ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 квітня 2017 р. Справа № 909/232/17
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Приватного підприємства "Клива", вул. Крайківського,4, м. Івано-Франківськ, 76000,
до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 76000,
до відповідача: Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004,
про визнання рішення міської ради незаконним, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, додаткових угод до них, встановлення сервітуту (права проходу та проїзду до земельної ділянки) та зобов'язання до вчинення певних дій
за участю:
від позивача: Петраш Юрій Любомирович - представник, (довіреність б/н від 17.03.2017 року)
від відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2: Шургот Оксана Василівна - адвокат, (довіреність зареєстровано в реєстрі за № 323 від 06.03.2017 року; посвідчення адвоката № 567 від 15.09.2006 року)
від відповідача Івано-Франківської міської ради: представники не з'явилися
встановив: Приватне підприємство "Клива" (далі -позивач) звернулось до господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою вих. № 19/02 від 23.02.17 (вх. № 2358/17 від 24.02.17) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, до Івано-Франківської міської ради (далі -відповідачі) про визнання рішення Івано-Франківської міської ради № 1130-36 від 20.06.2013 року в частині продовження строку оренди ділянки ОСОБА_2 (п. 40-41) незаконним, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок № 1 кад. номер НОМЕР_2, № 2 кад. номер НОМЕР_3, додаткових угод № 33, № 34 від 25.03.2013 року, визнання за ПП "Клива" право проходу, проїзду до власної земельної ділянки та приміщення, що на ній знаходиться, а також до трансформаторної підстанції та зобов'язання Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 усунути перешкоди в доступі до власної земельної ділянки та приміщення, що на ній знаходиться, а також до трансформаторної підстанції, шляхом демонтажу вхідних воріт.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що доступ до належної ПП Клива земельної ділянки можливий тільки шляхом проходу через одну із орендованих ФОП ОСОБА_2 земельних ділянок, а задовольнити такий інтерес позивача можливо лише визнавши право проходу та встановивши сервітут на його користь.
В судовому засіданні представник позивача подав суду клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ПАТ "Прикарпаттяобленерго". Позовні вимоги підтримав, з підстав, викладених у позовній заяві та просить суд позов задовольнити.
Щодо клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ПАТ "Прикарпаттяобленерго" слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
При розгляді поданого клопотання судом не встановлено, а позивачем не подано належних доказів, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для залучення до участі у справі ПАТ "Прикарпаттяобленерго" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Отже, в клопотанні про залучення третьої особи слід відмовити.
В судовому засіданні представник відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №5966/17 від 05.04.17) та просить суд в позові відмовити. Свої заперечення мотивує безпідставністю позовних вимог, вважає права позивача не є порушеними ні укладанням оскаржуваного договору ні прйняттям прийняттям радою рішення про його поновлення. Окрім того, відповідач стверджує, що вимоги ПП Клива заявлені поза межами терміну позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідач - Івано-Франківська міська рада своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористалась, однак подала через канцелярію господарського суду Івано-Франківської області клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№6645/17 від 19.04.17), у зв"язку з неможливістю забезпечити участь у справі повноваженого представника. Разом з тим, 20.03.2017 року подав до суду відзив на позовну заяву (вх.№4933), в якому проти позову заперечив та просив суд в позові відмовити. Свої заперечення мотивує тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, а спірні рішення та договори оренди землі прийняті міською радою в межах своїх повноважень та норм чинного законодавства України. Щодо інших вимог позивача (про визнання права проходу, проїзду до власної земельної ділянки та приміщень, що на ній знаходяться, а також до трансформаторної підстанції, зобов"язання відповідача Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 усунути перешкоди в доступі до власної земельної ділянки та приміщення), то міська рада зазначає, що вони стосуються не її, а позивача та відповідача Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено перелік підстав за наявності яких господарський суд може відкласти розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, зокрема ними є: - нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; - виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; - неподання витребуваних доказів; - необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; - необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
В клопотанні про відкладення розгляд справи позивачем не вказано обґрунтованих та документально підтверджених підстав для відкладення розгляду справи, як цього вимагають приписи ст.77 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що Господарський процесуальний кодекс України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає широке коло процесуальних прав сторін, поряд із цим встановлює для сторін обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з його необгрунтованістю та відсутністю у суду підстави для відкладення розгляду справи, передбачених частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу.
Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, судом враховано наступне.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем ОСОБА_2 здійснюється безперервне користування (оренда) земельними ділянками по АДРЕСА_2 починаючи з укладення договору оренди землі 13.03.2006 року. Всі наступні угоди та додаткові договори укладались відповідачами з метою продовження договірних відносин.
В тому числі 13 січня 2010 року між Івано-Франківською міською радою та ФОП ОСОБА_2 укладено два договори оренди земельних ділянок: договір оренди землі №1 площею 0,0432 га для обслуговування цеху хімчистки та адміністративного приміщення, яка знаходиться в АДРЕСА_2; та договір оренди землі № 2 площею 0,1476 га для обслуговування цеху хімчистки та адміністративного приміщення, яка знаходиться в АДРЕСА_2.
Вказані договори були зареєстровані у Івано-Франківському регіональному центрі ДЗК при Держкомземі України 14.05.2010р.
Згідно п. 3 договорів на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна. Згідно з п. 8 Договорів договір укладається на три роки.
Рішенням Івано-Франківської міської ради від 20.06.2013р. №1130-36 Про продовження термінів оренди земельних ділянок (пункти 40, 41 додатку 1) продовжено терміни оренди вищевказаних земельних ділянок на 5 років.
25 березня 2013 року укладено додаткові угоди №33 та №34 про продовження зазначених вище договорів терміном на 5 років.
Поряд із цими земельними ділянками межує земельна ділянка ПП "Клива", що належить фірмі на праві приватної власності згідно Витягу з реєстру про право власності на землю, копія якого долучена до матеріалів справи.
Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки та орендарем.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - Земельного кодексу України, Законом України Про оренду землі .
Статтею 1 Закону України Про оренду землі визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 13 вищезазначеного закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 26 вказаного Закону визначена виключна компетенція сільських, селищних та міських рад, а саме пунктом 34 ч. 1 даної статті Закону передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до п. а , б , в ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Зі змісту викладених норм вбачається, що Івано-Франківська міська рада відповідно до Закону є органом місцевого самоврядування та наділена повноваженнями вирішувати на пленарних засіданнях питання регулювання земельних відносин, а саме: розпоряджатися землями територіальних громад та надавати земельні ділянки у користування із земель комунальної власності.
Фактичні обставини справи свідчать, що земельні ділянки по АДРЕСА_2 площею 0,0432 га та 0,1476 га, які передані в оренду Відповідачу 1, належить на праві комунальної власності Івано-Франківській міській раді. Таким чином, Івано-Франківська міська рада, діючи як власник вказаної земельної ділянки реалізувала надані їй чинним законодавством України повноваження в сфері земельних відносин, надавши вказану земельну ділянку в оренду.
Відповідно до ч.І ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Позовна заява не містить належних та допустимих доказів того, що оскаржувані договори оренди землі не відповідають вимогам названих статей Цивільного кодексу України, Закону України Про оренду землі , Земельного кодексу тощо, як і не містить посилання на порушення прав позивача, зважаючи на те, що він не є стороною оскаржуваних угод.
Поновлення договору оренди землі врегульовано приписами ст. 33 Закону України Про оренду землі , частиною 1 якого передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди зємлі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Таким чином, враховуючи закінчення терміну дії договорів оренди землі Івано- Франківська міська рада, як власник земельних ділянок в межах своїх повноважень та норм чинного законодавства України, здійснила своє волевиявлення шляхом прийняття оскаржуваного рішення поновивши при цьому Відповідачу 1 строком на 5 років договори оренди землі.
Пунктом 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів № 02-5/35 від 26.01.2000 року передбачено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В порушення вказаних вище вимог позивачем не доведено суду факту незаконності рішення Івано-Франківської міської ради № 1130-36 від 20.06.2013 року в частині продовження строку оренди ділянки ОСОБА_2 (п.40-41) та незаконності укладення спірних договорів оренди та додаткових угод до них.
Разом з тим, позивачем не доведено суду яким чином порушене його право користування земельною ділянкою, яка належить йому на праві власності на момент прийняття Івано-Франківською міською радою спірного рішення та укладання договорів оренди земельних ділянок.
Зважаючи на те, що рішення Івано-Франківської міської ради від 20.06.2013 року (п.40,41 додатку1) не стосується прав чи законних інтересів ПП "Клива", не існує жодних правових підстав для задоволення позову.
Отже, позовні вимоги про визнання рішення Івано-Франківської міської ради № 1130-36 від 20.06.2013 року в частині продовження строку оренди ділянки ОСОБА_2 (п. 40-41) незаконним та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок № 1 кад. номер НОМЕР_2, № 2 кад. номер НОМЕР_3, додаткових угод № 33, № 34 від 25.03.2013 року є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині визнання за ПП "Клива" право проходу, проїзду до власної земельної ділянки та приміщення, що на ній знаходиться, а також до трансформаторної підстанції (встановлення земельного сервітуту) та зобов'язання Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 усунути перешкоди в доступі до власної земельної ділянки та приміщення, що на ній знаходиться, а також до трансформаторної підстанції, шляхом демонтажу вхідних воріт, слід зазначити наступне.
Поняття, зміст та підстави встановлення і припинення земельного сервітуту визначені главою 32 Цивільного кодексу України (ст.ст. 401-406) та главою 16 Земельного кодексу України (ст.ст. 98-102).
Відповідно до ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Згідно з ч.1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
За приписами ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Відповідно до ст. 100 ЗК України, ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Як було зазначено вище, між позивачем та відповідачем не досягнуто домовленості щодо встановлення земельного сервітуту, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
У відповідності до ч.3 ст. 402 Цивільного кодексу України у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм, право земельного сервітуту є правом саме обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок), що надається особі, яка вимагає його встановлення від власника (володільця) цієї земельної ділянки для обслуговування своєї земельної ділянки або іншій конкретно визначеній особі. Суб'єктами, що мають право вимагати встановлення земельного сервітуту, є власники або землекористувачі земельних ділянок.
Земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту.
В спірному випадку позивачем в супереч норми ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено неможливість задоволення потреб в користуванні земельною ділянкою іншим способом, ніж встановлення сервітуту.
Разом з тим, зі змісту позовних вимог та наявних у справі доказів незрозуміло на якій земельній ділянці слід встановити сервітут та до кого саме з відповідачів висловлена ця позовна вимога.
Крім того позивачем не доведено, яким чином чиняться перешкоди в доступі до власної земельної ділянки та приміщень, та які перешкоди у доступі до підстанції, на якій земельній ділянці знаходяться ворота, які слід демонтувати.
Одночасно позивачем не надано суду доказів, що підтверджують право володіння ТП-84.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, про відмову в позові в частині визнання за ПП "Клива" право проходу, проїзду до власної земельної ділянки та приміщення, що на ній знаходиться, а також до трансформаторної підстанції (встановлення земельного сервітуту) та зобов'язання Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 усунути перешкоди в доступі до власної земельної ділянки та приміщення, що на ній знаходиться, а також до трансформаторної підстанції, шляхом демонтажу вхідних воріт.
Щодо клопотання відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу терміну позовної давності, то слід зазначити наступне.
Приписами статей 256, 257, 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Пунктом 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 передбачено, що за змістом статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з"ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваним законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необгрунтованості.
Виходячи з системного аналізу вказаних норм суд дійшов висновку, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
За наведеного, а також враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог у даній справі суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України.
Щодо судових витрат, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013р. витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
В якості доказів понесених витрат на послуги адвоката позивачем надані Договір про надання юридичних послуг №14/17 від 03.03.2017 року, предметом якого є надання юридичних послуг Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 у господарському суді; платіжне доручення №1 від 04.04.17, що підтверджують сплату адвокатських послуг за надання юридичних послуг згідно договору про надання юридичних послуг по господарській справі від 03.03.17 на суму 25 000 грн.00 коп.
В силу п.2 ч.6 ст. 49 зазначеного вище кодексу суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову - покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З врахуванням наведеного та беручи до уваги відмову в позові, суд приходить до висновку про відшкодування відповідачу Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 судових витрат (послуг адвоката) в сумі 25 000 грн. 00 коп.
З урахуванням ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір по справі слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 1, 13, 26, 34 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 12, 100, 124 Земельного кодексу України, ст.ст. 203, 215, 256, 257, 267, 401, 402, 404, 626, 627,792 Цивільного кодексу України, ст.ст.27, 33, 34, 44, 49, ст ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
в и р і ш и в :
відмовити в позові Приватного підприємства "Клива" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, до Івано-Франківської міської ради про визнання рішення Івано-Франківської міської ради № 1130-36 від 20.06.2013 року в частині продовження строку оренди ділянки ОСОБА_2 (п. 40-41) незаконним, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок № 1 кад. номер НОМЕР_2, № 2 кад. номер НОМЕР_3, додаткових угод № 33, № 34 від 25.03.2013 року, визнання за ПП "Клива" право проходу, проїзду до власної земельної ділянки та приміщення, що на ній знаходиться, а також до трансформаторної підстанції та зобов'язання Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 усунути перешкоди в доступі до власної земельної ділянки та приміщення, що на ній знаходиться, а також до трансформаторної підстанції, шляхом демонтажу вхідних воріт.
Судовий збір по справі залишити за позивачем.
Стягнути з Приватного підприємства "Клива" (вул. Крайківського,4, м. Івано-Франківськ, код 19389259) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 25 000грн. 00 коп. (двадцять п"ять тисяч гривень) судових витрат за надання адвокатських послуг.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 25.04.17
Суддя Фанда О. М.
Суд | Господарський суд Івано-Франківської області |
Дата ухвалення рішення | 20.04.2017 |
Оприлюднено | 03.05.2017 |
Номер документу | 66225655 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Івано-Франківської області
Фанда О. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні