Постанова

від 19.04.2017 по справі 904/10352/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2017 року Справа № 904/10352/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Пархоменко Н.В., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, договір №1-АБ/16 від 06.10.2016 р., адвокат;

представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочне поділля" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2017 року у справі № 904/10352/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілк Інгредієнтс", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочне поділля", м. Дніпро

про стягнення 27 632,80 грн. заборгованості за отриманий товар та 1 773,04 грн. пені, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2017 року у справі № 904/10352/16 (суддя Бондарєв Е.М.) позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Молочне поділля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілк Інгредієнтс" 27 632,80 грн. основного боргу, 1 773,04 грн. пені, 1 378 грн. судового збору, 5 000,0 грн. витрати на послуги адвоката.

Рішення мотивовано порушенням відповідачем умов договору поставки №12711 від 27.07.2015 року в частині оплати отриманого товару, наявністю заборгованості в розмірі 27 632,80 грн., правом позивача стягнути пеню відповідно до п.9.5 договору в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Правовою підставою задоволення позову суд зазначив положення ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст 193 Господарського кодексу України.

30.01.2017 року на виконання рішення видано наказ.

Не погодившись з рішенням господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає на невідповідність висновків оскаржуваного рішення обставинам справи. Вважає, що умовами договору поставки №12711 від 27.07.2015 року не було визначено предмет поставки - номенклатуру товару та його характеристики, тому договір не відповідає ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України і не є чинним.

Видаткові накладні, на які посилався суд, на думку апелянта, не підтверджують отримання відповідачем товару саме на виконання договору поставки №12711 від 27.07.2015 року.

Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2017 року у справі № 904/10352/16 скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач спростовує доводи скаржника, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін.

За клопотанням позивача судові засідання проводились в режимі відеоконференції.

Представник відповідача повторно у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що 27.07.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілк Інгредієнтс" (надалі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Молочне поділля" (надалі - покупець) був укладений договір поставки №12711, згідно умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю сухофрукти (цілі та подрібнені) (надалі -товар), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах визначених договором ( п. 1.1 договору) (а.с.14-16)

Згідно п.2.1. договору сторонами визначено, що кількісний та асортиментний перелік товару, що постачається за цим договором, зазначаються у накладних на відпуск товарно-матеріальних цінностей, які підписуються сторонами і є невід'ємними частинами цього договору. Отже, доводи скаржника про невизначеність сторонами предмету договору, що свідчить про неузгодженість умов договору, є безпідставними.

Умовами п. 5.1. договору поставки сторони передбачили, що розрахунки за кожну партію товару покупець здійснює в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання товару, якщо інші строки оплати не передбачені (домовлені) сторонами для кожної окремої поставки.

На доказ того, що відповідач отримав від позивача товар, передбачений договором, ТОВ "Мілк Інгредієнтс" надало видаткові накладні, які знаходяться в матерілах справи на аркушах 17-60. Кожна з зазначених видаткових накладних містить посилання на договір №12711 від 27.07.2015 року, що спростовує доводи апелянта про недоведеність позивачем факту поставки товару за вказаним договором. Окрім того, кожна видаткова накладна містить печатку як продавця, так і покупця товару,

Колегією суддів встановлено, що відповідач у період з 27.07.2015 року по 15.07.2016 року за вказаними видатковими накладними отримав від позивача товар на загальну суму 1 133 709, 20 грн.

Позивач, звернувшись до суду, стверджував, що товар сплачено відповідачем частково і залишок боргу становить 27 632,80 грн. В підтвердження вказаної суми боргу посилався на акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.04.2016 року по 09.09.2016 року, який підписано обома сторонами і скріплено їх печатками (а.с.69).

Вказані обставини відповідач не спростував, в апеляційній скарзі також не висловив заперечення щодо суми заборгованості та розрахунку штрафних санкцій.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів поділяє висновок оскаржуваного судового рішення про те, що позивач належним чином виконав умови договору, що підтверджується належними та допустимими доказами; відповідач зобов'язання з оплати товару, передбачені договором та вимогами Цивільного та Господарського кодексу України, не виконав належним чином. На час звернення позивача до суду строк виконання зобов'язання для відповідача є таким, що настав.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.5 договору поставки передбачено, що за прострочення оплати товару покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до п.2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань передбачено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Установлене статтею 3 названого Закону обмеження розміру пені не стосується неустойки, встановленої іншими законодавчими актами.

Позивач провів розрахунок пені відповідно до вимог, зазначених вище.

Розмір належної до стягнення пені за період з 19.10.2016 року по 10.01.2017 року судом перевірено, він є правильним та становить 1 773,04 грн.

Таким чином, неналежне виконання відповідачем зобов'язання, передбаченого договором, обгрунтовано стало підставою для задоволення позову та стягнення заборгованості та пені за порушення строків опрлати товару.

Відповідно до ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів вважає, що відповідач належними та допустимими доказами не спростував висновки оскаржуваного судового рішення, доводи позивача. Апеляційна скарга не доведена та задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення судом першої інстанції судових витрат по даній справі, то їх розмір підтверджено позивачем, проведено судом відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2017 року у справі № 904/10352/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Н.В. Пархоменко

Суддя: Ю.Б. Парусніков

Повний текст постанови складено 21.04.2017 року.