Постанова

від 15.08.2017 по справі 921/842/16-г/10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2017 року Справа № 921/842/16-г/10

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого: суддів:Студенця В.І., Вовка І.В., Корнілової Ж.О. за участю представників сторін:від позивача - не з'явився, від відповідача - ОСОБА_4; розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Юта" на постанову від Львівського апеляційного господарського суду 19.04.2017 та на рішення відГосподарського суду Тернопільської області 24.01.2017 у справі№ 921/842/16-г/10 за позовомПриватного підприємства "Юта" доФізичної особи-підприємця ОСОБА_5 проповернення коштів в сумі 13 600, 00 грн,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Юта" (далі - ПП "Юта") звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5) про стягнення 13 600,00 грн, як безпідставно сплачених коштів.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 28.12.2016 порушено провадження у справі №921/842/16-г/10 за позовом ПП "Юта" до ФОП ОСОБА_5 про стягнення 13 600,00 грн.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області (суддя Півторак М.Є.) від 24.01.2017 в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, судді Марко Р.І., Орищин Г.В.) від 19.04.2017 рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.01.2017 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 та рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.01.2017, ПП "Юта" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.08.2017 касаційну скаргу ПП "Юта" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.08.2017.

Від ФОП ОСОБА_5 на адресу суду 15.08.2017 надійшов відзив на касаційну скаргу ПП "Юта", в якому відповідач просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ФОП ОСОБА_5 08.05.2016 виставила ПП "Юта" для оплати рахунок №8 на суму 13 600,00 грн, в якому зазначено, що підставою виставлення рахунку є основний договір; найменування робіт, послуг: консультування з питань комерційної діяльності і керування; обсяг годин -34; вартість 1 год. - 400,00 грн.

В свою чергу, ПП "Юта" відповідно до платіжного доручення №2477 від 08.05.2015 сплатило на рахунок ФОП ОСОБА_5 (НОМЕР_1, код банку 320627, банк отримувача ПАТ "Сбербанк") кошти в сумі 13 600,00 грн з призначенням платежу "оплата по рахунку 8 від 08.05.2015 без ПДВ".

ПП "Юта" 20.05.2016 звернулося із вимогою до ФОП ОСОБА_5 про повернення коштів у розмірі 13 600,00 грн, оскільки такі кошти були перераховані помилково.

Вказані кошти ФО ОСОБА_5 не були повернуті.

ПП "Юта" посилаючись на те, що кошти у розмірі 13 600,00 були отримані ФОП ОСОБА_5 безпідставно звернулось з даним позовом, предметом якого є матеріально-правова вимога ПП "Юта" до ФОП ОСОБА_5 про стягнення 13 600,00 грн на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами виникли господарські правовідносини, що випливають із договору про надання послуг, а тому твердження ПП "Юта" про безпідставність отримання ФОП ОСОБА_5 спірної суми, як і посилання на ст.1212 ЦК України є помилковим і необгрунтованим.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду про існування між сторонами договірних відносин з огляду на те, що жодного договору чи актів виконаних робіт (надання послуг) сторонами не подано. Твердження відповідача про їх існування, однак неможливість подання цих документів з посиланням на їх знищення, судом відхилено з посиланням на допустимість доказів.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, посилаючись на ст. 11 ЦК України та на те, що позивач прийняв та виконав виставлений відповідачем рахунок № 8 від 08.05.2015, тобто погодився із наявністю у нього зобов'язання оплатити такий рахунок і вчинив такі дії, підтвердженням чого є платіжне доручення №2477 від 08.05.2015 за відсутності доказів помилковості в призначенні платежу, в реквізитах одержувача, погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав, передбачених ст. 1212 ЦК України для повернення сплачених позивачем коштів у розмірі 13 600,00 грн.

Загальні підстави для виникнення зобов"язання у зв"язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13.

Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом - це одна із основних вимог його чинності. Якщо законом визначена конкретна форма, в якій обов'язково має вчинятися правочин, то її необхідно дотримуватися. У разі не дотримання цієї вимоги, настають негативні наслідки. Формою правочину є спосіб вираження волі його сторін.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідачем було виставлено рахунок № 8 від 08.05.2015 на суму 13 600,00 грн, який позивач прийняв до виконання та перерахував відповідачу вказані кошти, що не заперечується сторонами, з посиланням на вказаний рахунок, який містить назву робіт, послуг, їх кількості та вартості, тобто позивач погодився щодо наявності у нього взаємного обов'язку оплатити цей рахунок, дійшли вірного висновку, що спірні грошові кошти були отримані відповідачем за наявності достатніх правових підстав та у спосіб, що не суперечить чинному законодавству.

З урахуванням фактичних обставин справи, колегія суддів враховуючи правову конструкцію кондикційних зобов'язань вважає обгрунованим висновок попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав, передбачених ст. 1212 ЦК України для задоволення позову про повернення 13 600,00 грн коштів, як безпідставно отриманих.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи ПП "Юта", викладені у касаційні скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Юта" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.01.2017 у справі № 921/842/16-г/10 - без змін.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Вовк І.В.

Корнілова Ж.О.