Рішення

від 21.03.2017 по справі 911/4235/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2017 р. Справа № 911/4235/16

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Белишевій А. В.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 1 від 15.07.2015 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 06.02.2017 р.);

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтер-Транзит-Груп» , м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю „ІМП-ОЛ» , с. Чайки, Києво-Святошинський район

про стягнення 119 783, 20 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ „Інтер-Транзит-Груп» звернулось в господарський суд Київської області із позовом до ТОВ „ІМП-ОЛ» про стягнення 75 928, 80 грн пені, 37 964, 40 грн штрафу, 5 890, 00 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо оплати у повному обсязі за надані послуги по організації перевезень вантажів згідно з договором № 10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.12.2016 р. порушено провадження у справі № 911/4235/16 за позовом ТОВ „Інтер-Транзит-Груп» до ТОВ „ІМП-ОЛ» про стягнення 119 783, 20 грн і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 08.02.2017 р.

08.02.2017 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив б/н від 08.02.2017 р. на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову в частині стягнення штрафу та пені, а також застосувати позовну давність до вказаних позовних вимог.

08.02.2017 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 22.02.2017 р.

22.02.2017 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від позивача надійшли пояснення № 1680/17 від 21.02.2017 р. на відзив на позовну заяву, що долучені судом до матеріалів справи.

22.02.2017 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 09.03.2017 р.

09.03.2017 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від відповідача надійшли клопотання б/н від 09.03.2017 р., у якому він просить суд визнати недійсним п. 4.5. договору № 10 від 23.07.2014 р., та пояснення б/н від 09.03.2017 р., що долучені судом до матеріалів справи.

09.03.2017 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 21.03.2017 р.

21.03.2017 р. у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову частково з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2014 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №10 на організацію перевезення вантажів.

За умовами договору, експедитор зобов'язується за рахунок та за дорученням замовника від свого імені та в інтересах останнього укладати договори з третіми особами на вантажні перевезення по Україні та за її межами (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору, дії передбачені договором виконуються експедитором за винагороду, яка оговорюється в додатках (акті чи заявці) до договору на кожну конкретну перевозку.

Згідно з п. 2.1 договору, до обов'язків замовника віднесена оплата експедитору послуг в т.ч. комісійної винагороди у відповідності з даним договором та разової транспортної заявки. Узгодження ставок та тарифів замовник узгоджує з експедитором по телефону, факсу та іншими видами зв'язку з відображенням в заявці.

Для організації перевезення замовник не пізніше ніж за 48 годин до початку перевезення надає експедитору факсом, електронною поштою чи іншими видами зв'язку разову транспортну заявку, завірену підписами та печаткою замовника, яка після узгодження та підписання експедитором стає невід'ємною частиною вказаного договору (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 2.3 договору, в заявці замовником вказується дата завантаження, адреса завантаження та відвантаження, контактні телефони та адреса відповідальних осіб на місці завантаження та відвантаження автомобіля, найменування, особливі якості та вага вантажу (брутто), тип рухомого складу та необхідний об'єм вантажного простору, реальний нормативний строк доставки вантажу, ставку провізної плати, форму та умови оплати, додаткові інструкції водію.

Згідно з п. 5.1 договору, вартість кожної перевозки визначається за згодою сторін та відображається в разовій транспортній заявці.

Замовник здійснює оплату перевезення та комісійної винагороди в т.ч. в гривнях, шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок експедитора протягом 3 календарних днів (якщо інше не вказано в заявці) після отримання рахунку (або інвойсу) та товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про приймання вантажу (або факсимільних копій документів з подальшим обов'язковим наданням оригіналів), а також підписання акту виконаних робіт (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 8 договору, вказаний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє протягом одного календарного року. У випадку відсутності письмової заяви будь-якої зі сторін за 30 днів до закінчення дії договору про припинення договірних відносин, договір вважається продовженим на наступний рік.

Відповідно до заявкок б/н від 02.11.2015 р. відповідачем замовлено у позивача послуги перевезення у міжнародному сполученні, а саме перевезення вантажу з Іспанії до України.

Згідно вказаних заявок вартість послуг становила 8 600 євро (платити в гривнях по курсу НБУ) і повинні була сплачуватись на протязі 5 банківських днів після вигрузки автомобілем.

Як вбачається з CMR накладних № 0802309 від 05.11.2015 р. та № 0802317 від 06.11.2015 р. відповідачем одержано вантаж 14.11.2015 р., що підтверджується штампом відповідача на відповідних CMR накладних

Позивачем виставлено рахунок № СФ-00105 від 13.11.2015 р. на суму 105 698, 30 грн, та № СФ-00106 від 13.11.2015 р. на суму 105 698, 30 грн.

Як вбачається з претензії б/н від 28.12.2015 р. позивачем направлялись відповідачу акти здачі приймання робіт за вказаними накладними та рахунками, проте відповідачем такі акти підписанні не були, разом з тим, відповідачем не надано суду доказів надання претензій або зауважень за надані послуги.

Вказана претензія була отримана відповідачем 12.01.2016 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, описом вкладення та фіскальним чеком.

Як вбачається із матеріалів справи, у березні 2016 р. ТОВ „Інтер-Транзит-Груп» звернулось в господарський суд Київської області із позовом до ТОВ „ІМП-ОЛ» про стягнення 211 396, 60 грн. В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилався на те що, відповідачем порушено зобов'язання за договором №10 від 23.07.2014 в частині оплати транспортних послуг.

Рішенням господарського суду Київської області від 12.05.2016 р. у справі № 911/788/16 за позовом ТОВ „Інтер-Транзит-Груп» до ТОВ „ІМП-ОЛ» про стягнення 211 396, 60 грн позов задоволено повністю і присуджено до стягнення з ТОВ „ІМП-ОЛ» на користь ТОВ „Інтер-Транзит-Груп» 211 396, 60 грн основного боргу, а також 3 170, 95грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 р. рішення господарського суду Київської області від 12.05.2016 р. у справі № 911/788/16 залишено без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 цього ж кодексу обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд вважає за необхідне зазначити, що вищевказані обставини були встановлені рішенням господарського суду Київської області від 12.05.2016 р. у справі № 911/788/16 за позовом ТОВ „Інтер-Транзит-Груп» до ТОВ „ІМП-ОЛ» про стягнення 211 396, 60 грн.

Отже, суд дійшов висновку, що вищевказані обставини є доведеними і не підлягають доказуванню на підставі ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що лише станом на 12.10.2016 р. відповідач свій обов'язок по оплаті наданих послуг по організації перевезень вантажів згідно з договором № 10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014 р. та рішенням господарського суду Київської області від 12.05.2016 р. у справі № 911/788/16 виконав у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 1886 від 12.10.2016 р. та платіжним дорученням № 1885 від 12.10.2016 р., наявними у матеріалах справи.

Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві, крім інших вимог, просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню, передбачену положеннями Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (як зазначено у позовній заяві та додатку до неї - Розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідно до ст. 4 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» ), за періоди прострочення відповідачем виконання обов'язку по оплаті послуг по організації перевезень вантажів з 07.11.2015 р. по 11.10.2016 р. всього на загальну суму 75 928, 80 грн у відповідності до виконаного ним розрахунку.

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин 5, 6 ст. 306 Господарського кодексу України загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Частинами 1, 2 ст. 307 цього ж кодексу встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Статтею 316 цього ж кодексу передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.

Згідно з ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 909 цього ж кодексу передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 929 цього ж кодексу за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 530 цього ж кодексу закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що лише станом на 12.10.2016 р. відповідач свій обов'язок по оплаті наданих послуг по організації перевезень вантажів згідно з договором № 10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014 р. та рішенням господарського суду Київської області від 12.05.2016 р. у справі № 911/788/16 виконав у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 1886 від 12.10.2016 р. та платіжним дорученням № 1885 від 12.10.2016 р., наявними у матеріалах справи.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 цього ж кодексу передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 232 цього ж кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 цього ж закону передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 4 цього ж закону передбачено, що пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня. Сума зменшення розміру пені відноситься на результати фінансово-господарської діяльності одержувача грошових коштів, а щодо державних установ та організацій, що фінансуються за рахунок бюджету, - на зменшення їх фінансування.

Оскільки, при укладенні договору № 10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014 р. позивач та відповідач не досягли згоди щодо встановлення у договорі неустойки, а саме пені від суми несвоєчасно виконаного відповідачем грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а саме оплати наданих послуг, то безпідставним є нарахування позивачем пені за прострочення відповідачем виконання обов'язку щодо оплати наданих послуг у заявлений період на підставі положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , так як положення Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не встановлюють розмір пені за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання, а визначають порядок обчислення пені і обмеження її розміру, а тому позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 75 928, 80 грн пені від суми основної заборгованості за договором, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині.

Як було зазначено вище, відповідач у своєму відзиві б/н від 08.02.2017 р. на позовну заяву просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову в частині стягнення штрафу та пені, у тому числі, у зв'язку із пропущенням позовної давності.

З приводу вказаної заяви відповідача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 1) ч. 2 ст. 258 цього ж кодексу позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 5 ст. 261 цього ж кодексу передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Оскільки, як було зазначено вище, будь-які права позивача - ТОВ „Інтер-Транзит-Груп» щодо стягнення пені у спірних відносинах відповідачем не порушувались, то у суду відсутні підстави для застосування позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені.

Крім того, позивач просить стягнути із відповідача штраф, передбачений договором № 10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014 р. (п. 4.5.), за періоди прострочення відповідачем виконання обов'язку по оплаті послуг по організації перевезень вантажів з 07.11.2015 р. по 11.10.2016 р. всього на загальну суму 37 964, 40 грн у відповідності до виконаного ним розрахунку.

Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 цього ж кодексу передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 4.5. договору передбачено, що замовник несе відповідальність за своєчасність оплати послуг експедитора. У випадку прострочення оплати вказаних послуг замовник сплачує штраф у розмірі облікової ставки Національного банку України, діючої на момент прострочення платежу.

Отже, враховуючи вищевказані положення Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, інших нормативно-правових актів та пункту 4.5. договору, та за наслідками їх правового аналізу суд вважає, що положенням п. 4.5. договору № 10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014 р. позивач та відповідач досягли згоди щодо встановлення у договорі неустойки, а саме штрафу від суми несвоєчасно виконаного відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг по організації перевезень вантажів у розмірі - у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, а не штрафної санкції від суми несвоєчасно виконаного відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг по організації перевезень вантажів, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Розрахунок штрафу від суми основної заборгованості, виконаний позивачем, є невірним.

Правильний розрахунок штрафу від суми основної заборгованості за договором (п. 4.5.) наступний:

- початок виникнення заборгованості - з 21.11.2015 р., сума основної заборгованості - 211 396, 60 грн, розмір штрафу (облікова ставка НБУ станом на 21.11.2015 р.) - 22 %.

211 396, 60 грн х 22 % /100 % = 46 507, 25 грн.

Як було зазначено вище, відповідач у своєму відзиві б/н від 08.02.2017 р. на позовну заяву просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову в частині стягнення штрафу та пені, у тому числі, у зв'язку із пропущенням позовної давності.

З приводу вказаної заяви відповідача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 1) ч. 2 ст. 258 цього ж кодексу позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 5 ст. 261 цього ж кодексу передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ст. 264 цього ж кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 267 цього ж кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що позовна давність для позивача для звернення в суд до відповідача із вимогою про захист свого права на оплату штрафу від суми основної заборгованості по оплаті наданих послуг остаточно спливла 21.11.2016 р. (з 21.11.2015 р. - початок прострочення виконання відповідачем обов'язку по оплаті наданих послуг).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся в господарський суд Київської області із позовною заявою № 1 від 01.11.2016 р. до відповідача про стягнення 75 928, 80 грн пені, 37 964, 40 грн штрафу, 5 890, 00 грн 3 % річних, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо оплати у повному обсязі за надані позивачем послуги згідно з договором № 10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014 р., лише 19.12.2016 p., тобто із спливом строків позовної давності в частині стягнення штрафу.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У процесі розгляду справи позивачем у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували переривання або зупинення перебігу позовної давності щодо вказаної його вимоги до відповідача.

Отже, враховуючи те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, позивач звернувся в господарський суд Київської області із позовною заявою № 1 від 01.11.2016 р. до відповідача про стягнення 119 783, 20 грн, у тому числі 37 964, 40 грн штрафу від суми основної заборгованості за договором № 10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014 р. із спливом строку позовної давності без поважних причин його пропущення, то позовна вимога позивача до відповідача про стягнення 37 964, 40 грн штрафу від суми основної заборгованості, є такою, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Крім того, позивач просить стягнути із відповідача 3 % річних від суми основної заборгованості за періоди прострочення відповідачем виконання обов'язку по оплаті послуг по організації перевезень вантажів з 07.11.2015 р. по 11.10.2016 р. всього на загальну суму 5 890, 00 грн у відповідності до виконаного ним розрахунку.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 3 % річних від суми основної заборгованості, виконаний позивачем, є невірним.

Правильний розрахунок 3 % річних від суми основної заборгованості за договором наступний:

- період заборгованості - з 21.11.2015 р.- по 11.10.2016 р., сума основної заборгованості - 211 396, 00 грн (розмір виходячи із розрахунку позивача) , кількість днів заборгованості - 326 днів, розмір річних - 3, 00 %.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 211396.00 21.11.2015 - 11.10.2016 326 3 % 5650.72 211 396, 00 грн х 0, 03 % х 326/365 = 5 650, 72 грн.

Отже, загальний розмір 3 % річних від суми основної заборгованості за договором № 10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014 р. у вищевказані періоди становить 5 650, 72 грн.

Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення із відповідача 3 % річних від суми основної заборгованості за договором у вищевказані періоди у розмірі 5 650, 72 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ІМП-ОЛ» (ідентифікаційний код 39036928) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтер-Транзит-Груп» (ідентифікаційний код 39216577) 5 650 (п'ять тисяч шістсот п'ятдесят) грн 72 (сімдесят дві) коп. 3 % річних та судові витрати 84 (вісімдесят чотири) грн 76 (сімдесят шість) коп. судового збору.

3. Відмовити в задоволенні інших позовних вимог.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст рішення підписаний

20 квітня 2017 р.