Постанова

від 19.04.2017 по справі 921/842/16-г/10

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2017 р. Справа № 921/842/16-г/10

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

Головуючий суддя Желік М.Б.

Суддів Марко Р.І.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЮТА" б/н від 03.02.2017 року

на рішення господарського суду Тернопільської області від 24.01.2017 року

у справі № 921/842/16-г/10

за позовом : Приватного підприємства "ЮТА", 46000, м. Тернопіль, вул. 15 Квітня, буд. 29 кв. 93

до відповідача : фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, 46024, АДРЕСА_2,

про : повернення коштів в сумі 13 600,00 грн.,

за участю представників сторін:

від скаржника: Притула О.Б.,

від заявника (боржника): ОСОБА_4

Учасникам процесу роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст. 20,22 ГПК України. Заяв про відвід складу суду не надходило. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлялось.

У судовому засіданні 19.04.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 24.01.2017 року у справі № 921/842/16-г/10 (суддя Півторак М.Є.) у задоволенні позовних вимог ПП ЮТА про стягнення безпідставно сплачених коштів у сумі 13 600,00 грн. відмовлено. Місцевий суд зазначив, що між сторонами виникли господарські правовідносини, що випливають із договору надання послуг. А тому, твердження приватного підприємства "ЮТА" про безпідставність отримання ФОП ОСОБА_2 спірної суми 13 600,00 грн. є помилковими та посилання позивача на приписи статті 1212 ЦК України є необґрунтованим.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Тернопільської області від 24.01.2017 року у справі № 921/842/16-г/10, Приватне підприємство "ЮТА" подало апеляційну б/н від 03.02.2017 року. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом винесено рішення за недоведеності факту існування господарського зобов'язання, який суд вважав встановленим. Тому просить рішення суду від 24.01.2017 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно з автоматизованим розподілом справ КП "Документообіг господарських судів", 09.03.2017 року справу за №921/842/16-г/10 розподілено до розгляду головуючому судді Желіку М.Б., а членами колегії визначено суддів Марко Р.І., Орищин Г.В.

10.03.2017 року ухвалою Львівського апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги визнано достатніми для прийняття їх до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 19.04.2017 року.

У судове засідання 19.04.2017 року з'явилися представники сторін. Представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення місцевого суду скасувати та задоволити позовні вимоги. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.

Із матеріалів справи встановлено, що відповідно до платіжного доручення №2477 від 08 травня 2015 року ПП ЮТА сплатило на рахунок ФОП ОСОБА_2 (НОМЕР_1, код банку 320627, банк отримувача ПАТ Сбербанк ) кошти в сумі 13 600,00 грн. з призначенням платежу оплата по рахунку 8 від 08.05.2015 без ПДВ .

Згідно з вимогою від 20.05.2016 року директор ПП ЮТА звернувся до ФОП ОСОБА_2 про повернення коштів у розмірі 13 600,00 грн., оскільки такі перераховані помилково. Докази надіслання такої вимоги до матеріалів справи не долучено, однак, представник відповідача у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції проти отримання такої вимоги не заперечив і зазначив про наявність у нього оригіналу вказаного листа.

ПП ЮТА вважає наявними підстави для застосування положень ст.1212 ЦК України та повернення вказаних коштів відповідачем. Відповідач вважає перерахування коштів підставним, оскільки, як зазначив у відзиві на позовну заяву, у квітні 2015 року між сторонами був укладений договір про надання консультаційних послуг з питань комерційної діяльності й керування ПП ЮТА . На підтвердження своїх доводів долучив до матеріалів справи копію рахунку на оплату №8 від 08.05.2015 року, відповідно до якого постачальник - ФОП ОСОБА_2, покупець - ПП ЮТА , договір - основний договір, найменування робіт (послуг) - консультування з питань комерційної діяльності і керування, вартість - 13 600 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Тобто ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання. До аналогічного висновку дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 25 червня 2014 року у справі № 910/4386/13.

З'ясовуючи, чи виникли між сторонами даного спору господарські правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, жодного договору чи актів виконаних робіт (надання послуг) як позивачем, так і відповідачем не подано. Не можуть бути взяті до уваги як достовірні докази існування між сторонами договірних відносин твердження відповідача про те, що такі документи як акти прийому-передачі робіт та договір про надання послуг неможливо надати у зв'язку з їх знищенням, оскільки факт існування таких відносин має підтверджуватись допустимими доказами - первинними документами. Оскільки позивач заперечує факт укладення договору, то у суду відсутні підстави стверджувати про існування між сторонами договірних відносин. Однак, матеріалами справи підтверджено, що кошти у розмірі 13 600,00 грн. відповідач отримав на підставі виставленого рахунку №8 від 08.20.2015р. Щодо правової природи рахунку колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1,2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа (оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а носить лише інформаційний характер. Тобто форма рахунку-фактури не містить можливості визначення змісту правочину (купівля-продаж, надання послуг, перевезення тощо) та не визначає вид договірних зобов'язань. Фактично рахунок-фактура є документом, що передбачає пред'явлення певних сум до оплати покупцям за поставлені товари чи надані послуги.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на наступні законодавчі положення.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом - це одна із основних вимог його чинності. Якщо законом визначена конкретна форма, в якій обов'язково має вчинятися правочин, то її необхідно дотримуватися. У разі не дотримання цієї вимоги, настають негативні наслідки. Формою правочину є спосіб вираження волі його сторін.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ст.207 ЦК України).

Судом вище встановлено, що рахунок, на підставі якого позивачем здійснено оплату в розмірі 13 600,00 грн., не вважається первинним документом, не свідчить про здійснення господарської операції та не є спрощеною формою договору. Відсутні також інші докази існування договірних відносин між сторонами спору. Однак, прийняття та виконання позивачем рахунку №80 від 08.05.5015 року свідчить про те, що позивач погодився із наявністю у нього зобов'язання оплатити такий рахунок, і вчинив такі дії, підтвердженням чого є платіжне доручення №2477 від 08.05.2015 року. Як зазначалося вище, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене, колегія суддів не погоджується з твердженнями місцевого суду про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини, що випливають із договору про надання послуг. Однак, погоджується з кінцевими висновками суду про необгрунтованість заявлених позовних вимог і відсутність підстав для застосування положень ст.1212 ЦК України, оскільки позивачем не доведено безпідставності здійснення оплати в розмірі 13 600,00 грн., не спростовано помилковості в призначенні платежу, в реквізитах одержувача, зазначених у відповідному платіжному дорученні.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи (п.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України ).

Відтак, переглянувши позовні вимоги Приватного підприємства "ЮТА", колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення, для задоволення вимог апеляційної скарги чи скасування рішення господарського суду Тернопільської області від 24.01.2017 року.

Сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір залишається за скаржником.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 99, 101, 103, 105, 106 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЮТА" б/н від 03.02.2017 року залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 24.01.2017 року у справі № 921/842/16-г/10 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 21.04.2017 року.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Марко Р.І.

суддя Орищин Г.В.