Рішення

від 24.04.2017 по справі 910/4608/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2017Справа №910/4608/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бобруйськбіотехнології

до Товариства з обмеженою відповідальністю Транс-Термінал-Сервіс

про стягнення 360859,63 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Новаков С.С., за довіреністю

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Бобруйськбіотехнології (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Транс-Термінал-Сервіс (далі - відповідач) про стягнення боргу згідно видаткових накладних № 88 та № 89 від 04.11.2014 у розмірі 360 859,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач по видатковій накладній № 88 від 04.11.2014 та видатковій накладній № 95 від 04.11.2014 здійснив поставку визначеного сторонами товару, втім відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково, у зв'язку із чим позивач просить стягнути з відповідача борг в розмірі 233 350,00 грн., а також 3 % річних в розмірі 14 365,40 грн. та інфляційні втрати в розмірі 113 144,23 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 порушено провадження у справі № 910/4608/17, розгляд справи призначено на 24.04.2017.

24.04.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про відсутність аналогічного спору.

У судове засідання 24.04.2017 представник позивача з'явився, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання 24.04.2017 не з'явився, про час, дату та місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 24.04.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Бобруйськбіотехнології (далі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Транс-Термінал-Сервіс (далі - відповідач, покупець) в листопаді 2014 року була досягнута домовленість про купівлю-продаж концентрату протиобліднювальної рідини, загальною вартістю 432 900,00 грн.

Відповідачем було прийнято поставлений позивачем концентрат протиобліднювальної рідини (5л) у загальній кількості 4 810 шт. на загальну суму 432 900,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 88 від 04.11.2014 та видатковою накладною № 95 від 04.11.2014.

16.12.2014 відповідачем було здійснено часткову оплату товару на суму 50 000,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією банківської виписки, з призначенням платежу Оплата за товар зг видат накл. № 95 від 04.11.2014 .

Також, 11.02.2015 було сплачено 60 000,00 грн., 17.02.2015 було сплачено 50 000,00 грн.,18.02.2015 було сплачено 16000,00 грн. та 23.02.2015 було сплачено 23 550,00 грн.

Зазначені сплати підтверджуються наявними в матеріалах справи банківськими виписками з призначенням платежу Оплата за товар зг видат накл. № 95 від 04.11.2014 .

Надалі, 10.02.2017 позивач направив на адресу відповідача Претензію (вимогу) щодо сплати боргу за отриманий товар від 09.02.2017 за вих. № 08/17, в якій просив сплатити заборгованість в розмірі 233350,00 грн.

Направлення зазначеної Вимоги від 09.02.2017 за вих. № 08/17 підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення та фіскального чеку.

Проте, на момент звернення позивача до суду з даним позовом, відповідач заборгованість не сплатив.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки додані до матеріалів справи видаткові накладні від 04.11.2014 містять найменування товару, його кількість, ціну та підпис уповноважених осіб сторін, суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Судом досліджено наявні у матеріалах справи докази, надані позивачем на підтвердження поставки відповідачу товару, а саме видаткові накладні № 88 від 04.11.2014 та № 95 від 04.11.2014, яка підписані та скріплені печатками сторін без зауважень.

Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 432 900,00 грн.

В свою чергу, відповідачем було здійснено часткову оплату отриманого товару в розмірі 199 550,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по особових рахунках позивача.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що додана позивачем до позовної заяви банківська виписка по особовому рахунку позивача є первинним документом, а відповідно і належним та допустимим доказом в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, тому приймається до уваги судом.

Таким чином, з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати товару, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в розмірі 233 350,00 грн.

Щодо строків оплати товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012 р. у справі № 5002-8/481-2011.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. у справі № 9/252-10.

Отже, відповідач, згідно з приписами чинного законодавства України, зобов'язаний оплатити поставлений товар одразу після прийняття товару та підписання видаткових накладних на цей товар.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в розмірі 14 365,40 грн. та інфляційні втрати в розмірі 113 144,23 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Пунктами 3.1 та 3.2 Постанови визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За результатом перевірки наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він здійснений позивачем невірно, однак здійснення перерахунку судом 3% річних та інфляційних втрат фактично призведе до виходу за межі позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

У зв'язку з тим, що клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні представником позивача не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а тому стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 14 365,40 грн. та інфляційні втрати в розмірі 113 144,23 грн.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованості.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Транс-Термінал-Сервіс (02002, м. Київ, вулиця Марини Раскової, будинок 23; ідентифікаційний код: 34875031) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бобруйськбіотехнології (02094, м. Київ, вулиця Мурманська, будинок 3; ідентифікаційний код: 39162312) заборгованість в розмірі 233 350 (двісті тридцять три тисячі триста п'ятдесят) грн. 00 коп., 3 % річних в розмірі 14 365 (чотирнадцять тисяч триста шістдесят п'ять) грн. 40 коп., інфляційні втрати в розмірі 113 144 (сто тринадцять тисяч сто сорок чотири) грн. 23 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 412 (п'ять тисяч чотириста дванадцять) грн. 89 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 25.04.2017.

Суддя О.А. Грєхова