Постанова

від 24.02.2017 по справі 808/3556/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2017 року о/об 16 год. 28 хв.Справа № 808/3556/13-а СН/808/75/15 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ГОРА-Україна до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області за участю Прокуратури Запорізької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

за участі представників:

від позивача - Усатенко А.О.

(діє на підставі довіреності б/н від 01.06.2016 року)

від відповідача - Сонгулія В.В.

(діє на підставі довіреності № 64/10/33-10-019 від 29.12.2016 року)

від відповідача - Андрієвська О.Т.

(діє на підставі довіреності № 49/10/33-10-019 від 11.07.2016 року)

прокурор - Стешенко В.Є

(особа посвідчується службовим посвідченням № 038186 від 30.12.2015 року)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ГОРА-Україна (далі - позивач, або ТОВ ГОРА-Україна ) звернулось до суду із адміністративним позовом до Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач) за участю Прокуратури Запорізької області, в якому просить визнати протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000142201-692 від 28 березня 2013 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 4224660 грн. 00 коп., з яких: 3423591 грн. 00 коп. - основний платіж, 801069 грн. 00 коп. - штрафна (фінансова) санкція.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є Акт про результати документальної невиїзної перевірки №287/22/31135941 від 15 березня 2013 року (далі за текстом позову - Акт), яким встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 3423591 грн. Зі змісту Акту вбачається, що підставою донарахування ТОВ ГОРА-Україна податкових зобов'язань з податку на прибуток стала, на думку Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області, наявність наступних обставин: - отримання ТОВ ГОРА-Україна у ІІІ кв. 2012 року суми поворотної фінансової допомоги від юридичної особи нерезидента ТОВ АРЕС (Російська Федерація) у сумі 50000000 рублів, що за курсом становить 13636500 гривень, яка не була включена до складу доходів; - завищення валових витрат за рахунок включення до складу собівартості продукції виготовленої у 2008-2010 роках, яка була повернута підприємству покупцями та не врахована у складі приросту вартості запасів станом на 01 квітня 2011 року відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств на суму 1008209 грн. 00 коп.; - завищення валових витрат за рахунок включення до складу фінансових витрат відсотків нарахованих за договором позики на суму 1562721 грн. 00 коп. Позивач вважає, що він у своїй діяльності дотримується вимог чинного податкового законодавства України, а висновки Акту перевірки про наявність підстав для донарахування податку ґрунтуються виключно на припущеннях працівників податкової служби та спростовуються первинними документами: зовнішньоекономічними контрактами, платіжними документами, листуванням між сторонами, документами досудового врегулювання, первинними бухгалтерськими документами та регістрами аналітичного та синтетичного бухгалтерського та податкового обліку, які є належними та допустимими доказами у розумінні КАС України.

Представник позивача адміністративний позов підтримав та просив суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідачем подано до суду письмові заперечення згідно яких Токмацькою ОДПІ у ході перевірки встановлено, що ТОВ ГОРА-Україна у порушення підпунктів 135.5.5 пункту135.5 статті 135 Податкового кодексу України занизило суму валових доходів на суму не повернутого грошового зобов'язання нерезиденту, яке підлягає обов'язковому поверненню відповідно додаткової угоди №10 від 06 березня 2012 року та по якій не передбачено відвантаження продукції, сума яка не повернута у встановлений строк та на яку безпідставно виданий простий вексель, строк погашення якого сплинув 06 вересня 2012 року. Також, підприємство не мало права на коригування валових доходів у бік зменшення суми повернутої продукції. Так як реалізована продукція відпускалась під передплату та по факту реалізації не сума реалізації включалась до доходів включена сума передплати. При поверненні товару сума передплати не поверталась у зв'язку з чим підприємство не мало права на коригування доходу на суму повернутих товарів так як сума передплати залишається не повернутою і повинна бути включеною до валових доходів на час її отримання відповідно до Закону України Про оподаткування прибутку підприємств . Крім того, перевіркою встановлено, що підприємством за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2012 року до складу фінансових витрат включено суми нарахованих відсотків у сумі 1562721 грн. 00 коп. Перевіркою встановлено, що відсотки підприємством нараховані за відсутності укладеного договору за користування займом на період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2012 року. Відсутні підстави для нарахування процентів за користування займом та віднесення їх до складу витрат звітного періоду, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, так як строк дії договору закінчений 30.12.2011, тобто відсутній документ - договір який підтверджує нарахування таких відсотків.

Представники відповідачів в судовому засіданні просили суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Прокурор у судових засіданнях надав пояснення на підтвердження позиції відповідача та проти позову заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.

Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представників відповідача, прокурора, розглянувши матеріали справи, суд з'ясував наступне.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію Серія А00 №538556 Товариство з обмеженою відповідальністю ГОРА-УКРАЇНИ зареєстроване, як юридична особа 20 жовтня 2000 року за адресою: 71700, Запорізька область, м. Токмак, вул. Карла Лібкнехта, буд.81, ідентифікаційний код 31135941.

Так, на підставі направлень від 24 січня 2012 року №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, виданих Токмацькою ОДПІ співробітниками відповідача згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на І квартал 2013 року, проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Гора-Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2012 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

Перевірка проводилась з 25 січня 2013 року по 28 лютого 2013 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено Акт від 15 лютого 2013 року №287/22/31135941 Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Гора-Україна (код ЄДРПОУ 31135941).

За висновками Акту перевірки №287/22/31135941 від 15 лютого 2013 року визначено, що ТОВ ГОРА-Україна порушено:

підпункт 135.5.5 статті 135, підпункт 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.4, пункту 138.6, пункту 138.8, пункту 138.2, підпункт 138.10.5, пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 140.2 статті 140 ПК України у результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 3423591 грн. 00 коп. у т.ч. за період ІІ-ІV квартал 2011 року - 219317 грн. 00 коп., за І квартал 2012 року - 118045 грн. 00 коп., за ІІ квартал 2012 року - 108542 грн. 00 коп., за ІІІ квартал 2012 року - 2977687 грн. 00 коп.

пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6. статті 198 ПК України в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 24062 грн. т.ч. за березень 2012 рік в сумі 24062 грн,.

пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6. статті 198 ПК України в результаті чого встановлено завищення залишку від'ємного значення по податку на додану вартість в сумі 9271 грн. за березень 2012 року.

підпункту 164.2.2 пункту 164.2 статті 164 підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, - підпункту 176.2. а , статті 176 ПК України, по яких встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності нарахування та перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету на загальну суму - 3996,14 грн. у тому числі; - податок з доходів фізичних осіб у сумі 3996,14 грн. ,у т.ч. по періодах: за липень 2011 року -у сумі 767,86 грн., за серпень 2011 року - у сумі 902,10 грн., за червень 2012 року - у сумі 750,00 грн., за липень 2012 року - у сумі 432,94 грн., за вересень 2012 року - у сумі 1143,24 грн.

Результатом розгляду відповідачем Акту перевірки №287/22/31135941 від 15 лютого 2013 року стало прийняття відносно ТОВ ГОРА-Україна податкового повідомлення-рішення №0000142201-692 від 28 березня 2013 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на суму 4224660 грн. 00 коп., з яких: 3423591 грн. 00 коп. - основний платіж, 801069 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції).

Не погоджується з такими висновками податкового органу, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

При розгляді справи по суті судом встановлено.

12 серпня 2009 року між ТОВ АРЕС (м. Москва, Росія) (покупець) та ТОВ ГОРА-Україна (продавець) укладено контракт №3/1208, згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов'язується протягом строку дії даного контракту передати у власність покупця окремими партіями продукцію виробництва плодоовочевих консервів ТОВ ГОРА-Україна у кількості та асортименті, встановленому у специфікаціях, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар у встановленому у контракті порядку.

Пунктом 5.2 контракту №3/1208 передбачено, що покупець здійснює попередню оплату у рахунок майбутніх поставок.

06 березня 2012 року між ТОВ АРЕС (м. Москва, Росія) (покупець) та ТОВ ГОРА-Україна (продавець) укладено додаткову угоду №10 до контракту №3/1208 від 12 серпня 2009 року. Згідно з пунктами 1-4 наведеної угоди, сторони підтверджують, що на момент підписання даної додаткової угоди сума попередньої оплати, сплаченої покупцем у рахунок майбутніх поставок товару складає 75 246 694 руб. 02 коп., що підтверджується актом звіряння розрахунків між сторонами станом на 06 березня 2012 року, який є невід'ємною частиною даної додаткової угоди. Сторони прийшли до згоди про те, що продавець не пізніше трьох робочих днів з дати підписання даної додаткової угоди здійснює повернення покупцю частини суми попередньої оплати у розмірі 50 000 000 руб. Повернення частини суми попередньої оплати здійснюється шляхом передачі продавцем покупцю за актом приймання-передачі векселя серії АА №2140176 номіналом 50 000 000 руб. датою випуску - 06 березня 2012 року та датою погашення - 06 вересня 2012 року, за яким векселедателем є ТОВ ГОРА-Україна . Зобов'язання з повернення частини суми попередньої оплати у розмірі, передбаченому пунктом 1 даної додаткової угоди, вважається належним чином виконаним продавцем з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі векселя.

Вказаний вексель переданий відповідно до акту приймання-передачі від 27 березня 2012 року.

Згідно до матеріалів справи представниками позивача до суду надано дві копії векселю серії АА №2140176, які різняться за способом заповнення та інформацією.

Вексель серії АА №2140176 (т. 2 арк. 21) виконаний у друкований спосіб, копія векселю серії АА №2140176 (т. 2 арк. 32) виконаний у прописний спосіб з зазначенням інформації про нарахування 10 % річних від 09 березня 2012 року.

В судовому засіданні витребувано у представника позивача оригінал векселю серії АА №2140176, для огляду суду. Засвідчена копія долучена до матеріалів справи (т. 8 арк. 75).

Представник позивача надала пояснення, що причина наявності різних копій векселів їй невідома, але зазначила, що посадові особи підприємства надали оригінал для огляду суду, який виконаний у прописний спосіб з зазначенням відсотків.

Далі, необхідно вказати, що при проведені перевірки фахівцями податкового органу встановлено, що в бухгалтерському обліку дана операція відображена на бухгалтерських рахунках: Дт 622 Короткострокові векселя видані в іноземній валюті , Кт 362 Розрахунки з іноземними покупцями . На кінець перевіреного періоду та станом на дату складання акту перевірки на підприємстві значиться кредиторська заборгованість по рахунку 622 Короткострокові векселя видані в іноземній валюті у сумі 13 636 500 грн.

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Згідно з підпунктом 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України до складу доходів включаються - суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Таким чином, платник податку, що отримав поворотну фінансову допомогу (безвідсоткову) від особи, яка не є платником вказаного податку (в тому числі від нерезидента), включає в валові доходи звітного періоду суму поворотної фінансової допомоги, яка залишається неповернутою на кінець такого звітного періоду.

Як зазначено у частинах 1-3 статті 21 Закону України Про цінні папери і фондову біржу , вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються такі види векселів: простий, переказний. Простий вексель містить такі реквізити: а) найменування - вексель ; б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; в) зазначення строку платежу; г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж; д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; е) дату і місце складання векселя; є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Статтею 4 Закону України Про обіг векселів в Україні (у редакції чинній на час вчинення господарських операцій) зазначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Наведеною статтею визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлений товар. Тобто, оформлення векселем грошового боргу, що виник як передплата за товар, у межах договору поставки чинне законодавство України не дозволяє.

Вексель серії АА №2140176 виданий позивачем ТОВ АРЕС безпідставно. Тому, податковий орган дійшов обґрунтованого висновку, що ТОВ Гора - Україна фактично отримало поворотну фінансову допомогу у вигляді попередньої оплати (по договору що не передбачає нарахування відсотків) та відповідно до додаткової угоди №10 до контракту №3/1208 від 12 серпня 2009 року під отриману оплату не передбачено повернення товару.

На підставі зазначеного висновку, судом не приймаються до уваги надані представником позивача копії видаткових касових ордерів, згод про припинення зобов'язань заліком, договорів позики за період з 19 листопада 2013 року по 24 грудня 2015 року, копії листа Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23 травня 2013 року.

Стосовно порушень вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 138.4, пункту 138.6, пункту 138.8 статті 138, пункт 140.2 статті 140 Податкового кодексу України.

Податковою перевіркою встановлено, що ТОВ ГОРА-Україна порушено підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункт 138.4, пункт 138.6, пункт 138.8 статті 138, пункт 140.2 статті 140 Податкового кодексу України - завищено суму витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування у частині завищення суми собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на суму собівартості готової продукції, виготовленої у 2008, 2010 роках у матеріальній частині, витрати на виготовлення якої понесені у періоді їх виникнення відповідно до Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та суми які не були враховані у прирості балансової вартості запасів станом на 01 квітня 2011 року (не значились у залишку продукції станом на 01 квітня 2011 року відповідно інвентаризації) та у зв'язку з тим, що підприємством не здійснено коригування витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування (у бухгалтерському та податковому обліку), раніше понесених витрат відповідно до пункту 140.2 статті 140 Податкового кодексу України (витрати які включені до складу валових витрат відповідного періоду, де відбулась перша з подій у 2008, 2010 роках відповідно до Закону України Про оподаткування прибутку підприємств ).

Підпунктом 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зазначено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III Податок на прибуток підприємств цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Згідно з підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Як зазначено у пункті 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України передбачено , що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з підпунктом 138.8.1 пункту 138 статті 138 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Також пунктом 140.2 статті 140 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним; у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

У пункті 5.9 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств зазначено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді. Для виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 14 цього Закону, норми цього пункту застосовуються для податкового періоду, що дорівнює дванадцяти календарним місяцям, починаючи з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року. Якщо платник податку приймає рішення про уцінку (дооцінку) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то така уцінка (дооцінка) з метою податкового обліку не змінює балансову вартість запасів та валові доходи або валові витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням таких запасів. З метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів за одним з таких методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті: ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої вартості однорідних запасів; вартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю). Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів. У разі обрання платником податку методу оцінки вартості вибуття запасів зміна такого методу протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється. Податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів, які використовуються з метою виробництва електроенергії за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, здійснюється за наслідками звітного (податкового) року, а решта запасів підлягає коригуванню в загальному порядку.

Відповідно до п.7 Підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України дохід не визначається щодо товарів (результатів робіт, послуг), відвантажених (наданих) після дати набрання чинності розділом III цього Кодексу в частині вартості таких товарів (результатів робіт, послуг), оплаченої у вигляді авансів (передоплати) до такої дати, у тому числі в період перебування на спрощеній системі оподаткування.

Податковим органом при проведені перевірки встановлено, що показники відображені у рядку 05.1 Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) Декларацій з податку на прибуток підприємств перевірялись відповідачем за період з 01 квітня 2011 року по 30 вересня 2012 року та встановлено їх завищення на суму 1008209 грн., у тому числі за ІІ-ІV квартал 2011 року - 948982 грн., І квартал 2012 року - 10195 грн., ІІ квартал 2012 року - 29779 грн., ІІІ квартал 2012 року - 19253 грн. Сума 1008209 грн. є собівартістю реалізованої продукції, виготовленої у 2008, 2010 роках та повернутої ТОВ АРЕС (сторінки акту перевірки 24-25).

Представник позивача надала пояснення, що повернута продукція не повинна бути врахована у складі приросту балансової вартості запасів ТОВ Гора - Україна , відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та не враховувалась в залишку запасів згідно результатів інвентаризації, тому що ця продукція не була власністю позивача, в лише знаходилась на відповідальному зберіганні.

Відповідно до пункту 1.1 Договору про відповідальне зберігання, укладеного 25 серпня 2009 року між ТОВ АРЕС (Поклажодавець) та ТОВ ГОРА-Україна (Зберігач), Зберігач зобов'язується на умовах, встановлених даним Договором, приймати та зберігати передані товари та повертати їх у схоронності за першою вимогою Поклажодавця (т.5 арк. 4-6).

На підтвердження вказаної позиції позивачем надано до суду:

- акти прийому-передачі на відповідальне зберігання від 10 грудня 2009 року, 22 грудня 2009 року, 20 січня 2010 року, згідно яких ТОВ ГОРА-Україна прийняло на зберігання товар від ТОВ АРЕС (т.5 арк. 11-13);

- акти прийому передачі з відповідального збереження від 01.03.2010, 01.04.2010, 01.04.2010, 01.05.2010, 01.06.2010, 01.06.2010, 01.07.2010, 01.07.2010, 01.08.2010, 01.08.2010, 01.09.2010, 01.09.2010, 01.10.2010, 05.10.2010, 01.11.2010, 01.11.2010, 01.12.2010, 01.12.2010, 01.12.2010, 01.01.2011, 01.01.2011, 01.02.2011, 01.02.2011, 01.02.2011, 01.03.2011, 01.03.2011, 01.03.2011, 01.04.2011, 01.04.2011, 01.04.2011, 02.05.2011, 02.05.2011, 01.06.2011, 01.06.2011, 01.07.2011, 01.07.2011, 01.08.2011, 01.09.2011, 01.10.2011, 01.11.2011, 01.12.2011, 01.01.2012, 01.02.2012, 01.03.2012, 01.04.2012, 01.05.2012, 01.06.2012, 01.07.2012, 01.08.2012, 01.08.2012, 01.09.2012, 01.10.2012 - згідно яких ТОВ ГОРА-Україна повертала ТОВ АРЕС товар з відповідального зберігання (т.5 арк. 14-64);

- лист ТОВ АРЕС від 01 лютого 2010 року за вих.№152 на адресу ТОВ ГОРА-Україна , в якому зазначено, що ТОВ АРЕС погоджує з ТОВ ГОРА-Україна , що у зв'язку з відсутністю можливості продажу продукції, ТОВ АРЕС здійснює повернення товару. Повернення товару здійснюється шляхом усного погодження та оформлення накладних на повернення товару. (т.3 арк. 32);

- накладні на повернення: №ВН-0000005 від 01.03.2010, №ВН-0000008 від 01.04.2010, №ВН-0000009 від 01.04.2010, №ВН-0000013 від 01.05.2010, №ВН-0000014 від 01.06.2010, №ВН-0000015 від 01.06.2010, №ВН-0000021 від 01.07.2010, №ВН-0000022 від 01.07.2010, №ВН-0000025 від 01.08.2010, №ВН-0000026 від 01.08.2010, №ВН-0000028 від 01.09.2010, №ВН-0000029 від 01.09.2010, №ВН-0000030 від 01.10.2010, №ВН-0000032 від 05.10.2010, №ВН-0000034 від 01.11.2010, №ВН-0000033 від 01.11.2010, №ВН-000756 від 01.12.2010, №ВН-000895 від 01.12.2010, №ВН-0000056 від 01.12.2010, №ВН-0000002 від 01.01.2011, №ВН-0000003 від 01.01.2011, №ВН-0000004 від 01.02.2011, №ВН-0000005 від 01.02.2011, №ВН-0000006 від 01.02.2011, №ВН-0000007 від 01.03.2011, №ВН-0000008 від 01.03.2011, №ВН-0000009 від 01.03.2011, №ВН-0000012 від 01.04.2011, №ВН-0000011 від 01.04.2011, №ВН-0000010 від 01.04.2011, №ВН-0000013 від 02.05.2011, №ВН-0000014 від 02.05.2011, №ВН-0000022 від 01.06.2011, №ВН-0000023 від 01.06.2011, №ВН-0000024 від 01.07.2011, №ВН-0000025 від 01.07.2011, №ВН-0000026 від 01.08.2011, №ВН-0000027 від 01.09.2011, №ВН-0000033 від 01.10.2011, №ВН-0000036 від 01.11.2011, №ВН-0000037 від 01.12.2011, №ВН-0000001 від 01.01.2012, №ВН-0000001 від 01.02.2012, №ВН-0000003 від 01.03.2012, №ВН-0000004 від 01.04.2012, №ВН-0000005 від 01.05.2012, №ВН-0000006 від 01.06.2012, №ВН-0000007 від 01.07.2012, №ВН-0000008 від 01.08.2012, №ВН-0000009 від 01.08.2012, №ВН-0000017 від 01.09.2012, №ВН-0000018 від 01.10.2012; №ВН-0000019 від 01.11.2012; №ВН-0000020 від 01.12.2012 - згідно яких ТОВ АРЕС повертала товар у власність ТОВ ГОРА-Україна (т.3 арк. 33-87);

- картки рахунку складського обліку №26 у розрізі готової продукції про обліковування ТОВ ГОРА-Україна отримання товару у власність від ТОВ АРЕС та повторного його продажу (т.5 арк. 65-184);

- реєстр видаткових накладних у підтвердження повторного продажу товару (т.5 арк. 185-195).

Судом досліджено акти інвентаризації запасів станом на 01 квітня 2011 року (т.1 арк139-140).

Після 01 квітня 2011 року набрав чинності розділ ІІІ Податок на прибуток підприємств Податкового кодексу України.

У підпункті 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зазначено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III Податок на прибуток підприємств цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів , виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

В акті перевірки №287/22/31135941 від 15 лютого 2013 року будь-яких зауважень щодо повноти відображення в податковому обліку сум реалізації повернутої продукції не встановлено.

Враховуючи приписи пункту 137.1 статті 137, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, суд вважає, що оскільки позивачем включено до складу валових доходів доходи від повторної реалізації повернутої продукції, то ТОВ ГОРА-Україна мало право на включення її собівартості до складу валових витрат.

Стосовно завищення валових витрат за рахунок включення до складу фінансових витрат відсотків нарахованих за договором позики на суму 1562721,00 грн.

Перевіркою встановлено, що підприємством за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2012 року до складу фінансових витрат включено суми нарахованих відсотків у сумі 1562721 грн. Перевіркою встановлено, що відсотки підприємством нараховані за відсутності укладеного договору за користування займом на період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2012 року. Відсутні підстави для нарахування процентів за користування займом та віднесення їх до складу витрат звітного періоду, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, так як строк дії договору закінчений 30 грудня 2011 року, тобто відсутній документ - договір який підтверджує нарахування таких відсотків.

Відповідно до матеріалів справи встановлено, що 12 грудня 2008 року між громадянином Російської Федерації ОСОБА_6 (позикодавець) та ТОВ ГОРА-Україна (позичальник) укладено договір позики №19/1410.

Згідно з пунктом 1.1 вказаного договору позикодавець зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у розмірах і на умовах, передбачених даним договором, а позичальник зобов'язується повернути отримані грошові кошти та уплатити за користування ними проценти у строки, передбачені даним договором (т.1 арк. 121).

12 липня 2011 року між громадянином Російської Федерації ОСОБА_6 (позикодавець та/або правоволодар), громадянином Російської Федерації ОСОБА_7 (правонабувач) та ТОВ ГОРА-Україна (позичальник) укладено угоду про відступлення позикодавцем прав та обов'язків за договором позики №19/1410 від 12 грудня 2008 року, згідно з пунктом 1 якого правоволодар передає, а правонабувач приймає на себе у повному обсязі права та обов'язки, що належать правоволодарю у відповідності з умовами договору позики №19/1410 від 12 грудня 2008 року, укладеному між правоволодарем і позичальником (т.1 арк. 129).

За актом перевірки та поясненнями відповідача, прокурора, останні вважають, що внаслідок закінчення дії договору позики 30 грудня 2011 року, ТОВ Гора-Україна в подальшому не має права нараховувати та включати до валових витрат суми відсотків за користування позикою та вважає, що нарахування відсотків за період 01 грудня 2012 року по 30 вересня 2012 року не підтверджується належними первинними документами.

У пункті 1 Указу Президента України від 27 червня 1999 року за №734/99 Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства встановлено, що договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за запозиченими у них кредитами, позиками в іноземній валюті (далі - договори), підлягають реєстрації Національним банком України.

Відповідно до пункту 1.8 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам , затвердженого 17 червня 2004 року Постановою Правління Національного банку України №270, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.07.2004 за №885/9484, реєстрація договорів, укладених резидентами-позичальниками, що не є банками, здійснюється територіальним управлінням Національного банку (далі - територіальне управління) за місцезнаходженням обслуговуючого банку.

Представниками відповідача до матеріалів справи надано лист Управління Національного банку України в Запорізькій області від 25 лютого 2013 року за №10-023/832 Про реєстрацію договору позики , відповідно до якого зазначено, що Управлінням зареєстровано договір позики від 12 грудня 2008 року №19/1410 та видано реєстраційне свідоцтво від 11 лютого 2009 року №5. Строк погашення позики за договором - 31 березня 2010 року. В подальшому до договору позики від 12 грудня 2008 року №19/1410 вносились зміни щодо строку погашення позики та на підставі відповідних документів Управлінням вносились зміни щодо строку погашення позики та на підставі відповідних документів Управлінням вносились зміни до реєстраційного свідоцтва шляхом надання додатків до реєстраційного свідоцтва, а саме: - додаток від 17 листопада 2009 року №2 до реєстраційного свідоцтва, наданий на підставі додаткової угоди від 31 серпня 2009 року №4 до договору позики від 12 грудня 2008 року №19/1410, строк погашення подовжено до 30 грудня 2010 року; - додаток від 12 травня 2010 року №3 до реєстраційного свідоцтва, наданий на підставі додаткової угоди від 08 квітня 2010 року №5 до договору позики від 12 грудня 2008 року №19/1410, строк погашення подовжено до 30 грудня 2011 року. Звернення від ТОВ ГОРА-Україна щодо подальшого подовження терміну погашення позики за зазначеним договором до Управління не надходили (т.1 арк. 135).

В свою чергу представником позивача надано до матеріалів справи додаткову угоду № 8 від 28 грудня 2011 року до договору займа № 19/1410 від 12 грудня 2008 року (т. 3 арк. 18).

Також надані: реєстраційне свідоцтво №5 (від 11 лютого 2009 року за вих.№10-111/919); додатку від 06 травня 2009 року №1 до реєстраційного свідоцтва (від 06 травня 2009 року за №10-111/2777); додатку від 17 листопада 2009 року №2 до реєстраційного свідоцтва (від 17 листопада 2009 року за №10-111/6381); додатку від 12 травня 2010 року №3 до реєстраційного свідоцтва (від 12 травня 2010 року за №10-127/2487); додатку від 26 квітня 2011 року №4 до реєстраційного свідоцтва (від 26 квітня 2011 року за №10-126/1911); додатку від 16 січня 2012 року №5 до реєстраційного свідоцтва (від 16 січня 2012 року за №10-032/225) (т.3 арк. 19-25).

Згідно з листом Управління Національного банку України в Запорізькій області від 28 березня 2013 року за №10-030/1335; повідомлення про договір, укладений резидентом-позичальником, який не є банком від 18 березня 2013 року за вих.№47 - в Управлінні Національного банку України в Запорізькій області зареєстровані: договір позики від 12 грудня 2008 року №19/1410, додаткова угода №1 від 09 березня 2009 року, додаткова угода №2 від 26 березня 2009 року, додаткова угода №3 від 22 червня 2009 року, додаткова угода №4 від 31 серпня 2009 року, додаткова угода №5 від 08 квітня 2010 року, додаткова угода №6 від 25 квітня 2010 року, додаткова угода №7 від 11 березня 2011 року, угода про уступку позикодавцем прав та обов'язків №б/н від 16 листопада 2011 року, додаткова угода №8 від 28 грудня 2011 року (т.3 арк. 26-31).

Крім того, на підтвердження свої позиції представником позивача надано суду лист Національного банку України від 19 лютого 2016 року № 24-0006/15439 щодо реєстрації змін до договору позики № 19/1010 від 12 грудня 2008 року. Зазначено, що додаткова угода № 8 від 28 грудня 2011 року, додаткова угода № 9 від 12 січня 2012 року, додаткова угода № 10 від 11 грудня 2013 року, додаткова угода № 11 від 25 грудня 2014 року, додаткова угода № 12 від 21 грудня 2015 року зареєстровано в Національному банку України 19 лютого 2016 року за № 5/9.

Таким чином, ТОВ ГОРА-Україна надано до суду докази про наявність підстав для нарахування процентів за користування позикою, а саме: додаткову угоду №8 від 28 грудня 2011 року до Договору позики №19/1410 від 12 грудня 2008 року, повідомлення Управління Національного банку України в Запорізькій області від 28 березня 2013 року за №10-030/1335, лист Національного банку України від 19 лютого 2016 року № 24-0006/15439.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як зазначено у частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У статті 599 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України).

Отже, за наявності наведених зареєстрованих додаткових угод, суд вважає необґрунтованим твердження відповідача, прокурора про те, що закінчення строку дії договору свідчить про відсутність підстав для нарахування процентів за користування позикою.

Також, необхідно зазначити, що відповідно до підпункту 14.1.206 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зазначено, що проценти - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

Згідно з пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як зазначено у підпункті 141.1 статті 141 Податкового кодексу України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Представником позивача до матеріалів справи долучено висновок експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження № 116/06-16 від 24 червня 2016 року.

Судом при розгляді справи не приймався до уваги зазначений висновок, оскільки експерт в порушення частини 2 статті 82 КАС України не попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Також, представником позивача на вирішення спеціаліста поставлені питання щодо документального підтвердження виявлених податковим органом порушень. Суд зазначає, що стосовно наявності первинних документів контролюючим органом заперечень не надавалось.

З урахуванням приписів частини 3 статті 2 КАС України суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності, приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0000142201-692 від 28 березня 2013 року підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин 3 статті 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволені яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 17, 71, 94, 158-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000142201-692 від 28 березня 2013 року в частині визначеного податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 559 926,00 грн. та штрафних санкцій на суму 85 153,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОРА-Україна" за рахунок бюджетних асигнувань Токмацької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС Запорізької області судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 350 (триста п'ятдесят) гривень 29 копійок.

Суддя Д.В. Татаринов