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з тим, що всупереч положенням Інвестиційного договору № 245/F, а саме в порушення п. 6.1., Компанія станом на час розгляду справи в суді не передала Інвестору новозбудоване майно та відповідні документи.

27.03.2013 року позивач звертався до ПАТ МІК "ІНТЕІНВЕСТСЕРВІС" з листом № 27/11 щодо необхідності виконання умов Інвестиційного договору № 245/F, просив повідомити дату та час можливого прийняття новозбудованого майна і підписання акту приймання-передачі, однак, відповіді не отримав.

Вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи позивача, суд виходив з наступного.

За змістом ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

При цьому відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Стаття 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" дає визначення поняття "майнові права", які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, тому що об'єктом цих прав не є "чуже майно", а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Зважаючи на вказане правило та ч. 3 ст. 331 Цивільного кодексу України, згідно якої до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), у сукупності із легальним визначенням майнових прав за ч. 2 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" потенційне набуття особою, якій до завершення будівництва належать будівельні матеріали, набути право власності на новостворену річ, суд кваліфікує як майнове право на відповідний об'єкт.

Матеріалами справи підтверджується, що інвестором за Інвестиційним договором № 245/F було повністю здійснено інвестування суми коштів у розмірі 425 495, 00 грн. в рахунок об'єкта будівництва - квартира № 548 за адресою: АДРЕСА_1, секція "Ж", поверх 15, загальною площею за проектно-кошторисною документацією 121, 57 кв. м. Тому на підставі договору про відступлення права вимоги № 245/F-B-2 до позивача перейшли усі права та обов'язки інвестора за Інвестиційним договором, тобто він вчинив дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги щодо переходу права власності на об'єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об'єкт.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.04.2012 р. був складений акт готовності об'єкта до експлуатації щодо адміністративно-житлового комплексу з підземним паркінгом на АДРЕСА_1 у Дніпровському районі міста Києва, а 23.04.2012 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві видано сертифікат серії КВ № 16412062060, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкту проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації. Наказом Головного управління містобудування та архітектури від 17.08.2012 р. об'єкту нерухомого майна присвоєно адресу: АДРЕСА_1 у Дніпровському районі міста Києва.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Таким чином, можливість оформлення права власності на нерухоме майно знаходиться у прямій залежності від завершення його будівництва та прийняття збудованої споруди до експлуатації відповідними органами з подальшою реєстрацією.

З урахуванням викладеного, з моменту введення об'єкту будівництва в експлуатацію та з огляду на виконання позивачем зобов'язань за Інвестиційним договором щодо здійснення фінансування будівництва суд вважає, що існують підстави для переходу права власності на спірний об'єкт нерухомості до позивача.

Відповідно до статті 876 Цивільного кодексу України власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

За змістом ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Враховуючи те, що ТОВ "ТЛК "Арктика" проінвестувало будівництво спірної квартири, виключно така особа як інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки об'єкти та результати інвестицій є його власністю.

Так, пунктом 6.1 Інвестиційного договору передбачено, що після внесення 100% інвестиційних внесків та після закінчення спорудження об'єкту будівництва і здачі його в експлуатацію, але до кінця першого кварталу 2008 року компанія зобов'язується передати інвестору новозбудоване майно і документи, які підтверджують здачу об'єкту будівництва в експлуатацію, а саме: копію акту державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкту будівництва в експлуатацію, копію відповідного рішення (розпорядження) місцевих органів влади (місцевого самоврядування) про затвердження акту Державної комісії з прийняття закінченого будівництвом об'єкту будівництва, а інвестор зобов'язується прийняти новозбудоване майно.

Згідно з п. 6.3 Інвестиційного договору компанія гарантує, що прав третіх осіб на новозбудоване майно не існує і що компанія в повному обсязі володіє всіма необхідними правами для укладення і виконання цього договору, зокрема, правам на залучення грошових коштів інвестора (або інвестицій у вигляді будівельних матеріалів чи інших матеріальних цінностей в будівництво) і передачу інвестору після закінчення будівництва у власність новозбудованого майна.

Отже, навіть за умови реєстрації права власності на новозбудоване майно за ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" чи іншу особу після введення житлового будинку в експлуатацію, останні зобов'язані були передати спірне майно на користь ТОВ "ТЛК "Арктика" як належного власника разом з відповідними документами. При цьому право розпорядження особи, яка оформила право власності на новостворене майно, було обтяжене майновими правами інвестора - ТОВ "ТЛК "Арктика", а відтак вказане майно мало бути передане ТОВ "ТЛК "Арктика" або могло бути відчужене будь-якій іншій особі виключно за волевиявленням ТОВ "ТЛК "Арктика".

Таким чином, виключне право вільного розпорядження новоствореним нерухомим майном - квартирою № 548, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 121,57 кв.м., мало лише ТОВ "ТЛК "Арктика".

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що порядок оформлення права власності на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення інвестиційного договору Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомості" та Законом України "Про інвестиційну діяльність". За змістом інвестиційного договору позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Станом на момент звернення із позовом до суду у позивача право власності на новозбудований об'єкт не виникло, оскільки не зареєстроване у Державному реєстрі прав. Завершення будівництва не є достатньою підставою для виникнення права власності на нерухоме майно, як стверджує у своїй заяві позивач. Також, відповідно до п. 6.2. Інвестиційного договору, новозбудоване майно вважається переданим інвестору з моменту підписання акту прийому-передачі, однак такий акт між позивачем та першим відповідачем укладено не було.

Разом з тим, суд прийшов до висновку, що позивачем при зверненні до суду із даним позовом було обрано невірний спосіб захисту свого порушеного права.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.16 Цивільного кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України, а також ст. 20 Господарського кодексу України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначити, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Для пред'явлення позову про визнання права власності у позивача на момент звернення до суду із відповідним позовом таке право має існувати, а інша особа - відповідач - повинна його оспорювати або не визнавати. Тобто за змістом цієї норми позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

При цьому, статтею 387 Цивільного кодексу України унормовано, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстав заволоділа ним. Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндікаційного позову, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. По суті, це вимога власника, який не володіє майном, повернути майно в натурі.

Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна із чужого незаконного володіння, з метою відновити порушене володіння річчю.

Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах, встановлених законом чи договором (так званий "титульний володілець"), який на момент пред'явлення позову не володіє цим майном. Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном, тобто, заволоділа ним без відповідної правової підстави.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, що міститься в постанові від 18.12.2013 р. у справі №6-104цс13, вимога титульного володільця про визнання права власності є додатковою до вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння і є такою, що супроводжує віндикаційний позов.

Оскільки позивачем повністю проведено оплату за договором інвестування, то він є власником майнових прав на об'єкт інвестування, а після введення об'єкту в експлуатацію та за умови не передачі йому права власності на об'єкт нерухомості, позивач має виключне право на витребування такого майна у добросовісного власника, якщо відчуження відбулося поза його волею.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з частиною 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У розумінні ст. 388 Цивільного кодексу України добросовісне набуття є можливим лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Отже, відповідно до вимог статей 330, 388 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 11.02.2015 р. у справі № 6-1цс15.

З урахуванням викладеного єдиним ефективним способом захисту порушених прав ТОВ "ТЛК "Арктика" як титульного володільця спірного нерухомого майна в даному випадку є його витребування (в тому числі, у добросовісного набувача), оскільки вказане майно було відчужене поза його волею внаслідок неправомірних дій відповідача-1.

Проте, після введення житлового будинку, розташованого за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, в експлуатацію та первинного оформлення права власності третіх осіб на спірну квартиру, захист порушених прав позивача шляхом повернення становища, яке існувало до такого порушення, є неможливим.

Тому у позивача відсутні правові підстави для визнання права власності на спірний об'єкт нерухомого майна та його передачу на підставі ст.ст 331, 392 ЦК України, оскільки такі майнові права у нього виникли на підставі інвестиційного договору; право позивача може бути захищене в інший, передбачений законом спосіб.

За таких обставин позовні вимоги в частині визнання права власності ТОВ "ТЛК "Арктика" на трьохкімнатну квартиру № 548 загальною площею 121,57 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 99730680000, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, задоволенню не підлягають.

Вимоги про визнання недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно, про зобов'язання відповідачів передати позивачу за актом прийому-передачі вищевказану трьохкімнатну квартиру № 548 загальною площею 121,57 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також передати позивачу копію акту Державної комісії про прийняття в експлуатацію спірного житлового будинку, які є похідними від вимоги про визнання права власності за позивачем, також не підлягають задоволенню, оскільки у визнанні права власності на спірну квартиру за ТОВ "ТЛК "Арктика" судом відмовлено, при цьому на час розгляду даної справи право власності на вказане майно зареєстровано за іншою особою, і позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту перебування майна та документів на таке нерухоме майно у відповідачів-1, 2, 4.

Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги до Державної реєстраційної служби України про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесення відповідних записів, зобов'язання провести державну реєстрацію майнових прав на нерухоме майно, видати свідоцтво про право власності, оскільки вони також є похідними від вимоги про визнання права власності, та у зв'язку недоведеністю позивачем наявності у відповідача-3 підстав для прийняття відповідних рішень та вчинення таких дій.

Також позивач просив суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" штраф за прострочення терміну передачі новозбудованого майна в розмірі 3% від суми договору, а сааме - 12 764, 85 грн.

Відповідно до п. 5.5 Інвестиційного договору № 245/F від 16.11.2005р. за прострочення терміну закінчення будівництва і здачі об'єкту будівництва в експлуатацію та/або термінів передачі новозбудованого майна інвестору компанія сплачує інвестору штраф у розмірі 3% від суми договору.

Пунктом 6.1 Інвестиційного договору № 245/F від 16.11.2005 р. передбачено, що після внесення 100% інвестиційних внесків та після закінчення спорудження об'єкту будівництва і здачі його в експлуатацію, але до кінця першого кварталу 2008 року, компанія зобов'язується передати інвестору новозбудоване майно і відповідні документи.

Додатковою угодою б/н від 22.03.2012 до Інвестиційного договору № 245/F від 16.11.2005р., укладеною ПрАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та ТОВ "Земля-50", змінено термін закінчення будівництва та здачі об'єкта будівництва в експлуатацію - до 31.12.2012р.

При цьому, встановивши новий термін закінчення будівництва та здачі об'єкта будівництва в експлуатацію, інвестор та компанія не передбачили терміну, у який новозбудоване майно підлягає передачі інвестору, у зв'язку з чим боржник не може вважатися таким, що прострочив, а відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного та зважаючи на встановлені обставини у справі, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" задоволенню не підлягає у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 18.04.2017 р.

Суддя Ю.О. Підченко