Постанова

від 25.04.2017 по справі 917/1920/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2017 р. Справа № 917/1920/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю від 12.12.2016 року №743;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю від 16.01.2017 року;

1-ї третьої особи - не з'явився;

2-ї третьої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області, Полтавська область, м. Гадяч (вх. №1066П-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 18.01.2017р.

у справі №917/1920/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Полтавської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Полтава

до відповідача ОСОБА_3 соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області, Полтавська область, м. Гадяч

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Фінансове управління Гадяцької райдержадміністрації Полтавської області, м. Гадяч, Полтавська область

2. ОСОБА_3 державної казначейської служби України у Гадяцькому районі Полтавської області, м. Гадяч, Полтавська область

про стягнення суми основного боргу, 3% річних та інфляційних

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.01.2017р. у справі №917/1920/16 (суддя Сірош Д.М.), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06.02.2017 року позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Полтавської філії ПАТ «Укртелеком» 30055,54 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 49,41 грн. - 3% річних, 1239,85 судового збору; в решті позовних вимог - відмовлено.

ОСОБА_3 соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області, Полтавська область, м. Гадяч з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 18.01.2017р. у справі №917/1920/16 та прийняти нове рішення, яким зобов'язати Фінансове управління Гадяцької райдержадміністрації подати до ОСОБА_3 державної казначейської служби у Гадяцькому районі Полтавської області платіжні доручення щодо перерахування коштів на погашення заборгованості ОСОБА_3 соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області перед ПАТ «Укртелеком» в особі Полтавської філії ПАТ «Укртелеком» в сумі 30055,54 грн.; зобов'язати ОСОБА_3 державної казначейської служби у Гадяцькому районі Полтавської області виплатити кошти ПАТ «Укртелеком» в особі Полтавської філії ПАТ «Укртелеком» в сумі 30055,54 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2017р. суддею доповідачем по справі №917/1920/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.04.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 25.04.2017р.

20.04.2017 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№4310)

У судовому засіданні 25.04.2017 року представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 25.04.2017 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники третіх осіб в судове засідання 25.04.2017 року не з'явились, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень №6102221410377, №6102221410369, проте не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Так, Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про телекомунікації» , Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року № 295, інших законодавчих актів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Відповідно до п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року № 295 (далі - Правила №295), встановлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» , який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

З листопада 2015 року по грудень 2015 року (включно) Полтавською філією ПАТ «Укртелеком» надані послуги зв'язку на пільгових умовах населенню Миргородського району Полтавської області, що включені до Єдиного державною автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» , п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. З ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та соціальний захист» , ч. 5 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» , п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства» на загальну суму 6111,58 грн.

Згідно з ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 року, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок №256), встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з Державного бюджету України.

Зокрема, п. 2 Порядку № 256 встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до п. 3 Порядку № 256, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці соціального захисту населення.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг Гадяцького району Полтавської області є ОСОБА_3 соціального захисту населення Гадяцької райдержадміністрації, а отже відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання населенню Гадяцького району послуг зв'язку на пільгових умовах, повинен здійснювати відповідач за рахунок державних субвенцій.

Так, відповідачем не здійснено відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення, в результаті чого за листопад - грудень 2016 року за ним утворилась заборгованість в розмірі 30055,54 грн.

Факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо відшкодування позивачу наданих пільговій категорії населення послуг зв'язку підтверджується оформленими сторонами актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги форми « 3-пільга» , затверджених наказом Мінпраці України від 28.03.2003 року № 83.

Поіменні списки абонентів за формою « 2-пільга» щомісячно надсилались позивачем на електронну адресу відповідача: upszn01606(a)ukrpost.ua та надавалися в паперовому вигляді.

Відповідно до п. 11 Положення про єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвіердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 29.01.2003 року №117 (далі - Положення №117) та п. 2 Порядку № 256, відповідач був зобов'язаний щомісяця звіряти інформацію, яка міститься в Реєстрі з отриманою від позивача інформацією, та здійснювати з ним відповідні розрахунки на підставі поданих позивачем щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на пільги, однак порушив свої зобов'язання та розрахунків не здійснив.

Зазначене вище стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом, в якому останній просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 33 459,26 грн., з яких 30055,54 грн. - сума основного боргу; 638,61 грн. - 3% річних; 2765,11 грн. інфляційні втрати.

18.01.2017 року господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» .

Відповідно до статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» , виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. № 3551-XII, Законом України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 р. № 1584-ІІІ, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. № 796-ХІІ, Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 р. № 203/98-ВР, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. № 2011-XII, Законом України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001р. № 2402-ІІІ; Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. № 1789-ХІІ.

Так, у вказаних вище законах України передбачені норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Так, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 30055,54 грн. суму основного боргу.

У відповідності до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України, відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

У пункті 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 року зазначено на те, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 року вказано про те, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі № 11/446, від 15.05.2012 року у справі № 3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 року у справі № 15/5027/715/2011.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг в листопаді 2015 року підлягають відшкодуванню відповідачем.

За таких обставин, не приймаються до уваги посилання апелянта на те, що у Законі Україні Про державний бюджет України на 2016 рік відповідні видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам не передбачені, оскільки відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення виконання зобов'язання.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 30055,54 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині заявлених до стягнення з відповідача 638,61 грн. 3% річних за період 01.03.2015 року - 30.11.2016 року та 2765,11 грн. інфляційних втрат за період березень 2016 року - жовтень 2016 року, колегія суддів враховує наступне.

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

А отже, місцевим господарським судом вірно встановлено, що строк виконання відповідачем свого зобов'язання щодо відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги не визначено (відсутня кінцева дата виконання зобов'язання).

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором не встановлено інший строк оплати.

Враховуючи, що у даній справі, договір між сторонами не укладався, а з актів цивільного законодавства не випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України в частині пред'явлення вимог кредитора та обов'язку боржника виконати зобов'язання у семиденний строк.

Згідно п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою. Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з додатку до відзиву на позовну заяву, наданому господарському суду Полтавської області, вимога позивача про сплату заборгованості в порядку ст. 530 ЦК України від 01.11.2016 року № 08.02-02/419 отримана відповідачем 03.11.2016 року.

Таким чином, з моменту отримання вимоги відповідач зобов'язаний здійснити відшкодування позивачу заборгованість по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Однак, відповідач не здійснив оплату у семиденний строк з моменту отримання вимоги, і прострочення з оплати відбулось на 8 день з моменту її отримання - з 11.11.2016 року.

Місцевий господарський суд вірно встановив, що підлягають до стягнення з відповідача річні та інфляційні втрати за період 11.11.2016 року - 30.11.2016 року.

За перерахунком, здійсненим господарським судом першої інстанції та перевіреним судом апеляційної інстанції, до стягнення з відповідача підлягає 3% річних за період з 11.11.2016 року по 30.11.2016 року в сумі 49,41 грн.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що інфляційні втрати за період 11.11.2016 року - 30.11.2016 року не підлягають до задоволення, оскільки як вбачається з розрахунку, інфляційні за листопад 2016 року позивачем не нараховувалися та не заявлялися.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Водночас, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").

За таких обставин, місцевий господарський суд вірно встановив, що якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 10.07.2013 року №5002-33/4081-2012, від 01 квітня 2015 року у справі №917/1667/14, від 09 лютого 2015 року у справі №923/1373/14.

А отже, апелянтом в порушення приписів статей 32-34,36 Господарського процесуального кодексу України не надано належних доказів та не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог в обґрунтування своєї правової позиції.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_3 соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області, Полтавська область, м. Гадяч слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області, Полтавська область, м. Гадяч залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 18.01.2017р. у справі №917/1920/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 26.04.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.