Постанова

від 25.04.2017 по справі 922/4368/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2017 р. Справа № 922/4368/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І. В.;

при секретарі Марченко В.О.,

за участю представників сторін:

прокурора - Крупської К.М. (посв. №020732 від 25.09.2013) - після переви не з`явилася,

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю №32-2014-1938/0/19-17 від 26.01.2017,

1-го відповідача - не з`явився,

2-го відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю №789 від 20.01.2017, ОСОБА_3 (наказ №1 від 11.02.2002) - після переви не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх.№913Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2017 у справі № 922/4368/16

за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадасттру у Харківській області, м.Харків,

до 1.Кегичівської районної державної адміністрації, смт.Кегичівка,

2.Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Рояківка» , с.Рояківка,

про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИЛА:

Керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області до відповідачів: 1) Кегичівської районної державної адміністрації; 2) Приватно - орендного сільськогосподарського підприємства "Рояківка", в якій прокурор просив визнати недійсним договір оренди землі, укладений між першим та другим відповідачами, зареєстрованим у Харківській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах України у Державному реєстрі земель від 27.08.2008 за №040869600011.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.03.2017 у справі №922/4368/16 (суддя Светлічний Ю.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Заступник прокуратура Харківської області з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2017 у справі №922/4368/16 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом попушено частину 1 ст.15, ст.21 Закону України Про оренду землі , ст.1,13,18 Закону України Про оцінку земель , частину 1 ст.2 Закону України Про плату за землю , частину 1 ст.203, ст.215, ст.632 Цивільного кодексу України, а також норми процесуального права, а.саме: ст.4, 4-7, 32-34, 43, 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 у справі №922/4368/16 прийнято до провадження апеляційну скаргу, її розгляд призначено на 11.04.2017 о 14:30 год.

05.04.2017 від ПОСП Рояківка до суду надійшли заперечення (вх.№3748) на апеляційну скаргу.

11.04.2017 від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до суду надійшов відзив (вх.№4010) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що Головне управління як юридична особа утворене у травні 2015, тому не брало будь-якої участі у прийнятті розпоряджень Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області від 22.02.2007 №78 та від 06.11.2007 №454, а також щодо укладення договору оренди землі у квітні 2008, який укладений між Кегичівською районною державною адміністрацією та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством Рояківка . Про існування спірного договору оренди землі позивач дізнався 06.01.2017 у ході судового розгляду справи.

У судовому засіданні 11.04.2017 прокурор вимоги апеляційної скарги підтримала у повному обсязі.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скрагу, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду - без зімн.

Представник 2-го відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає її незаконною та необґрунтованою, просив суд рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2017 у справі №922/4368/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу- без задоволення.

У судовому засіданні 11.04.2017 оголошено перерву до 25.04.2017 до 09:30 год., про що сторони у даній справі були належним чином повідомлені, що підтверджується матеріалами справи (а.с.17, а.с.21, том 2).

24.04.2017 від ПОСП Рояківка до суду надійшло клопотання (вх.№4410) про надання документів, в якому зазначає, що на виконання вимог ухвали суду від 23.03.2017 надає ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 18.04.2017 та ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права станом на 27.02.2017 про реєстрацію договору оренди від 01.08.2008 та додаткової угоди до договору оренди землі від 23.02.2017.

Колегія суддів дішла висновку про долучення до матеріалів справи зазначених витягів.

Після перерви прокурор (апелянт) та представник першого відповідача у судове засідання 25.04.2017 не з`явилися.

Розглянувши матеріали справи, а також доводи апеляційної скарги, відзиву та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила.

Розпорядженням Кегичівської районної державної адміністрації від 22.02.2007 №78 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (намісцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва для подальшого надання в оренду Приватно-орендному сільськогосподарському підприємству Рояківка , загальною площею 68,8 га, землі запасу, площею 44,1 га, незатребувані (не переоформлені) земельні частки (паї) в кількості 5 шт (номери ділянок №436,413,412,407,408), загальною площею 24,7 га, розташованих на території Рояківської сільської ради Кегичівського району (а.с.17-а.с.18, том 1).

Розпорядженням Кегичівської районної державної адміністрації від 06.11.2007 №454 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право користування на земельну ділянку на правах оренди ПОСП «Рояківка» на території Рояківської сілької ради. Надано земельну ділянку в користування на правах оренди ПОСП Рояківка на території Рояківської сільської ради із земель запасу, загальною площею 44,1054 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 20 років (а.с.19, том 1).

На підставі вищевказаного розпорядження 01.08.2008 між Кегичівською районною державною адміністрацією та ПОСП «Рояківка» укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстровано у Кегичівському відділі Харківській філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 27.08.2008 за №040869600011, ПОСП «Рояківка» , відповідно до умов якого надано у строкове платне користування земельну ділянку державної власності за рахунок земель запасу, площею 44,1054 га, кадастровий номер 6323184800:05:000:0299, яка розташована на території Рояківської сільської ради Кегичівського району Харківської області (а.с.20-а.с.21, том 1).

Пнктом 8 договору сторони погодили, що договір укладено на двадцять років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий срок. У цьому разі орендар повинен не пізніше за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендаря про намір продовжити його дію.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 05.10.2016 земельна ділянка з кадастровим №6323184800:05:000:0299 перебуває у користуванні на умовах оренди у ПОСП «Рояківка» (а.с.27-а.с.28, том 1).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 26.10.2016 відомості про внесення змін до вищевказаного договору або його розірвання до зазначених державних реєстрів щодо об'єкта нерухомого майна не вносились (а.с.16, том 1).

Відповідно до листа Кегичівського районної державної адміністрації від 24.10.2016 №01-25/3414 договір оренди земельної ділянки, укладний між Кегичівською районною державною адміністраціює та ПОСП Рояківка , є чинним (а.с.29).

З матеріалів справи убачається, що за результатми проведення Первомайською місцевою прокуратурою перевірки встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, площею 44,1054 га, кадастровий номер 323184800:05:000:0299, як на момент укладення спірного договору оренди, так і на момент проведення вивчення додержання вимог діючого законодавства, не проводилась та при визначенні розміру орендної плати не застосовувалась.

Прокурор, звертаючись до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Головного Держгеокадастру у Харківській області, посилався на відсутність на момент укладання договору оренди у серпні 2008 року нормативної грошової оцінки земельної ділянки, у зв'язку з чим спірний договір оренди не відповідає нормам Закону України «Про оцінку земель» , Закону України «Про оренду землі, ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» , що на думку прокуратури, є підставою для визнання спірного договору недійсним на підставі положень ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Частіною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст.29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу. Для участі у справі, провадження в якій уже порушено, прокурор подає до господарського суду відповідну заяву. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Статтєю 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Зокрема, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади , орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження:

1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням);

2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження;

3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;

4) брати участь у розгляді справи;

5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом;

6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді;

7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

Відповідно ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам. Право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників регіональних прокуратур. Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Як убачається з матеріалів спарви, прокурор звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області з повідомленням від 09.12.2016 у порядку частини 4 ст.23 Закону України Про прокуратуру , в якому зазначено, що договір оренди земельної ділянки від 01.08.2008 укладено з порушенням приписів ст.13 Закону України Про оцінку земель , ст.15, 21 Закону України Про оренду землі , а саме: без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Оскільки Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області питання зазначеного договору про визнання його недійсним та повернення у власність держави не порушувалося, прокурор повідомляє управління, що керівником Первомайської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області буде подано позовну заяву в порядку господарського судочинства про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (а.с.30-а.с.31, том 1).

У ході судового розгляду справи представник позивача зазначив, що не погоджується з доводами прокурора про те, що за результатами перевірки прокуратурою встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області функції та повноваження, заходи представницького характеру з метою повернення земель у державну власність не вжито.

Позивач зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області відповідно до статті 122 Земельного кодексу України з 01.01.2013 наділене повноваженнями з передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області. Головне управління як юридична особа утворено у травні 2015, про існування спору про визнання недійсним договору орендної ділянки, укладеного у 2008 році, дізналося 06.01.2017 у ході судового розгляду справи у господарському суді.

Колегія суддів зазначає, що, заперечуючи законність повідомлення прокурора, позивачем не надано доказів оскарження у встановленому порядку, який має право оскарження підстав для представництва.

Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на землю, передбаченим частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України.

За положеннями частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У абзаці 4 пункту 2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акту, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується, тому обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Підставою для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним прокурор вказує те, що у спірному договорі орендну плату визначено без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передавалася в оренду.

Правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України тощо.

Згідно з частинами 1, 2, 4, 5 статті 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю". Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди) передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до абзацу 13 статті 1 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Частиною п'ятою статті 5 цього Закону передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Згідно із частиною третьою статті 201 Земельного кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що нормативна грошова оцінка - конкретна вартісна характеристика, яка містить низку етапів, передбачених чинним законодавством. Зокрема, це прийняття уповноваженим органом влади рішення щодо проведення нормативної грошової оцінки земель, розробка технічної документації грошової оцінки спеціальною установою, погодження технічної документації органами влади, прийняття відповідною радою рішення про затвердження технічної документації.

Верховний Суд України у постанові від 13.03.2017 у справі №6-2/95цс16, предметом якої було визнання незаконними наказів Головного управління Держземагентства, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, повернення земельних ділянок тощо, зазначив, що на момент укладення спірних договорів оренди земельних ділянок не було проведено нормативної грошової оцінки цих земельних ділянок, однак ця обставина не є безумовною підставою для визнання вчинених правочинів недійсними, оскільки у подальшому сторони оспорюваних договорів вчинили дії, спрямовані на приведення зазначених правочинів у відповідність до вимог закону: визначили нормативну грошову оцінку земельних ділянок, які передавались в оренду (рішення Ємельчинської районної ради Житомирської області від 12 листопада 2014 року № 493), та уклали додаткові угоди, якими були внесені зміни до спірних договорів із зазначеного питання.

Кегичівською районною державною адміністрацією Харківської області рішення про проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передавалася в оренду Приватно - орендного сільськогосподарського підприємства "Рояківка", не приймалося, що підтверджується листом Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області від 17.10.2016 №02-18/418.

Під час укладення спірного договору оренди застосовано норми постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 № 1724 "Деякі питання оренди земель", а саме: додаток 1 "розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена" та Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 № 213.

Згідно із частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до вимог статті 15 Закону України "Про оренду землі" підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним є саме відсутність у договорі оренди землі однієї із істотних умов, а не невідповідність даної істотної вимоги вимогам законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що сторони спірного договору оренди землі дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору оренди землі, встановлених ст.15 Закону України "Про оренду землі".

Пунктом 13 спірного договору зазначено, що розмір орендної плати переглядається у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, змін коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції вірно зазначив, що відсутність належно проведеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути підставою не для визнання договору оренди недійсним в цілому, а підставою для внесення відповідних змін до таких договорів та спонукання орендаря до вчинення відповідних дій. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом.

Відповідно до пункту 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом. Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

Як правомірно встанволено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, другим відповідачем - ПОСП "Рояківка" замовлено та виготовлено технічну документацію про нормативну оцінку земельної ділянки у ПП "Регіонземпроект" за договором №К220703 від 22.07.2016 (а.с.70-71, а.с.72-а.с.85).

Рішенням Кегичівської районної ради від 24.11.2016 №152-VII затверджено розрахунки, розроблені "Регіонземпроект", технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (державна власність) на 44,1054 га (кадастровий номер 6323184800:05:000:0299) (а.с.186-а.с.187, том 1).

Відповідно до витягу з нормативно - грошової оцінки відділу Держжгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області від 21.12.2016 за №97-20.22-0.3-1055/14-16 нормативно грошова оцінка земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні другого відповідача з кадастровим номером: 6323184800:05:000:0299 становить: 1247953,17 грн.

Як убачається з матеріалів справи, між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та другим відповідачем ПОСП "Рояківка" укладено додаткову угоду від 23.02.2017 про внесення змін до договору оренди землі від 01.08.2008, якою, зокрема, були внесені зміни до спірного договору, а саме:

"2.1. Преамбулу договору викласти в такій редакції: «Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822), в особі начальника Головного управління ОСОБА_4, який діє на підставі Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016р. №308, як "ОРЕНДОДАВЕЦЬ", а з іншої сторони - Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "РОЯКІВКА" (код ЄДРПОУ 31440805), в особі директора ОСОБА_5 надалі "ОРЕНДАР", уклали цей договір про таке.

2.2. Пункт 2 договору викласти в такій редакції: «В оренду передається земельна ділянка державної власності з кадастровим номером 6323184800:05:000:0299, площею 44,1054 га, землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля)» .

2.3. Пункт 5 договору викласти в такій редакції; «Нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки складає 1247953,17 грн. (один мільйон двісті сорок сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят три гривні 17 копійок)» .

2.4. Пункт 9 договору викласти в такій редакції: "Орендна плата вноситься орендарем на рахунки місцевих бюджетів, відповідно до вимог Податкового та Бюджетного кодексу України, у грошовій формі, в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та складає 99836,25 грн. (дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот тридцять шість гривень 25 копійок) на рік" (а.с.204-а.с.205, том 1).

Як убачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, 27.02.2017 зареєстровано додаткову угоду від 23.02.2017 до договору оренди землі від 01.08.2008.

Враховуючи, що вказаний витяг наданий другим відповідачем до суду апеляційної інстанції фактично підтверджує обставини справи, які встановлювались судом першої інстанції при розгляді справи, колегія суддів приймає його як належний доказ у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, наявності зареєстрованої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права станом на 27.02.2017 додаткової угоди від 23.02.2017 до договору оренди землі від 01.08.2008, якою були внесені зміни до спірного договору, а саме: встановлено розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

На думку колегії суддів, не прийняття таких доказів судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи призвело б до неповного з`ясування всіх обставин справи та дослідження доказів по справі, в межах повноважень, наданих суду апеляційної інстанції статтею 101 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що господарський суд правомірно застосував до даних правовідносин практику Європейського суду з прав людини.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних 1950, Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції (надалі Конвенція).

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998, "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Прессос Компанія ОСОБА_6 та інші проти Бельгії" від 28.10.1995, "ОСОБА_7 Девелопментс Лтд." та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява №311107/96, п.54).

Отже, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно статті 1 Першого протоколу до зазначеної вище Конвенції та національного законодавства України.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Новоселецький проти України" від 11.03.2003, "Федоренко проти України" від 01.06.2006). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначав, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Так, за змістом пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Зазначеним вище рішенням Європейського суду з прав людини також встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов законного висновку про те, що самі по собі допущені органом публічної влади порушення при вирішенні питання про передачу комунального майна у користування особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна, якщо вони не були допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача.

Другий відповідач, укладаючи договір оренди земель сільськогосподарського призначення, не лише мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але і можливість користування об'єктом оренди протягом всього терміну дії договору оренди. Укладення договору оренди землі було важливим елементом його підприємницької діяльності, оскільки землі сільськогосподарського призначення надавалися для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

З огляду на те, що порушення вимог щодо встановлення в спірному договорі оренди землі без належного визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки відбулося не з вини другого відповідача та на момент винесення оскаржуваного рішення нормативно - грошова оцінка на спірну земельну ділянку виготовлена та до спірного договору внесено зміни щодо розміру орендної плати, господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора щодо визнання недійсним договору оренди земльної ділянки.

Стосовно заявленого другим відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову у його задоволенні.

Відповідно до частини 1 ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною 1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

У відповідності до частини 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд відмовляє в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Враховуючи те, що господарський суд дійшов законного висновку про недоведеність позовних вимог прокурора, тим самим, встановивши відсутність порушеного права, заява про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом першої інстанції у повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та винесена ним ухвала є законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не убачає. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не було допущено порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Керуючись ст.ст.85, 99, 101, пунктом 1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.03.2017 у справі №922/4368/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 27.04.2017 року.

Головуючий суддя О.А.Пуль

Суддя Я.О.Білоусова

Суддя І.В.Тарасова