Постанова

від 18.04.2017 по справі 923/1335/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2017 р.Справа № 923/1335/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В.Таран,

Суддів : Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,

при секретарі судового засідання І.М. Станковій,

за участю представників сторін:

від позивача - О.О. Німчук, довіреність б/н від 11.04.2017;

від відповідача - ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_1 від 26.11.2004; В.І. Радінович, ордер серії ХС №83846 від 27.03.2017, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 від 17.09.2012, договір про надання правової допомоги від 27.03.2017;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія "Руслана"

на рішення Господарського суду Херсонської області від 23.02.2017

у справі №923/1335/16

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія "Руслана"

довідповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 67500 грн штрафу та зобов'язання вчинити певні дій

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016р. товариство з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія "Руслана" (далі - ТОВ "Дистриб'юторська компанія "Руслана") звернулось з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - фізична особа-підприємець ОСОБА_2.) про зобов'язання останню передати на користь ТОВ "Дистриб'юторська компанія "Руслана" тару, а саме: КЄГи Крим 50 л у кількості 15 штук, а також про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь позивача 67500 грн штрафу за затримку повернення тари відповідно до договору купівлі-продажу №496/14 від 02.06.2014.

За вказаною позовною заявою порушено провадження у справі №923/1335/16.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 23.02.2017 у справі №923/1335/16 (суддя Н.О. Задорожня) у позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія "Руслана" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 23.02.2017 у справі №923/1335/16 скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні 18.04.2017 відповідач та його представник проти задоволення апеляційної скарги висловили заперечення; представник позивача апеляційну скаргу підтримав, при цьому заявив письмове клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

В задоволенні вказаного клопотання слід відмовити, оскільки заявником не доведено належним чином виникнення та як наслідок необхідність при розгляді апеляційної скарги роз'яснення питань, які б потребували спеціальних знань, а також неможливість подання вказаного клопотання суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм права, судова колегія дійшла наступних висновків.

02.06.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія "Руслана" ("продавець") та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 ("покупець") було укладено договір купівлі -продажу партії товарів №496/14 (далі - договір купівлі -продажу №496/14 від 02.06.2014), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця належну продавцю партію товарів, а покупець зобов'язується прийняти ці товари і оплатити їх (а.с.8-9).

Відповідно до пункту 1.2 договору купівлі -продажу №496/14 від 02.06.2014 прийом-передача (реалізація) кожної партії товарів проводиться згідно видаткової накладної, підписаної обома сторонами.

Найменування, асортимент, якість і кількість товарів, ціна за одиницю, загальна вартість, податок на додану вартість обумовлюється сторонами фіксується у видатковій накладній, оформленій продавцем згідно пункту 1.2 цього договору, яка є його невід'ємною частиною (пункт 1.3 договору купівлі -продажу №496/14 від 02.06.2014).

У підпункті 3.3.2 пункту 3.3 договору купівлі -продажу №496/14 від 02.06.2014 сторонами узгоджено, що відвантаження товарів проводиться у тарі та упаковці виробника; ящики, КЄГи і піддони є тільки поворотною тарою; у разі неповернення тари у встановлений законодавством термін, покупець відшкодовує продавцю вартість неповернутої тари з нарахуванням ПДВ.

Підпунктами 3.3.3, 3.3.4 пункту 3.3 договору купівлі -продажу №496/14 від 02.06.2014 передбачено, що незалежно від відшкодування покупцем вартості тари, згідно з підпунктом 3.3.2 даного договору, у разі затримки повернення поворотної тари строком до 15 днів, продавець має право стягнути з покупця штраф у розмірі 150% заставної вартості неповернутої в строк тари, а у разі затримки понад 15 днів -300% заставної вартості, яка вказується у видатковій накладній продавця, згідно з Правилами застосування, обліку і повернення засобів упаковки багаторазового використання в Україні, затверджених наказом Міндержресурсів України від 16.06.1992 №15. В разі якщо поворотна тара не повернута покупцем в порядку, на умовах і в терміни, встановлені цим договором; повернення такої тари проводиться силами і за рахунок покупця; в разі доставки повернення тари силами продавця покупець зобов'язується відшкодувати витрати продавця згідно виставленого рахунку протягом 5-ти банківських днів.

Згідно з пунктом 4.6 договору купівлі - продажу №496/14 від 02.06.2014 оплата стороною штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від виконання своїх договірних зобов'язань і зобов'язань з відшкодування збитків іншої сторони в повному обсязі, а відшкодування збитків не звільняє від зобов'язань оплатити за вимогою іншої сторони штрафні санкції у повному обсязі.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 р. або до повної оплати за переданий товар і вважається пролонгованим на 1 рік, якщо за місяць до закінчення даного строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від даного договору або його перегляду (пункт 8.1 договору купівлі - продажу №496/14 від 02.06.2014).

Вказаний договір був пролонгований на 2015 рік, про що свідчать подальші дії покупця й продавця та що не заперечується жодною із сторін.

На виконання умов зазначеного договору позивачем поставлено відповідачу товар разом із зворотною тарою (КЄГи Крим 50л.) у кількості 66 шт., що підтверджується видатковими накладними №цДК_013565 від 29.06.2015 (15 КЄГ), №цДК_014824 від 11.07.2015 (15 КЄГ), №цДК_015072 від 15.07.2015 (6 КЄГ), №цДК_015438 від 20.07.2015 (15 КЄГ), №цДК_015567 від 21.07.2015 (6 КЄГ), №цДК_015631 від 22.07.2015 (9 КЄГ) (а.с. 10-15).

Відповідач повернув позивачу КЄГи у кількості 51 шт., про що свідчать накладні (повернення) №цДК_002563 від 30.06.2016 (7 КЄГ), №цДК_002657 від 10.07.2016 (2 КЄГи), №цДК_002670 від 11.07.2016 (15 КЄГ), №цДК_002720 від 20.07.2016 (8 КЄГ), №цДК_002729 від 21.07.2016 (6 КЄГ), №цДК_002735 від 22.07.2016 (6 КЄГ), №цДК_002777 від 28.07.2016 (6 КЄГ), №цДК_002778 від 28.07.2016 (1 КЄГу) (а.с.16-23).

Актом звірки розрахунків, складеним ТОВ "Дистриб'юторська компанія "Руслана" в період з 01.06.2015 по 20.04.2016, зафіксовано факт неповернення відповідачем позивачу КЄГ Крим 50л у кількості 15 шт. Вказаний акт відповідач підписав із запереченнями з огляду на відсутність у нього боргу по тарі (а.с.55).

На підтвердження повернення позивачеві КЄГ Крим 50л у кількості 15 шт. фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 надано накладні б/н від 07.08.2015 та від 12.08.2015 (а.с.74,75).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд послався на належне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі - продажу №496/14 від 02.06.2014.

Колегія суддів апеляційної інстанції з таким висновком місцевого суду погодитись не може з огляду на наступне.

Згідно з правилами статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина друга статті 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/70 (із змінами і доповненнями), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Накладні б/н від 07.08.2015 та від 12.08.2015, на які посилається відповідач, як на доказ відсутності у нього боргу за договором купівлі - продажу №496/14 від 02.06.2014, не є належними та допустимими доказами повернення тари у кількості 15 шт., оскільки оформлені без дотримання вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Зокрема, з їх змісту неможливо встановити, хто саме отримав тару (уповноважені особи), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення, дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій.

Посилання відповідача на наявність мокрої печатки підприємства позивача на накладних б/н від 07.08.2015 та від 12.08.2015, колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на те, відбиток печатки суб'єкта господарювання на первинному документі в силу частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не відноситься до обов'язкових реквізитів первинного документа. До того ж, на спірних накладних проставлений не відбиток печатки, а відбиток штампу, що містить найменування позивача.

Крім того, в зазначених накладних відсутнє посилання на виконання якого саме правочину здійснювалась передача КЄГ Крим 50л у кількості 15 шт. невідомій особі, що свідчить про проведення вказаної операції поза межами договору купівлі- продажу №496/14 від 02.06.2014.

Твердження позивача про те, що вказані накладні підписані головним бухгалтером позивача є безпідставними, оскільки підписи проставлені не в рядку головний бухгалтер , а навпроти графи одержав .

Не містять зазначені накладні і посилань на довіреність (довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей), наявність якої дала б змогу ідентифікувати особу, що отримала КЄГи в загальній кількості 15 шт. за накладними б/н від 07.08.2015 та від 12.08.2015.

Відповідно до частини першої статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами факт повернення ним тари позивачу, а саме: КЄГ Крим 50л у кількості 15 шт.

Аналогічну правову позицію щодо недоведеності факту поставки товару за накладними, що не містять реквізитів, які є обов'язковими для первинних документів, передбачених статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", викладено в постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2010 у справі №32/214-08(11/390-07), від 22.08.2013 у справі №907/192/13-г, від 02.08.2016 у справі №906/1144/15, від 08.11.2016 у справі №902/212/16 тощо.

За таких обставин, позовні вимоги про зобов'язання фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 передати на користь ТОВ "Дистриб'юторська компанія "Руслана" тару: КЄГи Крим 50л у кількості 15 штук заявлені обгрунтовано та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 67500 грн штрафу колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Взаємовідносини відправників і одержувачів (незалежно від форм власності) продукції і товарів з питань застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання врегульовані Правилами застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання на Україні, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1992 року №174 та наказом Міндержресурсів України від 16 червня 1992 року №15 (далі- Правила).

Відповідно до пункту 3 вказаних Правил після звільнення від продукції і товарів усі види засобів упаковки багаторазового використання підлягають обов'язковому поверненню, якщо інше не передбачене цими Правилами або договором.

У пунктах 3.1, 3.3 договору №496/14 від 02.06.2014 сторонами узгоджено, що відвантаження товарів проводиться у тарі та упаковці виробника; ящики, КЄГи і піддони є тільки поворотною тарою.

Згідно з пунктом 3.3 договору №496/14 від 02.06.2014 у разі затримки повернення поворотної тари строком до 15 днів, продавець має право стягнути з покупця штраф у розмірі 150 % заставної вартості неповернутої в строк тари, а у разі затримки понад 15 днів -300 % заставної вартості, яка вказується у видатковій накладній продавця.

Із системного аналізу зазначених пунктів договору вбачається, що тара підлягала поверненню відповідачем у день поставки позивачем товару.

Останні накладні, за якими разом з товаром ТОВ "Дистриб'юторська компанія "Руслана" було передано фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 КЄГи у кількості 6 та 9 штук датовані 21.07.2015 №цДК_15567 та 22.07.2015 №цДК_15631 відповідно.

Прострочення з повернення тари понад 15 днів виникло 05.08.2015 та 06.08.2015.

Вказане залишилось поза увагою місцевого господарського суду, яким було враховано повернення тари за накладними від 07.08.2015 та від 12.08.2015, оскільки навіть у цьому випадку мало місце прострочення виконання зобов'язання з повернення тари.

Згідно з вимогами статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов'язання.

Враховуючи викладене, а також те, що заставна вартість тари, яка вказана у видаткових накладних продавця №цДК_15567 від 21.07.2015 та №цДК_15631 від 22.07.2015 становить 1500 грн за 1 штуку позивачем підставно заявлено до стягнення 67500 грн штрафу (1500 грн х15 шт. х 3).

Між тим до винесення місцевим господарським судом рішення по даній справі відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення з нього на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія "Руслана" 67500 грн штрафу за затримку повернення тари відповідно до договору купівлі-продажу №496/14 від 02.06.2014 (а.с.71-72).

В силу частини першої статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950р., ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) (далі-Конвенція). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до положень статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність- це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 27.05.2014 у справі №5011-32/13806-2012).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Враховуючи те, що прострочення з повернення тари, переданої позивачем відповідачеві за накладними №цДК_15567 від 21.07.2015 та №цДК_15631 від 22.07.2015, понад 15 днів виникло з 05.08.2015 та з 06.08.2015 відповідно, саме із зазначених дат розпочався перебіг позовної давності для стягнення штрафу у розмірі 300 % заставної вартості переданих разом з товаром КЄГ за вказаними накладними за затримку їх повернення понад 15 днів, і сплив відповідно 06.08.2016 та 07.08.2015.

Позивач з позовом про стягнення 67500 грн штрафу за затримку повернення тари понад 15 днів звернувся лише 09.12.2016, тобто з пропуском строку позовної давності, який у даному випадку є скороченим.

Частинами четвертою та п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Саме таку правову позицію викладено у пункті 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013.

При цьому, колегією суддів враховується, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписами частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Між тим позивач з відповідним клопотанням до суду не звертався. Обставин, пов'язаних з перериванням або зупиненням строку позовної давності судом апеляційної інстанції не встановлено.

За таких обставин, враховуючи те, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення з даним позовом в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 67500 грн, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовні вимоги в цій часті не підлягають задоволенню.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі (пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6).

Оскаржене рішення Господарського суду Херсонської області від 23.02.2017 у даній справі не відповідає цим вимогам з огляду на його прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія "Руслана" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 23.02.2017 у справі №923/1335/16 скасувати.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов'язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 передати на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія "Руслана" тару: КЄГи Крим 50л у кількості 15 штук.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія "Руслана" 1378 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Доручити Господарському суду Херсонської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 24.04.2017.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А.Мишкіна