Постанова

від 16.10.2018 по справі 910/4608/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 910/4608/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Селіваненка В.П. і Сухового В.Г.

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бобруйськбіотехнології"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 головуючий Сітайло Л.Г., судді: Пашкіна С.А. і Калатай Н.Ф.)

у справі № 910/4608/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бобруйськбіотехнології" (далі - Позивач)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Термінал-Сервіс" (далі - Відповідач)

про стягнення 360 859,63 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача про стягнення боргу згідно з видатковими накладними від 04.11.2014 № 88 та № 89 у розмірі 360 859,63 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за видатковими накладними від 04.11.2014 № 88 та № 95 Позивач здійснив поставку визначеного сторонами товару. Проте Відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково, у зв'язку з чим Позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 233 350,00 грн., а також 3 % річних у розмірі 14 365,40 грн. та інфляційні втрати у розмірі 113 144,23 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.04.2017 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість у розмірі 233 350,00 грн., 3 % річних у розмірі 14 365, 40 грн. та інфляційні втрати у розмірі 113 144,23 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що поставка Позивачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а Відповідачем, у свою чергу, здійснено часткову оплату отриманого товару в розмірі 199 550,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що актами взаємозаліків від 30.09.2015 № 5, від 30.06.2015 № 4, від 31.03.2015 № 1, від 31.12.2014 № 4 підтверджується, що між сторонами проведено взаємозалік вимог Позивача та Відповідача за надані послуги за договорами на організацію та виконання навантажувальних робіт від 01.09.2014 № 010914/1 та зберігання від 01.09.2014 № 010914/2.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2018, а рішення господарського суду міста Києва від 24.04.2018 залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції: безпідставно поновив строк на подання апеляційної скарги та відкрив провадження у даній справі; не обґрунтував підстави прийняття до уваги наданих Відповідачем доказів.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що у листопаді 2014 року Позивачем (продавець) та Відповідачем (покупець) досягнута домовленість про купівлю-продаж концентрату протиобліднювальної рідини, загальною вартістю 432 900,00 грн.

На виконання зазначеної домовленості Позивач поставив, а Відповідач прийняв концентрат протиобліднювальної рідини (5л) у загальній кількості 4 810 шт. на загальну суму 432 900,00 грн., що підтверджується видатковими накладними від 04.11.2014 № 88 та № 95.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною другою статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною першою статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з частиною другою статті 640 ЦК України якщо для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Судами встановлено, що наявні у матеріалах справи видаткові накладні від 04.11.2014 містять найменування товару, його кількість, ціну та підпис уповноважених осіб сторін. Відтак, між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідачем здійснено часткову оплату отриманого товару в розмірі 199 550,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунках Позивача.

Таким чином, неоплаченою залишилась заборгованість Відповідача перед Позивачем у розмірі 233 350,00 грн.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення боргу згідно з видатковими накладними від 04.11.2014 № 88 та № 89 у розмірі 360 859,63 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості Відповідача за поставлений Позивачем товар.

З висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що спірна заборгованість залікована в рахунок погашення боргу Позивача перед Відповідачем, яка виникла з інших правовідносин.

На підтвердження таких доводів Відповідачем суду апеляційної інстанції надано акти взаємозаліку від 30.09.2015 № 5, від 30.06.2015 № 4, від 31.03.2015 № 1, від 31.12.2014 № 4.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що, обґрунтовуючи неможливість подання зазначених актів до суду першої інстанції, Відповідач зазначав, що не був повідомлений про розгляд даної справи, позовну заяву та ухвали суду першої інстанції не отримував.

При цьому рішення місцевого господарського суду проголошено в першому судовому засіданні, за відсутності представника Відповідача, який не був повідомлений про розгляд справи.

Відтак Відповідач був позбавлений можливості реалізувати свої права, передбачені процесуальним законом.

Враховуючи викладене, апеляційним судом було прийнято докази, надані Відповідачем, які не були подані до суду першої інстанції

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Відповідачем та Позивачем 01.09.2014 укладено договір зберігання № 010914/2.

Також 01.09.2014 Позивачем та Відповідачем укладено договір на організацію та виконання навантажувальних робіт №010914/1.

На виконання зазначених договорів Відповідач надав Позивачу послуги на суму 238 800,00 грн., які не оплачені Позивачем.

Статтею 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними, у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви, як одностороннього правочину, не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони, як односторонній правочин, слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін, в такому разі, є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Таким чином, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Як вбачається з наданих Відповідачем актів взаємозаліків від 30.09.2015 № 5, від 30.06.2015 № 4, від 31.03.2015 № 1, від 31.12.2014 № 4, сторонами проведено взаємозалік вимог, які виникли між Позивачем та Відповідачем за надані послуги.

Крім того, сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків.

Також апеляційним судом встановлено, що у відзивах на апеляційну скаргу Позивач посилається лише на те, що, на його думку, Київський апеляційний господарський суд безпідставно поновив строк на подання апеляційної скарги та відкрив провадження у даній справі.

Заперечення щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, у відзивах на апеляційну скаргу відсутні.

Твердження Позивача про підробку підписів та печаток у наданих Відповідачем доказах, були визнані апеляційним судом необґрунтованими, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що Позивачем не доведено існування заборгованості у Відповідача, з огляду на доведення Відповідачем проведення між сторонами взаємозаліку заборгованостей, які існували між Позивачем та Відповідачем.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції: безпідставно поновив строк на подання апеляційної скарги та відкрив провадження у даній справі; не обґрунтував підстави прийняття наданих Відповідачем доказів, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційним судом було прийнято постанову з дотриманням норм процесуального права, що надає підстави залишити її без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бобруйськбіотехнології" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 у справі № 910/4608/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Суховий