Постанова

від 08.08.2017 по справі 909/232/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2017 р. Справа № 909/232/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

Желік М.Б.

при секретарі Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства Клива , вх. №01-05/2923/17 від 26.06.17.

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.04.16

у справі № 909/232/17

за позовом: Приватного підприємства Клива , м. Івано-Франківськ

до відповідача 1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Івпано-Франківськ

до відповідача 2: Івано-Франківської міської ради, м.Івано-Франківськ

про: про визнання рішення міської ради незаконним, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, додаткових угод до них, встановлення сервітуту (права проходу та проїзду до земельної ділянки) та зобов'язання до вчинення певних дій

За участю представників сторін:

від позивача: Шиманська Н.С. - представник за довіреністю;

від відповідача 1: ОСОБА_5 - представник за довіреністю;

від відповідача 2: не з'явився;

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 20.04.17 у справі № 909/232/17 (суддя Фанда О.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 20.04.17 у справі №909/232/17, позивач-Приватне підприємство Клива подав апеляційну скаргу.

Зокрема, апелянт-відповідач в поданій апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не з'ясовано в чиїй власності перебуває трансформаторна ТП-84; не з'ясував правомірність укладення та не прийняв рішення щодо чинності договорів оренди; не з'ясував факту наявності монтованого відповідачем 1 паркану, який є фактичною перешкодою до власності позивача.

Зазначає скаржник і те, що судом неправомірно покладено на позивача обов'язок щодо відшкодування відповідачу 2 витрат за надання адвокатських послуг в розмірі 25 000,00 грн., оскільки такий розмір не є обґрунтованим.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.04.17. у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.17 року справу № 909/232/17 призначено судді-доповідачу Костів Т.С., а іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І. та Желіку М.Б.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.17року клопотання позивача задоволено, поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, подані скаржниками матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 11.07.17року

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.17 року розгляд справи відкладався з мотивів, наведених у ній.

11.07.17 року представником відповідача 1 подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін, оскільки передача в оренду земельних ділянок здійснювалася з врахуванням розробленого на підставі рішення Івано-Франківської міської ради проекту відведення; переукладення попередніх договорів оренди чи укладення нових договорів не відбулося, натомість продовжено дію існуючих договорів оренди на підставі підписаних додаткових угод до існуючих, що свідчить про існування нерозривних орендних відносин відповідача 1 з відповідача 2 з 2006 року і до цього часу.

Щодо відшкодування витрат на послуги адвоката, представник відповідача 1 зазначає, що їх розмір є обґрунтованим та підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним доручення № 1 від 04.04.17 рок.

11.07.17 року до суду подано відзив на апеляційну скаргу представником відповідача 1, в якому він зазначає, що позовна заява не містить належних та допустимих доказів недійсності укладених договорів оренди, так само, як і недійсності прийнятих міською радою рішень, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Представником позивача 26.07.17 року подано до суду клопотання ( вх № 0204/5048/17) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, яке за результатами обговорення колегією суддів задоволено та долучено докази до матеріалів справи.

31.07.17 року представником позивача подано клопотання про долучення доказів, а саме копії додатку до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.04.17 року та фотографій у кількості 11 штук, що за результатами обговорення колегією суддів задоволено.

Представником позивача 31.07.17 року подано клопотання про винесення окремої ухвали щодо проведення розслідування по факту незаконної передачі земельних ділянок в оренду у 2009 році, службових зловживань відповідачем 2 при прийнятті оскаржуваних рішень та укладенні оспорюваних правочинів.

Колегія суддів розглянувши подане клопотання, заслухавши думку присутніх у судовому засіданні представників сторін дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на його необґрунтованість.

Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки згідно ст.22 ГПК України.

Представник відповідача 1 в судове засідання 08.08.17 року зявився, проти поданої апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

представник апелянта в судовому засіданні подану ним апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, надав свої доводи та міркування щодо суті спору.

Відповідач 2 свого представника у судове засідання 08.08.2017 року не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоч був належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду спору, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Згідно із п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги по суті, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

13.01.10 року між Івано-Франківською міською радою та СПД ОСОБА_3 укладено договір оренди землі № 1, відповідно до умов якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0432 га., для обслуговування цеху хімчистки та адміністративного приміщення, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Земельна ділянка передається в оренду на три роки.

Відповідно до п. 9. договору після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений їхніми печатками та зареєстрований у Івано-Франківській регіональній філії центру ДЗК Держкомзему України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 14.05.10. за № 041029400109.

09.04.13 року СПД ОСОБА_3 подано відповідачу 2 заяву (вх № 59526) про продовження терміну договору оренди земельної ділянки.

13.01.10 року між Івано-Франківською міською радою та СПД ОСОБА_3 укладено договір оренди землі № 1, відповідно до умов якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1476 га., для обслуговування цеху хімчистки та адміністративного приміщення, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Земельна ділянка передається в оренду на три роки.

Відповідно до п. 9. договору після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений їхніми печатками та зареєстрований у Івано-Франківській регіональній філії центру ДЗК Держкомзему України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 14.05.10. за № 041029400110.

09.04.13 року СПД ОСОБА_3 подано відповідачу 2 заяву (вх № 59527) про продовження терміну договору оренди земельної ділянки.

Рішенням Івано-Франківської міської ради (36 сесія) 6 демократичного скликання від 20.06.13 року № 1130-26 Про продовження термінів оренди земельних ділянок відповідно до якого вирішено відповідно до Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі , Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , рішення 188 сесії Івано-Франківської міської ради від 30.12.11. № 555-18 продовжити терміни оренди земельних ділянок згідно додатку, в тому числі для підприємця ОСОБА_3 (п. 40, 41 додатку до рішення) земельними ділянками, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 загальними площами 0,1476 га. та 0,0432 га. для обслуговування цеху хімчистки та адміністративного приміщення строком на 5 (п'ять) років.

На підставі зазначеного рішення 25.03.13 року між Івано-Франківською міською радою та підприємцем ОСОБА_3 укладено додаткові угоди № 33 до договору оренди землі від 14.05.10 року, реєстраційний номер № 041029400110 та № 34 до договору оренди землі від 14.05.10 року, реєстраційний номер № 041029400109.

Відповідно до умов додаткових угод № 33 та № 34 угоду укладено терміном на 5 (п'ять ) років. Після закінчення терміну дії додаткової угоди орендар має переважне право поновлення її на новий термін, у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення терміну дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Позивач звернувся до суду з вимогами визнати незаконним рішення міської ради № 2 від 20.06.13 року та визнати недійсними зазначені договори оренди та додаткові угоди до них.

Матеріалами справи встановлено, що земельна ділянка позивача, що належить йому на праві власності згідно Витягу з реєстру про право власності на землю, межує із земельними ділянками, що надані відповідачу 1 в користування.

Відповідно до п. "а", "б", "в" ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки та орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - Земельного кодексу України, Законом України "Про оренду землі".

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 вищезазначеного закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 26 вказаного Закону визначена виключна компетенція сільських, селищних та міських рад, а саме пунктом 34 ч. 1 даної статті Закону передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

В п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів від 26.01.2000 року №02-5/35 зазначено, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відповідно до вказаних роз'яснень підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Згідно ст. 21 ЦК України, визначено загальний порядок визнання судом незаконними та скасування правових актів індивідуальної дії, а також нормативно-правових актів, виданих органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо вони суперечать актам цивільного законодавства й порушують цивільні права або інтереси.

На підставі наведених норм права та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що Івано-Франківська міська рада відповідно до Закону є органом місцевого самоврядування та наділена повноваженнями вирішувати на пленарних засіданнях питання регулювання земельних відносин, а саме: розпоряджатися землями територіальних громад та надавати земельні ділянки у користування із земель комунальної власності.

Колегія суддів погоджуючись із висновками суду першої інстанції, вважає, що земельні ділянки по вул. Крайківського, 4 площею 0,0432 га та 0,1476 га, які передані в оренду Відповідачу 1, належить на праві комунальної власності Івано-Франківській міській раді. Таким чином, Івано-Франківська міська рада, діючи як власник вказаної земельної ділянки реалізувала надані їй чинним законодавством України повноваження в сфері земельних відносин, надавши вказану земельну ділянку в оренду.

Оскаржувані договори оренди землі відповідають вимогам названих статей Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", Земельного кодексу тощо та не порушують права позивача, який не є стороною оскаржуваних угод.

Слід зазначити, що господарський суд вирішуючи спір по суті, повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права і або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог у зв'язку з відсутністю факту порушення відповідного права. Неодмінною ознакою порушення права або охоронюваного законом інтересу є настання негативних наслідків для суб'єкта порушеного права. Як свідчать позовна заява, такі негативні наслідки відсутні, а отже безпідставним є посилання позивача на порушення його права або охоронюваного законом інтересу.

Саме порушеного цивільного права при вирішенні спору про визнання недійсним правочину піддягають застосуванню загальні приписи, за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14).

Питання щодо поновлення договору оренди землі врегульовано приписами ст. 33 Закону України "Про оренду землі", частиною 1 якого передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди зємлі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Таким чином, враховуючи закінчення терміну дії договорів оренди землі Івано- Франківська міська рада, як власник земельних ділянок в межах своїх повноважень та норм чинного законодавства України, здійснила своє волевиявлення шляхом прийняття оскаржуваного рішення поновивши при цьому Відповідачу 1 строком на 5 років договори оренди землі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що міська рада приймавши оскаржуване рішення та укладавши договори оренди діяла в межах та обсягах наданих їй повноважень, а укладені договори оренди відповідають положенням чинного законодавства, відтак доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог в частині визнання за ПП "Клива" право проходу, проїзду до власної земельної ділянки та приміщення, що на ній знаходиться, а також до трансформаторної підстанції (встановлення земельного сервітуту) та зобов'язання Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 усунути перешкоди в доступі до власної земельної ділянки та приміщення, що на ній знаходиться, а також до трансформаторної підстанції, шляхом демонтажу вхідних воріт, слід зазначити наступне.

Питання щодо встановлення земельного сервітуту регулюються положеннями, зокрема, Земельного кодексу України, ст. 98 якого визначає, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Згідно з ч.1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Право земельного сервітуту є правом саме обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок), що надається особі, яка вимагає його встановлення від власника (володільця) цієї земельної ділянки для обслуговування своєї земельної ділянки або іншій конкретно визначеній особі. Суб'єктами, що мають право вимагати встановлення земельного сервітуту, є власники або землекористувачі земельних ділянок.

Земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту.

Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено неможливість задоволення потреб в користуванні земельною ділянкою іншим способом, ніж встановлення сервітуту, не доведено, яким чином чиняться перешкоди в доступі до власної земельної ділянки та приміщень, та які перешкоди у доступі до підстанції, на якій земельній ділянці знаходяться ворота, які слід демонтувати. Окрім того, ним не зазначено до кого саме з відповідачів висловлена ця позовна вимога.

Враховуючи вищенаведене, зазначені вимоги підставно не були задоволені судом першої інстанції. Щодо клопотання відповідача про застосування наслідків спливу терміну позовної давності, то слід зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 передбачено, що за змістом статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з"ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваним законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необгрунтованості.

Відтак, правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання.

З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки позивачем не доведено факт порушення його субєктивного права, судом правомірно вказано про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України.

Спростовуючи твердження скаржника про безпідставність покладення на нього витрат пов'язаних із наданням адвокатських послуг відповідачу 1, колегія суддів зазначає, що позивачем до матеріалів справи долучено Договір про надання юридичних послуг №14/17 від 03.03.2017 року, предметом якого є надання юридичних послуг Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 у господарському суді; платіжне доручення №1 від 04.04.17, що підтверджують сплату адвокатських послуг за надання юридичних послуг згідно договору про надання юридичних послуг по господарській справі від 03.03.17 на суму 25 000 грн.00 коп.

З врахуванням наведеного, керуючись приписами п.2 ч.6 ст. 49 ГПК України та беручи до уваги відмову в позові, суд приходить до висновку обґрунтованість висновків суду про відшкодування відповідачу Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 судових витрат (послуг адвоката) в сумі 25 000 грн. 00 коп. за рахунок позивача.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.04.17. у справі № 909/232/17 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладене ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Івано-Франківської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Львівський апеляційний господарський суд , -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Клива вх. № 01-05/2923/17 від 26.06.17 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.04.17. у справі № 909/232/17 - без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

3 .Матеріали справи скеровуються до господарського суду Івано-Франківської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 11.08.17 року

Головуючий-суддя Костів Т.С.

Суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.