Рішення

від 25.04.2017 по справі 914/185/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2017р. Справа № 914/185/17

За позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Київ

до відповідача: Малого приватного підприємства "Трейд", Львівська область, м. Новий-Розділ

про стягнення заборгованості в розмірі 231521,83 грн.

за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю "Профкосмо Біо", м. Київ

до відповідача: Малого приватного підприємства "Трейд", м. Новий-Розділ, Львівська область

про стягнення заборгованості в розмірі 7842,96 євро, що становить 225110,05 грн.

Суддя Н.Мороз

При секретарі М.Бурак

Представники:

Від позивача: н/з

Від відповідача: Кравчук П.І.

Від третьої особи: Рогачов Ю.М.

Суть спору:

Позовну заяву подано Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, м. Київ до відповідача Малого приватного підприємства "Трейд", Львівська область, м. Новий-Розділ про стягнення заборгованості в розмірі 231521,83 грн.; за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Профкосмо Біо", м. Київ до відповідача Малого приватного підприємства "Трейд", м. Новий-Розділ, Львівська область про стягнення заборгованості в розмірі 7842,96 євро, що становить 225110,05 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 30.01.2017р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 14.02.2017р.

Для всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору, з'ясування всіх обставин справи, 14.02.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду. Крім того, ухвалою суду від 14.02.2017р. в задоволенні клопотання ТзОВ Профкосмо Біо від 09.02.2017р. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою суду від 14.02.2017р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Профкосмо Біо як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору до Малого приватного підприємства Трейд , м.Новий-Розділ, Львівська область про стягнення 7842,96 євро, що становить 225110,05 грн. прийнято до розгляду та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.03.2017р.

Крім того, ухвалою суду від 22.02.2017р. в задоволенні клопотання представника ТзОВ Профкосмо Біо від 16.02.2017р. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції повторно відмовлено.

З метою всестороннього та об'єктивного вирішення спору, 07.03.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду. Строки вирішення спору продовжено до 03.05.2017р. та відкладено розгляд справи ухвалою суду від 06.04.2017р. Ухвалою суду від 06.04.2017р. виправлено описки допущені в ухвалі господарського суду Львівської області від 06.04.2017р. по справі №914/185/17.

В судове засідання 25.04.2017р. позивач не з'явився, явки повноважного представника не забезпечив. Згідно письмових пояснень, які надійшли на адресу Господарського суду від 03.04.2017р. позивач вимоги третьої особи з самостійними вимогами підтримав, просить прийняти рішення на розсуд суду згідно чинного законодавства України, справу слухати за відсутності позивача.

Представник третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору в судове засідання з'явився, 20.04.2017р. та 24.04.2017р. на поштову адресу Господарського суду Львівської області надійшли додаткові письмові пояснення. Крім того, 25.04.2017р. на електронну адресу Господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення з долученою судовою практикою, які подано в судовому засіданні в оригіналі. Згідно поданих пояснень від 20.04.2017р. представник третьої особи зазначив, що позивач, як експедитор, діючи в інтересах і на користь замовника перевезення та одержувача вантажу ТОВ "Профкосмо Біо" уклав договір-заявку із перевізником - відповідачем у даній справі. Укладення договору-заявки між позивачем та відповідачем підтверджено фактичними (конклюдентними) діями МПП "Трейд", направленими на його виконання, а саме прийняття вантажу до перевезення на підставі товарно - транспортної накладної. Відповідно до ст. 9 КДПВ, транспортна накладна є первинним доказом укладення договору та його умов і засвідчує прийняття вантажу перевізником. Зазначив, що положенням ст. 636 ЦК України, яка кореспондується зі ст.314 ГК України, ст.925 ЦК України, вбачається право одержувача або відправника вантажу заявляти вимоги безпосередньо до перевізника. Зазначив, що стаття 6 КДПВ не містить чітких вимог до форми декларації вартості вантажу у транспортній накладній, тому вартість вантажу у транспортній накладній СМR №894772 від 12.10.2016р. була задекларована у відповідності до інвойсу №352 у розмірі 7842,96 Євро. Також, зазначив, що водій перевізника повідомляв правоохоронні органи Італії про вартість викраденого вантажу, погоджену (задекларовану) у відповідності до СМR №894772 від 12.10.2016р. Згідно пояснень від 24.04.2017р. зазначив, що обставина декларування вартості вантажу підтверджується також відправником вантажу - ТзОВ Біолайн , що вбачається з листа адресованого органам валютного контролю та митним органам України від 04.04.2017р. При цьому зазначив, що відповідачем не надано доказів в підтвердження заперечення вартості провізної плати (надбавок) зі сторони перевізника. Згідно додаткових письмових пояснень від 25.04.2017р. представник посилається на судову практику Вищого господарського суду України щодо відповідальності виконавця міжнародного перевезення перед власником вантажу (одержувачем) та просить суд врахувати наведені норми при прийнятті рішення.

Позовні вимоги третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору обґрунтовані реальними збитками завданими відповідачем ТзОВ Профкосмо Біо як одержувачу (власнику) вантажу. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що третя особа із самостійними вимогами є власником вантажу на суму 7842, 96 євро, що підтверджується долученим до матеріалів справи документами. Зазначив, що позивачем не доведено понесення жодних збитків завданих втратою вантажу на підставі ст.22 ЦК України та ст.224 ГК України. При цьому, умовами п.4.3.4. договору укладеному між ТзОВ Профкосмо Біо та ФОП ОСОБА_1, яка є екпедитором згідно договору, передбачено відшкодування збитків за втрату вантажу на протязі 30 днів з моменту отримання претензії. Вважає, що позивачем не доведено понесення жодних збитків та витрат пов'язаних з втратою вантажу. На підставі ст.ст.13,17,20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, у зв'язку з втратою перевізником вантажу просить суд стягнути з відповідача вартість втраченого вантажу в розмірі 7842,96 євро, що становить 225110,05 грн.

Представник відповідача в судове засідання 25.04.2017р. з'явився, проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві та додаткових доповненнях до відзиву. Зокрема, відповідач заперечує розмір завданих збитків та посилаючись на норми ст.ст. 6, 24, 26 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів зазначив, що відправником не було задекларовано вартість вантажу, що перевищує ліміт в міжнародній товаро - транспортній накладній №894772 всупереч вимогам ст. 6 Конвенції. Відтак, вважає, що при визначенні розміру відшкодування за втрачений вантаж необхідно застосовувати його граничні розміри та ліміт відповідальності перевізника встановлений ст.23 Конвенції та ст.2. Протоколу до Конвенції, згідно якого п.3. замінюється таким текстом: розмір відшкодування не може перевищувати 8,33 розрахункових одиниць за кілограм відсутньої ваги брутто . На думку відповідача, оскільки відправником не задекларовано вартості вантажу ні надбавки до провізної плати, відтак вимоги як позивача так і третьої особи щодо відшкодування збитків без врахування вимог п.3. ст.23 Конвенції є безпідставними. Згідно доповнень та уточнень до відзиву від 17.03.2017р. ствердив, що при стягненні з перевізника вартості втраченого вантажу необхідно враховувати граничний розмір відповідальності перевізника за втрату вантажу, відтак, на думку відповідача, відшкодування не може перевищувати 74852,83 грн. згідно з положеннями ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956р. та ст. 3 Протоколу від 05.07.1978р. Крім того, згідно відзиву на позовну заяву від 06.03.2017р. зазначив, що між третьою особою та відповідачем будь яких договорів чи інших домовленостей не існувало, відповідно відсутні взаємні зобов'язання між сторонами, правовідносини щодо надання послуг з перевезення вантажу виникли між ТзОВ Профкосмо Біо та ФОП ОСОБА_1 на підставі договору транспортного експедирування, а права та обов'язки перевізника та експедитора є самостійними. Посилається на те, що вантаж втрачено внаслідок його викрадення та злочинних дій третій осіб, відтак втрата вантажу відбулась у зв'язку з обставинами, які відповідач відвернути не міг. В задоволенні позовних вимог позивача та заявлених позовних вимог третьої особи просить відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд встановив:

17.01.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Профкосмо Біо (третя особа, за договором - покупець) та Bio Line S.r.l. (за договором - продавець) укладено контракт №17-01/01 з додатком до контракту №8 від 01/01/2016.

За умовами п.1.1. контракту, продавець зобов"язується продати, а покупець купити за правилами ІНКОТЕРМС 2000 на умовах поставки EXW S. Martino Buon Albergo (VERONA) косметичні засоби, а також супутні аксесуари, рекламну продукцію, приладдя та обладнання для косметичних процедур (товар), в кількості, асортименті та інших показниках згідно інвойсів, які складаються на кожну поставку та є невід'ємною частиною контракту. Ціна товару, що поставляється визначаються в інвойсах, сформованих на кожну конкретну поставку.

Додатком до договору №8 від 01.01.2016р. п.10.1. контракту викладено в новій редакції, згідно якого контракт вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016р.

Згідно інвойсів №№352 від 05.10.2016р. виставлених продавцем - Bio Line S.r.l. третій особі - ТзОВ Профкосмо Біо на підставі контракту №17-01/01 від 17.01.2011р. визначено перелік товарів та їх ціну. Так, згідно інвойсу від 05.10.2016р. №352 визначено ціну товару, що поставляється в розмірі 7842,96 євро.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.10.2016р. ТзОВ Профкосмо Біо перерахувало на рахунок Bio Line S.r.l. - 7842,96 євро за поставку товару згідно контракту 17-01/01 від 17.01.2011р., що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті або банківських металах №192 від 07.10.2016р. (в матеріалах справи).

16.05.2012р. між ТзОВ Профкосмо Біо (третя особа, за договором - замовник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач, за договором - експедитор) укладено договір №16/05 на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученнях, згідно умовами п.1.1. якого передбачено, що даний договір обумовлює порядок взаємовідносин при організації та виконанні перевезень вантажів у внутрішньому та міжнародному сполучені, та розрахунки за ті перевезення між замовником та експедитором. Замовник доручає, а експедитор зобов'язується за винагороду організувати в інтересах замовника транспортно-експедиційне обслуговування вантажів, пред'явлених ним для перевезення автомобільним транспортом згідно заявки з обов'язковим посиланням на даний договір.

Пунктом 2.1. договору встановлено, експедитор діє від свого імені та по дорученню організацій довіреними особами яких він являється, та з якими є прямі договірні відносини, має право укладати договори з третіми особами і розраховуватись за їх послуги грошовими коштами, що надійшли від замовника.

11.10.2016р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач, за договором - експедитор) та Малим приватним підприємство Трейд (відповідач, за договором - перевізник) укладено заявку на експедирування вантажу.

Відповідно до умов п.1.1 заявки, екпедитор забезпечує завантаження/вивантаження і оформлення документів протягом 48 годин з моменту подачі автомобіля під завантаження/вивантаження. Перевізник гарантує своєчасну подачу технічно справного автомобіля, наявність документів, необхідних для митного оформлення вантажу (п.2.1). При запізненні на завантаження чи вивантаження більше 5 годин без погодження з експедитором, перевізник сплачує штраф в розмірі 100 євро в добу, і 50 євро в добу на території України. Перевізник несе повну 100% відповідальність за втрату чи пошкодження вантажу при здійсненні перевезення у відповідності до положень глави 4,5 Конвенції КДПВ (п.2.2.).

За умовами заявки, МПП Трейд - перевізник (відповідач) зобов'язалось виконати перевезення вантажу за маршрутом м.Верона, Італія - м.Київ, Україна, автомобіль НОМЕР_1. Дата загрузки -12.10.2016р. Строк доставки - 17.10.2016р.

На виконання заявки від 11.10.2016р. відповідачем прийнято до перевезення вантаж - косметику вагою 248 кг. на 1 палеті, що підтверджується міжнародною товарно - транспортною накладною CMR №894772 від 12.10.2016р., інвойсами від 05.10.2016р. №№352-553, які додавались до CMR №894772 (в матеріалах справи). Як випливає з графи 2 CMR №894772, одержувачем вантажу є ТзОВ Профкосмо Біо .

Як зазначає позивач, вантаж у встановлений умовами заявки строк доставлений не був, 13.10.2016р. перевізник під час телефонної розмови повідомив позивача про втрату вантажу.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією від 27.11.2016р. про відшкодування вартості втраченого вантажу у розмірі 7842,96 євро. Проте, така претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з вимогою до відповідача про відшкодування збитків в розмірі 231521,83 грн. вартості втраченого вантажу. В обґрунтування заявлених позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на завдані відповідачем збитки у розмірі вартості втраченого вантажу на суму 7842,96 євро. Посилаючись на норми ч.1. ст. 17 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, ч.1. ст.314 ГК України та ч.2. ст.924 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача як перевізника збитки завдані втратою вантажу.

Крім того, в порядку ст.26 ГПК України із позовною заявою до Господарського суду в даній справі звернулась третя особа із самостійними вимогами на предмет спору до відповідача Малого приватного підприємства "Трейд" про стягнення заборгованості в розмірі 7842,96 євро, що становить 225110,05 грн. вартості втрачено вантажу.

Статтею 26 ГПК України передбачено, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Згідно п.1.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011р. №18 роз'яснено, у процесі вирішення господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. З метою захисту свого права така особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, з заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою на предмет спору. Вступ цієї особи у справу можливий на будь-якій стадії провадження зі справи в місцевому господарському суді, але до прийняття ним рішення.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 ГК України, главою 64 ЦК України та Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1965р. Україна приєдналась до вказаної Конвенції 01.08.2006р.

Згідно норм ст. 909 ЦК України, яка кореспондується з положенням ст.307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Як випливає з аналізу вищенаведених законодавчих норм, договір перевезення є трьохстороннім договором (відправник, перевізник, одержувач).

Згідно ч.ч.1,2 ст.929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Тобто права та обов'язки перевізника та експедитора є самостійними.

Статтею 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1965р. встановлено, ця конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до ст. 3 Конвенції, перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.

Умовами статті 4 Конвенції передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній (ст.9 Конвенції).

Таким чином, на підставі міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №894772 від 12.10.2016р. відповідач прийняв до перевезення вантаж.

Судом встановлено, що при перевезенні вантажу на підставі міжнародної товарно - транспортної накладної CMR №894772 від 12.10.2016р. вантаж на суму 7842,96 євро було втрачено внаслідок викрадення, що підтверджується поясненнями водія перевізника - МПП Трейд ОСОБА_6 та протоколом повідомленням про злочин - крадіжку з автомобіля Управління поліції Турину Комісаріату державної поліції Ріволі від 13.10.2016р.

Заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що в транспортній накладній всупереч вимог ст. 6 Конвенції не було вказано вартість вантажу, а тому відповідачу не було відомо який товар відповідач перевозив та його вартість.

Проте, суд зазначає, що твердження відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи документами, а саме з транспортної накладної CMR №894772 від 12.10.2016р. вбачається зазначення найменування вантажу, його вага, одержувач вантажу, місце розвантаження та місце завантаження та в графі 5 - документи, які додаються до CMR вказано інвойси №352-553.

Згідно ч.1. ст. 6 Конвенції, вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім'я та адреса відправника; c) ім'я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім'я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції. При цьому, частиною 2 ст.6 Конвенції встановлено, що у випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов'язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику. Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною (ч.3.).

Відтак, як випливає з вищенаведених вимог, зазначення вартості вантажу у вантажній накладній є не обов'язковим згідно вимог ч.1. ст. 6 Конвенції, така вартість зазначається у випадках потреби за взаємною згодою сторін або на вимогу однієї з сторін. Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, вимогами законодавства не передбачено необхідність зазначення в міжнародній товарно-транспортній накладній вартості вантажу.

Суд зазначає, що декларована вартість вантажу в розмірі 7842,96 євро зазначена у інвойсі №352 від 05.10.2016р., який є додатком до транспортної накладної CMR №894772 від 12.10.2016р. Також, обізнаність відповідача із задекларованою вартістю вантажу на суму 7842,96 євро, підтверджується поясненнями водія відповідача ОСОБА_6 згідно протоколу повідомлення про злочин від 13.10.2016р. Управління поліції Турину Комісаріату державної поліції Ріволі (в матеріалах справи).

Відповідно до ч.1. ст.17 Конвенції (КДПВ), перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути (ч.2. ст.18).

При цьому, згідно ст.18 Конвенції, тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Статтею 308 ГК України передбачено, відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

У відповідності до норм ч.1 ст.13 Конвенції, після прибуття вантажу на місце, передбачене для його доставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку. Якщо встановлена втрата вантажу чи якщо вантаж не прибув після закінчення терміну, передбаченого в статті 19, одержувач може від свого імені пред'явити перевізнику вимоги, основані на праві, що витікає з договору перевезення .

Статтею 19 Конвенції визначено, вважається, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін або, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.

Відповідно до ч.1. ст.20 Конвенції передбачено, що той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Згідно ч.1. ст.23 Конвенції, якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Відповідач просить застосувати ліміт відповідальності перевізника за втрату вантажу посилаючись на ч.6. ст.23 Конвенції, згідно якої більша компенсація може вимагатися тільки у випадку, якщо відповідно до статей 24 і 26 була задекларована вартість вантажу або спеціальний відсоток при доставці. Вважає, що застосуванню підлягає граничний розмір відшкодування за втрачений вантаж, який не може перевищувати 8,33 розрахункових одиниць за кілограм відсутньої ваги брутто, оскільки вартість вантажу або спеціальний відсоток при доставці не були задекларовані у міжнародній товарно-транспортній накладній №894772.

Суд звертає увагу відповідача, що вимогами ст. 6 Конвенції не передбачено обов'язковості декларування вартості вантажу у товарно-транспортній накладній, вартість вантажу прийнятого відповідачем до перевезення за транспортною накладною CMR №894772 від 12.10.2016р. визначена та задекларована згідно додатку до накладної інвойсу №352 в розмірі 7842,96 Євро. При цьому, як вбачається із заяви водія МПП "Трейд" до правоохоронних органів Італії про крадіжку вантажу, водій відповідача був обізнаний про вартість вантажу на суму 7842,96 євро.

Таким чином, вищенаведене спростовує посилання відповідача на відсутність задекларованої вартості вантажу та необхідність застосування ліміту відповідальності перевізника встановленого п.3. ст. 23 Конвенції, докази заперечення чи не узгодження вартості провізної плати (надбавок) зі сторони відповідача в матеріалах відсутні.

Твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи оригіналу договору - заявки на експедирування вантажу від 11.10.2016р. судом до уваги не приймаються та оцінюються критично, оскільки відповідачем вчинено дії, які спрямовані на виконання умов договору перевезення та прийнято до перевезення вантаж, що підтверджується штемпелем МПП Трейд на міжнародній товарно-транспортній накладній CMR №894772 від 12.10.2016р.

Згідно ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Як передбачено ч.ч.1,2 ст. 636 ЦК України, договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Відповідно до ч.2. ст. 925 ЦК України, позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

Згідно ч.3. ст.314 ГК України, за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Відтак, право одержувача вантажу на пред'явлення вимоги про відшкодування вартості втраченого вантажу до перевізника випливає з вищенаведених норм чинного законодавства та спростовує посилання відповідача на відсутність договірних відносин та зобов'язань між відповідачем та третьою особою - ТзОВ Профкосмо Біо .

Суд зазначає, що за своєю правовою природою компенсація про відшкодування вартості втраченого вантажу є вимогою про відшкодування збитків. Право на відшкодування збитків належить власнику або особі, яка володіє іншим, передбаченим законом правом на вантаж. Позивач - ФОП ОСОБА_1 є експедитором за договором №16/05 на транспортно-експедиційне обслуговування від 16.05.2012р. укладеним з третьою особою - ТзОВ Профкосмо Біо , на виконання умов якого позивач залучав до виконання договірних зобов'язань та здійснення перевезення відповідача.

Матеріалами справи підтверджується, що одержувачем та власником втраченого вантажу є ТзОВ Профкосмо Біо - третя особа із самостійними вимогами, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №894772 від 12.10.2016р., інвойсом №352 від 05.10.2016р., платіжним дорученням №192 від 07.10.2016р., а також контрактом №17-01/01 від 17.01.2011р. укладеним з відправником вантажу.

З урахуванням наведеного, позивачем не доведено належними та допустимими доказами належність йому права на вантаж та понесення реальних збитків завданих втратою вантажу, а правовідносини позивача та відповідача є правовідносинами з транспортного експедирування вантажу, які виключають в даному випадку нанесення експедитору збитків від втрати вантажу.

Право особи на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене ст.55 Конституції, ст.15 ЦК України та ст.1 ГПК України. Зокрема, за змістом ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема, звертаючись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у відповідний спосіб. При цьому, сторона повинна довести та представити суду докази порушеного та оспорюваного права.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим. Відповідно до ст.33 ГПК України, обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду чи на момент прийняття судом рішення, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Наведеної правової позиції Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов'язаних з недоведеністю порушення прав позивача (Постанова Вищого господарського суду України від 23.03.2011р. у справі №33/341, Постанова Вищого господарського суду України від 06.12.2011р. по справі №23/279, Постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. по справі № 7/088-11).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його права та законних інтересів відповідачем та понесення збитків завданих втратою вантажу, відтак, в задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити.

Водночас, відповідачем не спростовано жодними належними та допустимими доказами факт втрати вантажу на суму 7842,96 євро, відсутність вини відповідача не доведена належними та допустимими доказами, відтак ТзОВ Профкосмо Біо як власник та одержувач вантажу понесло реальні збитки в розмірі вартості втраченого вантажу, які враховуючи законодавчі вимоги підлягають відшкодуванню.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджено понесення збитків третьою особою, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви третьої особи, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань, а відтак, позовні вимоги третьої особи із самостійними вимогами є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Крім того, матеріалами справи підтверджено понесення третьою особою із самостійними вимогами витрат в сумі 9500, 00 грн. на оплату послуг адвоката, який представляв інтереси третьої особи в суді при розгляді даної справи на підставі договору №06/02 про надання правової допомоги від 06.02.2017р., заявки №1 про надання правової допомоги від 06.02.2017р., ордеру про надання правової допомоги серія КВ №177250 від 06.02.2017р. Понесені витрати підтверджені платіжним дорученням №1809 від 08.02.2017р. та актом про витрати на послуги адвоката від 03.03.2017р. підписаним та скріпленими печатками замовника та виконавця (в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

У відповідності до абз.4 п.п.6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Згідно рішення Конституційного суду України від 11.07.2013р. № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.1 стю.59 Конституції України, ч.1 ст.44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи норми ст. 49 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що витрати на оплату послуг адвоката підлягають до стягнення з відповідача в розмірі 9500,00 грн.

Відповідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4 3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 49 ГПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати понесені третьою особою із самостійними вимогами, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього.

Керуючись ст.ст. 15, 22, 636, 909, 925, 929, 931 ЦК України, ст.ст. 224, 308, 314 ГК України, ст.ст. 13, 17, 18 19, 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ст.ст. 4 3 , 26, 32, 33, 44, 49, 82, 84, 85, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Позов третьої особи із самостійними вимогами - Товариства з обмеженою відповідальністю "Профкосмо Біо" задоволити повністю.

3. Стягнути з Малого приватного підприємства Трейд , Львівська область, м. Новий Розділ, проспект Шевченка, буд. 25, кв.6 (код ЄДРПОУ 23953760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Профкосмо Біо , м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, буд.14 (код ЄДРПОУ 37242448) - 7842,96 євро, що в гривневому еквіваленті становить 225110,05 грн. - вартості втраченого вантажу, 3376, 65 грн. - судового збору та 9500,00 грн. - судових витрат на оплату послуг адвоката.

4. Наказ видати у відповідності до ст.116 ГПК України.

Рішення складено 27.04.2017р.

Суддя Мороз Н.В.