Постанова

від 27.04.2017 по справі 826/27267/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 квітня 2017 року № 826/27267/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Качура І.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства ІНТЕРЛОК до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Приватне підприємство ІНТЕРЛОК (далі - позивач, ПП ІНТЕРЛОК ) до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0002482201 від 22.07.2015, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 134 218,00 грн., штрафних санкцій на суму 33 554,50 грн. та №0002462201 від 22.07.2015, яким збільшено суму основного зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 149 131,00 грн., штрафних санкцій на суму 37 282,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки щодо порушень позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на встановлених в ході перевірки недостовірних фактах, оскільки доводи податкового органу ґрунтуються саме на припущеннях, які не можуть бути самостійною підставою для донарахування підприємству податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій, а тому прийняті відповідачем за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість є протиправними та підлягають скасуванню.

На думку позивача, твердження податкового органу щодо непідтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом є безпідставними, оскільки у нього наявне документальне підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, всі первинні документи, які супроводжували господарські операції відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит та валові витрати за перевіряємий період.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях та зазначив, що в основу визначення податкових зобов'язань згідно із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено безпідставне включення позивачем до податкового кредиту та формування валових витрат сум податку, сплачених контрагентами у складі ціни отриманих матеріалів та виконаних робіт. На думку податкового органу, діяльність зазначених підприємств підпадає під ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання, договори, укладені між позивачем і контрагентом є такими, що не відповідають вимогам дійсності правочинів й не створюють юридичних наслідків.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ПП ІНТЕРЛОК зареєстроване Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією від 27.03.2001 за №10671200000016936. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 31403957.

ПП ІНТЕРЛОК взяте на податковий облік у ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві 03.04.2001 за № 06105 та зареєстрований платником ПДВ згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 06.03.2015 № 200210485, виданого ДПІ Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, індивідуальний податковий номер 314039526021.

Відповідно до пп.78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП ІНТЕРЛОК (код ЄДРПОУ 31403957) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Пак Плюс 2012 (код ЄДРПОУ 38346293) за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатом якої складено акт перевірки від 06.07.2015 № 28/26-53-22-02-24-31403957.

Перевіркою встановлені порушення ПП ІНТЕРЛОК :

1) п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 134 218 грн., в тому числі за 2014 рік у сумі 134 218 грн.;

2) п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 149 131 грн., а саме: у лютому 2014 року у сумі 37128 грн., у березні 2014 року у сумі 72603 грн., у квітні 2014 року у сумі 39400 грн.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивач подав заперечення на акт.

Рішенням ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 17.07.2015 №16468/10/26-53-22-02-11 висновки акту залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

На підставі висновків, викладених у акті перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 22.07.2015 №0002462201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 186 413,75 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 149 131,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 37 282,75 грн.;

від 22.07.2015 №0002482201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 167 772,50 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 134 218,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 33 554,50 грн.

Позивачем вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались в порядку адміністративного оскарження.

Рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 15.09.2015 №14222/10/26-15-10-05-35 про результати розгляду первинної скарги податкові повідомлення-рішення від 22.07.2015 №0002462201 та №0002482201 залишені без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

За результатами розгляду повторної скарги на податкові повідомлення-рішення від 22.07.2015 №0002462201 та №0002482201 та рішення про результати розгляду первинної скарги, Державна фіскальна служба України прийняла рішення від 18.11.2015 №24503/6/99-99-10-01-04-25, яким у задоволенні повторної скарги позивача відмовлено, а вказані рішення залишені без змін.

Позивач, вважаючи, що факти, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсності, а податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог податкового законодавства, є незаконними, звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

В силу пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту має бути наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті:інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Такі витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (пункт 138.5 статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом. 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Крім того, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або формування валових витрат.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно матеріалів справи, основними видами діяльності ПП ІНТЕРЛОК є: оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього; неспеціалізована оптова торгівля; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

Судом встановлено, що між ТОВ Пак Плюс 2012 (Постачальник) та позивачем (Замовник) укладено договір поставки від 15.01.2014 б/н, згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити у 2014-2015 роках Замовнику товар, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар у відповідності до накладних, які є невід'ємними частинами цього договору на кожну поставку окремо.

Згідно пункту 2.2 Договору Замовник зобов'язується оплатити товар згідно цін, вказаних у накладних.

Відповідно до пункту 4.1 Договору ціна на товар встановлюється в національній валюті України та зазначається у накладних, які являються невід'ємними частинами договору.

Поставка товару здійснюється Постачальником на склад Замовника (п.5.1 Договору).

Оплата здійснюється у відповідності з накладними на кожну поставку окремо (п.7.1 Договору).

На виконання умов вищевказаного договору, сторонами протягом лютого-квітня 2014 року проводились господарські операції з поставки товару, що підтверджується доданими копіями податкових та видаткових накладних із зазначенням кількості, асортименту, одиниць виміру та ціни товару, що поставляється. Ці накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками організацій.

Рух активів між сторонами підтверджується оборотно-сальдовими відомостями, виписками по особовому рахунку.

Окрім того, реальна можливість проведення відповідних господарських операцій підтверджується наявністю в позивача офісного та складського приміщення, що підтверджується договором суборенди нежитлового приміщення від 23.02.2015 №07-2015 (надано в строкове платне користування нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Старосільська, 1 літ. У) та договором оренди приміщення №1 від 10.08.2011 (надано в тимчасове користування офісного приміщення за адресою: м. Київ, проспект Генерала Ватутіна, буд.24 кв.156).

В подальшому, поставлений товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Факт використання придбаного товару (замок, ригельна система) підтверджується безпосередньо копіями договорів поставки від 01.06.2006 б/н, від 03.01.2011 №2, від 19.07.2012 б/н, від 17.02.2012 №20, від 03.01.2011 №6, від 03.01.2011 №3 (укладених з контрагентами ТОВ Кремень ЛБ , ТОВ Лука Сейфи , ТОВ Банкспецзахист , НВПП ДІК , НВО Практика , ТОВ Стайл ).

Крім того, придбаний позивачем товар реалізовувався також наступним контрагентам: ТОВ ВКП Паритет-К , ТОВ Селвіст , Головному управлінню господарського забезпечення 39 Національного банку України, ТОВ Фірма Раритет , ПП Вольтер-М , ТОВ Реформ .

На підтвердження реалізації товарів вищевказаним контрагентам позивачем надано суду: договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, рахунків по оплаті.

Аналізуючи складені між позивачем та контрагентами первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача.

Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Отримані товари використано та реалізовано позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується первинними документами, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та підтверджують фактичне вчинення платником податків господарських операцій та які у сукупності не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення підприємством господарських операцій.

Разом з тим, висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту та формування валових витрат за рахунок вище вказаних господарських операцій, що ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагента.

Як зазначено в акті перевірки, висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на розпочате судове розслідування у кримінальному провадженні № 32014100000000116 від 01.07.2014.

Зокрема, на підставі порушеного кримінального провадження № 32014100000000116 від 01.07.2014 старшим слідчим з ОВС 2-го відділу КР СУ ФР Головного управління ДФС у м. Києві підполковником міліції Скирдою Р.В. прийнято постанову про призначення позапланової документальної перевірки ПП ІНТЕРЛОК з питань дотримання правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення підприємством до бюджету ПДВ та податку на прибуток за наслідком декларування фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Пак Плюс 2012 .

Слідче управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32014100000000116 від 01.07.2014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ Газторг Україна відображені у податковому обліку підприємства фактично не здійснювані господарські відносини із ТОВ Пак Плюс 2012 , що має ознаки фіктивності.

Допитаний в якості свідка громадянин ОСОБА_2, який є засновником, директором та головним бухгалтером даного підприємства зазначив, що зареєстрував ТОВ Пак Плюс 2012 за грошову винагороду.

Однак, суд не приймає до уваги посилання відповідача на факт порушення кримінального провадження відносно гр. ОСОБА_2, який є засновником, директором та головним бухгалтером ТОВ Пак Плюс 2012 , оскільки відповідачем не доведено наявність преюдиційних обставин, які є обов'язковими для врахування судом, а саме: доказів винесення вироку у кримінальній справі.

Також висновки відповідача зроблені з огляду на акт від 12.06.2014 № 1649/26-55-22-07/38346293 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Пак Плюс 2012 щодо підтвердження господарських відносин за період з 01.02.2014 по 30.04.2014, складеного ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, яким встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбання та продажу товарів (послуг) за перевіряємий період.

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку про те, що фінансово-господарська діяльність ТОВ Пак Плюс 2012 здійснювалась ним поза межами правового поля, що свідчить про ненабуття ним належним чином цивільної право- дієздатності, отже фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ Пак Плюс 2012 вчинені без наміру створення правових наслідків. Таким чином, формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Проте, суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Пак Плюс 2012 , висновки якого складені лише на підставі даних інформаційних баз податкових органів без дослідження первинної документації. Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність, майна та інших матеріальних ресурсів, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, що є тільки припущеннями.

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Суд зазначає, що необхідними та достатніми підставами для формування валових витрат та включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

На підтвердження реальності спірних операцій позивач надав до матеріалів справи копії договорів, податкових накладних, видаткових накладних, інші документи бухгалтерського обліку, що відповідають вище вказаним вимогам законодавства та свідчать про звичайну фінансово-господарську діяльність позивача.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів.

При цьому, мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Матеріали справи таких відомостей не містять.

Під час розгляду справи податковий орган також не надано рішення суду про визнання правочинів з контрагентами недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України.

В контексті наведеного слід додати, що під час розгляду справи відповідачем не надано рішення суду, яке було б прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

В Акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які свідчили б про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи та не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит та формування валових витрат за наявності факту здійснення господарської операції.

Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

З огляду на викладене, суд вважає, що операції позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість, здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Таким чином, якщо податкові органи володіють інформацією щодо ухилення від сплати податків платником, вони повинні вживати заходи з метою притягнення до відповідальності саме такого суб'єкта господарювання, а не покладати відповідальності на його контрагента, який документально підтвердив своє право на податкові відрахування.

Висновки відповідача, які ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних рішень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, враховуючи положення частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, необхідно визнати протиправними та скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відтак, позов підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 22.07.2015 №0002462201 та №0002482201.

Присудити на користь Приватного підприємства ІНТЕРЛОК (код ЄДРПОУ 31403957) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 312,81 грн. за рахунок асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур