Постанова

від 20.06.2017 по справі 911/4235/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2017 р. Справа№ 911/4235/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Степанці О.В.,

від позивача - Сабадош Ю.О., від відповідача - Круглякова Т.С.,

розглянувши апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Транзит-Груп

на рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2017

у справі №911/4235/16 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальності

Інтер-Транзит-Груп , м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю ІМП-ОЛ ,

с. Чайки, Києво-Святошинський район, Київська область,

про стягнення 119783,20 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 ТОВ Інтер-Транзит-Груп (далі - позивач) подало до Господарського суду Київської області позовну заяву до ТОВ ІМП-ОЛ про стягнення 119783,20 грн., а саме 75928,80 грн. пені, 37964,40 грн. штрафу та 5890,00 грн. 3% річних.

В обґрунтування своїх вимог про стягнення штрафних санкцій та процентів позивач посилався на прострочення відповідачем оплати послуг по організації перевезень вантажів згідно з договором №10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014.

08.02.2017 відповідачем подано суду відзив, у якому він просить суд, зокрема, застосувати позовну давність до позовних вимог про стягнення пені та штрафу.

09.03.2017 відповідачем подано суду клопотання, у якому він просить суд визнати недійсним п. 4.5. договору №10 від 23.07.2014.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.03.2017 у справі №911/4235/16 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ ІМП-ОЛ на користь ТОВ Інтер-Транзит-Груп 5650,72 грн. 3% річних та 84,76 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

При прийнятті вказаного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення пені, оскільки сторонами спору в договорі №10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014 не передбачено відповідальності у вигляді саме пені від суми несвоєчасно виконаного відповідачем грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а нарахування позивачем пені за прострочення відповідачем виконання обов'язку щодо оплати наданих послуг у заявлений період на підставі положень Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є неправомірним, так як положення Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не встановлюють розмір пені за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання, а визначають порядок обчислення пені і обмеження її розміру.

Також, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що п. 4.5. договору №10 на організацію перевезення вантажів від 23.07.2014 позивач та відповідач досягли згоди щодо встановлення у договорі неустойки, а саме штрафу від суми несвоєчасно виконаного відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг по організації перевезень вантажів у розмірі - у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання. При цьому, місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок заявлено до стягнення розміру штрафу у бік збільшення, дійшов до висновку про те, що позивач звернувся в Господарський суд Київської області із позовною заявою у даній справі зі спливом строку позовної давності без поважних причин його пропущення, а тому позовна вимога про стягнення 37964,40 грн. штрафу, є такою, що не ґрунтуються на нормах законодавства України і не підлягає задоволенню.

Також, судом першої інстанції визнано обґрунтованою та задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних, однак місцевий господарський суд здійснив перерахунок заявленого до стягнення розміру 3% річних в бік зменшення.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ Інтер-Транзит-Груп подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2017 у справі №911/4235/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи. Зокрема, позивач стверджує про переривання перебігу строку позовної давності у справі №911/4235/16, посилаючись при цьому на ст. 264 ЦК України та судові рішення у справі №911/788/16.

20.06.2017 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд відмовити ТОВ Інтер-Транзит-Груп в апеляційній скарзі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 у справі №911/4235/16 апеляційну скаргу ТОВ Інтер-Транзит-Груп на рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2017 у справі №911/4235/16 прийнято до провадження, розгляд справи призначений на 20.06.2017.

В судовому засіданні 20.06.2017 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні 20.06.2017 заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2016 ТОВ Інтер-Транзит-Груп звернулось в господарський суд Київської області із позовом до ТОВ ІМП-ОЛ про стягнення 211396,60 грн. В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилався на те що, відповідачем порушено зобов'язання за договором №10 від 23.07.2014 в частині оплати транспортних послуг.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.05.2016 у справі №911/788/16 за позовом ТОВ Інтер-Транзит-Груп до ТОВ ІМП-ОЛ про стягнення 211396,60 грн. позов задоволено повністю і присуджено до стягнення з ТОВ ІМП-ОЛ на користь ТОВ Інтер-Транзит-Груп 211396,60 грн. основного боргу, а також 3170,95грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 рішення Господарського суду Київської області від 12.05.2016 у справі №911/788/16 залишено без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, судовими рішеннями у справі встановлено наступне.

23.07.2014 між позивачем (експедитор) та відповідачем (замовник) було укладено договір №10 на організацію перевезення вантажів (далі - договір), згідно п. 1.1 якого експедитор зобов'язувався за рахунок та за дорученням замовника від свого імені та в інтересах останнього укладати договори з третіми особами на вантажні перевезення по Україні та за її межами (договору).

Відповідно до п. 1.2 договору дії передбачені договором виконуються експедитором за винагороду, яка оговорюється в додатках (акті чи заявці) до договору на кожну конкретну перевозку.

Відповідно до заявок від 02.11.2015 відповідачем замовлено у позивача послуги перевезення у міжнародному сполученні, а саме перевезення вантажу з Іспанії до України; вартість послуг становила 8600 євро (платити в гривнях по курсу НБУ) і повинна була сплачуватись на протязі 5 банківських днів після відвантаження автомобілем.

Як вбачається з CMR накладних №0802309 від 05.11.2015 та №0802317 від 06.11.2015 відповідачем одержано вантаж 14.11.2015, що підтверджується штампом відповідача на відповідних CMR накладних.

Позивачем виставлено рахунок №СФ-00105 від 13.11.2015 на суму 105698,30грн та №СФ-00106 від 13.11.2015 на суму 105698,30грн.

При цьому, як вбачається з претензії б/н від 28.12.2015 позивачем направлялись відповідачу акти здачі приймання робіт за вказаними накладними та рахунками, проте відповідачем такі акти підписанні не були, разом з тим, відповідачем не надано суду доказів надання претензій або зауважень за надані послуги.

Вказана претензія отримання відповідачем 12.01.2016, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, описом вкладення та фіскальним чеком.

Замовник здійснює оплату перевезення та комісійної винагороди в т.ч. в гривнях, шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок експедитора протягом 3 календарних днів (якщо інше не вказано в заявці) після отримання рахунку (або інвойсу) та товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про приймання вантажу (або факсимільних копій документів з подальшим обов'язковим наданням оригіналів), а також підписання акту виконаних робіт (п. 5.2 договору).

Судом у даній справі встановлено, що лише станом на 12.10.2016 відповідач свій обов'язок по оплаті наданих послуг за договором №10 від 23.07.2014 та рішенням Господарського суду Київської області від 12.05.2016 у справі №911/788/16 виконав у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №1886 від 12.10.2016 та платіжним дорученням №1885 від 12.10.2016 (а.с. 15).

Предметом розгляду у даній справі є вимоги ТОВ Інтер-Транзит-Груп до ТОВ ІМП-ОЛ про стягнення 75928,80 грн. пені, 37964,40 грн. штрафу та 5890,00 грн. 3% річних.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 232 цього ж кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 4 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня. Сума зменшення розміру пені відноситься на результати фінансово-господарської діяльності одержувача грошових коштів, а щодо державних установ та організацій, що фінансуються за рахунок бюджету, - на зменшення їх фінансування.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що замовник несе відповідальність за своєчасність оплати послуг експедитора. У випадку прострочення оплати наданих послуг замовник сплачує штраф у розмірі облікової ставки Національного банку України, діючої на момент прострочення платежу.

Відтак, враховуючи вищевказані положення ГК України, ЦК України, Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та пункту 4.5. договору, колегія суддів дійшла до висновку про те, що в п. 4.5. договору сторони спору встановили неустойку у вигляді саме штрафу (ч. 2 ст. 549 ЦК України), який обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а не у вигляді пені (ч. 3 ст. 549 ЦК України), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, оскільки при укладенні договору №10 від 23.07.2014 сторони спору в письмовій формі не досягли згоди щодо способу забезпечення виконання зобов'язання у вигляді нарахування пені, її розміру та бази нарахування, то вимоги позивача про стягнення з відповідача такої пені є безпідставними в силу вимог ст. 547 ЦК України, про що судом першої інстанції правильно вказано в оскаржуваному рішенні.

До цього, колегія суддів також вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 75928,80 грн., передбаченої положеннями Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (як зазначено у позовній заяві та додатку до неї - Розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідно до ст. 4 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ) за період прострочення відповідачем виконання обов'язку по оплаті послуг по організації перевезень вантажів з 07.11.2015 по 11.10.2016.

Так, Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не встановлює безумовного обов'язку боржника, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у будь-якому випадку прострочення сплачувати пеню. Натомість, вказаний Закон врегульовує лише вимоги щодо порядку обчислення та максимального розміру пені.

Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача 75928,80 грн. пені на підставі ст. 4 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є необґрунтованими та правильно відхилені судом першої інстанції.

При цьому, на переконання колегії суддів, відсутні підстави для застосування до вимог позивача про стягнення пені наслідків спливу строку позовної давності, заяву про застосування яких викладено відповідачем в заяві від 08.02.2017, оскільки у даній справі у позивача право стягнення пені з відповідача відсутнє.

Як вказано вище, окрім вимог про стягнення пені, позивач просив суд стягнути з відповідача 37964,40 грн. штрафу на підставі п. 4.5 договору за період прострочення з 07.11.2015 по 11.10.2016.

Колегією суддів встановлено, що розрахунок штрафу, виконаний позивачем, є невірним.

Правильний розрахунок штрафу від суми основної заборгованості за договором (п. 4.5. договору) наступний:

- початок виникнення заборгованості - з 22.11.2015, сума основної заборгованості - 211396,60 грн., розмір штрафу (облікова ставка НБУ станом на 22.11.2015 ) - 22%.

211396,60 грн. х 22% /100% = 46507,25 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні вимог позивача про стягнення 37964,40 грн. штрафу на підставі п. 4.5 договору, застосував до вказаної вимоги наслідки спливу строку позовної давності, заяву про застосування яких викладено відповідачем в заяві від 08.02.2017.

Господарський суд Київської області, застосовуючи наслідки спливу строку позовної давності, зазначив, що позовна давність для звернення до суду з вимогою про стягнення штрафу остаточно сплила 21.11.2016 (з 21.11.2015 - початок прострочення виконання відповідачем обов'язку по оплаті наданих послуг).

Позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою №1 від 01.11.2016 у даній справі лише 19.12.2016, тобто із спливом строків позовної давності в частині стягнення штрафу.

За висновком місцевого господарського суду, позивачем у відповідності до ст. 33 ГПК України не було надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували переривання або зупинення перебігу позовної давності щодо вимоги про стягнення штрафу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, а також відхиляє доводи позивача про переривання перебігу строку позовної давності у справі №911/4235/16 на підставі ст. 264 ЦК України та рішення у справі №911/788/16, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 1) ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

На переконання колегії суддів, звернення до суду про стягнення суми основного боргу не є підставою для переривання строку позовної давності в розумінні ст. 264 ЦК України, оскільки предметом позову у даній справі є не частина вимоги (частина суми основного боргу), а окремий предмет позову - штрафні санкції, які за своєю правовою природою не є частиною основного боргу, а є мірою відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції вказує, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів ).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає вимоги ТОВ Інтер-Транзит-Груп до ТОВ ІМП-ОЛ про стягнення 37964,40 грн. штрафу на підставі п. 4.5 договору необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 5890,00 грн. 3% річних за період прострочення відповідачем з 07.11.2015 по 11.10.2016.

Враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем, а також положення наведених норм законодавства України, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 3% річних. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок 3% річних, здійснений місцевим господарським судом, та встановлено його арифметичну правильність.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами чинного матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2017 у справі №911/4235/16.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальності Інтер-Транзит-Груп на рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2017 у справі №911/4235/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.03.2017 у справі №911/4235/16 залишити без змін.

3. Справу №911/4235/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз